Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №207/2537/25 — Південний районний суд міста Кам’янського

№ 207/2537/25

№ 2/207/83/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Подобєд О.К.

при секретарі Бакуліні І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, про визнання особи такою, що набула право проживання та користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кам`янської міської ради, третя особа: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, про визнання особи такою, що набула право проживання та користування жилим приміщенням.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що вона з 2020 року постійно проживала без реєстрації з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько – ОСОБА_2 , помер. З цього часу вона постійно проживає у квартирі сама. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є двокімнатною, загальною площею 28,4 кв.м. Квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Кам`янське, уповноваженим квартиронаймачем є ОСОБА_2 – її дід, який помер у 2002 році. Зазначена квартира є єдиним місцем її фактичного проживання. Цю квартиру вона вважала та вважає своєю, мешкає у квартирі по теперішній час, сплачує комунальні послуги, ремонтує, утримує її в належному технічному стані, тобто відноситься як до свого майна, іншого місця проживання вона не має. Просить позов задовольнити.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Плетенко К.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Кам`янської міської ради в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі їх представника, просив прийняти рішення згідно чинного законодавства.

Представник третьої особи Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі їх представника, просив прийняти рішення згідно чинного законодавства.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Заслухавши учасників судового розгляду, свідків, з`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що згідно особового рахунку № НОМЕР_1 та довідки №Д000004639 про склад сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , сім`я складається з: відповідальний квартиронаймач – ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та члени його родини – син ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 є рідним батьком позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Згідно Акту про проживання без реєстрації №161 від 06.05.2025 року наданого КП КМР "Добробут", ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2020 року проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 420896313 від 03.04.2025 року за ОСОБА_4 відсутні відомості щодо реєстрації права власності на будь-яке нерухоме майно.

Факт її постійного проживання в квартирі підтверджується Актом про проживання без реєстрації №161 від 06.05.2025 року, квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг, квитанціями на придбання будівельних матеріалів для ремонту квартири, квитанцією про сплату витрат на поховання батька ОСОБА_2 .

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердили факт того, що позивачка ОСОБА_1 постійно проживає та користується квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місцем проживання є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Житлові правовідносини щодо забезпечення прав громадян на житло, належне використання і схоронність житлового фонду встановлені Житловим кодексом України.

У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до норм ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За вимогами ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Згідно п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, визначеного у постанові від 11 липня 2012 року по справі № 6-60цс12, з урахуванням положень статей 64, 65 ЖК України осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч.1 і 2 ст. 64 ЖК). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Так, у рішенні ЄСПЛ у Справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява №30856/03) у п.40 зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

П. 41. зазначеного рішення - Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

У п. 42 Рішення - Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Згідно до ч.1 ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У відповідності до ч. 2 ст. 106 ЖК України, у разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

На підставі вищенаведеного, а також враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 постійно проживає і користується, як член родини особи, яка була зареєстрована і проживала у квартирі по АДРЕСА_2 , також вона не має у власності або користуванні іншого житла, а тому, виходячи зі змісту ст. 47 Конституції України, ч.1 ст.64, ч.2 ст.65, ст.106 ЖК України, за період понад 5 років, набула право на користування спірної квартирою.

За таких обставин, слід вважати доведеними факти, на які посилається позивачка, як на підставу своїх вимог, тому, позов про визнання особи такою, що набула право проживання та користування жилим приміщенням підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, про визнання особи такою, що набула право проживання та користування жилим приміщенням – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , право проживання та користування жилим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для подальшої реєстрації за даною адресою.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Подобєд О.К.