Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №469/1064/25 — Березанський районний суд Миколаївської області

22.01.26 Справа № 469/1064/25 2-а/469/8/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року селище Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Тавлуя В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Рогозевич С.О.,

позивач – ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача адвокат Унгуряну С.І. - не з`явився,

представник відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Березанка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, –

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 26.08.2025 року звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з адміністративним позовом, у якому просив:

-Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 390 від 27 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у розмірі 17 000,00 грн.

-Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУПАП закрити, у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на його адресу реєстрації та проживання жодних повідомлень або повісток про виклик до ТЦК не надходило, про неявку дізнався 21 березня 2025 року, під час відвідування відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертає увагу, що під час складання протоколу, позивач надав пояснення про те, що повістку не отримував.

Наголошує, що із змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 114 від 21 березня 2025 року, не можливо встановити, чи дійсно була йому направлена повістка, якщо направлялася то чи були дотриманні вимоги п. 41 Порядку під час направлення повістки, чи було оператором поштового зв`язку під час доставляння повіcтки ТЦК дотримано порядок визначений п. 82 «Правил надання послуг поштового зв`язку» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, у переліку додатків до протоколу також відсутні будь-які фактичні данні про існування повістки, що є порушенням статті 256 КУпАП.

Також, зазначив що в порушення ст.283 КУпАП оскаржувана Постанова не містить опис обставин, встановлених під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, тобто не зазначено, що саме скоїв позивач, у наведеній Постанові формулювання не містять конкретних даних часу, місця порушення. а також відсутні посилання на диспозицію статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що порушує вимоги.

Ухвалою суду від 01 вересня 2025 року, залишено позов ОСОБА_1 без руху, надано десятиденний строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі .

Відповідно до вимог ст.261 КАС України відповідачу було встановлено строк на подачу відзиву та пояснень на позовну заяву з дня отримання ухвали суду.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 у судове засідання не з`явився, як і не з`являвся у попередні судові засідання, які відкладалися у зв`язку з його неявкою.

Відзиву на позовну заяву відповідач не надав, а також будь-яких доказів на спростування позову.

За таких обставин суд розглянув справу за відсутності сторін у справі.

Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, оцінивши їх, суд встановив наступні обставини та правовідносини сторін.

21 березня 2025 року, інструктором ІНФОРМАЦІЯ_3 молодшим сержантом ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 114 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.7).

Зі змісту вищезазначеного протоколу вбачається, 21 березня 2025 року о 13.20 год. під час перевірки облікових даних у ІНФОРМАЦІЯ_4 було виявлено, що ОСОБА_1 на вимогу уповноваженої особи не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України в період дії особливого стану.

За результатами розгляду зазначеного Протоколу, 27 березня 2025 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_3 винесено постанову № 390 по справі про адміністративне правопорушення, згідно якої, встановлено: 21 березня 2025 року о 13.20 год., під час перевірки облікових даних у ІНФОРМАЦІЯ_6 було виявлено, що ОСОБА_1 на вимогу уповноваженої особи не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_7 , чим порушив Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн. (а.с.14).

Позивач оспорює правомірність вказаної постанови, оскільки він не був обізнаний про обставини притягнення його до адміністративної відповідальності ч.3 ст.210-1 КУпАП, а оскаржувана постанова винесена за відсутності доказів наявності у його діях складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

В частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про оборону» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно з вимог статті 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII. громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, військовий обов`язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно з вимогами частини третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно з абз.3 ч. 9 ст. 29 Закону № 2232-XII, поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військово-зобов`язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 673, поважною причиною неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнається, зокрема, хвороба, підтверджена відповідними документами (довідками).

За змістом ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як вбачається із вимог ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Згідно зі ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний на підставі досліджених доказів з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність (засвідчує факт відсутності складу адміністративного правопорушення).

Частиною 1 ст.210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною 3 цієї статті - за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст.254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У статті 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Водночас, протокол про адміністративне правопорушення № 114 від 21 березня 2025 року, складений відносно позивача, всупереч ст. 256 КУпАП, не містить відомостей місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; не зазначено дату на яку позивач викликався; відсутні посилання на номер да дату повістки.

В свою чергу, згідно із ч.2 ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а.

Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу його вчинення, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи. При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.

Крім того, диспозиція ч.3 ст.210-1 КУпАП є бланкетною, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчинення правопорушення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 21 березня 2025 року о 13.20 год., під час перевірки облікових даних у ІНФОРМАЦІЯ_6 було виявлено, що ОСОБА_1 на вимогу уповноваженої особи не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_7 , чим порушив Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн.

З викладеного вбачається, відсутність у Постанові про адміністративне правопорушення посилання на суть скоєнного правопорушення, а саме не зазначено, яку статтю Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порушено Позивачем.

Відповідно до змісту Постанови № 390 по справі про адміністративне правопорушення від 27 березня 2025 року, Позивач не з`явився до центру комплектування та соціальної підтримки, чим порушив Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Однак, оскаржувана Постанова не містить виклад обставин і суті адміністративного правопорушення, тобто не зазначено, що саме скоїв позивач, відсутній опис обставин, установлених під час розгляду справи, а наведені у Постанові формулювання не містять конкретних даних часу, місця порушення а також відсутні посилання на диспозицію статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що порушує вимоги с. 283 КУпАП.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначених вимог Відповідачем, не виконано, у постанові не викладено суть адміністративного правопорушення, а саме не зазначено, яку статтю (частину статті, пункт) Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" порушено позивачем, не встановлено дату і час порушення, відсутній достатній опис обставин, установлених під час розгляду справи, у тому числі щодо номеру та дати повістки, якою викликався позивач до ІНФОРМАЦІЯ_7 , дати її вручення позивачу та дати, на яку позивач повинен був з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно до повістки.

Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача, який заперечує вказані обставини, відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідачем не доведено факт неявки позивача за викликом у встановлені повісткою строки та місце.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом положень ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд приходить до висновку про те, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані вимоги Конституції України та КУпАП та не встановлено наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Разом з тим, вирішуючи питання про можливість задоволення позовної вимоги в частині закриття провадження у адміністративній справі за ч.1 ст.122 КУпАП суд виходить з наступного.

Так, за висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №490/843/15-а (адміністративне провадження №К/9901/45370/18) системний аналіз норм КУпАП та КАС України (у вказаній вище редакції) щодо компетенції судів у справах про адміністративні правопорушення дозволяє Суду Касаційної інстанції дійти висновку, що право закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення належить лише органу, який розглядає таку справу або ж суду, у передбачених статті 221 КУпАП випадках, та не відноситься до компетенції адміністративного суду, який перевіряє законність винесення суб`єктом владних повноважень постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до викладеного суд вважає, що позовної вимоги в частині закриття провадження у адміністративній справі за ч.3 ст.210-1 КУпАП задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч.2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_5 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн., сплачений при зверненні до суду у зв`язку із оскарженням постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 19-20, 25, 241-246, 286 КАС України, –

у х в а л и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити частково.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №390 від 27 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у розмірі 17 000,00 грн.

Відповідно до ст.139 КАС України стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на сплату судового збору в сумі 605,60 грн.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: