Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №631/403/25 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/403/25

провадження № 2/631/210/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 08 січня 2022 року Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 01.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08 січня 2022 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Харків), про що складений актовий запис № 01. Подружжя на утриманні має спільну дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачем. ОСОБА_1 вважає, що шлюб з ОСОБА_2 виявився невдалим через суттєві розбіжності у характерах, у них відсутні спільні інтереси та взаємопорозуміння, різні погляди на життя. За твердженням позивача, подружжя втратило почуття любові та поваги один до одного. На думку ОСОБА_1 будь-яке налагодження сімейних стосунків неможливе.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 28 квітня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правила спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року за клопотанням відповідача надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення тривалістю три місяці, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до закінчення строку для примирення.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 27 серпня 2025 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 16 вересня 2025 року за клопотанням відповідача надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення тривалістю три місяці, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до закінчення строку для примирення.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 грудня 2025 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначено справу до судового розгляду на 29 грудня 2025 року.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу судом не вживалось.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання, призначене на 26 січня 2026 року, не з`явилась, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно, відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала.

Раніше ОСОБА_1 зверталась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 4964/25-вх. від 21 серпня 2025 року, відповідно до якої повідомила, що свої позовні вимоги до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, посилаючись на приписи частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_4 », зазначивши, що у разі повторної неявки відповідача у судове засідання не заперечує проти ухвалення заочного рішення, вказавши, що судові витрати по сплаті судового збору залишає за собою.

Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання, призначене на 26 січня 2026 року, також не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно та у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, ніяких клопотань на адресу суд не направляв.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В даному випадку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були належним чином повідомлені про дату судового розгляду справи, враховуючи наявні в матеріалах справи довідки поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки «адресат відсутній за вказаною адресою». Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у складі колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23 (провадження № 61-73св24).

Також сторони повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи за допомогою sms-повідомлень на номери мобільних телефонів, вказаних у їх заявах та шляхом опублікування оголошення про виклик на вебсайті Судової влади України.

Як визначено у частині 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

До того ж суд вважає за необхідне зазначити, що сторони, у тому числі відповідач, обізнані про перебування на розгляді у суді справи з єдиним унікальним № 631/403/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, оскільки останні неодноразово звертались до суду з заявами, зокрема позивач про розгляд справи за її відсутності, відповідач – про надання подружжю строку для примирення. Проте, після закінчення строку на примирення, останні у судове засідання повторно не з`явились, про досягнення примирення суд не повідомили.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В даному випадку суд також бере до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, в яких зазначено, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивач та відповідач будучи завчасно належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явились у судове засідання, раніше позивач звернулась на адресу суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у ній доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Приписами частини 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Як убачається із матеріалів справи, 08 січня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, зареєстрували шлюб, про що Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Харків) складений відповідний актовий запис № 01 та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_4 », дружини – « ОСОБА_4 » (а. с. 3).

Судом з`ясовано, що подружжя має на утриманні малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 30 серпня 2017 року Виконавчим комітетом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області. Батьками в зазначеному свідоцтві про народження дитини вказано громадян України: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 (а. с. 5).

Із наданих позивачем заяв та змісту позову, судом не встановлено наявності у подружжя на утриманні спільних дітей віком до одного року, а також те, що позивач вагітна.

Також відповідно до змісту позовної заяви судом було встановлено, що подружжя сімейно-шлюбні відносини не підтримують, спільного господарства не ведуть, кожен живе самостійним життям. На поступки примирення позивач не згодна, за двічі наданий судом, за клопотанням відповідача, час для примирення сторони не знайшли підстав для примирення та відновлення подружніх відносин, позивач наполягає на розірванні шлюбу, про що двічі вказувала у своїх заявах від 21 травня 2025 року та від 21 серпня 2025 року (а. с. 24, 33).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 5 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколу першого та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод декларує, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до положень статті 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Також через призму, зокрема, статтей 5 та 8 вказаного міжнародного договору безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Валліанатос та інші проти Греції» (заяви № 29381/09 та 32684/09) передбачено: «суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Крім того, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини від 12 червня 2014 року у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) встановлено: «що стосується права на приватне та сімейне життя, суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в пункті «с» частини 1 статті 16 Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», а саме: забезпечення на основі рівності чоловіків і жінок однакових прав та обов`язків під час шлюбу і після його розірвання.

При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде протирічити інтересам чоловіка та дружини.

Таким чином, можливість припинення браку на підставі волевиявлення кожного з подружжя являється проявом принципу свободи браку і рівності подружжя. Оскільки вступ до браку здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.

Прийшовши до такого висновку суд також бере до уваги приписи статті 56 Сімейного кодексу України, які встановлюють, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною 1 статті 104 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України (частина 3 статті 105 Сімейного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд, відповідно до положень статті 112 Сімейного кодексу України, з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При цьому, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 Сімейного кодексу України).

За змістом указаної норми права заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо.

У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (частина 7 статті 240 Цивільного процесуального кодексу України).

На виконання вищенаведених норм права та за заявами відповідача від 21 травня 2025 року та від 16 вересня 2025 року (а. с. 19, 38) ухвалами Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року та від 16 вересня 2025 року сторонам було надано строк для примирення протягом трьох місяців та зупинено провадження в справі.

Таким чином, оскільки вжиті судом за клопотаннями відповідача заходи примирення подружжя не дали бажаного відповідачу результату (протилежного суду не надано), суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, зокрема позивачки. При цьому, суд наголошує, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, що прямо визначено у частині 1 статті 24 Сімейного кодексу України.

Враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України та небажання позивача відновити сімейні відносини, суд вважає за можливе позов ОСОБА_1 задовольнити.

Згідно зі статтею 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

У своїй заяві позивач просила після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_4 ».

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Питання щодо судових витрат, суд вирішує відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України за якими суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; при цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки ОСОБА_1 в поданій до суду заяві просила суд понесені судові витрати по сплаті судового збору залишити за нею, процесуальне рішення з вказаного питання судом не приймається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 26, 51 Конституції України, статтями 3, 15, 24, 56, частиною 1 статті 104, статтями 110 – 112, 115 Сімейного кодексу України, а також статтями 1 – 5, 7, 10 – 13, 43, 44, 58, 64, 76 – 81, частиною 6 статті 82, статтями 83, 89, 128 – 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 – 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином України, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, зареєстрований 08 січня 2022 року Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 01 – розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 залишити без змін « ОСОБА_4 ».

Роз`яснити сторонам, що рішення є документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу, і той вважається припиненим у день набрання ним законної сили.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, його копію надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Т. М. Трояновська