Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №620/3305/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3305/25 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.02.2025 № 134550021188 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періодів з 01.09.1978 по 11.05.1979 та з 09.03.1989 по 28.09.1998.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.02.2025 № 134550021188 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 21.02.2025 пенсію за віком, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періодів: з 01.09.1978 по 11.05.1979, та з 09.03.1989 по 26.01.1998. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.02.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась з заявою до ГУ ПФУ у Львівській області про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача про призначення пенсії за віком була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та рішенням від 26.02.2025 № 134550021188 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у неї відсутній необхідний страховий стаж. Додатково зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1978 по 11.05.1979, оскільки в довідці від 11.04.2023 № Б-688/07-12 (2), виданій Державним архівом Львівської області, відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; - період роботи, з 09.03.1989 по 28.09.1998 відповідно до трудової книжки від 10.07.1979, оскільки виправлена дата звільнення та дата наказу про звільнення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058- IV).

Відповідно до п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Правова позиція про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, а також від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Окрім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 року за №110 та затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58).

Згідно з п.1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п. 2.4. Інструкції №58).

Пунктом 4.1. Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Наведене вказує на те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Відповідно до матеріалів справи відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період навчання період навчання з 01.09.1978 по 11.05.1979, а також період роботи з 09.03.1989 по 28.09.1998.

Суд зазначає, що згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України №637 від 12 серпня 1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (далі - Інструкція №58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції №58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними) (пункт 2.4 Інструкції №58).

Пунктом 2.14 Інструкції №58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки Відомості про роботу пишеться: прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано відповідачу трудову книжку від 10.07.1979 НОМЕР_1 .

Разом з тим, судом встановлено, що запис № 11 в трудовій книжці про дату звільнення містить виправлення та відповідно зазначено, що дата звільнення - 28.09.1998, також виправлено і дату наказу про звільнення. Натомість листом ЛКП "Рясне-402" від 22.06.2023 № 309, який міститься в матеріалах справи та був поданий позивачем до пенсійного органу підтверджено, що позивачку було звільнено з роботи 26.01.1998; особиста заява позивачки від 04.02.1998 про звільнення з роботи за власним бажанням з 26.01.1998; наказ про звільнення № 6-К від 26.01.1998. З усіх перелічених документів чітко, однозначно і беззаперечно вбачається, що датою звільнення позивачки є саме 26.01.1998, а не 28.09.1998, як виправлено в трудовій книжці.

Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.08.2023 № 134550021188 з якого вбачається, що позивачці зараховано період роботи з 09.03.1989 по 26.01.1998 згідно довідки від 22.06.2023 № 309.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що до страхового стажу підлягає зарахуванню період роботи з 09.03.1989 по 26.01.1998.

Щодо зарахування до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 по 11.05.1978, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункт «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

На момент навчання позивачки правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 № 2778-VIII «Про народну освіту» (далі - Закон № 2778-VIII).

Відповідно до статті 42 Закону № 2778-VIII професійно-технічні навчальні заклади є основною школою професійно-технічної освіти молоді і формування гідного поповнення робітничого класу.

За приписами статті 44 Закону № 2778-VIII головними завданнями професійно-технічних навчальних закладів є, зокрема, підготовка для народного господарства всебічно розвинених, технічно освічених і культурних молодих кваліфікованих робітників, які володіють професійною майстерністю, відповідають вимогам сучасного виробництва, науково-технічного прогресу і перспективам їх розвитку.

Особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою (частина 2 Закону № 2778-VIII).

Як вбачається з предмету спору дослідженню підлягає правомірність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання, згідно з дипломом серії НОМЕР_2 та архівною довідкою № Б-688/07-12 (2) від 11.04.2023, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.

Разом з тим суд зазначає, що з диплому серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію «бухгалтер».

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов вискоку, що подані позивачкою документи в сукупності підтверджують страховий стаж за період з 01.09.1978 по 11.05.1979 та з 09.03.1989 по 26.01.1998.

Незважаючи на подані позивачем документи, на підтвердження навчання та роботи у спірний період, відповідач протиправно відмовив позивачці у зарахуванні до страхового стажу періоди навчання та роботи, а саме з 01.09.1978 по 11.05.1979 та з 09.03.1989 по 26.01.1998.

Відповідно до матеріалів справи заява позивача про призначення пенсії від 18.02.2025 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Чернігівській області і оспорюване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.02.2025 № 134550021188 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 21.02.2025 пенсію за віком, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періодів: з 01.09.1978 по 11.05.1979, та з 09.03.1989 по 26.01.1998.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк