Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №160/31677/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 рокуСправа №160/31677/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 03.11.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

1) Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів у сумі 3299,33 грн. - за затримку виплати пенсії ОСОБА_1 за кожен місяць періоду з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року, яка була виплачена із затримкою 24.08.2025 року, у порядку та спосіб, що не відповідають вимогам Закону України №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку №159, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року, а саме:

- розрахунок здійснено не окремо за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року, як того прямо вимагають норми Закону, а шляхом визначення загальної суми боргу за весь період, що має разовий характер і суперечить суті поняття “щомісячний дохід”;

- при обчисленні компенсації застосовано індекс інфляції не за весь період невиплати доходу, тобто не з 07.10.2009 року, як того вимагають стаття 3 Закону №2050-III та пункт 4 Порядку №159, а з іншої, значно пізнішої дати, що призвело до заниження фактичного розміру виплати компенсації та порушення грошового зобов`язання встановленого в Законі.

2) Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:

- нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суми пенсії за кожен місяць періоду з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року, виплачені із затримкою 24.08.2025 року, окремо для кожного місяця. Розрахунок компенсації здійснити шляхом множення пенсії за відповідний місяць на індекс інфляції за період її затримки до виплати у серпні 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з серпня 2025 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

3) Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року та виплачених разом із затримкою 24.08.2025 року. Оскільки дії відповідача, на думку позивача, є неправомірними та такими, що порушують його прав на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення гарантовані Конституцією України та іншими законами, тому звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 04.11.2025 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 10.11.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

В період з 17.11.2025 року по 21.11.2025 року суддя Прудник С.В. перебував на лікарняному.

24.11.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. В задоволенні клопотання представника позивача Меламеда Вадима Борисовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів відмовлено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати до суду у строк до 19.12.2025 року: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно ОСОБА_1 .

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 . Паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 2ISR від 31.07.2023 року. Адреса проживання: АДРЕСА_1 ат Ям, Ізраїль.

По досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу з 05.09.2002 року позивачу призначено пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення, наявного в матеріалах справи.

Позивач перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримувала пенсію за віком з 05.09.2002 року.

30.10.2006 року позивачка виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

З моменту виїзду за кордон виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено на підставі статей 49, 51 Закону № 1058-IV.

11.07.2019 року представником позивача було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

За наслідками розгляду цієї заяви 31.07.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 3393/03.20-26 про відмову ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за віком.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні виплати пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з позовом.

За наслідками розгляду такої позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року у справі №160/10884/19 адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області від 31.07.2019 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням компенсації втрати частини доходів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 614 грн. 72 коп. (шістсот чотирнадцять гривень сімдесят дві копійки).

Означене судове рішення від 30.06.2020 року набрало законної сили 07.08.2020 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року у справі №160/13097/24 позовну заяву ОСОБА_1 (адреса представника: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Україна, 49094 Код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно запровадження окремого порядку поновлення пенсії позивачки, не встановленого в Законі України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” - протиправними та скасувати протокол/призначення пенсії (рішення) №046150003422 від 27.08.2021 року та позначку в “особливостях” пенсійної справи позивачки “не підлягає МП. признач. за ріш. суду в твердому розмірі” , а в графі ознаки роботи - “Працює”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розрахунку пенсії позивача усунутись від опрацювання справи позивачки в режимі “макетної обробки”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року з урахуванням її осучаснення відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в чинній редакції на момент нарахування до фактичної виплати пенсії позивачці, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, на визначений нею банківський рахунок.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (адреса представника: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) у розмірі 968,96 грн.

Означене судове рішення від 23.07.2024 року набрало законної сили 23.09.2024 року.

20.08.2025 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №160/13097/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

23.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі № 160/13097/24 в порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року у справі №160/890/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті поточної пенсії ОСОБА_1 та недоотриманої пенсії з 07.10.2009 року на її особистий банківський рахунок у АТ “Акцент-Банк” № НОМЕР_5 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії з 07.10.2009 року з урахуванням компенсації втрати частини доходів, на визначений нею банківський рахунок у АТ “Акцент-Банк” № НОМЕР_5 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім грн., 96 коп.).

Означене судове рішення від 17.03.2025 року набрало законної сили 01.07.2025 року.

01.07.2025 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року у справі №160/890/25 без змін.

22.12.2025 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 в адміністративній справі №160/13097/24.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 року у справі №160/10187/25 У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Як зазначає представник позивача у поданій до суду позовній заяві, у запереченні на заяву про встановлення судового контролю №0400-010804-7/200448 відповідача від 23.10.2025 по справі №160/13097/24 зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №160/13097/24 нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у розмірі 3299,33 грн на поточний рахунок позивача, відкритий у ПАТ “Акцент-Банк”, за відомістю за листопад 2025 року. До заперечень відповідача від 23.10.2025 додано розрахунок компенсації втрати частини доходів на суму 3299,33 грн, який свідчить про неправомірність здійсненого нарахування. Зокрема, розрахунок проведено не щодо кожного місяця пенсії за період її затримки - від моменту виникнення права на виплату і до її фактичного здійснення, - а як разова сума за весь період з 07.10.2009 по 31.07.2021. Крім того, інфляційні втрати обчислено не щомісячно за час затримки, а лише за жовтень 2024 року. Аналіз змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі № 160/13097/24 свідчить про те, що судом уже було встановлено факт вини відповідача у несвоєчасній виплаті пенсійних коштів позивачу за період з 07.10.2009 по 31.07.2021, яка була виплачена однією сумою у серпні 2025 року в розмірі 184 275,47 грн., а отже - і обов`язок провести належну компенсацію втрати частини доходів відповідно до вимог законодавства. Відповідач у листопаді 2025 році в рахунок компенсації втрати частини доходів виплатив позивачці суму 3299,33 грн, що мала бути сплачена разом з сплатою суми боргу пенсії у серпні 2025 році.

З тексту ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13097/24 вбачається, що представник відповідача подав до суду заперечення на заяву представник позивача, де вказав, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 ОСОБА_1 з 07.10.2009 проведено перерахунок пенсії шляхом “осучаснення” (індексації) пенсійних виплат, тобто з урахуванням масових перерахунків, без позначки “Працює” відповідно до ст. 27, 28 та ч. 2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", що підтверджено відповідними розпорядженнями електронної пенсійної справи ОСОБА_3 . Доплата на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 за період з 07.10.2009 по 31.07.2021 обчислено у розмірі 183296,13 грн. Зазначена сума нарахована в жовтні 2024 року на виплатну відомість листопада 2024 року для зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ “Ощадбанк”, дата виплати - 21 число. 01.11.2024 АТ “Ощадбанк” на рахунок Головного управління повернуто доплату у розмірі 183296,13 грн у зв`язку із закриттям банківського рахунку за заявою власника. В подальшому, ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, за результатом розгляду якої ухвалено рішення від 17.03.2025 у справі № 160/890/25 яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії з 07.10.2009 року з урахуванням компенсації втрати частини доходів, на визначений нею банківський рахунок у АТ “АкцентБанк” № НОМЕР_5 . Суму доплати на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі № 160/13097/24 за період з 07.10.2009 по 31.07.2021 відкориговано та обчислено у розмірі 184275,47 грн. З урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 160/890/25 сума доплати у розмірі 184275,47 грн була зарахована на виплатну відомість серпня 2025 року на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок у ПАТ “Акцент-Банк”, дата виплати - 24 число місяця. Станом на теперішній час, а також і станом на 09.10.2025 (дату подання заяви про встановлення судового контролю) від ПАТ “Акцент-Банк” не надходила інформація щодо щодо повернення грошових коштів у розмірі 184475,47 грн, що дає підстави стверджувати про отримання позивачем нарахованої суми доплати за рішенням суду. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №160/13097/24 проведено розрахунок компенсації втрати частини доходів відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою кабінету міністрів України від 21.02.2001 № 159 (з наступними змінами), у підсумку розмір якої становить 3299,33 грн. Сума компенсації у розмірі 3299,33 грн зарахована на виплатну відомість листопада 2025 року на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок у ПАТ “Акцент-Банк”, дата виплати - 24 число місяця. Відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, оскільки Головним управління рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №160/13097/24 виконано в повному обсязі.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.

Як вже зазначено судом вище, з тексту ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13097/24 вбачається, що представник відповідача подав до суду заперечення на заяву представника позивача, де вказав, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 ОСОБА_1 з 07.10.2009 проведено перерахунок пенсії шляхом “осучаснення” (індексації) пенсійних виплат, тобто з урахуванням масових перерахунків, без позначки “Працює” відповідно до ст. 27, 28 та ч. 2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", що підтверджено відповідними розпорядженнями електронної пенсійної справи ОСОБА_3 . Доплата на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 за період з 07.10.2009 по 31.07.2021 обчислено у розмірі 183296,13 грн. Зазначена сума нарахована в жовтні 2024 року на виплатну відомість листопада 2024 року для зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ “Ощадбанк”, дата виплати - 21 число. 01.11.2024 АТ “Ощадбанк” на рахунок Головного управління повернуто доплату у розмірі 183296,13 грн у зв`язку із закриттям банківського рахунку за заявою власника. В подальшому, ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, за результатом розгляду якої ухвалено рішення від 17.03.2025 у справі № 160/890/25 яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії з 07.10.2009 року з урахуванням компенсації втрати частини доходів, на визначений нею банківський рахунок у АТ “АкцентБанк” № НОМЕР_5 . Суму доплати на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі № 160/13097/24 за період з 07.10.2009 по 31.07.2021 відкориговано та обчислено у розмірі 184275,47 грн. З урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 160/890/25 сума доплати у розмірі 184275,47 грн була зарахована на виплатну відомість серпня 2025 року на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок у ПАТ “Акцент-Банк”, дата виплати - 24 число місяця. Станом на теперішній час, а також і станом на 09.10.2025 (дату подання заяви про встановлення судового контролю) від ПАТ “Акцент-Банк” не надходила інформація щодо щодо повернення грошових коштів у розмірі 184475,47 грн, що дає підстави стверджувати про отримання позивачем нарахованої суми доплати за рішенням суду. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №160/13097/24 проведено розрахунок компенсації втрати частини доходів відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою кабінету міністрів України від 21.02.2001 № 159 (з наступними змінами), у підсумку розмір якої становить 3299,33 грн. Сума компенсації у розмірі 3299,33 грн зарахована на виплатну відомість листопада 2025 року на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок у ПАТ “Акцент-Банк”, дата виплати - 24 число місяця. Відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, оскільки Головним управління рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №160/13097/24 виконано в повному обсязі.

Зазначені обставини не заперечувалися сторонами по справі.

Тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачці пенсії з 07.10.2009 по 31.07.2021, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу.

Таким чином, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 31.07.2021, є протиправною.

Суд зазначає, що компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з серпня 2025 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі № 6-2759цс15.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до спірних правовідносин норми статті 625 ЦК України не застосовуються.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 року у справі №580/9536/23.

Враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством та на нього не поширюються приписи цивільного законодавства, тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з цим, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року на підставі Закону України № 2050-III від 19.10.2000 року Закону України №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” у зв`язку з порушення строків їх виплати та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 968,96 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року на підставі Закону України № 2050-III від 19.10.2000 року Закону України №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” у зв`язку з порушення строків їх виплати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 31.07.2021 року до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник