Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №560/5428/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 25 січня 2026 р.

Справа: №560/5428/25

Суддя: Печений Є.В.

Справа № 560/5428/25

РІШЕННЯ

іменем України

26 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати – з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації, а саме по 07.03.2025 року.

Ухвалою від 09.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, в обґрунтування позову позивач зазначає про таке.

Вказує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №560/18833/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 року, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 і зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити відповідні суми індексації.

Зазначає, що на виконання зазначеного судового рішення 07.03.2025 на картковий рахунок позивача перераховано суму індексації грошового забезпечення за вказаний період, що підтверджується банківською довідкою/випискою.

Стверджує, що при виплаті індексації 07.03.2025 відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Посилається на те, що листом від 20.03.2025 військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу в нарахуванні та виплаті компенсації, пославшись на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідач у відзиві на позов позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись, зокрема, на таке.

Вказує, що індексацію грошового забезпечення за спірний період 01.01.2016–28.02.2018 позивачу вже нараховано та виплачено на виконання рішення суду у справі №560/18833/23, тому, на думку відповідача, право позивача на дохід відновлено.

Зазначає, що право позивача на відповідні суми виникло лише з моменту набрання законної сили постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 року, а отже, компенсація втрати частини доходів, на переконання відповідача, може нараховуватися лише за період з 08.05.2024 по 05.03.2025 року.

Стверджує, що компенсація за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-III у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) можлива лише щодо сум «нарахованих, але не виплачених», а не щодо сум, що були присуджені судовим рішенням.

Додатково відповідач послався на постанову Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-43цс14 та зазначив про складну економічну ситуацію й воєнний стан.

Суд, дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази, встановив такі обставини.

Судовим рішенням у справі №560/18833/23, яке набрало законної сили 08.04.2024 року, підтверджено право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити відповідні суми.

До ухвалення та виконання зазначеного рішення суду індексація грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018 позивачу фактично не виплачувалася.

Фактична виплата сум індексації за вказаний період здійснена 07.03.2025 шляхом перерахування на картковий рахунок позивача.

Отже, у спірних правовідносинах наявні всі передбачені Законом №2050-III умови для виникнення у позивача права на компенсацію: існує грошовий дохід, який має систематичний характер (індексація грошового забезпечення військовослужбовця); допущено затримку його виплати більше ніж на один календарний місяць; у березні 2025 року відбулося погашення заборгованості через виплату всієї належної суми індексації.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Так, Закон України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-III в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає таке.

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Стаття 4 Закону №2050-III встановлює, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Одночасно суд вказує на те, що Закон №2050-III не містить положень, які б виключали застосування компенсації до доходів, розмір яких визначено судовим рішенням, або обмежували би період компенсації лише часом після набрання законної сили таким рішенням.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) деталізує механізм нарахування й виплати компенсації.

Зокрема, цей Порядок передбачає, що: компенсація проводиться на суми грошових доходів, які виплачуються громадянам із затримкою на один і більше календарних місяців; компенсація нараховується за кожен місяць затримки виплати доходу, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому дохід мав бути виплачений, і закінчуючи місяцем, що передує місяцю фактичної виплати; виплата компенсації здійснюється одночасно з виплатою заборгованості з відповідних доходів.

Закон України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, відносить до об`єктів індексації, зокрема, оплату праці (грошове забезпечення), а індексація грошового забезпечення має періодичний характер і не є разовою виплатою.

Верховний Суд послідовно у своїй практиці виходить з того, що індексація грошового забезпечення військовослужбовця є складовою його грошового доходу, на яку поширюється дія Закону №2050-III.

У постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а Верховний Суд дійшов висновку, що: право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені; у випадку бездіяльності роботодавця/органу щодо нарахування та виплати індексації грошового доходу особа має право на компенсацію за умови, що цей орган зобов`язаний донарахувати відповідні суми (у тому числі, на підставі судового рішення).

У постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 Верховний Суд прямо зазначив, що зміст і правова природа правовідносин за Законом №2050-III та Порядком №159 дають підстави вважати: право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були відповідні суми доходу попередньо нараховані, головним є факт їх несвоєчасної виплати.

У постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 Суд визнав, що при наявності факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018 позивач має право на компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки виплати індексації – з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Аналогічний підхід відтворено у подальших постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 12.09.2024 у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23, де послідовно вказано, що компенсація за Законом №2050-III нараховується за весь час прострочення виплати відповідного доходу до дня його фактичної виплати.

Особливо релевантною для цієї справи є позиція Верховного Суду у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24, де Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про право позивача на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.12.2023 року, та відзначив, що компенсація має нараховуватися за весь час невиплати індексації, а не лише за час після ухвалення/виконання судового рішення.

У постанові від 04.09.2025 у справі №380/8640/24 Верховний Суд узагальнив попередню практику й підтвердив, що: компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є механізмом захисту права особи від знецінення її грошового доходу через інфляцію; підставою для її виплати є факт невиплати доходу у встановлений строк, а не специфіка способу визначення розміру доходу (адміністративним органом чи судом).

Крім того, у зразковій справі №280/8933/24 (Пз/990/14/24), рішення від 11.04.2025 Верховний Суд наголосив, що компенсація за Законом №2050-III стосується регулярних грошових доходів (у тому числі грошового забезпечення з індексацією), а право на неї виникає у разі затримки їх виплати на один і більше місяців.

Із приводу наявності у позивача права на компенсацію, то суд має зазначити про таке.

У справі встановлено, що: відповідно до статті 4 Закону №2050-III, у місяці погашення заборгованості (березень 2025 року) відповідач зобов`язаний був одночасно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки виплати індексації.

Невчинення таких дій свідчить про невиконання відповідачем приписів Закону №2050-III та Порядку №159.

При цьому, посилання відповідача на те, що до ухвалення судового рішення у справі №560/18833/23 відповідні суми індексації не були нараховані, а тому, не могли вважатися нарахованим доходом у розумінні статті 3 Закону №2050-III, є безпідставним з огляду на наведену вище практику Верховного Суду.

Судова практика Верховного Суду однозначно виходить з того, що право на компенсацію втрати доходів не залежить від формального факту попереднього нарахування доходу органом-боржником; визначальним є факт невиплати доходу в установлений строк.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.

Щодо періоду, за який має бути нарахована компенсація, то суд вказує на таке.

Позивач просить визначити період компенсації за весь час затримки виплати, а саме: з 01.01.2016 по 07.03.2025 року.

З урахуванням Закону №2050-III, Порядку №159 та вищенаведеної практики Верховного Суду, суд виходить з такого: для кожної щомісячної суми індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018 строк її виплати пов`язаний з відповідним місяцем отримання грошового забезпечення; початком періоду затримки є місяць, наступний за місяцем, у якому відповідний дохід мав бути виплачений; закінченням періоду затримки є місяць, що передує місяцю фактичної виплати (лютий 2025 року), однак у резолютивній частині рішення доцільно вказати період «по день фактичної виплати», а питання конкретного розрахунку індексів інфляції залишається у сфері застосування Порядку №159.

Так, Верховний Суд у справі №240/11882/19 визнав, що компенсація за несвоєчасну виплату індексації має нараховуватися за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Схожий підхід продемонстровано в ухвалі Верховного Суду у справі №380/1607/24, де було підтверджено обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.12.2023 року.

Отже, вимога позивача щодо визначення періоду компенсації «з 01.01.2016 по 07.03.2025» відповідає як змісту Закону №2050-III та Порядку №159, так і сталим правовим висновкам Верховного Суду.

Із приводу оцінки доводів відповідача, то суд виходить із такого.

Щодо моменту виникнення права у позивача.

Твердження відповідача, що право позивача на індексацію та відповідно на компенсацію виникло лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/18833/23, суперечить природі індексації як обов`язкової складової грошового забезпечення та усталеній практиці Верховного Суду.

Зазначене вище судове рішення лише констатувало вже існуюче право позивача, а не створило його заново.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-43цс14.

Суд вказує на те, що постанова Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-43цс14 прийнята в іншому процесуальному та матеріально-правовому контексті.

Після початку діяльності Верховного Суду (з 2017 року) сформовано оновлену практику щодо застосування Закону №2050-III, яка має пріоритет для адміністративних судів і прямо стосується компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Щодо доводів відповідача про воєнний стан та брак бюджетних коштів.

Верховний Суд та Європейський суд з прав людини неодноразово і послідовно у своїй практиці наголошували, що брак бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання грошових зобов`язань держави перед особою.

Отже, посилання відповідача на складну економічну ситуацію не звільняє його від обов`язку діяти відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Щодо обмеження періоду компенсації позивачу 08.05.2024–05.03.2025 року.

Запропоноване відповідачем штучне обмеження періоду компенсації суперечить суті компенсації як способу відшкодування втрат від знецінення доходу за весь період порушення строків виплати та не відповідає наведеним правовим позиціям Верховного Суду, згідно з якими, компенсація має нараховуватися з моменту, коли дохід мав бути виплачений, але виплачений не був, і до дня його фактичної виплати.

Отже, наведені відповідачем доводи не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

Щодо строків звернення до суду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації після фактичного отримання індексації 07.03.2025 та отримав відмову листом від 20.03.2025 року.

Суд виходить з того, що позов подано в межах строку, визначеного статтею 122 КАС України.

Відповідач клопотань про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення не заявляв, доказів очевидного пропуску такого строку не надав.

Підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду суд не вбачає.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що: військова частина НОМЕР_1 , виплативши позивачу 07.03.2025 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018 року, була зобов`язана одночасно нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати; невчинення відповідачем таких дій та подальша письмова відмова у їх вчиненні є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; позивач має право на компенсацію втрати частини доходів на суми індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018 за весь час затримки їх виплати – з 01.01.2016 по день фактичної виплати 07.03.2025, а конкретний розрахунок цієї компенсації має здійснюватися відповідачем відповідно до статей 1–4 Закону №2050-III та Порядку №159.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки її виплати – з 01.01.2016 по 07.03.2025 включно, здійснивши обчислення цієї компенсації відповідно до статей 1–4 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя Є.В. Печений

Оригінал: reyestr.court.gov.ua