Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №560/4744/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4744/25

РІШЕННЯ

іменем України

26 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: «Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті, ОСОБА_1 , додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 р. по 31.08.2023 р. із розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 р. по 31.08.2023 р. із розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах».

Ухвалою від 09.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.01.2026 заяву Військової частини НОМЕР_1 про заміну відповідача у справі № 560/4744/25 правонаступником та надання доступу до електронної справи задоволено; ухвалено замінити відповідача у справі № 560/4744/25 - Військову частину НОМЕР_2 - на правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 19.01.2026 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про розгляд справи № 560/4744/25 у закритому судовому засіданні відмовлено.

Відповідно до матеріалів справи, позивач позовні вимоги підтримує, обґрунтовує її таким.

Вказує, що у період з 09.03.2023 по 31.08.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , у складі підрозділів цієї частини виконував бойові (спеціальні) завдання у районах ведення бойових дій.

Зазначає, що однак за вказаний період йому протиправно не було нараховано та виплачено додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі, як передбачено Постановою №168.

У відзиві на позов військова частина НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись, зокрема, на таке.

Вказує, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 на посадах у групі персоналу штабу, яка перебувала на фінансово-господарському забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

Зазначає, що на виконання Постанови №168 та наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 командиром військової частини НОМЕР_2 видано низку наказів про виплату позивачу додаткової винагороди з розрахунку 30 000 грн на місяць та з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі, що підтверджується витягами з наказів та довідкою про доходи.

Стверджує, що наказами від 28.04.2023 №259 та від 11.05.2023 №306 було передбачено виплату позивачу 100 000 грн за березень–квітень 2023 року, однак після перевірки робочою групою і встановлення, на думку відповідача, відсутності у частини особового складу статусу «безпосередньої участі», ці накази не були виконані, а 10.08.2023 скасовані наказом командира військової частини НОМЕР_2 №517.

Посилається на те, що додаткова винагорода 100 000 грн позивачу за окремі періоди червня та липня 2023 року була виплачена; за інший час спірного періоду, на думку відповідача, підстав для виплати 100 000 грн не було.

Також, на думку відповідача, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, з урахуванням правових позицій Верховного Суду у справі №280/6779/22 від 03.08.2023 року.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 26.01.2024 №19 убачається, що ОСОБА_1 , який обіймав посаду у групі персоналу штабу в/ч НОМЕР_2 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.01.2024 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Отже, у період з 09.03.2023 по 31.08.2023 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Із витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_2 з адміністративно-господарської діяльності (зокрема, №357 від 01.06.2023, №367 від 10.06.2023, №389 від 21.06.2023, №435 від 04.07.2023, №487 від 27.07.2023, №506 від 03.08.2023, №544 від 04.09.2023) та довідки про доходи вбачається, що: позивачу за березень–серпень 2023 року нараховувалась і виплачувалась додаткова винагорода з розрахунку 30 000 грн на місяць пропорційно часу служби; додатково, за наказами №435, №487, №506 тощо, позивачу було нараховано й виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або заходах з національної безпеки та оборони за окремі періоди червня та липня 2023 року (зокрема, 03.06–06.06, 16.06–20.06, 11.07–16.07, 22.07–27.07).

Водночас, за інші дні спірного періоду 09.03.2023–31.08.2023 додаткова винагорода у збільшеному розмірі (100 000 грн/міс пропорційно часу участі) позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Судом також встановлено, що наказами командира військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2023 №259 та від 11.05.2023 №306 було передбачено виплату додаткової винагороди 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі за березень та квітень 2023 року окремим військовослужбовцям частини, включаючи позивача.

За результатами перевірки, проведеної робочою групою, створеною наказом командира військової частини НОМЕР_1 , було зроблено висновок про безпідставність виплати 100 000 грн для частини військовослужбовців (зокрема, штабних і забезпечуючих підрозділів).

У зв`язку з цим, зазначені накази фактично не виконувались, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.08.2023 №517 накази №259, №306 (а також №487 від 27.07.2023) було скасовано.

Окрім того, до матеріалів справи долучено довідку від 17.02.2025 №1502/469, видану на ім`я ОСОБА_1 , в якій із посиланням на конкретні бойові розпорядження, накази та записи у журналі бойових дій засвідчено його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф протягом періоду, що включає відрізок з 09.03.2023 по 31.08.2023 (із зазначенням конкретних дат участі).

Форма та зміст довідки відповідають підходу, визначеному рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 (Окреме доручення) та розділом XXXIV Порядку, затвердженого наказом Міністертства оборони України від 07.06.2018 №260.

Відповідач чинність зазначеної довідки не заперечував, доказів її скасування чи визнання недійсною не надав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дії чи бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії чи бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій чи бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Так, згідно зі ч. 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168 у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено, що: військовослужбовцям, які проходять службу у визначених органах, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 грн на місяць; тим із них, хто безпосередньо бере участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, розмір додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок №260 у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 (зареєстрований у Міністерстві юстиції україни 31.01.2023 №177/39233) до Порядку №260 внесено зміни, якими, зокрема, доповнено його розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану», що деталізує порядок виплати додаткової винагороди за Постановою №168, у тому числі, визначає, що виплата здійснюється на підставі наказів командира за наявності документів, що підтверджують безпосередню участь.

Рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 (Окреме доручення) визначено підходи до розуміння терміна «безпосередня участь у бойових діях або заходах» і перелік документів, які можуть підтверджувати таку участь (бойові накази/розпорядження, журнали бойових дій, бойові донесення, рапорти, довідка визначеного змісту тощо).

Верховний Суд у постановах від 21.03.2024 у справах №560/3159/23 та №560/3141/23 визнав, що: Окреме доручення №912/з/29 є обов`язковим для посадових осіб військових частин; довідка про безпосередню участь, видана за формою, визначеною Міністерством оборони україни, є належним документом, що підтверджує статус військовослужбовця для цілей виплати 100 000 грн; додаткова винагорода 100 000 грн виплачується в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі, із урахуванням уже виплачених сум додаткової винагороди (до 30 000 грн).

Щодо строків звернення позивача до суду у цій справі, то суд зазначає про таке.

Частина перша ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, чинній з 19.07.2022) передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв`язку з поширенням COVID-19, строки, передбачені ст.233 КЗпП України, продовжувалися на строк дії такого карантину; карантин відмінено з 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Верховний Суд у зразковій справі №260/3564/22 (рішення від 06.04.2023, постанова Великої Палати від 21.09.2023) та у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 дійшов висновку, що вимоги про стягнення додаткової винагороди за Постановою №168 стосуються грошових сум, які належать особі у зв`язку з проходженням служби, а тому до строків звернення з такими позовами застосовується ст.233 КЗпП України як спеціальна норма, а не загальні строки ст.122 КАС України.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що момент, з якого особа «дізналася або повинна була дізнатися» про порушення, є фактичною обставиною, яка встановлюється судом з урахуванням конкретних умов, а не автоматично тотожна даті кожної виплати чи її відсутності.

Відповідач вважає, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, оскільки: з огляду на дату спірних виплат (березень–серпень 2023) та дату виключення зі списків частини (26.01.2024) він мав звернутися до суду не пізніше квітня 2024 року; позов подано 25.03.2025, тобто з істотним пропуском строку.

Суд із цим не погоджується з огляду на таке.

Як зазначено вище, відповідно до змісту ст.233 КЗпП України тримісячний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права, а не автоматично з дати кожної виплати.

Специфіка спорів щодо додаткової винагороди за Постановою №168 полягає в тому, що право на підвищену додаткову винагороду (100 000 грн/міс) виникає не у всіх, хто отримує базову винагороду «до 30 000 грн», а лише у тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні заходів, перебуваючи в районах ведення бойових дій, і це повинно бути належним чином задокументовано (бойові розпорядження, журнали, рапорти, довідка).

Військовослужбовець, який перебуває в діючій військовій частині, об`єктивно не має повного доступу до всіх необхідних документів і не може самостійно оцінити, чи належала йому доплата до 100 000 грн, доки командування не оформило та не видало йому відповідну довідку про безпосередню участь або не надало інформацію за запитом.

У даній справі: довідка про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, у якій відображено періоди його участі, що охоплюють спірний період, видана лише 17.02.2025 року; після отримання цієї довідки представник позивача звернувся до військової частини з адвокатським запитом щодо підстав та розміру нарахувань, однак відповіді не отримав; позов подано 25.03.2025 року, тобто менш ніж через півтора місяці після видачі довідки.

За таких обставин, суд вважає, що саме дата отримання довідки від 17.02.2025 №1502/469 є моментом, коли позивач об`єктивно дізнався про те, що при наявності підтвердженої безпосередньої участі йому не було повною мірою нараховано і виплачено додаткову винагороду 100 000 грн за весь період такої участі.

Відтак тримісячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, спливав 17.05.2025 року, а звернення з позовом 25.03.2025 здійснено в межах цього строку.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду у справі №280/6779/22, за якими при визначенні моменту дізнання про порушення необхідно зважати на конкретні обставини та не застосовувати формальний підхід.

Тому доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими й судом відхиляються.

Із приводу інших доводів сторін, то суд зазначає про таке.

Як встановлено судом, у справі наявна довідка від 17.02.2025 №1502/469, видана уповноваженим командуванням, у якій, з посиланням на бойові розпорядження, журнали бойових дій та рапорти, підтверджено безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки й оборони у період, що включає відрізок 09.03.2023–31.08.2023 року.

Верховний Суд у постановах від 21.03.2024 у справах №560/3159/23 та №560/3141/23, а також у подальших рішеннях (зокрема, від 22.01.2025 у справі №560/13108/23, від 22.04.2025 у справі №560/13116/23) чітко зазначив, що така довідка є належним і достатнім документом, який підтверджує безпосередню участь військовослужбовця, а відсутність інших документів або сумніви у їх оформленні не можуть бути підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди.

Відповідач не надав суду жодних доказів недійсності або скасування цієї довідки, не довів, що вона видана з порушенням компетенції чи процедури.

Отже, суд приходить до висновку, що факт безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів, у тому числі в період 09.03.2023–31.08.2023 року, є встановленим та підтвердженим належними доказами.

Доводи відповідача про те, що позивач, будучи військовослужбовцем групи персоналу штабу, нібито не міг відповідати критеріям «безпосередньої участі», суперечать: як змісту Окремого доручення №912/з/29, яке прямо відносить до безпосередньої участі виконання завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) у районах ведення бойових дій; так і тому, що саме командування військової частини включало позивача до наказів про виплату додаткової винагороди 100 000 грн за окремі періоди червня та липня 2023 року, фактично визнаючи його безпосередню участь.

Щодо скасування наказів №259, №306, №487 та впливу цього на права позивача, то суд зазначає про таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.08.2023 №517 було скасовано, зокрема, накази від 28.04.2023 №259, від 11.05.2023 №306 та від 27.07.2023 №487 про виплату додаткової винагороди 100 000 грн за березень–травень 2023 року.

Велика Палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.04.2025 у справі №560/13116/23, яка розглядала аналогічні правовідносини, пов`язані із скасуванням наказів командира військової частини про виплату додаткової винагороди 100 000 грн на підставі висновків робочої групи, зазначила, що: право військовослужбовця на додаткову винагороду 100 000 грн за Постановою №168 виникає з моменту фактичної безпосередньої участі у бойових діях/заходах і належного її документального підтвердження; подальше скасування наказів про виплату не може позбавити військовослужбовця вже набутого права на грошову виплату, якщо на момент виникнення права існували всі передбачені законом підстави; внутрішні висновки робочих груп не можуть підміняти собою правове регулювання та тлумачення понять «безпосередня участь» і «район ведення бойових дій», закріплених Постановою №168, Порядком №260 та Окремим дорученням №912/з/29.

Отже, суд виходить з того, що навіть якщо накази №259, №306, №487 були скасовані, це саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку виплатити позивачу належну йому додаткову винагороду, якщо факт його безпосередньої участі у відповідні періоди підтверджено довідкою та іншими документами.

Щодо характеру спірної бездіяльності відповідача, то суд виходить із таких міркувань.

Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн/міс за період 09.03.2023–31.08.2023 у повному обсязі.

Як зазначено вище, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дії чи бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії чи бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій чи бездіяльності.

У спірний період: позивач фактично брав безпосередню участь у бойових діях/заходах, що підтверджено належними документами; частина додаткової винагороди 100 000 грн за окремі періоди червня та липня 2023 року була йому нарахована та виплачена; за інші дні його безпосередньої участі у період 09.03.2023–31.08.2023 додаткова винагорода 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі не була нарахована та виплачена – натомість виплачувалась лише базова додаткова винагорода до 30 000 грн.

Отже, бездіяльність відповідача виражається в не вчиненні дій із повного нарахування та виплати додаткової винагороди 100 000 грн/міс за всі дні безпосередньої участі позивача, що суперечить Постанові №168, Порядку №260 та правовим висновкам Верховного Суду.

Ця бездіяльність є протиправною.

Відповідно до змісту ст.245 КАС України, суд у разі визнання бездіяльності протиправною може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Позивач просить: визнати бездіяльність відповідача протиправною за весь період 09.03.2023–31.08.2023 року; зобов`язати нарахувати і виплатити йому додаткову винагороду «із розрахунку 100 000 грн на місяць» за цей період.

Разом з тим, суд вказує на те, що Постанова №168 та розділ XXXIV Порядку №260 не передбачають фіксованої виплати 100 000 грн за кожен повний місяць служби.

Натомість: встановлено, що розмір додаткової винагороди «до 100 000 грн» визначається пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях/заходах протягом відповідного місяця; якщо військовослужбовець брав участь у таких діях лише частину місяця, він має право на пропорційну частину 100 000 грн за ці дні; при цьому, доплата до 100 000 грн включає в себе базову додаткову винагороду «до 30 000 грн», яка вже виплачується, тобто підлягає фактично доплаті різниця до 100 000 грн.

Верховний Суд у справах №560/3159/23, №560/3141/23, а також у подальшій практиці (справа №560/13116/23 та ін.) сформував підхід, за яким належним способом захисту у таких спорах є: визнання бездіяльності відповідача протиправною; зобов`язання військової частини здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди з розрахунку до 100 000 грн/міс пропорційно часу безпосередньої участі, з урахуванням проведених виплат.

Водночас, суд вказує на те, що, діючи в межах позовних вимог і повноважень, не може самостійно обчислити точну суму належної позивачу додаткової винагороди, оскільки це потребує детального бухгалтерського розрахунку з урахуванням: конкретних дат безпосередньої участі, зазначених у довідці від 17.02.2025 №1502/469; розміру та дат уже виплачених позивачу сум додаткової винагороди (30 000 грн/міс та 100 000 грн/міс).

Тому належним та ефективним способом захисту є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини НОМЕР_2 ) здійснити такий перерахунок самостійно, у відповідності до Постанови №168, Порядку №260 та правових висновків суду у цьому рішенні суду, із подальшою виплатою позивачу різниці.

Виходячи з цього, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

У тій частині, в якій позивач фактично просить присудити йому фіксовану суму 100 000 грн за кожен повний місяць спірного періоду без урахування принципу пропорційності та вже виплачених сум, позов задоволенню не підлягає з мотивів, які наведені вище.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що: позивач довів факт своєї безпосередньої участі у бойових діях / заходах у період 09.03.2023–31.08.2023 року; відповідач частково виконав обов`язок щодо виплати додаткової винагороди 100 000 грн (за окремі періоди червня–липня 2023 року), але не здійснив повного нарахування та виплати за всі дні безпосередньої участі, підтверджені довідкою; така бездіяльність є протиправною; належним способом захисту є визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату додаткової винагороди з урахуванням принципу пропорційності часу участі та вже здійснених виплат.

Отже, позовні вимоги позивача у цій справі підлягають частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 року, у тій частині, в якій така додаткова винагорода не була нарахована та виплачена.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф, визначеному у довідці від 17.02.2025 №1502/469, з урахуванням раніше виплачених йому сум додаткової винагороди (з розрахунку до 30 000 грн та 100 000 грн на місяць), без подвійного нарахування.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя Є.В. Печений