Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №480/2065/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 р. Справа № 480/2065/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Кунець О.М.) від 26.02.2025 по справі № 480/2065/24

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Сумській області про проведення фактичної перевірки від 07.03.2024р. № 558-кп.

Ухвалою суду від 20.03.2024 відкрито провадження в цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву.

22.04.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про об`єднання даної справи № 480/2065/24 та справи № 480/2989/24 де предметом оскарження є податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Сумській області від 09.04.2024р. № 396918280706 та податкове повідомлення-рішення від 09.04.2024р. № 397118280706.

Відповідно до ухвали суду від 29.04.2024р. було об`єднано справи № 480/2065/24 та № 480/2989/24 в одне провадження.

В подальшому, відповідно до ухвали суду від 26.02.2025р. провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Сумській області про проведення фактичної перевірки від 07.03.2024р. № 558-кп було закрито.

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, позивач посилається на безпідставність та неправомірність проведення фактичної перевірки. Крім цього, позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки 15.03.2024 № 2553/18/19/РРО/ НОМЕР_1 .

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 480/2065/24 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 09.04.2024 № 396918280706, яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 5100,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 09.04.2024 № 397118280706, яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 103565,50 грн.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що фактичну перевірку проведено на підставі наказу ГУ ДПС у Сумській області від 07.03.2024 за № 558-кп. У матеріалах справи міститься доповідна записка від 05 березня 2024 року № 529/18-28-07-06-06 про наявні підстави відповідно до п.п 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 . В даній доповідній записці визначено можливі порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, стосовно діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють реалізацію алкогольних напоїв, проведених через РРО без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, згідно додатку. Судом першої інстанції дана службова записка проігнорована, хоча представником відповідача неодноразово повідомлялось про наявність даної записка та про можливі порушення. Вказана доповідна записка у розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно та не обґрунтовано дійшов до висновків, що якщо вручення направлень на перевірку відбулось не за адресою здійснення фактичної перевірки і якщо не було проведено контрольно розрахункову операції і під час перевірки використану інформацію з СОД РРО то відповідно перевірка фактично не проводилась і контролюючий орган не мав права складати акт перевірки. Зазначає, що використання податковим органом під час проведення фактичної перевірки отриманої податкової інформації, яка надходить від платників податків, через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема інформація: про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, у тому числі щодо електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, поданих до контролюючих органів через інформаційну систему СОД РРО, у вигляді електронного розрахункового (фіскального) документа (чека, звіту), є такою, що може використовуватися контролюючими органами, як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок платників податків. Також вказує, ним правомірно застосовані штрафні санкції за порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України № 265/95-ВР та на підставі пункту 1 статті 17 Закону України № 265/95-ВР.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 07.03.2024 року № 558-кп “Про проведення фактичної перевірки” на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, працівником управління податкового аудиту проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 за адресою місця провадження діяльності: АДРЕСА_2 .

Перевірку наказано здійснити у період з 07.03.2024 року строком не більше 10 діб.

Фактичну перевірку проведено з метою контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За результатами фактичної перевірки складено акт від 15.03.2024 № 2553/18/19/РРО/ НОМЕР_1 .

Фактичною перевіркою встановлено недотримання ФОП ОСОБА_1 вимог пунктів 1, 2 та 11 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 265), у частині проведення розрахункових операцій пов`язаних з реалізацією алкогольних напоїв без створення та видачі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, у зв`язку з невідображенням обов`язкових реквізитів фіскального касового чеку/проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій без відображення у фіскальних касових чеках кодів товарних підкатегорій згідно УКТ ЗЕД для підакцизних товарів.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, Головним управлінням ДПС у Сумській області винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2024 № 396918280706, яким застосовано штраф в сумі 5100 грн. за не зазначення у чеку коду УКТ ЗЕД при продажу алкоголю (податкове повідомлення-рішення від 09.04.2024 № 396918280706) (а.с. 70).

Крім цього, за наслідками проведеної перевірки відповідачем було застосовано штрафну санкцію в розмірі 103565 грн. 50 коп. за відсутність у чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (податкове повідомлення-рішення від 09.04.2024 № 397118280706) (а.с. 71).

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 09.04.2025р. протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що У ході судового розгляду справи відповідачем не доведено суду обґрунтованість застосування до позивача штрафних санкцій згідно обох оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, які оскаржує позивач та не спростовано доводів позову про необґрунтованість застосування до позивача наведених штрафних санкцій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За правилами пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пунктом 80.2 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; 80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; 80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; 80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. 80.3. Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки. 80.4. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція. 80.5. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. 80.6. Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). 80.7. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. 80.8. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб`єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що фактична перевірка може проводитися за умови дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).

Відповідно до статті 80 ПК України, нормативне регулювання передбачає окремі вимоги та різні підстави для проведення фактичних перевірок з різних питань, а саме: щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Отже, фактичні перевірки можуть проводитися як з окремого питання, яке віднесено до кола питань, що є предметом даного виду перевірок, так і комплексно з усіх питань, визначених пунктом 80.2 статті 80 ПК України, але за обов`язкової наявності підстав, вказаних у підпунктах пункті 80.2 статті 80 ПК України.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок врегульований статтею 81 ПК України.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Пунктом 81.2. статті 81 ПК України передбачено, що в разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.

При вирішенні цього спору слід враховувати висновки Верховного Суду (зокрема, але не виключно, викладені у постановах від 11 липня 2022 року у справі № 120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі № 500/1331/21) відносно того, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 460/1239/19 зазначив, що в межах подібних правовідносин судами попередніх інстанцій не перевірено наявність (відсутність) підстав для проведення перевірки. При цьому, незазначення такої підстави в наказі на проведення перевірки, не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставі для проведення перевірки, визначену цим Кодексом. У посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава), пред`явлення або надіслання у випадках, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України документів (формальна підстава).

У справах щодо законності/незаконності фактичної перевірки Верховний Суд зазначає, що відсутність у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України посилання на конкретну інформацію, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, безперечно є недоліком наказу. Однак, цей недолік не є безумовною підставою для висновку про незаконність перевірки та прийнятих за її результатом рішень, адже суд навіть у разі, якщо податковий орган не розкриває зміст інформації у наказі, повинен при розгляді справи дослідити інформаційну цінність наданих органом ДПС відомостей та надати оцінку тому, чи може вважатися певний документ джерелом інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

Так, у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Аналізуючи наведене вище, колегія суддів звертає увагу, що суд не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З матеріалів справи судом встановлено, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 за місцем розташування господарського об`єкту (кафе за адресою: АДРЕСА_2 ) була призначена згідно наказу ГУ ДПС у Сумській області від 07.03.2024 за № 558-кп “Про проведення фактичної перевірки”, на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Кодексу, згідно наявної інформації, що міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, яка свідчить про можливі порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення розрахункових операцій (незабезпечення режиму програмування при проведенні розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів).

Зокрема, як вказує відповідач, згідно наявної інформації, що міститься в СОД РРО виявлені непоодинокі факти порушення порядку здійснення розрахункових операцій пов`язаних з незабезпеченням режиму програмування при проведенні розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратор розрахункових операцій для підакцизних товарів, а саме, у фіскальних касових чеках створених реєстратором розрахункових операцій типу МІНІ-ФП54.01, заводський номер ПР5401114982, фіскальний номер 3000527473 відсутнє вірне зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД при проведенні розрахункових операцій пов`язаних з роздрібною торгівлею алкогольними напоями. При реалізації: Вина Ріссоla Ital черв н/с зазначається код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД 224218400 (дев`ять знаків) / Вина Ріссоla Ital н/с біле 224218300 (дев`ять знаків).

Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23 дійшов висновку, зазначивши, що у судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 19.11.2024 по справі № 160/2202/24 йдеться посилання на правовий висновок, сформований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 420/9909/23: «якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, який містить лише одну фактичну підставу для цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин, не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним».

Аналогічна позиція Верховного Суду висловлена і у постановах від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 06.07.2022 у справі № 420/1242/21 та від 03.11.2022 у справі № 320/8042/21.

Колегія суддів, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що за твердженням податкового органу, інформацією, у зв`язку з якою прийнято наказ, стала виключно доповідна записка, складена в.о. начальника управління відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Сумській області щодо питання про проведення фактичної перевірки торгової точки, в якій здійснює діяльність позивач, в якій викладений стислий зміст інформації щодо можливих порушень.

В свою чергу, дослідивши зміст наказу від 07.03.2024 за № 558-кп “Про проведення фактичної перевірки”, судом не встановлено, що в ньому міститься посилання саме на доповідну записку від 05 березня 2024 року № 529/18-28-07-06-06 про наявні підстави відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Також суд зазначає, що відповідно до п. 2 наказу від 07.03.2024 за № 558-кп, відповідач вказав мету перевірки: 1) дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, 2) порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, 3) ведення касових операцій, 3) наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, 4) дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Разом з тим, у мотивувальній частині цього наказу відповідачем вказано як правову підставу перевірки тільки наявність інформації про можливі порушення законодавства у сфері здійснення розрахункових операцій. Інформації, яка стала підставою для здійснення перевірки з питань додержання інших видів законодавства, перелічених у п.2 оскаржуваного Наказу, Відповідачем не наведено взагалі.

При цьому, дотримання трудового законодавства взагалі не є предметом перевірок, передбачених п. 80.2.2 статті 80 ПК України, адже правові підстави проведення таких перевірок передбачаються п. 80.2.7 статті 80 ПК України, на який Відповідач не посилається як підставу для перевірки.

Крім того, у цій доповідній записці в розділі «Стислий зміст інформації щодо можливих порушень чи інше» міститься посилання на інформацію, що наявна в СОД РРО.

Правова оцінка можливості врахування електронних даних системи СОД РРО, як належних та допустимих доказів в спірних правовідносинах надавалася Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 року по справі № 520/4564/23.

Крім іншого, Верховний Суд зазначив, що пунктами 1, 2 Розділу II Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05.08.2020 року № 477, встановлено, що СОД РРО (система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів. СОД РРО розташована в ДПС та використовується в межах повноважень посадовими особами органів ДПС для виконання завдань та функцій, визначених Податковим кодексом України.

Разом з тим, Верховний Суд погодився із тим, що ті дані, на які посилається відповідач, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин. У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є саме розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.

Щодо посилання апелянта на висновки, які викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 07.08.2025 у справі № 280/6835/23, то у цій справі судом встановлено, що у матеріалах справи міститься доповідна записка від 3 квітня 2023 року про наявні підстави відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання. Разом з тим, доповідна записка була складена у зв`язку з отримання податковим органом листа ДПС України від 13 жовтня 2022 року № 12358/7/99-00-07-04-02-07 (вх. № 2064/8 від 18 жовтня 2022 року) повідомлено про можливі порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, стосовно діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють реалізацію алкогольних напоїв, проведених через РРО без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, згідно додатку.

В свою чергу, в межах спірних правовідносин доповідна записка від 05 березня 2024 року № 529/18-28-07-06-06 складена виключно на підставі інформації, яка міститься в СОД РРО, а не у зв`язку з отриманням в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Колегія суддів зазначає, що у наказі від 07.03.2024 за № 558-кп вказана підстава спірної перевірки - інформація, що міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, яка свідчить про можливі порушення законодавства. Тобто, ця інформація мала бути перевірена контролюючим органом під час фактичної перевірки, яка саме з цією метою і призначалася.

Разом з тим, як було правильно встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції та відповідачем у справі не спростовано, що як вбачається з Акту, контролюючим органом не була проведена перевірка за місцем здійснення господарської діяльності позивача, як того вимагає фактична перевірка, контрольна розрахункова операція не здійснювалася, фіскальні чеки чи будь-яка інша інформація не досліджувалася та у позивача не запитувалася, а сама перевірка була проведена у приміщенні податкового органу без присутності ФОП ОСОБА_1 , що унеможливило надання ним будь-яких документів та пояснень, які б могли вплинути на обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Верховний Суд у постанові від 02 березня 2023 року у справі № 380/13375/21 дійшов до висновків, що особливість фактичних перевірок та їх відмінність від усіх інших перевірок, які проводяться податковими органами, полягає у тому, що при їх проведенні перевіряються не бухгалтерські документи, а правильність фактичних дій (фактичного стану речей) суб`єкта підприємницької діяльності. Тому, така перевірка проводиться не за місцем розташування платника податку (місцем розташування органу управління), а саме за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Враховуючи обставини цієї справи, суд зазначає, що право на складання акту фактичної перевірки виникає лише після проведення перевірки за місці здійснення господарської одиниці, але як було встановлено судом першої інстанції та відповідачем не спростовано того, що останній не виходив за вказаним у акті місцем здійснення господарської діяльності позивача, а отже, не приступив до фактичної перевірки, що свідчить про те, що акт перевірки, який був фактично складений без самої перевірки, оскільки згідно ст. 80 ПК України фактична перевірка проводиться виключно: за місцем фактичного провадження господарської діяльності платника, або за місцем розташування об`єктів права власності, які використовуються у такій діяльності (каси, РРО/ПРРО, склади, торгові точки, АЗС тощо)

Отже, встановлення обставин щодо неправомірності проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої й було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, є достатнім для висновку про їх протиправність та яким судами першочергово надається оцінка, а тому, в межах розгляду даної справи, відсутня необхідність перевірки судом порушення позивачем вимог податкового законодавства, як підстави для донарахування сум грошових зобов`язань.

Наведені обставини цілком обґрунтовано враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 наголосила на тому, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Отже, доводи щодо неправомірності дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками.

Аналогічні правові позиції викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі № 160/12714/22 та від 28 березня 2024 року у справі № 620/1755/22.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

В межах спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність процедурних порушень під час призначення, проведення та оформлення результатів фактичної перевірки.

Разом з тим, зробивши такий висновок, судом першої інстанції також надано оцінку правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за порушення Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та зроблений висновок про те, що порушень податкового законодавства позивачем допущено не було.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає, що пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки за результатами перевірки, а суд зобов`язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.

Разом з тим, оскільки в межах цих правовідносин суд першої інстанції надана оцінка і суті виявлених порушень, а апелянт посилається на помилковість таких висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за можливе зазначити таке.

Так, в ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п. 11 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР).

Відповідно до приписів п. п. 1, 2, 11 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);

- проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Отже, за змістом наведених вимог суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Положеннями п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

- у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Згідно з п. 7 ст. 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем застосований штраф за незазначення позивачем у чеку коду УКТ ЗЕД при продажу алкоголю - податкове повідомлення-рішення від 09.04.2024р. № 396918280706, яким за порушення п. 11 ст. 3 Закону № 265/95-ВР застосовано штраф у розмірі 5100 грн. на підставі п. 7 ст. 17 Закону № 265/95-ВР.

Надаючи оцінку цим висновкам контролюючого органу, колегія суддів зазначає, що за наявної інформації, яка міститься в СОД РРО, в Додатку № 1 до акту перевірки у стовпці під назвою “код товару згідно УКТ ЗЕД” вказано код 224218300, а у стовпці “найменування товару” вказано вид товару (вино), назва товару (Piccolo Italia) та сорт вина (напівсолодке біле).

В свою чергу, відповідно до переліку кодів УКТ ЗЕД, наведеному у Законі “Про митний тариф України”, підкатегорія “Вина виноградні” має код “2204”, який виступає першими чотирма цифрами коду такої товарної позиції, як “вина із захищеною географічною ознакою (Protected Geographical Indication, PGI) з кодом “2204218300”, тобто наведений код має відмінність з кодом, вказаним відповідачем у Додатку № 1 до Акту в одній цифрі, а саме, після цифри “22” відсутня цифра “0”.

Як вказувалося вище, за змістом п. 7 ст. 17 Закону № 265/95-ВР фінансові санкції застосовуються у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.

Разом з тим, в самому додатку № 1 в розділі «Найменування товару» міститься посилання на код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, але дійсно, в цьому коді міститься лише дев`ять цифр « 224218300» замість десяти « 2204218300», тобто після цифр « 22» відсутня «цифра « 0». Поряд з цим, в цьому ж розділі податковим органом і зазначено конкретну назву товару «Вино Piccola Ital черв н/с», що дає можливість ідентифікувати, що код з пропущеною цифрою « 0» відноситься саме до такого товару як вино а не іншого товару.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність у коді однієї цифри коду УКТ ЗЕД не утворює складу правопорушення, визначеного п. 11 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, за умови, що позивач здійснював реалізацію алкоголю із застосуванням фіскального касового апарату з відповідним режимом програмування, хоча і з помилкою у коді УКТ ЗЕД, а відповідачем причини розбіжності не були встановлені під час перевірки на місці провадження господарської діяльності та не доведено, що такі розбіжності виникли внаслідок умисних дій позивача, а не у зв`язку з технічними помилками.

Що стосується правомірності застосування до позивача штрафу за відсутність у чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку, що стало підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 09.04.2024 № 397118280706, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 розділу 2 Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 визначено обов`язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги), який повинен містити, в тому числі: код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 7); цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).

Відповідно до пп. 14.1.107 п. 14.1 ст. 14 ПК України марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в e-сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизу, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (п. 226.7 ст. 226 ПК України).

Аналіз податкового законодавства України свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів.

Пунктом 3 розділу І Положення № 13 передбачено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.

Отже, розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає вимогам зазначеного Положення. При цьому, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої є обов`язковим реквізитом фіскального касового чеку, а отже відсутність цього реквізиту у фіскальному чеку має кваліфікуватися як те, що такий документ не є розрахунковим.

Відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону України № 265/95-ВР.

В той же час, суд акцентує увагу на тому, що алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об`ємних одиниць мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу, зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців та стояти на полицях магазинів. Таким чином, на дату початку дії змін до Положення № 13 у частині обов`язкового відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв (01 жовтня 2021 року) в обігу перебували алкогольні напої, марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та акцизними марками нового зразка, введеними в обіг 01 травня 2020 року (з нанесеним штриховим кодом).

Обов`язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, тобто такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.

За обставинами цієї справи судом встановлено, що штрафні санкції в цій частині податковим органом застосовані за реалізацію горілки, коньяку та рому, тобто алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового 40% об`ємних одиниць та більше та які мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу, зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців.

При цьому, позивач посилався також на те, що в зв`язку з оголошенням у країні воєнного стану та введенням заборони на реалізацію алкоголю, він призупинив свою діяльність до грудня 2022 року, на що вказує інформація з СОД РРО (додаток № 2 до Акту), згідно з якою остання перед оголошенням воєнного стану реалізація алкоголю відбулася 20.02.2022, а наступна реалізація після відновлення роботи кафе відбулася 09.12.2022. Тобто з лютого по грудень 2022 року позивач не здійснював діяльність з реалізації алкоголю, а відновивши свою діяльність здійснював реалізацію алкоголю, закупленого ще у кінці 2021- на початку 2022 років.

Отже, алкогольні напої закуплені позивачем у 2021 - 2022 роках могли бути марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та реалізовувалися ним протягом 2022-2024, тобто періоду, у якому відповідачем встановлено порушення.

У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що продаж алкоголю, маркованого маркою акцизного податку старого зразка (без штрихового коду) унеможливлює відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки, відтак виключає можливість виконання позивачем обов`язку, передбаченого ст. З Закону № 265/95-ВР. В свою чергу, відповідач у рамках проведеної перевірки не досліджував обставин реалізації позивачем алкоголю маркованого старими або новими марками та не вивчав жодних первинних бухгалтерських документів, а лише обмежився інформацією з СОД РРО.

Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що обов`язок щодо зазначення у чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку, існує лише щодо продажу першої порції алкоголю при відкупорюванні відповідної пляшки алкоголю з метою продажу її на розлив, отже відповідальність за порушення вказаного обов`язку не може застосовуватися щодо продажу наступних порцій алкоголю в межах раніше відкупореної пляшки. Разом з тим, як вбачається з Акту, відповідач неправомірно здійснював нарахування штрафних санкцій за кожен факт продажу алкоголю на розлив, що підтверджується наведеною у Додатку № 2 до Акту інформацією

На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 480/2065/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко