Вирок від 25 січня 2026 р. у справі №135/90/26 — Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/90/26

Провадження № 1-кп/135/77/26

ВИРОК

іменем України

26.01.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025240000007 від 15 січня 2026 року щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жабокричка Чечельницького району Вінницької області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, військовослужбовця – старшого солдата військової частини НОМЕР_1 , з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 95 від 22 квітня 2022 року зараховано до списків особового складу цієї військової частини та призначено на посаду понтонера понтонного відділення понтонного взводу понтонно-мостової роти понтонно-мостового батальйону.

У статусі військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 був зобов`язаний, відповідно до вимог статей 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, неухильно додержуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно виконувати військовий обов`язок, додержуватися військової дисципліни, не допускати негідних учинків і своєю поведінкою підтримувати авторитет Збройних Сил України.?

Попри покладені обов`язки, 14 січня 2026 року близько 21 год 00 хв ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , під час конфлікту, що виник на ґрунті ревнощів із його дружиною ОСОБА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання їх суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, наніс долонею правої руки один удар в ділянку обличчя ОСОБА_3 .?

У результаті протиправних дій ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження у вигляді садна, поверхневої рани перенісся, синця навкруги з набряком м`яких тканин у ділянці перенісся і крил носа, які за своїм характером та ступенем тяжкості віднесені до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_2 виразилися в умисному заподіянні потерпілій легких тілесних ушкоджень, тобто утворюють склад кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України.?

Частинами другою та третьою статті 381 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

У обвинувальному акті прокурор виклав клопотання, у якому зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, неоспорювання ним обставин, встановлених під час дізнання, а також його згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності, прокурор просить суд, відповідно до частини першої статті 302 Кримінального процесуального кодексу України, розглянути кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України, у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акта долучено письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_2 , складену за участю захисника ОСОБА_4 , у якій ОСОБА_2 зазначає, що повністю визнає свою вину у вчиненні кримінального проступку, погоджується з обставинами, встановленими під час досудового розслідування.

Крім того, у цій заяві обвинувачений підтвердив, що йому роз`яснено та зрозуміло зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав, пов`язаних із розглядом провадження за його відсутності, недослідженням доказів у судовому засіданні або з метою заперечення встановлених під час дізнання обставин. У цій самій заяві захисник підтвердив добровільність визнання обвинуваченим своєї вини, його згоду з установленими у ході досудового розслідування обставинами та згоду на розгляд обвинувального акта без його участі.

Також до матеріалів провадження долучено заяву отерпілої ОСОБА_3 , у якій вона зазначила, що ознайомлена із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, розуміє їх зміст та усвідомлює, що у разі згод на спрощений порядок розгляду вона буде позбавлена права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Судом, шляхом дослідження вказаних письмових заяв, встановлено, що сторони обізнані зі своїми процесуальними правами, правильно розуміють зміст поданих заяв, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та правдивості їх позиції.

Відповідно до частин другої та третьої статті 382 Кримінального процесуального кодексу України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, він подав письмову заяву, в якій зазначає, що не оспорює встановлені під час дізнання обставини та згоден з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку без його участі, а також відсутність заперечень з боку потерпілої ОСОБА_3 , суд не має сумнівів у добровільності такої позиції обвинуваченого та потерпілої, а тому дійшов висновку про можливість розгляду обвинувального акта в порядку, визначеному статтями 381–382 Кримінального процесуального кодексу України.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 107 Кримінального процесуального кодексу України, у разі здійснення судового провадження за відсутності учасників провадження фіксування процесуальних дій за допомогою технічних засобів не проводиться.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення, які відповідають тим обставинам, що встановлені судом.

У поданій заяві ОСОБА_2 не оспорює зазначені обставини, визнає, що вони встановлені органом досудового розслідування, а також підтверджує своє повне визнання вини у вчиненні кримінального проступку. Його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Отже, суд вважає доведеним, що ОСОБА_2 умисно спричинив ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим його дії кваліфікує за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд керується положеннями статті 65 Кримінального кодексу України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Вчинене ОСОБА_2 кримінальне правопорушення відповідно до статті 12 КК України належить до категорії кримінальних проступків. При оцінці ступеня тяжкості вчиненого суд враховує характер суспільно небезпечного діяння, яке посягає на здоров`я особи — одне з найважливіших конституційних благ, гарантованих статтею 49 Конституції України, незалежно від відсутності настання короткочасного розладу здоров`я потерпілої.

При оцінці особи обвинуваченого суд враховує те, що ОСОБА_2 раніше не судимий, за місцем проживання ( АДРЕСА_4 характеризується позитивно, відомості негативного характеру про нього відсутні. Обвинувачений є діючим військовослужбовцем — старшим солдатом військової частини НОМЕР_1 , який виконує конституційний обов`язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності України, проходячи військову службу за мобілізацією, за місцем проходження військової служби має позитивну характеристику. ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі, на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей. На обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, у зв`язку з чим відсутні будь-які сумніви щодо його осудності на момент вчинення інкримінованого діяння. Суд також бере до уваги вік обвинуваченого та відсутність відомостей про стан його здоров`я, який би перешкоджав призначенню та виконанню покарання.

До обставин, що пом`якшують покарання, відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 Кримінального кодексу України, суд відносить щире каяття обвинуваченого, яке об`єктивно підтверджується повним визнанням ним своєї вини у вчиненні кримінального проступку та беззастережним погодженням із обставинами, встановленими органом досудового розслідування, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що виразилось у наданні під час досудового розслідування детальних, послідовних, логічних і узгоджених з іншими матеріалами кримінального провадження показань про всі обставини та деталі вчинення інкримінованого йому діяння.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до пункту 6? частини першої статті 67 Кримінального кодексу України, є вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя — ОСОБА_3 , з якою ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до частини другої статті 65 КК України, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий його вид буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Санкція частини першої статті 125 КК України є альтернативною і передбачає три види покарання: штраф до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень; громадські роботи на строк до двохсот годин; виправні роботи на строк до одного року.

Вирішуючи питання про вид покарання, що підлягає призначенню, суд виходить з необхідності дослідження можливості застосування кожного з альтернативних видів покарання, передбачених санкцією статті, та обрання найменш суворого виду покарання, якщо він є достатнім для досягнення мети покарання.

Відповідно до частини другої статті 57 Кримінального кодексу України встановлено пряму заборону на призначення виправних робіт військовослужбовцям. Оскільки ОСОБА_2 на момент постановлення вироку є військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією, призначення йому покарання у виді виправних робіт виключається імперативною нормою закону.

Частина третя статті 56 Кримінального кодексу України містить пряму заборону на призначення громадських робіт військовослужбовцям строкової служби. Оскільки ОСОБА_2 проходить військову службу за мобілізацією і не належить до категорії військовослужбовців строкової служби, законодавство України формально не містить заборони на призначення йому покарання у виді громадських робіт.

Відповідно до частини першої статті 56 Кримінального кодексу України та частини першої статті 36 Кримінально-виконавчого кодексу України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Частиною другою статті 56 КК України встановлено обмеження щодо тривалості виконання громадських робіт — не більш як чотири години на день.

Частина перша статті 36 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлює, що покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого або в межах міста чи області, в яких він проживає. Суд установив, що ОСОБА_2 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, які проходять військову службу за мобілізацією, мають право на щорічні основні відпустки тривалістю 30 календарних днів, а також на відпустки за сімейними обставинами. Отже, військовослужбовці, мобілізовані в умовах воєнного стану, за загальним правилом мають фізичну можливість періодично перебувати за місцем свого проживання.

Водночас суд не може не враховувати об`єктивні обставини, пов`язані зі специфікою проходження військової служби обвинуваченим в умовах воєнного стану та ведення активних бойових дій на території України.

По-перше, виконання обов`язків військової служби за мобілізацією під час воєнного стану передбачає можливість несення служби в різних регіонах України, у тому числі в зоні проведення бойових дій або в безпосередній близькості до неї. Розташування місць дислокації військових частин, маршрути передислокації та графік несення служби визначаються виключно інтересами забезпечення обороноздатності держави і не залежать від бажання чи потреб засудженого.

По-друге, надання відпусток військовослужбовцям, які проходять службу за мобілізацією в умовах воєнного стану, здійснюється з урахуванням оперативної обстановки, потреб підрозділів у забезпеченні бойових завдань та загальної ситуації на фронті. Командування військових частин має право відмовити у наданні відпустки або відкликати військовослужбовця з відпустки у зв`язку з оперативною необхідністю, що унеможливлює планування засудженим систематичного та регулярного виконання громадських робіт.

По-третє, існують об`єктивні обмеження щодо пересування військовослужбовців під час дії воєнного стану, пов`язані з необхідністю дотримання режиму перебування в розташуванні військової частини, отримання дозволів на переміщення та виїзди, а також з ризиками для особистої безпеки під час переміщення територією України в умовах активних бойових дій.

По-четверте, специфіка виконання покарання у виді громадських робіт полягає в необхідності систематичного, регулярного виконання визначених органами місцевого самоврядування робіт у встановлені дні та години. Невизначеність щодо можливості прибуття засудженого до місця проживання, непередбачуваність графіка надання відпусток та залежність можливості виїзду від рішень командування створюють об`єктивні перешкоди для належного виконання засудженим покарання у виді громадських робіт.

Суд ураховує, що згідно з частиною другою статті 40 Кримінально-виконавчого кодексу України стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, уповноважений орган з питань пробації надсилає матеріали правоохоронним органам для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України. Відповідно до частини третьої статті 40 КВК України ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є систематичне невиконання встановлених обов`язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності після письмового попередження, невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані. Водночас об`єктивні обставини, пов`язані з проходженням військової служби за мобілізацією під час воєнного стану, не завжди можуть бути визнані поважними причинами невиконання покарання, що створює ризик притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за статтею 389 КК України та призначення значно більш суворого виду покарання.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_2 покарання у виді громадських робіт в умовах несення ним військової служби за мобілізацією під час воєнного стану є недоцільним. Незважаючи на формальну відсутність законодавчої заборони на призначення такого виду покарання військовослужбовцям, мобілізованим в умовах воєнного стану, об`єктивні обставини проходження ними військової служби унеможливлюють належне, систематичне та регулярне виконання громадських робіт, що може призвести до невиконання покарання та необхідності його заміни на більш суворий вид покарання. Таке призначення покарання не відповідало б меті покарання, визначеній статтею 50 Кримінального кодексу України, та не забезпечило б його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Водночас суд установив, що ОСОБА_2 , отримуючи грошове забезпечення як військовослужбовець, який проходить військову службу за мобілізацією, має постійне джерело доходу, що робить реальним та безумовно можливим виконання покарання у виді штрафу. Призначення покарання у виді штрафу є найбільш ефективним та доцільним з огляду на можливість його негайного виконання незалежно від місця перебування засудженого, графіка несення ним військової служби, специфіки виконання службових обов`язків та інших обставин, пов`язаних із введенням та дією воєнного стану на території України. Виконання покарання у виді штрафу не потребує систематичної фізичної присутності засудженого за місцем проживання та не залежить від можливості надання йому відпусток, що виключає виникнення об`єктивних перешкод для виконання покарання.

Визначаючи розмір штрафу в межах санкції частини першої статті 125 КК України, суд враховує наявність двох обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення), та однієї обставини, що обтяжує покарання (вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя).

Суд також враховує інші встановлені обставини, які характеризують особу обвинуваченого: відсутність у нього судимості, позитивну характеристику за місцем проживання та за місцем проходження військової служби, наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, виконання ним конституційного обов`язку із захисту Батьківщини як мобілізованого військовослужбовця в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.

Також суд бере до уваги характер вчиненого кримінального проступку, який полягає в умисному заподіянні тілесних ушкоджень особі, з якою обвинувачений перебуває у шлюбі, що свідчить про наявність обтяжуючої обставини, передбаченої пунктом 6? частини першої статті 67 КК України. Ця обставина підвищує ступінь суспільної небезпечності вчиненого, оскільки засвідчує посягання на здоров`я члена сім`ї — особи, яка за своїм статусом має право на особливу повагу та захист з боку обвинуваченого.

Суд також враховує обставини вчинення кримінального проступку, а саме: конфлікт виник на ґрунті ревнощів; обвинувачений наніс один удар долонею в область обличчя потерпілої, внаслідок чого останній було завдано тілесні ушкодження у вигляді садна, поверхневої рани перенісся, синця навкруги з набряком м`яких тканин у ділянці перенісся і крил носа. Незважаючи на те, що зазначені ушкодження за медичним висновком є легкими та не спричинили короткочасного розладу здоров`я, сам факт застосування фізичного насильства до подружжя в межах домашніх взаємовідносин потребує належної правової оцінки та призначення покарання, яке буде адекватним вчиненому діянню.

Зважаючи на сукупність встановлених обставин, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого, наявність як пом`якшуючих, так і обтяжуючої обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Суд переконаний, що призначення покарання саме в такому розмірі, який відповідає верхній межі санкції статті, є виправданим та необхідним з огляду на те, що наявність двох пом`якшуючих обставин не може нівелювати суспільну небезпечність діяння, вчиненого щодо члена сім`ї обвинуваченого, у якого виник умисел на застосування фізичного насильства саме до особи, яка перебуває з ним у найближчих сімейних відносинах і має право на його захист та турботу. Застосування насильства в сім`ї, навіть якщо воно призвело до заподіяння легких тілесних ушкоджень, є неприпустимим та таким, що потребує адекватної реакції з боку держави.

Призначення менш суворого виду покарання або призначення штрафу в меншому розмірі в даному випадку не відповідало б меті покарання, передбаченій статтею 50 КК України, не забезпечило б виправлення засудженого, не сприяло б формуванню у нього поваги до прав і свобод інших осіб, у тому числі членів його сім`ї, а також не мало б належного превентивного впливу на інших осіб з метою запобігання вчиненню ними кримінальних правопорушень.

Тому суд вважає, що призначене покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень з урахуванням того, що обвинувачений має постійне джерело доходу у вигляді грошового забезпечення військовослужбовця, а також враховуючи наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, буде достатнім для досягнення мети покарання — виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також для загального попередження, тобто запобігання вчиненню кримінальних правопорушень іншими особами.

Отже, призначене покарання повною мірою відповідає принципам законності (покарання призначене в межах санкції статті Особливої частини КК України та з дотриманням положень Загальної частини КК України), справедливості (покарання є адекватним ступеню тяжкості вчиненого кримінального проступку і не є надмірно суворим чи м`яким), обґрунтованості (покарання призначене з урахуванням усіх встановлених у судовому засіданні обставин справи), індивідуалізації (покарання враховує конкретні обставини вчинення кримінального проступку та особу обвинуваченого) та гуманізму (покарання не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності і враховує соціальне становище засудженого), які закріплені у статті 65 КК України.

Цивільний позов у межах цього кримінального провадження не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого в межах цього кримінального провадження не обирався, підстав для його застосування судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 368, 373–376, 381, 382 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Відповідно до частини першої статті 394 Кримінального процесуального кодексу України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження відповідно до статей 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, ухваленого за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, надіслати учасникам судового провадження не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення.

Суддя