Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №360/1149/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року справа №360/1149/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року (повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року) у справі № 360/1149/25 (суддя в І інстанції Петросян К.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві або відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненські області або відповідач-2), відповідно до якого, з урахуванням уточнення від 04.06.2025, просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 263040016864 від 12.03.2025 в частині призначення / перерахунку (вид перерахунку у зв`язку з уточненням даних в ЕПС, 27.12.2024) та виплати пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 на утриманців ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в розмірі 11805,00 грн кожній, з обмеженням пенсії максимальним розміром 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити з 27.12.2024 та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 70% від середньомісячного (чинного) заробітку померлого годувальника ОСОБА_4 згідно з довідкою № 1/10/ЗП від 28 січня 2025 року, виданою Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою про складові заробітної плати/грошового забезпечення за відповідною посадою прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 244184,26 грн, без обмеження її максимального розміру 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб в розмірі 170928,98 грн, на утриманців ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в розмірі 85464,49 грн кожній;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника, яка виникла з дати призначення пенсії 27 грудня 2024 року по дату звернення до суду в розмірі 736594,90 грн, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії;

допустити до негайного виконання стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника за один місяць в розмірі 170928,98 грн.

В обґрунтування пред`явленого позову зазначено, що ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_4 - прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та до дня смерті працював на посаді прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП). Відповідно до довідки №1/10/ЗП від 28.01.2025, виданої САП про складові заробітної плати/грошового забезпечення чоловіка позивачки в січні 2025 року, чинна заробітна плата (грошове забезпечення) за відповідною посадою прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури становить 244184,26 грн. На день смерті ОСОБА_4 мав 29 років 3 місяці 27 днів прокурорського стажу та, на думку позивача, мав право на пенсію відповідно до редакції Закону України «Про прокуратуру».

29.01.2025 позивач звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру», яка зареєстрована за № 1703.

За результатами розгляду заяви позивача за принципом єдиної черги Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було прийнято рішення про призначення пенсії по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.12.2024 в розмірі 23561,93 грн.

ГУ ПФУ у м. Києві у подальшому доопрацьовано пенсійну справу ОСОБА_1 в частині призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 27.12.2024, внаслідок чого розмір пенсії з 27.12.2024 становить 170928,98 грн, розмір пенсії з обмеженням – 23610,00 грн при страховому стажі прокурора 29 років 3 місяці 27 днів.

Позивач звернулась до Пенсійного фонду України із скаргами щодо визначеного розміру пенсії після отримання на свій рахунок в ПАТ «Ощадбанк» пенсії в розмірі 74638,06 грн з 27.12.2024 за три місяці, що в розрахунку на місяць становить 23610 грн, що не відповідає розміру пенсії по втраті годувальника, встановленому Законом України «Про прокуратуру».

20.04.2025 через особистий кабінет ОСОБА_1 отримала відповіді ГУ ПФУ в м. Києві №17757-15110/П-02/8-2600/25 від 17.04.2025 та ПФУ №15565-14094/П-03/8- 2800/25 від 20.04.2025, відповідно до яких у задоволенні скарг позивача відмовлено. Крім цього, відповідачем надано позивачу рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 263040016864 від 12.03.2025 в частині призначення / перерахунку (вид перерахунку у зв`язку з уточненням даних в ЕПС, 27.12.2024) та виплати пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 на утриманців ОСОБА_5 і ОСОБА_3 в розмірі 11805,00 грн кожній. Перерахунок пенсії відповідачем проведено з обмеженням пенсії максимальним розміром 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб та складає 23610 грн (11805,00 + 11805,00).

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулась о суду з цим позовом.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві на виконання ухвали окружного суду від 31.07.2025 до суду додатково надано:

- рішення № 263040016864 від 11.02.2025 про призначення пенсії позивачу на утриманців за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яке суд вважав прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області (але яке було прийняте Відповідачем-1);

- рішення № 263040016864 без дати,

- рішення № 263040016864 від 13.02.2025 про перерахунок пенсії позивачу на утриманців на підставі Закону України «Про прокуратуру». Про існування вищезазначених рішень відповідача, які стосуються моїх захищених законом інтересів, позивачу при зверненні до суду не було відомо.

Суд першої інстанції зазначеному факту: існуванню різних за змістом і датами прийняття рішень Відповідача-1 оцінки не дав. На переконання позивача і в силу Закону, не може бути прийнято відповідачем ЧОТИРИ різних акти індивідуальної дії із застосуванням різних нормативно-правових актів (законів), які одночасно стосуються питань призначення, перерахунку і визначення розміру пенсії по втраті годувальника, прийнятих за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Вважає зазначені рішення відповідача неправомірними, так як вони не відповідають приписам ст. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо розрахунку розміру пенсії на кожного з 2-х утриманців.

На її переконання, та в силу Закону №1697-VII до пенсій у зв`язку з втратою годувальника, що призначені членам сім`ї померлого годувальника, розмір яких визначається частиною 19 статті 86 Закону №1697-VII виходячи із відсоткового розміру середньомісячного заробітку годувальника, не може застосовуватися обмеження розміру пенсії.

В доповненнях на апеляційну скаргу заперечувала, що ГУ ПФУ в Рівненській області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цієї юридичної особи як відповідача у цій справі видається цілком не правомірним, адже він (2-ий відповідач) жодних функцій при прийнятті оскаржуваних рішень не приймав, а врахування судом його позиції в рішенні, висловленої у відзиві на позов являється сумнівним. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом було саме Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 23.11.2016 № 0000042659.

Позивач є вдовою ОСОБА_4 - прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , які перебувають в матеріалах справи.

Відповідно до довідки №1/10/ЗП від 28.01.2025, виданої САП про складові заробітної плати/грошового забезпечення ОСОБА_4 в січні 2025 року, чинна заробітна плата (грошове забезпечення) за відповідною посадою прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури становить 244184,26 грн. На день смерті ОСОБА_4 мав 29 років 3 місяці 27 днів прокурорського стажу.

29.01.2025 позивач звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою (зареєстрована за № 1703) про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на утримання неповнолітньої на час звернення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заява опрацьована за принципом єдиної черги Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, за наслідками розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про призначення пенсії по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.12.2024 в розмірі 23561,93 грн та направлено лист до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про потребу у доопрацюванні пенсійної справи ОСОБА_1

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві доопрацьовано пенсійну справу в частині призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 27.12.2024. Розмір пенсії з 27.12.2024 становить 170928,98 грн, розмір пенсії з обмеженням – 23610,00 грн при страховому стажі прокурора 29 років 3 місяці 27 днів.

Вказані обставини визнаються відповідачами по справі.

З огляду на зазначене, залучення судом першої інстанції до участі в справі в якості другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не виявляється необґрунтованим. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві є відповідачем в цій справі, тому порушень прав позивача колегією суддів не визнається.

Позивачем рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області отримано не було, внаслідок чого ОСОБА_1 14.02.2025 звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою через веб-портал Пенсійного фонду України, в якій позивач просила надати інформацію про розгляд її звернення від 29.01.2025, суму призначеної пенсії, дату виплат та їх період.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 07.03.2025 № 10803-8404/П-02/8-2600/25 ОСОБА_1 надано відповідь на звернення, яким повідомлено позивача про прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення про призначення пенсії по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.12.2024 в розмірі 23561,93 грн. Одночасно вказаним листом повідомлено позивача про доопрацювання ГУ ПФУ в м. Києві пенсійної справи в частині призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 27.12.2024, внаслідок чого розмір пенсії з 27.12.2024 становить 170928,98 грн, розмір пенсії з обмеженням – 23610,00 грн при страховому стажі прокурора 29 років 3 місяці 27 днів.

20.03.2025 ОСОБА_1 отримала на свій рахунок в ПАТ «Ощадбанк» пенсію в розмірі 74638,06 грн з 27.12.2024 за три місяці, що в розрахунку на місяць становить 23610,00 грн.

Не погоджуючись із розміром отриманої пенсії по втраті годувальника, позивач 20.03.2025 через веб-портал Пенсійного фонду України звернулась до Пенсійного фонду України та ГУ ПФУ в м. Києві із скаргами щодо усунення порушення чинного законодавства при призначенні пенсії по втраті годувальника відповідно до приписів частини 19 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" та приведення її розміру до визначеного чинним законодавством, а саме без обмеження максимальним розміром - 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних та без застосування понижуючих коефіцієнтів встановлених п.1 постанови КМУ №1 від 03.01.2025.

Листами ГУ ПФУ в м. Києві від 17.04.2025 №17757-15110/П-02/8-2600/25 та ПФУ від 20.04.2025 №15565-14094/П-03/8-2800/25 ОСОБА_1 надано роз`яснення на вищенаведені скарги, відповідно до яких повідомлено про обмеження розміру пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» десятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що складає 23610,00 грн.

Одночасно, ГУ ПФУ в м. Києві із листом від 17.04.2025 №17757-15110/П-02/8-2600/25 надано позивачу також виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з 27.12.2024 з інформацією про заробітну плату (дохід), яка врахована при розрахунку пенсії. Виписка містить зазначення «РІШЕННЯ 263040016864 від 12.03.2025».

Позивач вважала це рішення № 263040016864 від 12.03.2025 в частині призначення / перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 на утриманців ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в розмірі 11805,00 грн кожній, з обмеженням пенсії максимальним розміром 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб протиправним, внаслідок чого звернулась до суду з цим позовом.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV, станом на час виникнення спірних правовідносин).

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина 1 статті 4 Закону № 1058-IV).

За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 10 цього ж Закону, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (пункт 1.7 Порядку № 22-1).

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (п. 1.8 Порядку № 22-1).

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Абзацом першим частини 1 статті 36 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні (частина 2 статті 36 Закону № 1058-IV).

Згідно із абзацом першим частини 3 статті 36 Закону № 1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 (далі Закон № 1697- VІІ, станом на час виникнення спірних правовідносин).

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульоване нормами статті 86 Закону № 1697-VІІ.

За правилами частин 1, 2 статті 86 Закону № 1697-VІІ прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до абзацу четвертого частини 15 статті 86 Закону № 1697-VІІ з 1 січня 2018 року пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (абзац шостий частини 15 статті 86 Закону № 1697-VІІ).

Згідно із частиною 19 статті 86 Закону № 1697-VІІ пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 13-2 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, максимальний розмір пенсії, призначеної на умовах, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно поданої ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії по втраті годувальника від 29.01.2025 за № 1703, ГУ ПФУ в Рівненській області було прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.12.2024 в розмірі 23561,93 грн, яке доопрацьовано ГУ ПФУ в м. Києві в частині призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 27.12.2024.

Відповідно до виписки з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з 27.12.2024 з інформацією про заробітну плату (дохід), яка врахована при розрахунку пенсії судом встановлено, що розмір пенсії з 27.12.2024 становить 170928,98 грн, розмір пенсії з обмеженням – 23610,00 грн при страховому стажі прокурора 29 років 3 місяці 27 днів.

Спірними у цій справі є питання щодо застосування Пенсійним органом до призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на утримання членів сім`ї прокурора обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.

На думку позивача, абзац шостий частини 15 статті 86 Закону №1697-VII, що передбачає обмеження максимального розміру пенсії працівників прокуратури не може застосовуватися до пенсій у зв`язку з втратою годувальника, що призначені членам сім`ї померлого годувальника, розмір яких визначається частиною 19 статті 86 Закону №1697-VII виходячи із відсоткового розміру середньомісячного заробітку годувальника і не містить обмежень до виплати такої пенсії.

Суд не погоджується із таким твердженням позивача з огляду на таке.

Як вбачається з виписки з розпорядження про призначення пенсії ОСОБА_4 , останньому з 17.01.2023 призначено пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру», яка виплачувалася в розмірі 13760,33 грн, обчислена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так як ОСОБА_4 працював на спец посадах, період роботи на яких дає право на призначення пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру».

Тобто, на момент смерті годувальнику ОСОБА_4 , пенсія була призначена та виплачувалась саме згідно Закону «Про прокуратуру» №1697-VII, яка обчислена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В свою чергу, ОСОБА_1 пенсія по втраті годувальника на утримання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за заявою позивача була призначена з 27.12.2024 також відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Оскільки годувальнику ОСОБА_4 пенсія призначена саме відповідно до Закону № 1697-VII, суд першої інстанції правильно вважав, що на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини 15 статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, доводи позивача про те, що норма частини 15 статті 86 Закону № 1697-VІІ поширюються виключно на пенсії, що призначаються працівникам прокуратури за цим законом і не можуть застосовуватися до пенсій у зв`язку з втратою годувальника членам сім`ї померлого годувальника відповідно до частини 19 статті 86 Закону №1697-VII, яка не передбачає обмеження максимальним розміром, ґрунтуються на невірному трактуванні діючого законодавства: ця норма права містить узагальнений термін «пенсії», отже, передбачає всі її види.

Слід зауважити, що аналізуючи питання правомірності встановлення обмежень, Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.

Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.

Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08).

Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури (членам сім`ї якого і призначена пенсія по втраті годувальника в спірних відносинах) не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.

Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.

При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20.

Доводи позивача про те, що її чоловіку ОСОБА_4 пенсія за вислугу років була призначена до 01 січня 2016 року, відповідно до її розміру не застосовуються обмеження максимального розміру пенсії, визначені абзацом шостим частини 15 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, на увагу не заслуговують з огляду на те, що згідно наданих ГУ ПФУ в м. Києві доказів вбачається, що годувальнику ОСОБА_4 з 17.01.2023 призначено пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру». Тобто, пенсія померлому чоловіку призначена саме на момент чинності норм Закону № 1697-VІІ.

Суд зауважує, що з моменту набрання чинності Законом № 1697-VІІ питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовано нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п`ятнадцятою якої встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.

Посилання позивача щодо необхідності застосування у спірних відносинах висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 по справі № 589/3997/16-а та від 19.09.2018 по справі №591/1135/17, суд не бере до уваги, виходячи із наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Суд зауважує, що сторони, предмет спору та обставини справ №591/1135/17 та № 589/3997/16-а, суттєво відрізняються від цієї справи, що не дозволяє аналогічно застосувати положення законодавства та, відповідно, правові позиції у наведених справах до вибору і застосування норм права у розглядуваній справі.

Оскільки суд дійшов висновку про правомірність обмеження максимального розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, підстави для стягнення на користь позивача пенсії по втраті годувальника, яка виникла з дати призначення пенсії 27 грудня 2024 року по дату звернення до суду в розмірі 736594,90 грн, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії, відсутні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

При цьому інші рішення пенсійного органу, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, не були визначені нею як предмет позову, позовна заява не змінювалась та не доповнювалась.

Згідно ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Будь-яких порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування рішення місцевого суду, позивачем не зазначено.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 360/1149/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 26 січня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Е. Г. Казначеєв