Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №400/927/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/927/25

Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 16.12.2024 № 2527114290704;

- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області понесені судові витрати у розмірі 3028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому звернувся до суду з позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 16.12.2024 № 2527114290704. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області судовий збір у сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП".

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що надані під час перевірки документи ТОВ «НАРП» (у т. ч. договір, накладні, прибуткові накладні тощо) не мають силу первинних документів, фактичне здійснення господарської операції щодо реалізації ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП» ТМЦ на адресу ТОВ «НАРП» - відсутнє. Тобто, на думку апелянта, фактичне здійснення господарської операції платником не підтверджене, відсутній рух активу, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для ведення податкового обліку, при наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Апелянт зазначає, що під час перевірки встановлено взаємовідносини ТОВ «НАРП» з ТОВ «СТЕНКОР», до перевірки та до заперечень не надано етикетки, паспорти, сертифікати якості на ТЦМ, які задекларовані в податковій накладній виписаної ТОВ «СТЕНКОР», що унеможливлює визначення джерела походження ТМЦ. Отже, виходячи із вищенаведеного, на думку апелянта, товар, виписаний по документах ТОВ «СТЕНКОР» у травні 2021 року на адресу ТОВ «НАРП», не придбавало у своїх постачальників, а також, в зв`язку з відсутністю власних та орендованих основних фондів, самостійно не виготовляло. Апелянт вказує, що господарська операція ТОВ «НАРП» з декларування номенклатури товарів від ТОВ «СТЕНКОР» не відбулася у дійсності. Рух активу від ТОВ «СТЕНКОР» до ТОВ «НАРП» в дійсності не відбувся. Позивачем не підтверджено документально факт поставки товару.

26 вересня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить позицію відповідача (апелянта), яка викладена в апеляційній скарзі відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 06.11.2024 по 14.11.2024 відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, результати якої оформлені актом від 21.11.2024 р. № 19061/14-29-07-04/09794409.

За результатами перевірки встановлено таке порушення:

1. п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, абз. в) п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 76 334 гривні.

Позивач подав заперечення на акт перевірки № 3429/ю від 27.11.2024, за результатами розгляду яких висновки акту від 21.11.2024 р. №19061/14-29-07-04/09794409 залишено без змін.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.12.2024 № 2527114290704 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 76334 грн.

Позивач подав скаргу до Державної податкової служби України на вищезазначене податкове повідомлення-рішення.

За результатами розгляду поданої скарги, Державною податковою службою України 14.01.2025 р. прийнято рішення № 1092/6/99-00-06-01-03-06, відповідно до якого ДПС залишає скаргу без розгляду та повертає її.

Позивач не погодився з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом про визнання його протиправним та скасування.

Приймаючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач надав всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, тоді як відповідач прийняв спірне податкові повідомлення-рішення необґрунтовано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПК України, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Відповідно до пп. в) п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності зі встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/1308/18, від 06 травня 2020 року у справі № 640/4687/19.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Повертаючись до обставин справи, колегією суддів встановлено, що відповідно до акту документальної позапланової виїзної перевірки встановлено відсутність руху активу, реального характеру здійснення операцій між ТОВ «НРП» та ТОВ “ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП”, зокрема встановлено неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна, джерела походження ТМЦ, підтвердження походження ТМЦ, який свідчить про беззаперечний факт нереального вчинення господарських операцій, що стали підставою для формування ТОВ «НАРП» податкового обліку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, до перевірки контролюючому органу позивачем було надано договори поставки №46А-24 від 15.05.2024, №40А-24 від 03.05.2024, специфікації, податкові накладні, виписані у травні, червні, липні 2024 року на адресу ТОВ " НАРП" та зареєстровані в ЄРПН, прибуткові та видаткові накладні, виписані у травні, червні, липні 2024 року на адресу ТОВ "НАРП", експрес-накладні щодо транспортування ТМЦ на склад позивача (перевізник – ТОВ "НОВА ПОШТА"), оборотно-сальдові відомості та інші документи (розділ 3.2. Акту перевірки).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи постачання відбувалось за допомогою послуг ТОВ "Нова пошта", на підтвердження чого позивач надав експрес-накладні.

Апелянт вказує, що позивач не надав етикетки, паспорти та сертифікати якості на придбаний товар.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що такі документи не є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності", документ про відповідність - декларація (в тому числі декларація про відповідність), звіт, висновок, свідоцтво, сертифікат (у тому числі сертифікат відповідності) або будь-який інший документ, що підтверджує виконання заданих вимог, які стосуються об`єкта оцінки відповідності.

Отже, сертифікат відповідності є суто технічним документом, який лише засвідчує відповідність товару (послуги) певним вимогам.

Визначення терміну "сертифікат якості" українське законодавство не містить, але зазвичай під ним розуміють документ, який засвідчує відповідність товару вимогам (стандартам) безпеки, показникам якості, технічним вимогам чи характеристикам, які передбачені нормами та умовами договору, тощо, тобто це також документ технічного змісту.

Відсутність у позивача сертифікатів відповідності (якості), паспортів, етикеток чи будь-яких інших технічних документів, не є допустимим, достовірним і достатнім доказом в сенсі ст. ст. 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) штучності його господарської операції з ТОВ "Промтехінвест груп".

Колегія суддів зазначає, що відповідач обґрунтував свою позицію в акті перевірки посилаючись на те, що ТОВ “ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП” не спроможне здійснювати господарську діяльність у задекларованих обсягах, в тому числі: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна, джерела походження ТМЦ, підтвердження походження ТМЦ.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності у зазначеного контрагента позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.22 по справі №160/3364/19 (п. 112).

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ "СТЕНКОР", то в основу висновків акту перевірки (п. 2 розділу 3.2 акту) покладено аналіз діяльності не безпосередньо контрагента-постачальника позивача, а постачальників ТОВ "СТЕНКОР", яке у свою чергу поставило товар позивачу.

Апелянт зазначає, що товар відповідної номенклатури, виписаний по документах ТОВ "СТЕНКОР" у травні 2021 року на адресу ТОВ "НАРП", не придбавало у своїх постачальників, а також в зв`язку з відсутністю власних та орендованих основних фондів самостійно не виготовляло. Відтак, на думку апелянта, господарська операція позивача з декларування номенклатури товарів у ТОВ "СТЕНКОР" не відбулася у дійсності.

Судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "СТЕНКОР" (постачальник) було укладено договір поставки №192А-21 від 26.04.2021 р., за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю приймач температури ПП-9Т.

До перевірки позивачем було надано специфікацію, прибуткову та видаткову накладну, експрес-накладні щодо транспортування перевізником «Нова пошта», платіжні інструкції та ін. Податкова накладна з номенклатурою ПП-9Т приймач, виписана ТОВ "СТЕНКОР" у травні 2021 року та зареєстрована за рішенням суду в вересні 2024 року на адресу ТОВ "НАРП", віднесена позивачем до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за вересень 2024 року.

В акті перевірки зазначено, що у експрес-накладних зазначено, що відправка товару здійснювалась з м. Дніпро, однак інформація щодо наявності у ТОВ «СТЕНКОР» складських/виробничих приміщень у м. Дніпро відсутня. Відповідно до форми №20-ОПП підприємство не декларує наявність складських/виробничих приміщень, автотранспорту тощо.

Твердження відповідача про неможливість виконання контрагентом-постачальником своїх зобов`язань з посилання на аналіз операцій по ланцюгу постачання колегія суддів відхиляє, скільки в Україні діє принцип індивідуальної відповідальності. Визначення грошових зобов`язань може ґрунтуватися виключно на незаперечних доказах, які не залишають сумніву в штучності формування результатів господарської діяльності, свідомому укладені правочинів з метою заниження бази оподаткування. Аналіз даних інформаційних баз, дослідження ланцюгів постачальників, посилання на відсутність документів, ведення (складання) яких не є обов`язковим, або не має відношення до податкового обліку, не може покладатись в основу висновків контролюючого органу так як це фактично не є доказами, а лише засобами їх здобуття.

Колегія суддів зазначає, що наданими позивачем документами підтверджено реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "СТЕНКОР".

Колегія суддів зазначає, що тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган та в даному випадку відповідач не довів під час розгляду справи, що неналежне виконання вимог податкового законодавства відбулося саме з вини позивача.

Слід зазначити, що податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт чи надання послуг контрагентами та не надає йому повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (послуг) у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, та не позбавляє права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників у ланцюгу постачання.

Не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків .

Такі ж правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2019, справа № 825/293/13а.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Сам по собі факт порушення постачальником товару вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог ПК України в частині формування податкового кредиту за умови, якщо не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної поведінки свого контрагента та про узгодженість дій між ними.

Колегія суддів звертає увагу, що норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 2 грудня 2019 року у справі №826/13060/18.

Щодо посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості, етикеток, паспортів, колегія суддів погоджується із зауваженнями суду першої інстанції про те, що наведені документи не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів під час здійснення господарських операцій з поставки. А тому навіть їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин встановлено, що на підтвердження реальності угод, укладених з ТОВ “ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП” та ТОВ «СТЕНКОР» позивач надав належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. Товар, який придбавав позивач використовувався ним для здійснення господарської діяльності, тому формування позивачем податкового кредиту за результатами господарської діяльності з цими контрагентами є правомірним.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апелянт не довів належними і допустимими доказами порушення позивачем чинного законодавства України та дійшов хибного висновку.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року – залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Єщенко