Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №465/9211/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/9211/25

Провадження 2/465/403/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21.01.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Арбуза Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер Фінанс» про визнання недійним кредитного договору,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер Фінанс» (далі також - ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс», відповідач) про визнання недійсним кредитного договору на інші споживчі цілі №48877469 на суму 2000 грн., укладеного 06.05.2025 між позивачем та ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс», та стягнення з ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» на корить позивача понесених у справі витрат.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що оспорюваний кредитний договір не може вважатися чинним, оскільки укладений третіми особами під час вчинення злочину, передбаченого ст.182 КК України. Зазначає, що під час навчання з торгівлі бінарними опціонами на платформахStockity таBinomo в мережі Інтернет надала особисту інформацію, доступ до діючих банківських карток, мобільного банкінгу, копій документів. 20.05.2025 отримала повідомлення від кредитного інспектора ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» про затягування оплати кредиту, у зв`язку з чим з`ясувала, що на її ім`я укладено з різними фінансовими установами 15 кредитних договорів, зокрема з відповідачем. Однак, ніколи не зверталась до фінансових компаній, зокрема до ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс», з будь-якими заявами чи запитами про надання кредитів, позик особисто чи за посередництвом електронних сервісів, не доручала третім особам вчиняти будь-які дії з метою укладення кредитних чи договорів позики. Особисто не спілкувалась з представниками компанії про надання кредиту, не надавала паспортних даних чи інформації про себе, не укладала жодних угод чи договорів та не отримувала коштів від вказаної фінансової установи. З тих підстав звернулась до Луцького районного управління поліції ГУ НП у Волинській області із заявою про вчинення злочину, відомості про що внесено 22.08.2025 до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ст.182 КК України. Вважає оспорюваний договір таким, що суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача, суперечить моральним засадам суспільства, а тому просить позов задоволити.

Одночасно з позовною заявою позивач також подала заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, а саме: заборонити нараховувати відсотки, штрафи, пеню, списувати грошові кошти з будь-яких розрахункових рахунків, у тому числі карткових, зарплатних карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 у рахунок погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором на інші споживчі цілі №48877469 від 06.05.2025 між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс», стверджуючи, що не вжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Ухвалою суду від 16.10.2025 у задоволені заяви позивача про забезпечення даного позову відмовлено з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.

Ухвалою суду від 29.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.

Ухвалою суду від 02.12.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.

Позивач повторно в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином був повідомлена про день, час та місце слухання справи шляхом отримання ухвал суду та судових повісток в її електронному кабінеті, що підтверджується довідками про доставку електронних документів ОСОБА_1 . Натомість як вбачається із позову, що позивач підтримує позов та просить його задоволити.

Разом з тим, позивачу було надано достатньо часу на реалізацію прав, надано можливість надати суду пояснення по суті справи та докази на підтвердження своїх доводів щодо заявленого позову.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» сформував позицію про те, що сторона по справі (заявник, позивач чи відповідач) зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника, відповідача та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Принцип юридичної визначеності як складова частина конституційного принципу верховенства права зобов`язує відповідача або його представника самостійно цікавитися перебігом розгляду справи в суді.

Верховний Суд у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 910/12842/17 дійшов до висновку що, у разі відсутності представника з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні, суд має виходити з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин його неявки у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об`єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак, суд вважає, що справу можливо вирішити за відсутності позивача на підставі наданих сторонами доказів. Неявка позивача в судове засідання не є перешкодою для вирішення справи по суті.

Також відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи. Відзиву на позов не подав.

За таких обставин суд вирішив справу слухати за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що 06.05.2025 між відповідачем ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» (кредитодавець) та позивачем ОСОБА_1 (позичальник) підписано договір про споживчий кредит №48877469 разом із додатком №1 «Графік платежів», як невід`ємної його частини. При цьому зі сторони кредитодавця договір підписано менеджером (управителем) з ризиків ОСОБА_2 електронним підписом QWeZ9wr0 о 17:34:09 год., зі сторони позичальника – ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором о53Wxjun о 17:34:09 год.

Крім цього, о 17:34:08 год. 06.05.2025 ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2kudnfN5 підписано паспорт споживчого кредиту продукту «48877469».

Як вбачається з відомостей Національного банку України (https://kis.bank.gov.ua/search-fu), Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за змістом вимог Закону «Про фінансові послуги та фінансові компанії», відповідач ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» є небанківською фінансовою установою.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 цього договору позичальнику надано кредит у розмірі 2000,00 грн. строком на 360 днів.

Пунктом 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Згідно з пунктами 6.2 та 6.3 договору розміщені в Особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником товариству через веб-сайт. Після укладення/ підписання цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Зі сторони товариства кредитний договір у вигляді окремого електронного документа підписується накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу. Приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом (споживчого) кредиту (якщо такий вимагається) та графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, зокрема, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства.

Відповідно до пунктів 9.1.1, 9.5 договору подаючи заяву за кредитним продуктом, що передбачає надання кредиту шляхом переказу суми кредиту на картковий рахунок, заявник має зареєструвати в особистому кабінеті банківську картку, на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по заяві, якщо така банківська картка не була зареєстрована заявником в особистому кабінеті раніше. На підставі даних, зазначених у первинній заявці, інформаційно-телекомунікаційна система кредитодавця здійснила ідентифікацію позичальника та сформувала його особистий кабінет. Усі документи завантажуються позичальником до особистого кабінету через веб-сайт товариства.

ОСОБА_1 звернулась до відділення поліції №2 Луцького районного управління поліції ГУ НП у Волинській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення невідомою особою, яка з 23.04.2025 до 06.05.2025, перебуваючи у невстановленому місці, використала персональні дані ОСОБА_1 з метою отримання кредиту від її імені у кредитних установах, відомості про що внесено 22.08.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань і за цим фактом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025035600000049 за ч.1 ст.182 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч.6 ст.11 Закону «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною четвертою статті 14 Закону «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону «Про електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Таким чином, оспорюваний ОСОБА_1 кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що: договір укладено іншою особою; позивач не створювала особистий кабінет позичальника на веб-сайті ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс»; ОСОБА_1 не отримувала грошових коштів від ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» за вказаним кредитним договором; грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, - суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14.06.2022 у справі №757/40395/20, від 20.06.2022 у справі №757/40396/20, від 04.12.2023 у справі №212/10457/21, від 01.07.2024 у справі №638/161/22, від 04.08.2025 у справі №182/317/23, від 17.12.2025 у справі №686/32982/23.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі ОСОБА_1 не доведено порушення її прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок.

Крім того, ОСОБА_1 не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, в момент укладення договору, їй не належав та використовувався іншою особою без її відома чи доручення.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №725/5693/21, від 21.06.2024 у справі №134/743/22).

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку щодо необхідності у позові відмовити у повному обсязі у зв`язку з відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору про споживчий кредит від 06.05.2025 №48877469, укладеного між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 .

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 83, 89, 95, 141, 211, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України –

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Тайгер Фінанс» про визнання недійним кредитного договору, – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: місце проживання: АДРЕСА_1 .

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс», Код ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28.

Дата складення повного судового рішення 26.01.2026.

Суддя Кушнір Б.Б.