Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №200/9804/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2026 року Справа№200/9804/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України військова частина НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2015 по 18.08.2016 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнту місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року;

- зобов`язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України військова частина НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2015 по 18.08.2016 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнту місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою від 16 грудня 2025 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач неправомірно за період з 31.10.2015 по 18.08.2016 не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення, із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у позові відмовити повністю, посилаючись на відсутність законних підстав для здійснення виплат із застосування базового місяця – січень 2008 року.

Крім цього, у відзиві відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропущення позивачем строків звернення до суду із даним позовом. Суд відмовляє у даному клопотанні з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

В порядку статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” №2352-IX мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19 липня 2022 року.

Право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі №826/8789/18, від 29 вересня 2021 року у справі №160/8332/20, від 12 травня 2022 року у справі №280/9017/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21, від 20 листопада 2023 року по справі №160/5468/23, від 12 вересня 2024 року у справі №380/6701/24, від 28 липня 2022 року у справі №300/6805/21, від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто, з 19 липня 2022 року.

Суд враховує, що спірним питанням у справі є нарахування та виплата належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2015 по 18.08.2016.

Отже, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 у спірний в даній справі період з 31.10.2015 по 18.08.2016 перебував на фінансовому забезпеченні та проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_2 . Виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_2 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.08.2016 № 254-ОС та вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 18 серпня 2016 року. У період з 01.12.2022 по 11.10.2025 виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 11.10.2025 № 1073-ОС та вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 11 жовтня 2025 року.

Відповідачем не виплачувалася позивачу індексація грошового забезпечення за період з 31.10.2015 по 18.08.2016 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнту місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, що позивач вважає протиправним.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 3 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 статті 1 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

У відповідності до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін..

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015) передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до абзаців 1 – 6 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Механізм індексації має універсальний характер й індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. В свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20).

Суд також зазначає, що відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на зміст та обсяг права позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття «базовий місяць».

Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).

Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Тож до 01.12.2015 новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

На ці особливості правового регулювання обчислення індексації грошового доходу Верховний Суд звертав увагу у постанові від 19.05.2022 у справі №200/3859/21.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013).

Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

Пунктом 2 Постанови №1013 були внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали:

«здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну «базовий місяць»;

«зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)».

Крім цього, за змістом пунктів 1, 3 Постанови №1013, було встановлено, що:

підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;

підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;

у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов`язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;

міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;

для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

За змістом пункту 6 постанови № 1013 цей акт застосовується з 01.12.2015.

Отже, Постановою №1013 з 01.12.2015 були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою № 1013.

У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови №1013 дають суду підстави дійти висновку про те, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.

Водночас норми Постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013).

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, пункті 62 постанови від 22.03.2023 у справі №380/1730/22.

Разом з цим, до числа основних змін, які внесені Постановою №1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов`язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку, окремими положеннями яких установлено таке:

у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;

обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;

для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Порівняльний аналіз викладених положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 01.12.2015 діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

Водночас, на що звертав увагу Верховний Суд у справі № 420/9187/21, вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача, як військовослужбовця, з 01.12.2015 не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Оклад за посадою позивача був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01 березня 2018 року, після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Тож з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення за спірний період.

Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 380/5811/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.08.2016, враховуючи базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в частині періоду з 31.10.2015 по 30.11.2015 суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Слід також зазначити, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Зазначені висновки Верховний Суд виклав у постановах від 29.11.2021 року у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 року у справі № 600/524/21-а.

Водночас, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 171.1 пункту 171 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінетом Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 справа № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа № 815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».

Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили на відповідача покладається безумовний обов`язок його виконання.

Разом з тим на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу. У цьому контексті, право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту. Тобто у суду відсутні наразі підстави зобов`язувати відповідача здійснити виплату компенсації, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно приписів частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Позивач відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5 листопада 2025 року між адвокатом та позивачем був укладений договір «Про надання професійної правничої допомоги». Додатком до договору є звіт про виконані адвокатом роботи, яким визначений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 8000 грн. Адвокатом складена квитанція про оплату виконаних адвокатом робіт в сумі 8000 грн.

Суд зазначає, що сума витрат на правничу допомогу не є співмірною, враховуючи, що справа є незначної складності та відповідає усталеній судовій практиці.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткової обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України, та стягнення 2000 грн з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 18.08.2016 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнту місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.12.2015 по 18.08.2016 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 26 січня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар