Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №240/23517/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23517/25

Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

26 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.08.2021 року, включаючи всі його складові, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.08.2021 року включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 25.08.2021 по 07.04.2023 року, включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення з 25.08.2021 по 07.04.2023 року, включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 25.08.2021 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позов повернуто позивачу у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.

Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача до відповідачів мають різні правові підстави виникнення, не є основними та похідними вимогами, оскільки задоволення першої вимоги до відповідача не породжує наслідків щодо задоволення наступної вимоги, а тому спільний розгляд таких вимог буде сповільнювати та ускладнювати вирішення справи.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

За положеннями пункту 3 частини 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Частиною 2 статті 172 КАС України визначено, що суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Згідно частин 4 та 5 статті 172 КАС України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Відповідно до ч. 6 ст. 172 КАС України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Про об`єднання справ в одне провадження або роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу (ч. 7 ст. 172 КАС України).

За положеннями п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Таким чином, у разі коли застосування положень статті 172 КАС України, зокрема, в частині роз`єднання позовних вимог, є неможливим, суд повертає позовну заяву на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що статтею 172 КАС України передбачені випадки, які унеможливлюють роз`єднання позовних вимог і до таких випадків віднесено: об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, а також об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не пов`язані між собою підставою виникнення.

Втім, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту позовних вимог позивача не вбачається підстав, передбачених частинами 4 та 5 статті 172 КАС України, які є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

В свою чергу, судова колегія наголошує, що визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги.

Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі №9901/285/21.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог та про наявність підстав для застосування пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Слід зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, колегією судів встановлено помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви, у зв`язку з чим, відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність підстав для відкриття позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність підстав для відкриття позовного провадження.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.