Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №560/6057/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/6057/25

РІШЕННЯ

іменем України

26 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Хмельницької районної військової адміністрації Хмельницької області (далі – Управління, відповідач), у якому просить: визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові позивачу у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та у видачі відповідного посвідчення – «Посвідчення члена сім`ї загиблого»; зобов`язати відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов`язати відповідача видати позивачу відповідне посвідчення – «Посвідчення члена сім`ї загиблого» згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі – Положення № 302 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Ухвалою від 17.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Вказує, що його мати, ОСОБА_2 , мала статус ветерана війни – учасника війни, підтверджений відповідним посвідченням.

Зазначає, що мати була особою з інвалідністю І групи, потребувала постійного стороннього догляду, який тривалий час здійснював саме позивач.

Стверджує, що рішенням органу місцевого самоврядування його було призначено піклувальником над батьками.

Посилається на те, що проживав разом із батьками, не перебував у шлюбі, не має дітей, що, на його думку, дає підстави відносити його до категорії «дітей, які не мають (і не мали) своїх сімей» у розумінні статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач вказує, що 09.10.2024 звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та про видачу посвідчення «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Зазначає, що листом від 21.10.2024 № 03-3301 Управління відмовило у задоволенні заяви, пославшись на те, що стаття 10 Закону не передбачає надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни дітям, які не мають (і не мали) своїх сімей.

Позивач вважає, що таке тлумачення статті 10 Закону є протиправним, оскільки вказана норма прямо відносить до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни дітей, які не мають (і не мали) своїх сімей. На його думку, відповідач безпідставно звузив коло осіб, на яких поширюється дія Закону, порушивши статтю 10 Закону, гарантії соціального захисту, передбачені Конституцією України, та принципи верховенства права.

Згідно із відзивом на позовну заяву, відповідач проти задоволення позову заперечує, просить у його задоволенні відмовити з огляду на таке.

Вказує, що матері позивача, ОСОБА_2 , було надано статус учасника війни, але не встановлено статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Інвалідність І групи їй встановлено за загальним захворюванням.

Зазначає, що стаття 10 Закону № 3551-XII регулює правовий статус членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, до яких відносяться, зокрема, сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 та 7 Закону (учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни), які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, пов`язаних із перебуванням на фронті або проходженням військової служби.

За твердженням відповідача, доказів того, що захворювання, внаслідок якого померла мати позивача, пов`язане із проходженням військової служби чи перебуванням на фронті, позивач не надав.

Відповідач також посилається на те, що пункт 2 статті 10 Закону стосується, насамперед, дружини/чоловіка померлого ветерана війни, і робить висновок, що позивач не підпадає під жодну із категорій, визначених статтею 10 Закону, як член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Відповідач визнає, що позивач здійснював догляд за матір`ю, однак вважає, що сам по собі факт такого догляду не є підставою для надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Відповідач стверджує, що діяв у межах наданих повноважень відповідно до статті 19 Конституції України та Закону № 3551-XII, а відтак, підстав для задоволення позову не вбачає.

Дослідивши письмові докази у справі, суд установив такі обставини.

Із копій посвідчення ветерана війни вбачається, що мати позивача, ОСОБА_2 , мала статус ветерана війни – учасника війни.

Ця обставина сторонами не заперечується.

З рішення відповідного органу місцевого самоврядування та актів обстеження матеріально-побутових умов убачається, що позивач проживав разом із батьками та здійснював догляд за ними, а згодом – за матір`ю як особою з інвалідністю I групи, яка потребувала постійного стороннього догляду.

Факт здійснення догляду підтверджується, зокрема, документами про призначення і виплату компенсації за надання соціальних послуг з догляду.

Свідоцтвом про смерть підтверджується факт смерті матері позивача (дата, місце, причина смерті – відповідно до тексту свідоцтва, наявного у матеріалах справи).

З наявних у матеріалах справи доказів (звернення позивача до ДРАЦС та відповідь відділу ДРАЦС) убачається, що позивач звертався по офіційне підтвердження того, що він не перебував у шлюбі та не має дітей.

У відповіді ДРАЦС зазначено, що чинним законодавством не передбачено видачу витягу у формулюваннях, про які просив позивач; при цьому інформація про наявність/відсутність актових записів щодо шлюбу та дітей має конфіденційний характер.

09.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни як повнолітній дитині померлої ветерана війни, яка не має (і не мала) власної сім`ї, та про видачу посвідчення «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Листом від 21.10.2024 № 03-3301 Управління відмовило позивачу у наданні зазначеного статусу та у видачі посвідчення.

Зі змісту цього листа убачається, що підставою відмови стало посилання відповідача на статтю 10 Закону № 3551-XII з висновком про те, що стаття 10 цього Закону не передбачає надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни дітям, які не мають (не мали) своїх сімей.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій справі, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі – Закон № 3551-XII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус ветеранів війни та членів сімей загиблих (померлих) ветеранів, а також гарантії їх соціального захисту.

Стаття 10 Закону № 3551-XII передбачає, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать: 1) сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів; сім`ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов`язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов`язаних з антигромадськими проявами; сім`ї загиблих під час Другої світової війни осіб із числа особового складу груп самозахисту об`єктових та аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, а також сім`ї загиблих внаслідок бойових дій працівників госпіталів, лікарень та інших медичних закладів; сім`ї осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також сім`ї осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності.

Дія абзацу четвертого цього пункту не поширюється на сім`ї працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; 2) дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю; 3) дружина (чоловік), які не одружилися вдруге, батьки, неповнолітні діти померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Другої світової війни та війни 1938-1939 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних); 4) діти померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Відповідно до статті 18 Закону № 3551-XII, ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Особам, зазначеним у частині першій статті 16-1 цього Закону, видається посвідчення "Постраждалий учасник Революції Гідності". Порядок виготовлення та видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності, які мають право на одночасне отримання посвідчення учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасника війни та постраждалого учасника Революції Гідності, видається лише одне посвідчення за їхнім вибором.

Учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.

Особам, які мають право на одночасне отримання посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, видається одне посвідчення за їх вибором.

Електронне посвідчення ветерана (далі - е-посвідчення ветерана) - посвідчення ветерана у формі електронного відображення інформації, що містить відомості про особу, зазначену у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом), який забезпечує перехід за посиланням на відповідний підтверджувальний запис в електронних реєстрах Єдиного державного реєстру ветеранів війни, яке формується у разі виявлення бажання запитувача, і підтверджує його статус. Невід`ємною частиною е-посвідчення ветерана є відцифрований образ обличчя, що міститься в Єдиному державному реєстрі ветеранів війни або відображається в е-паспорті/е-паспорті для виїзду за кордон, за згодою особи.

Е-посвідчення ветерана формується безоплатно за бажанням особи, на ім`я якої видано відповідне посвідчення, оформлюється із застосуванням засобів Реєстру та використовується на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг та компенсацій.

Е-посвідчення ветерана може пред`являтися особою замість та без додаткового пред`явлення посвідчення, виданого особі, зазначеній у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону.

Е-посвідчення ветерана може подаватися та застосовуватися також у випадках, якщо законодавством передбачено подання та застосування копії посвідчення, виданого особі, зазначеній у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону.

Е-посвідчення ветерана формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема через його мобільний застосунок.

Для формування е-посвідчення ветерана використовуються відомості, передані до Єдиного державного веб-порталу електронних послуг відповідно до вимог законодавства з Реєстру та інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних, комунікаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателями (адміністраторами) яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Порядок формування е-посвідчення ветерана та його перевірки органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами визначається Кабінетом Міністрів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити перевірку е-посвідчення ветерана, що пред`являється громадянином України.

Пункт 4 Положення № 302 визначає, що членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім`ї загиблого”, а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України”.

Дітям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 і статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, до досягнення ними 14-річного віку передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається матері (або іншому повнолітньому члену сім`ї загиблої особи, або опікуну) за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) дитини. Після досягнення такими дітьми 14-річного віку їм видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім`ї загиблого”, “Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України” відповідно, а після досягненням ними 18-річного віку їм у посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, який продовжує строк дії посвідчення на наступний рік за умови їх належності до категорій осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 і статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Нагрудний знак зазначеним особам не видається.

Для проведення перевірки відомостей про повторну реєстрацію шлюбу дружинами (чоловіками) осіб, зазначених у статтях 10 і 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, або реєстрацію шлюбу чи народження дитини дітьми загиблих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 і статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, які досягли 18-річного віку, органи, зазначені в абзаці другому пункту 7 цього Положення, використовують відомості з Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Так, у постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 520/2798/19 розглядався спір щодо надання позивачці статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни – дружини померлого, який мав статус інваліда війни. Верховний Суд дійшов висновку, що: поширення чинності Закону № 3551-XII на членів сім`ї має похідний характер – від належності померлої особи до ветеранів війни у відповідній категорії; у разі, коли законодавець прямо передбачає, що на певну особу (члена сім`ї) поширюється дія Закону, орган соціального захисту не вправі звужувати це коло осіб шляхом довільного тлумачення норм Закону.

У постанові від 10.09.2021 у справі № 569/10352/16-а Верховний Суд, аналізуючи підстави для припинення вже наданого статусу члена сім`ї загиблого, наголосив, що стаття 10 Закону встановлює необхідність дотримання комплексу умов, серед яких – належність померлої особи до відповідної категорії ветеранів війни та, у випадках, передбачених законом, причинний зв`язок між обставинами військової служби та її загибеллю/смертю.

У постанові від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18 Верховний Суд розглядав питання про можливість визнання цивільної дружини загиблого військовослужбовця «членом сім`ї загиблого» у розумінні Закону № 3551-XII. Суд дійшов висновку, що перелік членів сім`ї, визначений статтею 10 Закону, є вичерпним і підлягає буквальному тлумаченню, а поняття «дружина/чоловік» пов`язане з наявністю зареєстрованого шлюбу.

У наведених постановах Верховний Суд послідовно наголошує на тому, що: судовий контроль у справах цієї категорії є ретроспективним – суд оцінює законність рішення суб`єкта владних повноважень станом на момент його прийняття; суб`єкт владних повноважень не може виправдовувати оспорюване рішення новими мотивами, не зазначеними в самому рішенні, вже під час судового розгляду; водночас, суд не підміняє орган влади у здійсненні первинної оцінки доказів та встановленні юридично значущих обставин, якщо закон залишає органу певне поле розсуду.

Щодо правильності тлумачення у спірних правовідносинах статті 10 Закону відповідачем, то суд має зазначити про таке.

З оспорюваного листа-відмови від 21.10.2024 убачається, що відповідач обґрунтував відмову, зокрема, такою тезою: статтею 10 Закону № 3551-XII не передбачено надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни дітям, які не мають (і не мали) своїх сімей.

Однак аналіз змісту статті 10 Закону № 3551-XII (у чинній станом на 21.10.2024 редакції) свідчить про протилежне: серед членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни прямо названі «діти, які не мають (і не мали) своїх сімей».

Отже, твердження відповідача про те, що Закон взагалі не передбачає статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни для цієї категорії дітей, є: очевидно помилковим з огляду на зміст норми; таким, що суперечить волі законодавця, закріпленій у статті 10 Закону № 3551-XII.

Відповідач, по суті, звузив коло осіб, на яких поширюється чинність Закону, порівняно з тим, як це прямо передбачено законодавцем.

Такий підхід суперечить як самому Закону, так і сформованій сталій практиці Верховного Суду щодо неприпустимості довільного обмежувального тлумачення кола суб`єктів, на яких поширюється дія статті 10 Закону.

Суд дійшов висновку, що основний мотив відмови, викладений в оспорюваному листі-рішенні, ґрунтується на неправильному застосуванні норми матеріального права – статті 10 Закону № 3551-XII.

Відповідно, дії відповідача, які полягали у відмові позивачу з таких мотивів, є протиправними.

Щодо можливості безпосереднього встановлення статусу, про який просить позивач, судом, то необхідно зазначити про таке.

Сам по собі висновок про протиправність мотиву відмови, пов`язаного із хибним тлумаченням кола членів сім`ї, ще не означає, що суд може безпосередньо встановити позивачеві статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни і зобов`язати видати посвідчення.

Як убачається зі статті 10 Закону, а також із сталої практики Верховного Суду, надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни потребує сукупного виконання умов, зокрема: за життя померла особа належала до однієї з категорій ветеранів війни (учасник бойових дій, особа з інвалідністю внаслідок війни, учасник війни тощо); залежно від конкретного пункту статті 10, її смерть має бути пов`язана з пораненням, контузією, каліцтвом чи захворюванням, одержаними під час проходження військової служби, участі у бойових діях, перебування на фронті тощо; заявник є особою, яка належить до чітко визначеного законом кола членів сім`ї (батьки, дружина/чоловік, діти без власної сім`ї тощо).

У матеріалах справи наявні докази того, що: мати позивача мала статус ветерана війни – учасника війни; позивач є її сином та не перебував у шлюбі та не має дітей, тобто відповідає категорії «дітей, які не мають (і не мали) своїх сімей».

Водночас, у справі відсутні належні та достатні докази того, що захворювання чи інші обставини, які призвели до смерті матері позивача, пов`язані з перебуванням на фронті, проходженням військової служби або участю у воєнних діях, у тому розумінні, яке надає статті 10 Закону стала практика Верховного Суду.

Враховуючи, що: відповідач у своєму рішенні взагалі не досліджував ці обставини, зупинившись на помилковому тлумаченні кола членів сім`ї; суд, здійснюючи ретроспективний контроль, не може підміняти собою орган влади у первинній оцінці доказів і визначенні причинного зв`язку між воєнними обставинами та смертю ветерана, якщо закон надає органу певний простір розсуду; суд доходить висновку, що у даній справі відсутні підстави для безпосереднього встановлення судом статусу позивача як члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та для прямого зобов`язання видати відповідне посвідчення.

У той же час, ефективним та пропорційним способом захисту порушеного права позивача у цій ситуації є: визнання протиправними дій відповідача, які полягали у відмові з мотивів, суперечних статті 10 Закону; зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, уже з правильним тлумаченням цієї норми та з повним з`ясуванням інших юридично значущих обставин.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві, то суд має зазначити про таке.

У відзиві відповідач посилається на додаткові обставини – відсутність статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» у матері позивача та відсутність документів про пов`язаність її захворювання із проходженням військової служби.

Суд зазначає, що ці доводи: не були покладені в основу оспорюваної відмови від 21.10.2024 року; не можуть бути використані для «дообґрунтування» вже прийнятого оскаржуваного рішення, яке на момент ухвалення ґрунтувалося на іншому, помилковому мотиві (невизнанні дітей без власної сім`ї як членів сім`ї загиблого ветерана війни).

Водночас такі доводи свідчать про те, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач повинен належним чином дослідити документи, які стосуються статусу матері позивача як ветерана війни та причин її смерті, і дати їм належну правову оцінку в межах вимог статті 10 Закону.

Висновки щодо позовних вимог за результатами розгляду справи.

Щодо вимоги про визнання дій (відмови) протиправними, то суд вказує на таке.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що дії відповідача, які полягали у відмові позивачу у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення з мотивів, викладених у листі-відмові від 21.10.2024 року, є протиправними, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні статті 10 Закону № 3551-XII в частині визначення кола членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

У цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги зобов`язати встановити позивачеві статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, то суд виходить із такого.

Беручи до уваги, що: відповідач не здійснював повного аналізу всіх умов, передбачених статтею 10 Закону; у матеріалах справи відсутній повний комплект доказів, необхідний для беззаперечного встановлення всіх юридично значущих обставин; суд не може підміняти собою орган влади у здійсненні первинної адміністративної процедури, коли закон передбачає для органу певний розсуд; суд вважає, що пряме зобов`язання відповідача встановити позивачеві спірний статус є передчасним.

У цій частині позовні вимоги підлягають відмові, з одночасним покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву позивача.

Щодо вимоги зобов`язати видати посвідчення «Посвідчення члена сім`ї загиблого», то суд зазначає про таке.

Оскільки видача посвідчення є похідною від встановлення відповідного статусу, а суд у даному рішенні не встановлює цей статус безпосередньо, а лише зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву, вимога про зобов`язання видати посвідчення також є передчасною та задоволенню не підлягає.

Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача з урахуванням встановлених у справі обставин та сталої практики Верховного Суду є: визнання протиправними дій відповідача щодо відмови, обґрунтованої неправильним тлумаченням статті 10 Закону; зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.10.2024 з урахуванням висновків суду щодо застосування цієї норми.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати із сплати судового збору у сумі 403,73 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Хмельницької районної військової адміністрації Хмельницької області, що виразилися у відмові ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни з мотивів, викладених у листі-відмові від 21.10.2024 № 03-3301.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Хмельницької районної військової адміністрації Хмельницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.10.2024 про встановлення йому статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачу посвідчення «Посвідчення члена сім`ї загиблого» та прийняти обґрунтоване та вмотивоване рішення за результатами розгляду заяви із врахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Хмельницької районної військової адміністрації Хмельницької області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 403 (чотириста три) грн 73 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації (вул. Тернопільська, 4,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29018 , код ЄДРПОУ - 03198528)

Головуючий суддя Є.В. Печений