Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №520/21963/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Панов М.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 р. Справа № 520/21963/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.10.25 по справі № 520/21963/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правої роботи підполковник юстиції Кульчицького Романа Володимировича

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правої роботи підполковник юстиції ОСОБА_2 , в якому просив суд:

- визнати бездіяльність військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо належного реагування на скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 незаконною;

- визнати дії командування військової частини НОМЕР_1 при підготовці, підписанні і скеруванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дружині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , офіційних листів військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 вих. № 3/54/2759, від 07.03.2025 вих. № 1656/2085, від 19.04.2025 вих. № 1656/3443 незаконними - в частині порушення в них норм презумпції невинуватості, службової етики, суперечення (невідповідності) їх змісту фактичним обставинам, визначених попередніми офіційними документами (листами, доповідями) за підписами минулого командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 та вищого військового командування, і здійснення завідомо неправдивого (безпідставного) посилання на відсутню (незазначену) позицію Головнокомандувача Збройних Сил України щодо нагородження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в наказі від 20.01.2025 № 41 "Про результати службового розслідування";

- визнати дії помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 при підготовці офіційних листів військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 вих. № 3/54/2759, від 07.03.2025 вих. № 1656/2085, від 19.04.2025 вих. № 1656/3443 незаконними - в частині порушення в них норм презумпції невинуватості, службової етики, суперечення (невідповідності) їх змісту фактичним обставинам, визначених попередніми офіційними документами (листами, доповідями) за підписами минулого командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 та вищого військового командування і здійснення завідомо неправдивого (безпідставного) посилання на відсутню (незазначену) позицію Головнокомандувача Збройних Сил України щодо нагородження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в наказі від 20.01.2025 № 41 "Про результати службового розслідування";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно опрацювати скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 з урахуванням висновків суду у повному обсязі та надати на неї відповідь за результатами повторного опрацювання у строки та в порядку, визначеними Законом України "Про звернення громадян";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести службове розслідування за фактами порушення помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковником юстиції ОСОБА_6 , зазначеними в скарзі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , а у разі підтвердження зазначених фактів за результатами службового розслідування - вжити заходів до притягнення підполковника юстиції ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності (накладання на нього адекватного дисциплінарного стягнення) відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України з урахуванням висновків суду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати доповіді у порядку, встановленому Інструкцією з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604, про діяння помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , які мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 435-1 КК України до територіальних підрозділів правоохоронних органів за місцем поточної дислокації військової частини: Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; уповноважених органів досудового розслідування за предметною підслідністю правопорушень, ознаки яких виявлені, відповідно до ст. 216 КПК України - Служби безпеки України (за ч. 2 ст. 111 КК України), Державного бюро розслідувань (за ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 435-1 КК України), Національної поліції (за ч. 2 ст. 366 КК України).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що бездіяльність військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо належного реагування на його скаргу від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 є незаконною, протиправною.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції робе посилання на законодавство України у сфері звернень громадян, зводячи свої висновки до того, що відповідь на звернення не передбачає викладу обставин так, як хотів би їх бачити суб`єкт звернення (заявник), і що права позивача не були порушені через те, що відповідач-1 надав йому відповідь.

Проте, позивач не згоден з такою прив`язкою нібито "правомірності" діянь відповідача-1 до зазначеної судової практики, оскільки вважає її неналежною до суті конкретного питання, а саме - реагування відповідача-1 на скаргу позивача.

Позивач зазначає, що його звернення, до відповідача-1, бездільність з належного опрацювання якого оскаржується в суді, мало статус, зміс і характер скарги на дії і бездіяльність відповідача-2 (юрисконсульта частини). Скарга є не інформаційним запитом, на який просто подається відповідь, а специфічним зверненням, скерованим на вжиття або припинення об`єктом, якому подається скарга, певних дій із відновлення прав скаржника.

На переконання позивача, дії відповідача не були адекватними за результатамт розгляду скарги, оскільки наведені в ній і долучених до неї документах містяться явні ознаки протиправних діянь юрисконсульта частини та попереднього її командира, який підписував листи, подані юрисконсультом частини. Проте, судом першої інстанції не перевірено ці факти, не надано їм належної правової оцінки, не враховано вимоги суб`єкта владних повноважень щодо реагування на скаргу.

Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що суд першої інстанції, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 24.03.2022 по 07.11.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у 225 і НОМЕР_2 окремих батальйонах (відповідно військових частинах НОМЕР_3 і А7401) НОМЕР_4 окремої бригади (військової частини НОМЕР_1 , далі - відповідач) територіальної оборони (далі - ТрО) Сил Територіальної оборони Збройних Сил України на посадах осіб офіцерського складу. Брав участь у заходах із відсічі і стримування повномасштабної військової агресії російської федерації, включаючи безпосередню участь у бойових діях, зокрема в Харківській обл. і м. Бахмут Донецької області.

26.05.2025 позивачем було направлено на офіційну електронну пошту відповідача скаргу на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , в якій він клопотав командування військової частини провести службове розслідування з приводу порушень військової дисципліни і ознак вчинення кримінальних правопорушень з боку підполковника юстиції ОСОБА_3 , які порушували права та законні інтереси позивача, і притягнути його до дисциплінарної відповідальності; поновити у зв`язку із зазначеними фактами дисциплінарних правопорушень відповідальної за опрацювання звернень громадян військової посадової особи розгляд питання щодо поновлення опрацювання і скерування до вищого штабу нагородних документів, раніше занедбаних посадовими особами кадрового органу відповідача.

На зазначену вище скаргу позивач не отримав відповідь протягом одного місяця всупереч вимогам ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", тому позивач 17.07.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача із вимогами про зобов`язання вчинити певні дії, а саме надати відповідь на зазначену скаргу (адміністративна справа № 520/19034/25.

Відповідачем у порядку ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України 25.07.2025 було надано позивачу відповідь на його скаргу, і сторонами було подано заяви про закриття провадження у справі у зв`язку із задоволенням відповідачем позовних вимог (у цій частині) до початку розгляду справи по суті.

Проте, не погоджуючись із сутністю і доводами відповіді на скаргу, підготовленою відповідачем, вважаючи, що командуванням військової частини НОМЕР_1 вчинено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється згідно з положеннями Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі- Закон №2232-XII).

Відповідно до ст. 2 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Закону №2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551-XIV від 24.03.1999, яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Дисциплінарний статут визначає, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно статті 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту заступники Міністра оборони України, командувачі видів Збройних Сил України користуються щодо підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування, а керівники структурних підрозділів Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України - дисциплінарною владою командира корпусу.

Згідно з положеннями статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтею 83 Дисциплінарного статуту встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статей 84, 85 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно з ст. 87 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Згідно з приписом ст. 88 Дисциплінарного статуту, військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими ст. 48 Дисциплінарного статуту.

При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником), а дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України передбачено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608.

Згідно з п. 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 608:

службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення;

службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Порядок проведення службових перевірок передбачено розділом ІІІ «Порядок проведення службового розслідування» Порядку № 608.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Порядку №608, Міністр оборони України, Головнокомандувач Збройних Сил України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України, командувачі видів (сил), окремих родів військ Збройних Сил України, інших органів військового управління можуть призначати службові розслідування безпосередньо або доручати їх проведення (призначення) підпорядкованим посадовим (службовим) особам.

Згідно із п. 3 розділу ІІІ Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Пунктом 13 розділу ІІІ Порядку №608 службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до п. 1 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Згідно із п. 1 розділу VІ Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Згідно з пунктами 1, 5, 6 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, Розділу VІ Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі №380/12332/20, зазначив, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. При цьому, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування. Для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 813/1021/17.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що підставами подання позивачем скарги до відповідача та в подальшому даного позову, є те, що ще у червні 2023 року позивач, який у складі підрозділу (командно-спостережного пункту) військової частини НОМЕР_5 (яка як окремий батальйон входила до складу військової частини НОМЕР_1 , що була окремою бригадою), виконував бойові завдання із захисту Батьківщини в м. Бахмут Донецької області, отримав два бойових поранення, внаслідок яких став особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

На підставі клопотання, порушеного командиром військової частини НОМЕР_5 (окремого батальйону НОМЕР_6 ), рішенням тодішнього командира військової частини НОМЕР_1 (окремої бригади ТрО), у прямому підпорядкуванні яких позивач проходив службу і виконував бойові та інші службові завдання, представлений до нагородження державною нагородою України - орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Відповідні нагородні документи були підготовлені і зареєстровані в діловодстві військових частин НОМЕР_5 і НОМЕР_1 , проте через порушення військової дисципліни (недбале ставлення до військової служби) військовослужбовців кадрового органу військової частини НОМЕР_1 зазначені нагородні документи не дійшли до вищого органу військового управління (до вищого командира), внаслідок чого не були розглянуті по суті.

Як зазначає позивач у позові, суть скарги від 26.05.2025, поданої позивачем відповідачу - підготовка підполковником юстиції ОСОБА_6 , як військовою посадовою особою, відповідальною за опрацювання звернень громадян і претензійно-позовну роботу, офіційних листів-відповідей позивачу і членам його сім`ї на їх звернення та подання цих листів на підпис командиру частини, зміст яких свідчить про порушення автором цих листів військової дисципліни та містить явні ознаки цілої низки кримінальних правопорушень.

Судом першої інстанції встановлено, що командуванням військової частини НОМЕР_1 при попередньому розгляді його звернення не встановлені в діях підполковника юстиції ОСОБА_2 будь-які порушення, які були б підставою для призначення службового розслідування відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608.

Крім того, питання проведення службового розслідування у відповідності до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, віднесено до дискреційних повноважень командира.

Стосовно аргументів апеляційної скарги позивача необхідність визнання незаконними дій командування, у тому числі помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , незаконними при наданні відповідей від 18.12.2024 № 3/54/2759, від 07.03.2025 № 1656/2085, від 19.04.2025 № 1656/3443 в частині порушення презумпції невинуватості, службової етики, невідповідності їх змісту фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи зокрема з відзиву відповідача вбачається, що під час підготовки відповідей на звернення ОСОБА_1 від 18.12.2024 № 3/54/2759, від 07.03.2025 № 1656/2085, від 19.04.2025 № 1656/3443 використано відомості та норми права з таких джерел: подання Офісу Генерального прокурора від 04.12.2023 № 11/1-56810-23 у порядку частини 3 статті 65-1 Закону України "Про запобігання корупції", яке направлено на адресу військової частини НОМЕР_7 та в послідуючому скеровано у військову частину НОМЕР_1 для розгляду; рішення Печерського районного суду м. Київ від 25 лютого 2023 року у справі №757/7597/23-к щодо обрання запобіжного заходу; ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2024 року по справі №641/2059/24 щодо зупинення судового розгляду справи; рішення Головнокомандувача Збройних Сил України від 20.01.2025 №41 "Про результати службового розслідування"; законодавство України у воєнній сфері; судова практика Верховного Суду.

У зазначеному відзиві на позов відповідач вказує, що надані позивачу відповіді викладені стисло, зрозуміло та об`єктивно. Під час складання відповідей вживався офіційно-діловий стиль, для якого характерний нейтральний тон викладення, позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що помічник командира у своїх листах посилався на фактично існуюче кримінальне провадження, що підтверджується відповідними документами судових та правоохоронних органів. Використані формулювання були нейтральними і відображали лише факт наявності провадження, а не доведеність вини позивача.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи вважає, що аргументи ОСОБА_1 про порушення у відповідях військової частини НОМЕР_1 презумпції невинуватості шляхом посилання на скоєння ним корупційного кримінального правопорушення є необґрунтованими, оскільки рішення суду по викладеному факту не прийнято, а його дії містять лише ознаки таких правопорушень, за що він і був затриманий працівниками правоохоронного органу, що стало наслідком прийняття ряду рішень прокуратурою та судом.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.11.2020 у справі №826/15327/17 зазначив, що повідомлення про існування кримінального провадження, якщо воно підтверджене офіційними документами, не є наклепом і не порушує презумпцію невинуватості.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно аргументів апеляційної скарги позивача, про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно опрацювати скаргу ОСОБА_1 від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 з урахуванням висновків суду у повному обсязі та надати на неї відповідь за результатами повторного опрацювання у строки та в порядку, визначеними Законом України "Про звернення громадян", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії підполковника юстиції ОСОБА_3 при підготовці попередніх відповідей встановлено, що підполковником юстиції ОСОБА_2 під час підготовки попередніх відповідей на адресу ОСОБА_1 від 18.12.2024 № 3/54/2759, від 07.03.2025 № 1656/2085, від 19.04.2025 № 1656/3443 використано відомості та норми права з джерел, які стосуються предмета звернень заявника та знаходяться у відкритому доступі.

Невдоволення ОСОБА_1 результатом розгляду його звернень не може бути підставою для висновків про некомпетентність окремої посадової особи.

Окрім того, поняття «компетентність» є оціночним поняттям, характеристику якому уповноважено надавати саме командування військової частини НОМЕР_1 .

Верховний Суд у постанові від 10.06.2022 у справі №520/10568/21 зазначив, що законодавство не покладає на орган влади обов`язку вирішувати питання у спосіб, який влаштовує заявника. Обов`язком є надання відповіді у строки, визначені законом

У постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, від 22.10.2020 у справі № 359/630/19 зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/3345/17 зазначено, що у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача, при цьому захист порушеного права на майбутнє не допускається.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Дійсно, обов`язковою умовою для визнання рішення протиправним є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.02.2021 у справі № 607/8188/17, порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулась з позовом суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

У контексті завдань адміністративного судочинства, що визначені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-які законні права, свободи чи інтереси, а ті, які порушені суб`єктом владних повноважень.

Зважаючи на характер оскаржуваних позивачем дій відповідача, а також враховуючи обсяг прав, про захист яких просить позивач, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не поновлює прав позивача й не захищає його інтересів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що в спірних правовідносинах відповідачем та його посадовими особами була допущена протиправна бездіяльність щодо належного реагування на скаргу ОСОБА_1 від 26.05.2025 на неправомірні дії та правову некомпетентність помічника командира бригади з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 .

Стосовно аргументів апеляційної скарги позивача, про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 подати доповіді у порядку, встановленому Інструкцією з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604, про діяння помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 , які мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 435-1 КК України до територіальних підрозділів правоохоронних органів за місцем поточної дислокації військової частини: Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; уповноважених органів досудового розслідування за предметною підслідністю правопорушень, ознаки яких виявлені, відповідно до ст. 216 КПК України - Служби безпеки України (за ч. 2 ст. 111 КК України), Державного бюро розслідувань (за ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 435-1 КК України), Національної поліції (за ч. 2 ст. 366 КК України), колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 №604 затверджено Інструкцію з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту (далі - Інструкція №604).

У відповідності до п.1 Інструкції №604 ця інструкція визначає механізм надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни в структурних підрозділах Міністерства оборони України Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, органах військового управління, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, установах, організаціях, підпорядкованих Міністерству оборони України, та державних підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, військових частинах, установах, організаціях, підпорядкованих Державній спеціальній службі транспорту (далі - військові частини).

Вичерпний перелік порушень військової дисципліни, які обліковуються для оцінки стану військової дисципліни, передбачений додатком 12 до Інструкції №604 (п.13 Інструкції №604).

Відповідно до положень пункту 4 розділу ІІ Інструкції №604 у разі скоєння підлеглим військовослужбовцем кримінального правопорушення командир (начальник) військової частини протягом робочого дня письмово повідомляє про це керівника відповідного органу досудового розслідування (з урахуванням підслідності, визначеної статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України), начальника органу управління Військової служби правопорядку та керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням.

Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції №604 кримінальне правопорушення - суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Питання направлення до органів досудового розслідування повідомлення про скоєння діянь із ознаками злочину врегульовано у статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статтями 45, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

За результатами розгляду скарги позивача ознак кримінальних правопорушень у діях помічника командира з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 не встановлено, отже підстави для реагування з боку командира відсутні.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту вчинення помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 на час розгляду даної справи кримінального правопорушення, а вимога позивача ґрунтується лише на тому, що, на його думку, діяння ОСОБА_3 мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 426-1, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 435-1 КК України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач має власне право безпосередньо звернутися до СБУ/ДБР/НП із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Законні повноваження розпочинати/проводити досудове розслідування належать саме цим органам.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 року по справі № 520/21963/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 по справі № 520/21963/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов