Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №580/12028/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року справа № 580/12028/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Сизько Б.Б. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235) в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 18.06.2024 №554323-2410-2313-UА 71040150000026547, яким визначена позивачу сума податкового зобов`язання за 2025 рік за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 36618,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки з моменту створення фермерського господарства, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, а тому саме фермерське господарство має нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому серед іншого зазначив, що платниками замельного податку, згідно підпункту 269.1.1.2, підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування. Фермерське господарство може набувати право на земельні ділянки на загальних підставах, передбачених Земельним кодексом України і такі засади для юридичних осіб є конкурентними, що зазначено в частині другій статті 124 цього Кодексу, а саме: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Згідно листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 №373/02-04 та від 13.06.2025 № 461/02-04 земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0515 було внесено у списки платників земельного податку та сформовано податкове повідомлення-рішення згідно НГО та ставок Новодмитрівської ТГ за 2025 рік - НГО 732374,45 х 5 % ((землі в постійному користуванні)) рішення Новодмитрівської ТГ від 24.06.2022 № 29-13/VІІІ) від 18.06.2025 № 554323-2410- 23121UА 71040150000026547. Крім того, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутня інформація щодо укладання між фермерським господарством Кадука Олександра Миколайовича (ЄДРПОУ 22804880) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) договору оренди земельної ділянки площею 15,7 га, кадастровим номером 7121589000:04:001:0515. Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено з дотриманням норм законодавства України, тому скасуванню не підлягає.

Представник відповідача також подав до суду додаткові пояснення, де зазначив, що Фермерським господарством Кадука Олександра Миколайовича за 2024 - 2025 роки не задекларовано та не сплачено земельний податок за земельну ділянку площею 15,7 га. Разом з цим, за даними Державного реєстру речових прав та Державного земельного кадастру відсутня інформація щодо реєстрації права користування ФГ ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 15,7 га. Оскільки, позивачем не підтверджується належного переходу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, тому позивач як постійний користувач земельної ділянки зобов`язаний сплатити земельний податок з фізичних осіб. Разом з тим, той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерське господарство не змінює статусу позивача як землекористувача земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку. При цьому, не звільняє його від цього обов`язку і фактична сплата/несплата фермерським господарством плати за землю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що рішенням Золотоніської районної ради від 04.11.1997 №22/13-6 “Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства на землях запасу Скориківської сільської ради” надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 15,7 га для створення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Скориківської сільської ради.

13.02.1998 розпорядженням Золотоніської районної державної адміністрації №35 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 15,7 га громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель запасу в адмінмежах Скориківської сільської ради.

На підставі вищезазначеного розпорядження позивачу виданий державний акт на право постійного користування землею площею 15,7 га серія ЧР №5-77. Земельна ділянка була надана – для ведення фермерського господарства.

05.06.1998 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства Кадука Олександра Миколайовича, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №154771.

Головним управлінням ДПС у Черкаській області згідно листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 №373/02-04 та від 13.06.2025 №461/02-04 земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0515 внесено у списки платників земельного податку та сформовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення за 2025 рік за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 36618,72 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі-ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня (пункт287.2 статті 287 ПК України).

З огляду на викладені норми, суд зазначає, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.06.2003 №973-IV “Про фермерське господарство” (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно статті 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (частина 1статті 5 Закону №973-IV).

Згідно до вимог частини першої статті 7 Закону №973-IVнадання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту “а” частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 8 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно пункту “б” частини першої статті 14 Закону №973-IV фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону №973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Отже, користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем у відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Судом із матеріалів справи встановлено, що рішенням Золотоніської районної ради від 04.11.1997 №22/13-6 “Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства на землях запасу Скориківської сільської ради” надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 15,7 га для створення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Скориківської сільської ради.

13.02.1998 розпорядженням Золотоніської районної державної адміністрації №35 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 15,7 га громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель запасу в адмінмежах Скориківської сільської ради.

На підставі вищезазначеного розпорядження позивачу виданий державний акт на право постійного користування землею площею 15,7 га серія ЧР №5-77. Земельна ділянка була надана саме для ведення фермерського господарства.

05.08.1998 була проведена державна реєстрація юридичної особи – фермерського господарства Кадука Олександра Миколайовича, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію. Позивач є засновником та головою фермерського господарства Кадука Олександра Миколайовича.

Також при розгляді даної справи, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 48-51 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18, про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі-ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

За аналізом положень статей 1, 5, 7, 8 Закону №973-IV Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019у справі № 615/2197/15-ц).

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц зазначається, що фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку та з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічні тези містяться також у постановах від 22.02.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 01.10.2019 у справі № 922/538/19 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону № 973-IV, відбувається фактична заміна орендаря, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (пункт 41).

Тобто, усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, в силу наведених підходів, в разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку виникає дисонанс, коли всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що з моменту створення фермерського господарства Кадука Олександра Миколайовича до нього перешли права володіння, користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, отже позивач не є фактичним користувачем земельної ділянки, відтак не може бути платником земельного податку, тому оскаржуване ППР є протиправним та підлягає до скасування.

У зв`язку із вищевикладеним суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 18.06.2024 №554323-2410-2313-UА71040150000026547.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Петро ПАЛАМАР