Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №520/23282/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 25 січня 2026 р.

Справа: №520/23282/25

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 р. Справа № 520/23282/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 (ухвалене суддею Волошиним Д.А.) в справі № 520/23282/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України", в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Центральної медичної (військово-лікарській) комісії Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України” щодо нездійснення, у встановленому законом порядку розгляду скарги ОСОБА_1 на висновок військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Харківській області», оформлений довідкою військово-лікарської комісії № 732/НГ від 05.06.2025; зобов`язати Центральну медичну (військово-лікарську) комісію Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 на висновок військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Харківській області», оформлений довідкою військово-лікарської комісії № 732/НГ від 05.06.2025, з прийняттям постанови, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 про перегляд довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 732/НГ від 05.06.2025 у встановленому підпунктами 2.3.3 та 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України порядку; зобов`язано Державну установу "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 про перегляд довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 732/НГ від 05.06.2025; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Судовим розглядом встановлено, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 06.05.2024, згідно із відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 .

Позивач пройшов медичний огляд військово-лікарської комісією ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Харківській області», за результатом якого позивача визнано придатним до військової служби, про що складено довідку № 732/НГ від 05.06.2025.

Не погоджуючись із рішенням військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Харківській області», оформленим довідкою №732/НГ від 05.06.2025, позивач направив скаргу на відповідне рішення до Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України", в якій виклав свої доводи щодо порушення військово-лікарською комісією порядку проведення медичного огляду та просив скасувати відповідне рішення, оформлене довідкою № 732/НГ від 05.06.2025.

Листом від 22.07.2025 № 33/4-Ш-591 ДУ "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" повідомив позивача, що його скарга розглянута Центральною медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" та розглядом медичної документації, наданої позивачем та М(ВЛ)К, складеної за результатами медичного обстеження, встановлено, що придатність до військової служби прийнята на момент огляду у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 (зі змінами). Разом із тим, повідомлено, що в разі погіршення стану здоров`я, позивач може пройти повторний медичний огляд в М(ВЛ)К за направленням з підрозділу за місцем служби.

Позивач вважає, що Центральною медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України” не здійснено розгляд його скарги в установленому законом порядку, зазначаючи, що за результатом розгляду його скарги відповідачем мала бути прийнята відповідна постанова, однак за результатами розгляду його скарги відповідної постанови не прийнято.

Позивач не погодився з вищезазначеною бездіяльністю відповідача та звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Центральною медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" за результатами отриманої від позивача скарги про перегляд довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 732/НГ від 05.06.2025 у встановленому підпунктами 2.3.3 та 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 порядку належним чином вмотивоване рішення не приймалось.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801-XII (в подальшому - Закон № 2801-XII) визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністерством оборони України 14.08.2008 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 (в подальшому - Положення № 402, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1.2 розд. І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно із п. 2.1 розд. І Положення № 402, Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.

До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров`я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров`я (установах).

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 передбачено, що ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення № 402, ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Згідно із п.п. 2.3.5 п. 2.3 розд. I Положення № 402, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до п.п. 2.4.5 п. 2.4 розд. І Положення № 402, ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. (підпункт 2.4.6. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що правом на перегляд ВЛК регіонів наділена безпосередньо ЦВЛК.

Пунктами 3.1 - 3.4 розділу І Положення № 402 передбачено, що вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов`язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23.01.2017 за № 94/29962.

Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно із адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду до іншої ВЛК, ніж та, постанова якої оскаржується.

У разі якщо штатна ВЛК визнає постанову позаштатної ВЛК обґрунтованою або визначає відсутність підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд ВЛК, штатна ВЛК надає заявнику відповідне роз`яснення, оформлене листом.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення визначено Законом № 393/96-ВР.

Згідно із ч. 1 ст. 19 № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Положеннями статті 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21284/23, істотною умовою відповіді є її належне обґрунтування й вирішення порушених у зверненні питань, із урахуванням суті відповідного звернення й на підставі його ґрунтовного й усебічного вивчення.

Суд підкреслює, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку зі сторони адресата, позаяк, окрім своєчасності надання відповіді, не менш істотним є її належне обґрунтування та вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення та на підставі його ґрунтовного і всебічного вивчення).

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21284/23.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до Центральної медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" зі скаргою про перегляд довідки ВЛК № 732/НГ від 05.06.2025, позивач, серед іншого, повідомляв, що під час проведення медичного огляду військово-лікарська комісія не врахувала всі наявні в нього діагнози, встановила неправильну класифікацію наявних у нього захворювань, формально провела медичний огляд.

Суд зауважує, що принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Водночас, дослідивши наявний в матеріалах справи лист ЦВЛК від 22.07.2025 № 33/4-Ш-591, наданий у відповідь на звернення позивача, судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-якої оцінки наведеним позивачем у скарзі обставинам та зауваженням щодо процедури проведення медичного огляду, вказаний лист не містить.

У свою чергу, обмежившись лише формальним твердженням про відсутність підстав для перегляду та скасування довідки ВЛК № 732/НГ від 05.06.2025 та порекомендувавши у разі незгоди з цим рішенням звернутись до суду, відповідач відмовив у задоволенні скарги позивача щодо перегляду довідки Військово-лікарської комісії № 732/НГ від 05.06.2025, не обґрунтувавши відповідний висновок, що не може вважатись обґрунтованим.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 160/31586/23.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відмова суб`єкта владних повноважень у вчиненні певних дій повинна бути належним чином вмотивованою, з наведенням відповідних обґрунтувань такої відмови, що не мало місця у спірних правовідносинах, оскільки лист таких даних не містить.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховує, що наданий відповідачем лист у відповідь на скаргу позивача не містить належної оцінки викладеним у спірній скарзі доводам щодо протиправності висновку ВЛК, а також відповідного мотивування щодо відмови в перегляді довідки ВЛК.

При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно відповідачу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені Положенням № 402.

Враховуючи вищевикладене, оскільки Центральною медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" за результатами отриманої від позивача скарги про перегляд довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 732/НГ від 05.06.2025 у встановленому підпунктами 2.3.3 та 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 порядку належним чином вмотивоване рішення не приймалось, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що в даному випадку має місце протиправна бездіяльність ЦВЛК щодо неналежного розгляду скарги позивача.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 про перегляд довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 732/НГ від 05.06.2025 у встановленому підпунктами 2.3.3 та 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України порядку та зобов`язання Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 про перегляд довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 732/НГ від 05.06.2025.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України" - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 в справі № 520/23282/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua