Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №205/4129/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/4129/25

Номер провадження2/205/493/26

Справа № 205/4129/25

Провадження № 2/205/493/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.,

при секретарі - Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ «Акцент-Банк» щодо отримання банківських послуг та 11.09.2020 року підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 09.09.2021 року, будучи клієнтом Банку, ОСОБА_1 уклала з Банком кредитний договір № ABH0CT155101631143994681 щодо надання кредиту в розмірі 80 000 грн. строком на 64 місяці (тобто до 08.01.2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 75.00 щорічно.

Банк свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит. Відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками. Таким чином, відповідач зобов`язання за Договором не виконала.

У зв`язку з зазначеними порушеннями умов Договору виникла заборгованість, яка станом на 14.03.2025 року складає 184 246,38 грн., з яких: 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 104 765,47 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.

На підставі викладеного представник позивача просив стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати по справі.

Представник відповідача - адвокат Ліфлянчик С.І. направив до суду відзив на позовну заяву у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилався на те, що між сторонами не укладався кредитний договір в розумінні ст. 1054, 1055 ЦК України. Існує лише підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 11.09.2020 року, відповідно до змісту якої, відсутні конкретні умови кредитування, відсутні умови надання відповідачу кредиту в розмірі 184 246,38 грн., а також відсутні будь-які штрафні санкції за несвоєчасне повернення вказаної суми. Майже через рік після підписання відповідачем анкети-заяви 11.09.2020 року було ще додатково укладено кредитний договір, але при цьому до матеріалів справи позивачем додано лише зазначену анкету-заяву, що підписана в 2020 році, а самого кредитного договору від 09.09.2021 року немає. Позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що після підписання анкети-заяви відповідач зверталась із заявою про отримання якогось іншого кредиту, отримувала кредитні кошти, підписувала кредитний договір, погоджувалась із умовами кредитування чи здійснювала інші юридично значимі дії, спрямовані на виникнення кредитних зобов`язань. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач мала можливість розпоряджатися грошовими коштами, наданими позивачем, а також коли саме, в який спосіб та у якій сумі вона ними розпоряджалась. Також не доведено належними доказами розмір заборгованості. Звертає увагу суду, що ні «Паспорт споживчого кредиту», ні «Заявка про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101631143994681 від 09.09.2021 року відповідачем не підписувались. В паспорті споживчого кредиту та вказаній заявці підпис споживача підтверджений простим електронним підписом шляхом підтвердження з номера телефону НОМЕР_1 , проте, даний номер телефону не належав та не належить відповідачу. Таким чином, сам факт використання одноразового паролю (ОТП) з номеру телефону, який не належить відповідачу, жодним чином не підтверджує укладення кредитного договору саме відповідачем. Матеріали справи не містять будь-які докази ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг А-Банку, які є обов`язковою частиною договору при приєднанні до таких умов. Позивач не надав жодних підтверджень, що відповідач дійсно ознайомилася із зазначеними умовами, погодилася з ними та акцептувала їх у встановленому законом порядку. Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач дійсно отримала грошові кошти від позивача. Твердження позивача про нібито отримання відповідачем кредитних коштів для поповнення обігових коштів є необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами та не відповідає фактичним обставинам справи. Відсутність належних доказів отримання кредитних коштів виключає наявність зобов`язання у відповідача щодо їх повернення. Також зазначив, що наданий меморіальний ордер не є належним доказом передачі кредитних коштів. В наданій платіжній інструкції платником є відповідач та отримувачем є онлайн кєш-онлайн, тобто фактична зазначена одна і та сама особа, що суперечить суті кредитної операції, а отже, в даній інструкції відсутнє підтвердження передачі коштів саме позивачем для відповідача. Сам факт внутрішнього переказу між рахунками особи не доводить видачу кредитних коштів. У даному випадку неможливо встановити суму фактично отриманих коштів відповідачем і який саме розмір боргу по тілу кредиту є базою нарахування заборгованості у зв`язку невиконанням умов, що передбачені в анкеті-заяві. Заборгованість по тілу кредиту, окрім безпосередньо витрачених відповідачем сум позики, формувалася також шляхом погашення за рахунок кредитних коштів нарахованих банком щомісячних відсотків, що фактично призводило до збільшення заборгованості по тілу кредиту на таку суму відсотків, що, у свою чергу, збільшувало базу нарахування самих відсотків та інших платежів в подальшому, що встановлено із розрахунку заборгованості. На думку представника відповідача, нарахована процентна ставка штучно збільшена. Позивачем до матеріалів справи надано виписку по картці, однак, на думку представника відповідача, такий доказ є неналежним та не допустимим, оскільки фактично даний доказ залежить від волевиявлення позивача, який самостійно генерує вказану виписку.

Від представника позивача Каурової К.А. надійшли заперечення на відзив у яких вона просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, справу розглянути за відсутності представника банку. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 11.09.2020 року в А-Банку підтвердила під підпис факт ознайомлення із Умовами і Правилами надання банківських послуг, приєдналася до них та зобов`язалася в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до Умов та Правил, викладеними на сайті Банку. В подальшому, будучи клієнтом Банку, відповідач скористалася додатковою послугою Банку - «Швидка готівка». Відповідно до умов даної послуги, відповідач з допомогою сервісу «А24» уклала в електронній формі з Банком додатковий кредитний договір № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року на суму в розмірі 80 000,00 грн., строком на 64 місяці зі сплатою процентів у розмірі 75% на рік. Звертає увагу суду, що Договір (Заява) про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року, в якій зазначені всі умови договору, у тому числі і процентна ставка, підписана відповідачем електронним підписом, за допомогою відкритого ключа, протокол створення та перевірки якого було додано додатком до позову. Зазначає, що виписки по рахункам відповідача по даній справі повністю відповідають вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять абсолютно всі необхідні реквізити та відповідно є належними та допустимими доказами по справі та підтверджують тривале виконання зобов`язань за вказаним договором відповідачем і активне користування кредитом. Окрім того, додатково надала виписку по картці № НОМЕР_2 , з якої, крім надходження кредитних коштів на картку, також вбачається і їх використання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 13.08.2025 року клопотанням представника відповідача про витребування доказів було задоволено, витребувано у ТОВ «Лайфселл» наступну інформацію: чи належав номер телефону НОМЕР_1 ОСОБА_3 у період з 01.01.2020 року по теперішній час? якщо належав, то повідомити: дату початку користування номером; дату припинення обслуговування (за наявності); на кого був зареєстрований номер; спосіб ідентифікації абонента.

08.09.2025 року до суду від ТОВ «Лайфселл» надійшла відповідь відповідно до якої надання послуг за вказаним номером розпочато 15.08.2020 року на умовах передоплати та анонімно, без укладення договору про надання електронних комунікаційних послуг та без ідентифікації кінцевого користувача.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15.09.2025 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позов просила суд розгляд справи проводити за відсутності представника банку.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, натомість її представник - адвокат Ліфлянчик С.І. письмово просив проводити розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 11.09.2020 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, у якій зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП (а.с. 10).

Відповідно до вказаної анкети-заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами обслуговування та кредитування, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена та згодна. Також міститься інформація про те, що позичальниця ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодилася з ним, а також з тим, що вона згодна отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійного його роздрукування з офіційного сайт www.a-bank.com.ua. Підписавши анкету-заяву відповідач зобов`язалася виконувати умови та правила надання банківських послуг.

09.09.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Акцент Банк» за допомогою простого електронного підпису було підписано Заяву про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101631143994681 (далі - Кредитний договір) (а.с. 13-14).

Умовами вказаного Кредитного договору визначено надання кредиту в розмірі 80 000 грн., строком на 64 місяці (тобто до 08.01.2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 75.00 щорічно, розмір щомісячного платежу 5 197,00 грн. Також аналогічні положення містяться в паспорті споживчого кредиту, який підписаний відповідачем за допомогою простого електронного підпису 09.09.2021 року (а.с. 11-12).

Своїм електронним підписом відповідач також підписала Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 15).

На підтвердження надання відповідачу коштів за вказаним Кредитним договором у розмірі 80 000 грн. представником позивача надано меморіальний ордер від 09.09.2021 року, призначення платежу «видача кредиту згідно договору ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року» (а.с. 19).

У п. 9 Кредитного договору зазначено номер карти клієнта на який було зараховано кошти кредиту.

Пунктом 12 Кредитного договору встановлено, що у випадку порушення Клієнтом зобов`язань із погашення Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн.) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 (п`ятнадцять) відсотків суми простроченого платежу.

Крім того, у п. 18 Кредитного договору відповідач підтвердила та погодилась, зокрема, з тим, що до укладання цієї угоди ознайомилась з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-БАНК», що розміщені за посиланням: www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомлена з інформацією, яка розміщується на веб-сайті та доступна за посиланням: www.a bank.com.ua, в повному об`ємі відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»; ця Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку: www.a-bank.com.ua, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять Договір. Отримав їх примірники, вони мені зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Ця Заява, у вигляді паперового документа, - підписується Клієнтом власноручним підписом, а у вигляді електронного документа - підписується Клієнтом цифровим власноручним підписом або простим/удосконаленим електронним підписом у мобільному додатку ABank24 чи в інших каналах дистанційного обслуговування.

Представник позивача наголошує, що в порушення умов вказаного Кредитного договору, відповідач допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого в неї виникла заборгованість, яка станом на 14.03.2025 року складає 184 246,38 грн., з яких: 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 104 765,47 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами (а.с. 16-18).

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 11.01.2024 року у справі № 916/1247/23.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.

Судом встановлено, що підписанням анкети-заяви та інших електронних документів відповідач засвідчила генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним їй відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення її дій згідно з договором та визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях та підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису.

Таким чином, підпис Заяви про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року здійснений сторонами в електронному вигляді за допомогою простого електронного підпису, що відповідає вимогам законодавства.

Відповідач за допомогою електронних засобів, доступ до яких був отриманий нею особисто і за власною ініціативою, ознайомилась із усіма умовами кредитного договору, мала достатньо часу і можливостей для такого ознайомлення, погодила ці умови, а отже взяла на себе передбачені договорами зобов`язання.

Всі істотні умови договору, зокрема, сума кредиту, строк кредитування та процентна ставка узгоджені сторонами в Заяві про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, реквізити рахунку та номер телефону, були використані позивачем для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем до суду не надано. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно відповідача шахрайських дій остання не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Кредитний договір № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року підписаний простим електронним підписом за номером телефону НОМЕР_1 . Зазначений підпис підтверджує, що відповідач ознайомилася та погодилася з усіма умовами договору. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір (у формі заяви).

При цьому, слід звернути увагу, що не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19);від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року справа № справа № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20).

Суд зазначає, що судова практика у цій категорії справ є незмінною, а доводи представника відповідача щодо не підписання в електронному вигляді кредитного договору не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, матеріали справи свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.

При цьому, згідно із положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також приймає до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010, відповідно до якої ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням відсутності спростування відповідачем презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, неможливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), суд дійшов висновку, що вказаний кредитний договір є дійсним та чинним, а тому його умови в обов`язковому порядку мають виконуватись сторонами.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем було укладено договір у електронній формі та погоджені всі його істотні умови.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Як вбачається із виписки по рахунку відповідача ОСОБА_1 , на картковий рахунок відповідача 09.09.2021 року було зараховано грошові кошти у розмірі 80 000 грн. Із вказаної виписки також вбачається, що відповідач активно користувалася кредитними коштами, а саме здійснювала оплату послуг та товарів, знімала готівку в банкоматах, отримувала зарахування коштів від третіх осіб та здійснювала поповнення рахунку (а.с. 146-159).

Таким чином, виписка, яка міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242 св 24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Окрім того, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також, в Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 , будучи стороною вказаного правочину, мала можливість надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів стосовно того, що відповідні кошти не зараховувались на її картковий рахунок, указаний у договорі, у період часу, про який стверджує позивач, або того, що картковий рахунок їй не належить, проте зазначеного не зробила, та, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що вказаний договір вона не укладала або доказів погашення нею зазначеної заборгованості.

Представником позивача, у свою чергу, надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним договором у встановленому договором розмірі.

Сторона відповідача у відзиві не погоджувалась із наданим представником позивача розрахунком.

Разом з тим, Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.

Наданий представником позивача розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за вказаним договором, адже містить детальний розрахунок нарахованої заборгованості, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом. Відповідачем свого контррозрахунку не надано.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Суд вважає, що сторона відповідача, заперечуючи отримання кредитних коштів, застосувала концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова ВС від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів таких тверджень відповідачем не надано при тому, що відповідач мав безперешкодний та повний доступ до своїх банківських даних. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, сторона відповідача, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Враховуючи наведене, представником позивача підтверджено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року, яка станом на 14.03.2025 року складає 184 246,38 грн., з яких: 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 104 765,47 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вказана сума відсотків у розмірі 104 765,47 грн., з огляду на сам розмір позики, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов`язань дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Слід наголосити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування АТ «А-БАНК», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому, на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 104 765,47 грн. не є співрозмірною сумі тіла кредиту 79 480,91 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, а тому суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 79 480,91 грн.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року станом на 14.03.2025 року у розмірі 158 961,82 грн, з яких: 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: 2 089,97 грн. (158 961,82 грн. * 2 422,40 грн. / 184 246,38 грн.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 614, 615, 626, 628, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101631143994681 від 09.09.2021 року станом на 14.03.2025 року в розмірі 158 961,82 (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот шістдесят одну) гривню 82 копійки, з яких: 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 79 480,91 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент банк» (місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд 11, код ЄДРПОУ: 14360080) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 089,97 (дві тисячі вісімдесят дев`ять) гривні 97 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач - Акціонерне товариство «Акцент Банк», код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: Федотова В.М.