Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №344/16598/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16598/25

Провадження № 2/344/1163/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Бабій О.М.

секретаря Волощук Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка 18.09.2025 звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 , що розташована на шостому поверсі дев`ятиповерхового будинку, загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 28.4 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаної квартири, стягнути з відповідача понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.04.2012 року по 06.10.2022 року. За час шлюбу у них народився син, який на даний час є неповнолітнім та проживає з позивачкою.

За час шлюбу 18.08.2016 року сторонами за спільні кошти подружжя придбано квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 140600 грн. Покупцем квартири згідно договору купівлі-продажу був відповідач. В договорі вказано, що квартира придбана за згоди дружини покупця, яка викладена у відповідній заяві, тобто позивачки. Згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на придбану в шлюбі за спільні кошти квартиру зареєстровано за відповідачем. Вартість квартири на даний час становить 355400 грн. Оскільки з відповідачем добровільно не домовилися про визнання за позивачкою права власності на 1/2 квартири, тому позивачка звернулася із вказаним позовом до суду.

24.10.2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що перебуваючи в шлюбі з позивачкою, 18.08.2016 року придбали квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої на той час становила 142600 грн. Покупцем квартири згідно договору купівлі-продажу був відповідач. Відповідач не згідний із зазначеним в позові. Вказав, що до шлюбу в нього був власний автомобіль, який після розлучення залишив позивачці і претензій на нього не має. У 2015 році працюючи у Республіці Польща, під час робіт отримав травму ока, внаслідок чого був оперований, і на даний час має інвалідність. Хотів пройти медичне обстеження в Україні та при можливості оформити інвалідність, однак всі медичні документи знаходяться у позивачки, які вона не хоче віддати. У майбутньому, при досягненні їхнім спільним сином повноліття, хоче йому подарувати вказану квартиру. Вартість квартири на даний час становить 355400 грн., згідно наданої позивачкою експертної оцінки квартири. Відповідач готовий здійснити грошову компенсацію замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на квартиру у розмірі 177 700 грн.

08.12.2025 року позивачка подала письмове пояснення на відзив, в якому зазначила, що викладені відповідачем обставини у відзиві не відповідають фактичним обставинам і є надуманими та перекрученими. Відповідач зазначив, що до шлюбу у нього був власний автомобіль, який після розлучення залишив мені і претензій на нього не має. Однак це твердження не відповідає дійсності. Фактично вже в шлюбі, 25.11.2016 року, через знайомого відповідача ОСОБА_3 на його прізвище було придбано автомобіль ВАЗ 11183, 2007 року випуску, днз НОМЕР_1 , вартістю 45000 грн. Вказаним автомобілем по дорученні користувався відповідач, коли знаходився на території України. У позивачки відсутнє посвідчення водія, тому ніколи ним не користувалася, і цей автомобіль їй не потрібний. Їй стало відомо, що відповідач оформив право власності на даний автомобіль. Також не відповідає правдивості твердження відповідача, що він на даний час є інвалідом, оскільки вказана обставина не підтверджена належним доказом. У позивачки на вихованні та утриманні знаходиться їхній спільний неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім вказаної спірної квартири іншого житла у позивачки немає. Позивачка категорично не згідна з пропозицією відповідача отримати грошову компенсацію у розмірі 177 700 грн. вартості належної їй 1/2 частини квартири. А тому не згідна на такий варіант вирішення спору щодо поділу квартири. Разом з тим позивачка згідна сплатити відповідачу компенсацію в розмірі 177 700 грн. за належну йому частку. Відповідач у відзиві зазначає, що у майбутньому при досягненні їхнім спільним сином повноліття, він бажає подарувати йому вказану квартиру. Знаючи відповідача, впевнена, що отримавши у власність квартиру, він ніколи не подарує її сину.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися. Представник позивачки подав заяву, згідно якої просив про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, наведених у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. 24.10.2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.04.2012 року, який розірвано рішенням суду 05.09.2022 року, рішення суду набрало законної сили 06.10.2022 року (а.с.8-9).

У сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.10), який зареєстрований на проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).

Позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6).

За час шлюбу 18.08.2016 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат житловою площею 28.4 кв.м., загальна площа квартири складає 51,4 кв.м., покупцем виступав відповідач, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири та копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №66803519 (а.с.12-14).

Згідно п.1.5. договору купівлі-продажу спірної квартири купівля квартири проводиться за згодою дружини покупця – ОСОБА_1 , яка викладена у відповідній заяві, справжність підпису на якій засвідчено 18.08.2016 року приватним нотаріусом Підхомною О.Д.

Згідно наданого позивачкою звіту про експертну оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , оціночна (ринкова) вартість квартири становить 355400 грн. (а.с.16-25).

Вказану квартиру набуто відповідачем у власність в період перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачкою.

Відповідно до ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Так, у статті 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Оскільки зазначена квартира набута сторонами у власність за час зареєстрованого шлюбу, а також згідно п.1.5. договору купівлі-продажу спірної квартири купівля квартири проводилася за згодою дружини покупця – ОСОБА_1 , яка викладена у відповідній заяві, тому діє презумпція належності такого майна подружжю, а відповідач презумпцію спільності майна подружжя не спростував.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував факт придбання подружжям за час шлюбу квартири і що вказана квартира є їх спільною сумісною власністю.

Тому, спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Позивачка не погоджується на отримання грошової компенсації вартості частики в квартирі, тому немає підстав для вирішення вказаного питання.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відтак є правові підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину цієї квартири.

Що стосується стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500 грн., то суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Крім цього, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св 19).

Також, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124 св 20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги №97 від 02.09.2025 року, ордером на надання правничої допомоги, попереднім розрахунком суми судових витрат на правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи про поділ спільного сумісного майна подружжя, квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки №74125132 від 10.09.2025, відповідно до якої позивачкою оплачено 4500 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач не подав клопотань щодо зменшення суми витрат чи їх необґрунтованості, таким чином, стягненню підлягають судові витрати на правничу допомогу, що були сплачені позивачкою.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то суд вважає, що є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 гривень.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою за подання позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1777 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки №74056016 від 02.09.2025.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений позивачкою судовий збір в сумі 1777 грн.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, суд, з дотриманням положень частини шостої статті 259, частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше десяти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання. На виконання вимог частини четвертої статті 268 ЦПК України підписав судове рішення без його проголошення.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 60, 61, 69 Сімейного кодексу України, ст. ст. 368 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 28.4 кв.м., право власності на яку зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною О.Д.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 1777 грн. та 4500 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 26 січня 2026 року.