Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №280/10435/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 січня 2026 року Справа № 280/10435/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )

про: визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та стягнення недоотриманого грошового забезпечення.

25.11.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якому позивач просить:

– визнати протиправними дії відповідача, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 26.06.2023;

– стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману суму грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 по 26.06.2023 у розмірі 190 142,29 грн.

Позовна заява підписана представником позивача адвокатом Мар`єнко В.Ю., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1278885 від 25.11.2025.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він в період з 24.02.2022 по 26.06.2023 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_4 , яка входить до складу та перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача, однак нарахування та виплата його грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018.

19.09.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив до Військової частини НОМЕР_4 заяву, в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату розміру грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працезданих осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 03.07.2023, з урахуванням виплачених сум. Зазначену заяву було направлено на розгляд відповідачу.

Листом відповідача від 20.10.2025 № 1559/18932 позивачу, зокрема, було повідомлено, що станом на 27.02.2024 в п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» будь-яких змін не вносилось, а тому відсутні правові підстави для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 при розрахунку та виплаті грошового забезпечення позивача за період з 05.03.2022 по 03.05.2023.

На думку позивача, такі дії відповідача за своїм змістом та правовою природою є безпідставними, у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

12.12.2025 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 62481 від 12.12.2025), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14., а вже з 12.05.2023 розраховуються виходячи з розміру 1 762,00 грн., що по суті відповідає розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01 січня 2018 року. Таким чином, при встановлені посадового окладу позивачу, на переконання відповідача, він діяв у відповідності до чинного законодавства, а доводи позивача є безпідставними та не підтверджуються належними доказами.

Крім того, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки кожного місяця, отримуючи грошове забезпечення, позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав. З огляду на викладені вище обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали і з`ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу.

Позивач в період з 24.02.2022 по 26.06.2023 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_4 , яка входить до складу та перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями посвідчення офіцера НОМЕР_5 (а.с.10) та довідки про розміри посадового окладу та окладу за військове звання (а.с.19).

19.09.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив до Військової частини НОМЕР_4 заяву, в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату розміру грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працезданих осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі – Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX) станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі – Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX) станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 03.07.2023, з урахуванням виплачених сум. Зазначену заяву було направлено на розгляд відповідачу (а.с.12).

Листом відповідача від 20.10.2025 № 1559/18932 позивачу, зокрема, було повідомлено, що станом на 27.02.2024 в п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова КМУ від 30.08.2017 № 704) будь-яких змін не вносилось, а тому відсутні правові підстави для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 при розрахунку та виплаті грошового забезпечення позивача за період з 05.03.2022 по 03.05.2023 (а.с.15-16).

Оцінюючи правомірність дій відповідача, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (далі – Закон України від 07.12.2017 № 2246-VIII) станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 26.06.2023, суд виходить із такого.

Нормою ст. 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).

У відповідності до ч. 4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Слід зазначити, що Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади 30.08.2017 прийняв Постанову № 704, якою затвердив, зокрема, тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Постанова КМУ від 30.08.2017 № 704 набрала чинності 01.03.2018.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За приписами п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Станом на дату набрання чинності Постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 (01.03.2018) п. 4 даного нормативно-правового акту був викладений в редакції п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова КМУ від 21.02.2018 № 103), а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ від 21.02.2018 № 103.

Відтак, з 29.01.2020, тобто з дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, пункт 6 Постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 втратив чинність, натомість була відновлена дія п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704.

При цьому, згідно з п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Слід зазначити, що 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі – Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481), якою, зокрема, вніс зміни до п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, виклавши абзац перший у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, у досліджуваних правовідносинах, виходячи з нормативно-правового регулювання на момент їх виникнення, під час розв`язання правової колізії між нормами п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ в редакції до внесення змін Постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 перевагу належить віддати положенням Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ як акту права вищої юридичної сили.

Крім того, суд зауважує, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 була сформульована правова позиція щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати пп.1 п. 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою КМУ від 21.02.2018 № 103 про внесення змін до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 в редакції Постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 103029213).

Відтак, у період з 29.01.2020 (дата набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18) по 19.05.2023 (число, що передує даті набрання чинності Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481) існували підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 105564668), від 19.10.2022 по справі № 400/6214/21 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 106840645) та від 10.01.2023 по справі № 120/8682/21-а (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 108321717).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом встановлено, що позивач в період з 24.02.2022 по 26.06.2023 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_4 , яка входить до складу та перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями посвідчення офіцера НОМЕР_5 (а.с.10) та довідки про розміри посадового окладу та окладу за військове звання (а.с.19).

19.09.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив до Військової частини НОМЕР_4 заяву, в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату розміру грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працезданих осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 03.07.2023, з урахуванням виплачених сум. Зазначену заяву було направлено на розгляд відповідачу (а.с.12).

Листом відповідача від 20.10.2025 № 1559/18932 позивачу, зокрема, було повідомлено, що станом на 27.02.2024 в п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 будь-яких змін не вносилось, а тому відсутні правові підстави для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 при розрахунку та виплаті грошового забезпечення позивача за період з 05.03.2022 по 03.05.2023 (а.с.15-16).

У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що оскільки норма п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за своєю юридичною силою є вищою за приписи п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 у редакції до внесення змін Постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, суд вважає, що у відповідача на момент виникнення таких правовідносин були відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням іншого показнику, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 (число, що передує даті набрання чинності Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481) повинен був враховувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX станом на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, однак протиправно не зробив цього, застосовувавши розмір грошового забезпечення, затверджений Постановою КМУ від 30.08.2017 № 704.

Стосовно доводів відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнано неконституційною, та такою, що втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, строк звернення позивача з даним адміністративним позовом є необмеженим, а тому суд відхиляє даний довід відповідача.

Таким чином, позовні вимоги у даній частині позову слід задовольнити частково, а саме, визнати протиправними дії відповідача, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 19.05.2023.

В решті частині даних позовних вимог слід відмовити.

Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої суми грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 по 26.06.2023 у розмірі 190 142,29 грн., суд виходить із такого.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

При цьому, перерахунок грошового забезпечення та визначення розміру недоотриманої суми грошового забезпечення належить до компетенції відповідача, а отже суд позбавлений можливості визначити відповідну суму, а відтак вирішення питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої суми грошового забезпечення позивача за період з 24.02.2022 по 26.06.2023 у розмірі 190 142,29 грн. не вбачається можливим.

Нормою ч. 2 ст. 9 КАС України законодавець визначив, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи зазначені обставини, суд, для ефективного захисту прав позивача у спірних правовідносинах від порушень з боку відповідача, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та, відповідно, зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.

Отже, суд, із урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки діям відповідача, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.

Таким чином, позовні вимоги у даній частині позову слід задовольнити частково, а саме, зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.

У задоволені позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої суми грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24.02.2022 по 26.06.2023 у розмірі 190 142,29 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем, на переконання суду, обґрунтовано протиправність дій відповідача, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, а також вмотивовано наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.

У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, слід задовольнити частково, а саме у зазначеній вище частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 – 10, 14, 90, 241 – 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та стягнення недоотриманого грошового забезпечення.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 19.05.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення, а саме, посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 26 січня 2026 року.

Суддя О.В. Прудивус