Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №130/2032/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/2032/24

Провадження № 22-ц/801/60/2026

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 рокуСправа № 130/2032/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),

суддів Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 130/2032/24 за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради, ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Другої Жмеринської державної нотаріальної контори, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про право на спадщину за законом, визнання права власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 3.10.2025, ухвалене у складі судді Шепель К.А. в приміщенні суду в м. Жмеринка, -

в с т а н о в и в :

8.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (вх № 8537/24-вх) до Жмеринської міської ради, ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Другої Жмеринської державної нотаріальної контори, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про право на спадщину за законом, визнання права власності, в якому просив :

(1) визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району від 17.03.2008 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» в частині оформлення права власності на будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 ;

(2) визнати недійсним видане на підставі цього рішення виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради Жмеринського району свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 28.03.2008, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_3 ;

(3) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-406, видане ОСОБА_2 15.03.2023 державним нотаріусом Другої Жмеринської державної нотаріальної контори Мельничук А.Л.

(4) визнати за позивачем право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 1-8/.

Позов обґрунтовано тим, що 28.04.1973 рішенням виконавчого комітету Браїлівської селищної ради позивачу надано дозвіл на будівництво житлового будинку на присадибній 0,05 га землі, яка належить цукроомбінату в АДРЕСА_1 . На виділеній земельній ділянці позивач збудував житловий будинок та господарські споруди - веранду, літню кухню, погріб, гараж, сарай, а пізніше ще зробив прибудову. З 1.01.1986 на домогосподарство на його ім`я відкрито окремий особовий рахунок № НОМЕР_2 і в погосподарській книзі по с. Сьомаки за 1986 - 1990 зроблено запис, що це робітничий тип двору і він є головою двору, членом господарства є ОСОБА_4 його дружина. У вказаному будинку позивач та його дружина проживали до 1990 року. Пізніше позивач переїхав проживати до батьків дружити в селище Браїлів Жмеринського району Вінницької області так як працював на цукровому заводі.

Після переїзду він дозволив сестрі ОСОБА_3 тимчасово проживати у його будинку та утримувати його в належному стані. У 2010 році ОСОБА_3 померла. Пізніше (21.05.2024) позивачу стало відомо, що 17.03.2008 рішенням виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» оформлено права власності на будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Зазначає, що рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради від 17.03.2008 винесено внаслідок помилкового запису в погосподарській книзі ОСОБА_3 головою двору, хоча насправді отримував дозвіл на будівництво та будував будинок позивач, і він є законним власником. ОСОБА_3 незаконно отримала свідоцтво про право власності на спірний будинок, а відповідач, її чоловік, незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину за законом 15.03.2023, яке також просить скасувати та визнати за собою право власності на будинок.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 3.10.2025 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу (вх № 12365 від 3.11.2025), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги; стягнути судовий збір в розмірі 1816,50 грн.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції помилково застосував позовну давність, оскільки про порушення свого права позивач дізнався з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, отриманої 21.05.2024; висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності ґрунтуються на припущеннях; Жмеринська міська рада не заявляла клопотання про застосування строку позовної давності, відтак у суду першої інстанції не було підстав для застосування строку позовної давності до вимог заявлених до Жмеринської міської ради.

28.11.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшла заява (вх № 13454/25-вх) Жмеринської міської ради, в якій міська рада просить розглядати справу у відсутності її представника.

9.12.2025 до апеляційного суду надійшов відзив (вх № 13956/25) ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши пояснення позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша, четверта статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини:

Відповідно до копії архівного витягу з рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради депутатів трудящих Жмеринського району від 28.04.1973 дозволено ОСОБА_1 будівництво нового житлового будинку на присадибній 0,05 га землі, яка належить цукрокомбінату в АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 12/.

Згідно копію відповіді КП «ВООБТІ» від 29.01.2024 згідно матеріалів інвентаризаційної/реєстраційної справи № 168 станом на 31.12.2012, реєстрація права власності за ОСОБА_1 не проводилась. 10.04.2008 реєстрацію права власності проведено за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 28.03.2008 (серія НОМЕР_1 ). Свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 , видавалось виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради, на підставі рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради № 33 від 17.03.2008. 5.11.2010 ОСОБА_2 був виготовлений витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, для оформлення спадщини на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який належав ОСОБА_3 /т. 1 а. с. 13/.

Згідно копії з архівного витягу з протоколу засідання виконкому Браїлівської селищної ради Жмеринського району від 17.03.2008 № 33 вирішено оформити право власності на житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 /т. 1 а. с. 18 /.

Відповідно до копії відповіді виконавчого комітету Жмеринської міської ради № 01-2023/1976 від 13.07.2023 за адресою АДРЕСА_1 дійсно є два будинки, а саме будинок під АДРЕСА_1 побудований 1946 року та житловий будинок під АДРЕСА_2 побудований 1971 року. Згідно з погосподарської книги № 4 1986-1990 по с. Сьомаки Браїлівської селищна рада народних депутатів, поруч з вказаним будинком ОСОБА_6 присутнє домоволодіння ОСОБА_1 , який стверджує, що будував цей будинок та проживав з сім`єю до 1990; згідно погосподарської книги на 2001-2005 та 2006-2010 по с. Сьомаки Браїлівської селищної ради власником домоволодіння вже вказано ОСОБА_3 та зазначено її смерть 5.05.2010.; в погосподарській книзі № 4 2011-2015 років головою господарства по АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_2 і вказано будинок рахується за померлою ОСОБА_3 та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 28.03.2008 /т. 1 а. с. 19/;

На аркушах справи 20 - 33 тома першого знаходяться копії витягів з погосподарських книг за 1971-1973 роки; за 1986-1990 роки; за 2001-2005 роки; за 2006-2010 роки; за 2011-2015 роки.

Відповідно до розпорядження № 9 від 16.02.2016 Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області «Про перейменування вулиць, провулків, тупиків на території Браїлівської селищної ради (смт. Браїлів, селище Браїлів, село Сьомаки) перейменовано вулицю Кірова на вулицю Сонячну /т. 1 а. с. 78/.

Відповідно до копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.05.2024 власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 загальною площею 84,7 кв.м. є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серії та номер 1-406, виданий 15.03.2023 державним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної контори Мельничук А.Л.. Також зазначено, що 5.11.2010 ОСОБА_3 зареєструвала право власності на зазначений будинок на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , 28.03.2008, № НОМЕР_3 видане виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області на підставі рішення Браїлівської селищної ради 17.03.2008 № 33 /т. 1 а. с. 34, 74, 71/.

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 місце його проживання та реєстрації з 16.09.1990 зазначено АДРЕСА_4 /т. 1 а. с. 36/.

На аркуші справи 58-90, 114-118 тома першого знаходиться копія спадкової справи № 430/2010 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ..

Відповідно до копії довідки старости Браїлівського старостинського округу Сваричевського Р. від 14.02.2023 вих № 01-1-2023 ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_3 /т. 1 а. с. 68/.

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 місце реєстрації його зазначено з 17.05.1985 АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 71/.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено порушення його прав відповідачами, однак пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем ОСОБА_2 ..

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є правомірним, однак мотиви з яких суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову зроблені за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 1, 10 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/1608/18 від 19.05.2020 зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

У постанові ВС від 22.07.2020 у справі № 202/4229/18 зазначено, що питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26.08.1948), який був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22.02.1988 № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26.08.1948 постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26.08.1948), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно з пунктом 1 Указу від 26.08.1948 кожен громадянин і кожна громадянка мають право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти включно як у місті, так і поза містом.

У пункті 2 Постанови від 26.08.1948 зазначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, Держземфонду та земель Держлісфонду в безстрокове користування, а збудовані на цих земельних ділянках будинки є особистою власністю забудовників.

Отже, на підставі Указу від 26.08.1948 та Постанови від 26.08.1948 підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 № 56), передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

У постанові ВС від 22.09.2021 у справі № 752/14334/19 зроблено висновок, що до 5.08.1992 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 5.08.1992 № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка втратила чинність 30.12.2004, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 5.08.1992, не передбачалося. Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.04.2004 № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності 3.08.2004, нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

(1)виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

(2)документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки № 5-24/26 та Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22.02.1995 № 48 ( далі Інструкція).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував те, що позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що він здійснював будівництво спірного житлового будинку, оскільки в матеріалах справи містяться розбіжності щодо дати будівництва житлового будинку, зокрема у довідці архівного відділу Жмеринської районної державної адміністрації від 18.03.2004 № 01-15-38 зазначено датою будівництва спірного житлового будинку 1971 рік (т. 1 а. с. 19), тоді як дозвіл на будівництво був наданий на ім`я позивача рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради депутатів трудящих Жмеринського району 28.04.1973 (т. 1 а. с. 12).

Водночас, у технічному паспорті на спірний житловий будинок зазначено датою будівництва житлового будинку 1975 рік (т. 1 а. с. 83 зворотна сторона), а відповідно до копії витягу з погосподарської книги спірного житлового будинку за 2001-2010 роки датою будівництва зазначено 1980 рік (т. 1 а. с. 26, 30).

Відповідно до копії витягів з погосподарської книги за 1971-1973 роки за адресою АДРЕСА_1 головою сім`ї був ОСОБА_6 (місце роботи зазначено «совхоз роботник»), суспільна група господарства зазначено «робоча», список членів сім`ї ОСОБА_7 (місце роботи «совхоз роботник»), ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 /т. 1 а.с. 20-22/. Позивачем не надано суду копії витягів з погосподарської книги щодо спірного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за 1974-1985 роки, де містився б запис про спірний житловий будинок та дату його будівництва, хто був головою двору.

Оцінюючи надані копії погосподарських книг, колегія суддів приходить висновку про неналежність та недостатність даних доказів на підтвердження факту набуття позивачем права власності на спірний будинок.

Як вбачається з матеріалів справи за адресою АДРЕСА_1 знаходиться два житлових будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

З наявних у справі погосподарських книг вбачається, що станом на 1986 рік особовий рахунок будинку змінився, змінився і голова двору.

Відповідно до п. 14 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських (селищних) радах при розділенні одного домогосподарства на два з особового рахунку виключаються (викреслюються) особи, які виділилися зі складу домогосподарства. На утворене домогосподарство відкривається новий особовий рахунок. У розділі «додаткові відомості» щодо цього домогосподарства робляться відмітки: «розділилося з домогосподарством N..» та вказується назва і дата документа, яким оформлений розділ старого домогосподарства.

Погосподарські книги за 1971-1973 та за 1986 - 1990 роки мають різні особові рахунки, різних голів двору, що свідчить, що дані будинки є окремими, що підтверджується також і листом Жмеринської міської ради від 13.02.23 р.

У свою чергу, погосподарської книги за період 1974-1985 роки із відповідними відмітками щодо виділення будинків, належності їм земельних ділянок, а також року будівництва будинку 18 А позивач суду не надав.

Копія погосподарської книги за період 1986-1990 надана позивачем у неповному об`ємі, без зазначення відомостей розділів ІІІ «Житловий будинок у приватній власності громадян» та ІV «Земля в приватній власності та користуванні громадян», що є обов`язковими відповідно до п. 17 Інструкції.

Позивачем не надано доказів чи змінювалася площа будинку, чи проводилися перепланування та поліпшення будинку.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, покази свідків, які були допитані судом першої інстанції не є достатніми та належними доказами на підтвердження факту будівництва позивачем спірного будинку.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Клопотання про витребування доказів позивачем в суді апеляційної інстанції не заявлялось.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц).

Крім того, визнаючи право позивача порушеним, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що у спірному житловому будинку в АДРЕСА_1 , позивач з 1990 року не проживав, так як переїхав до батьків дружини в селище Браїлів Жмеринського району Вінницької області де працював на цукровому заводі, тим самим втратив право на частку у даному майні у відповідності до вимог ст. 126 ЦК УРСР, які визначали, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Доказів того, що позивач брав участь своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору суду не надано.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина друга статті 82 ЦПК України).

Позивачем не надано доказів участі працею та коштами у веденні господарства, здійсненні витрат на спірний житловий будинок, точну дату здійснення будівництва житлового будинку та відповідні записи про це з погосподарської книги тощо.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено виникнення у нього права власності на спірний жилий будинок та порушення його прав відповідачами.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

У постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, що є підставою відмови в задоволенні позовних вимог.

У постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц вказано, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмови з підстав їх необґрунтованості, а не у зв`язку зі спливом строку позовної давності, як помилково зроблено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Крім цього, відмовляючи в задоволенні позову через пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував те, що Жмеринська міська рада не заявляла про застосування строків позовної давності у справі.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Підсумовуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що зміна апеляційними судом рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині не призвела до зміни по суті вирішення позовних вимог, тому підстав для розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 3.10.2025 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: С. Г. Копаничук

В. В. Оніщук

Повний текст постанови складено 26.01.2026