Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №640/38015/21 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 рокуСправа №640/38015/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (далі – відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі – відповідач-2), у якій позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.09.2021 № 50-21 про залишення без розгляду скарги ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального, управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 14.06.2021 № 166 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-визнати протиправним та зобов`язати повернути Відповідача-2 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 14.06.2021 № 166 вилучені у Позивача паспорти, а саме ПАСПОРТ ГРОМАДЯНИНА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ та паспорт для виїзду за кордон (Паспорт гр. Російської Федерації для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 Паспорт гр. Російської Федерації № НОМЕР_2 );

-зобов`язати Державну міграційну службу України (адреса: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) надати статус біженця громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона є громадянкою Російської Федерації, 17.10.2020 прибула в Україну та 06.01.2021 через побоювання за свою безпеку та життя звернулась до відповідача-2 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, паспорти позивача були вилучені 25.05.2021, а довідку про звернення за захистом в Україні за №012483 видано лише 16.06.2021, тобто у період з 25.05.2021 по 15.06.2021 не видано жодного документу, який би посвідчував статус позивача та підтверджував легальність перебування на території України. Позивач вказує, що неодноразово при призначених зустрічах з фахівцями відповідач-2 вона акцентувала увагу, що через свої політичні погляди є жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань та належності до певної соціальної групи. Однак, відповідачами жодні аргументовані доводи не були взяті до уваги. При цьому, жоден факт чи документ такого переслідування отримати в Російській Федерації неможливо. Рішення відповідача-2 від 14.06.2021 № 166 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, цілком необґрунтоване. Позивач наполягає, що відносно неї відповідачі не встановили об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право ОСОБА_1 на отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність. За вказаних обставин, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.01.2022 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/38015/21, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, зобов`язано відповідачу у 15-денний строк подати відзив відповідно до статті 162 КАС України, а також витребувано від відповідачів належним чином засвідчені копії оскаржуваних рішень та всі матеріали, які стали підставою його прийняття.

02.05.2022 від відповідача-1 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому проти задоволенні позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, зважаючи на наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою РФ, проживала у м. Москва, після виходу на пенсію неофіційно працювала приватним викладачем англійської мови. 26.08.2020 ОСОБА_1 покинула РФ та прибула до м. Стамбул (Туреччина), де пробула близько доби, звідки попрямувала до м. Мінськ (Білорусь), де знаходилась з 27.08.2020 до 16.10.2020. Наступного дня, позивач прибула на територію України рейсовим автобусом «Мінськ-Київ» у м. Київ, а 25.05.2021 звернулась заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. ОСОБА_1 повідомила, що була змушена покинути країну своєї громадянської належності, оскільки там у неї не залишилося жодного родича або близької людини. Крім того, позивач зазначила, що події, які відбуваються у РФ, не відповідають її «уявленню про світосприйняття держави, територіальне утворення, правові та соціальні аспекти звання». На думку позивача, у країні її громадянської належності «нехтуються громадянські права, існує абсолютна дискримінація, повністю відсутні права та свободи». Більше того, позивач вважає РФ державою-агресором не тільки по відношенню до сусідів, але й до своїх громадян, оскільки «громадянин РФ є відокремленим від громадянства РФ». За результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійсненого за наслідками проведення співбесіди із заявником, розгляду відомостей наведених в заяві, та інших документів, збору та здійснення аналізу актуальної інформації про країну походження заявника в її співвідношенні з особистими обставинами заявника, відповідачем-2 встановлена очевидна необґрунтованість заяви позивача та 14.06.2022 прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом №166, та ДМС України правомірно прийнято рішення №50-21 від 17.09.2021 про залишення скарги на рішення територіального органу без розгляду. Крім того, відповідач-2 вважає, що вимога позивача про зобов`язання ДМС України надати їй певний статус цілком необґрунтованою та безпідставною.

Разом із відзивом проти позову відповідачем надано копію особової справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу адміністративного суду, який розглядав справу.

У разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено (частина третя статті 29 КАС України).

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/38015/21.

29.01.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/38015/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/38015/21 передано на розгляд судді Бухтіяровій М.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 адміністративну справу прийнято до провадження; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Цією ухвалою роз`яснено учасникам, що розгляд адміністративної справи починається спочатку та зважаючи на що, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали (у разі необхідності), позивачу - відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву, та п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечень відповідачам разом із доказами їх надіслання іншим учасникам справи.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

17.02.2025 Державною міграційною службою України подані додаткові пояснення по справі, в якому повідомлено, що згідно з бази «Аркан ЦП» ОСОБА_1 27.03.2022 перетнула пункт пропуску «Рава Руська» на підставі закордонного паспорта серії НОМЕР_1 .

Учасниками справи додаткових клопотань, пояснень, заяв по суті до суду не подавалось.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації, документована паспортом громадянина РФ для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданого 15.07.2011, дійсний до 15.07.2021; місце народження: м. Таллінн, СРСР.

Відповідно до відомостей з паспорту, ОСОБА_1 покинула територію РФ 26.08.2020 та 27.08.2020 прибула до м. Стамбул (Туреччина), звідки попрямувала до м. Мінськ (Білорусь), де знаходилась з 27.08.2020 до 16.10.2020, 17.10.2020 позивач здійснила перетин державного кордону України з Білоруссю у напрямку «в`їзд» у пункті пропуску «Нові Яриловичі».

25.05.2021 позивач звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою, в якій просила прийняти до розгляду документи: анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту.

До заяви додані документи перелік документів, зокрема, заява-анкета, відповідно до якої позивач просила визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, паспорт громадянина РФ, реєстраційний листок на особу, яка звернулась із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25.05.2021 заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та видано заявнику довідку про звернення за захистом в Україні № 012483, зі строком дії до 25.06.2021.

Позивачу було повідомлено про те, що її документи взято до розгляду для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, що співбесіда для уточнення відомостей та анкетних даних відбудеться 08.06.2021 о 09:30, у випадку неявки без поважної причини розгляд вказаної заяви буде призупинено (а.с.110).

08.06.2021 з позивачем поведено співбесіду, що зафіксовано у протоколі співбесіди.

14.06.2021 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, дослідивши матеріали особової справи позивача на підставі її заяви від 25.05.2021 та співбесіди від 08.06.2021, складено Висновок, у якому вказано, що заявниця не обґрунтувала неможливість свого повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками, визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та частини першої статті 1 Закону, ні у своїй заяві, ні під час співбесіди, заявниця не довела існування будь-яких реальних чинників, які би вказували на небезпеку для неї переслідування у країні громадянського походження за будь-якою з конвенційних ознак, у тому числі за ознаками політичних переконань, за релігії, національності, належності до соціальної групи тощо. ОСОБА_1 не навела належної аргументації своїм побоюванням, що в разі повернення до Російської Федерації існуватиме загроза її життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості або вона зазнає інших суттєвих порушень прав людини. Побоювання заявниці є очевидно необґрунтованими, тобто вони не відповідають вимогам пунктам 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI .

Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято наказ від 14.06.2021 №166 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке повідомленням від 15.06.2021 №105 доведено позивачу.

01.07.2021 позивач оскаржила вказане рішення відповідача-2 до Державної міграційної служби України.

Рішенням ДМС України від 17.09.2021 № 50-21 залишено без розгляду скаргу позивача на наказ ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області від 14.06.2021 №166 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, з підстав того, що скаргу подано після закінчення строків оскарження, передбачених Законом.

Не погодившись із прийнятими відповідачами рішеннями про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про залишення скарги без розгляду, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Приписами частини першої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884 (далі – Правила).

Розділом III Правил визначено порядок оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пункту 3.1. Розділу ІІІ Правил, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.

Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

У разі неписьменності або через фізичні вади, які унеможливлюють складання заяви особисто заявником, на його прохання заява може бути складена іншою особою, про що робиться відповідний запис на заяві;

б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5);

в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таке ознайомлення здійснюється мовою, яку розуміє заявник або його законний представник.

Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 6), в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності);

г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.

Таке обстеження проводиться у разі наявності в уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС обґрунтованого сумніву щодо заявленого віку особи та оформлюється відповідним направленням на обстеження для встановлення віку (додаток 7).

Особі, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, та її законному представнику роз`яснюються причини для такого обстеження та наслідки відмови у його проходженні. У випадку відмови особи пройти обстеження з метою встановлення віку на заяві та в особовій справі заявника робиться відповідна відмітка.

Відмова особи або її законного представника від проходження обстеження з метою встановлення віку є підставою для розгляду матеріалів особової справи цієї особи як повнолітньої;

ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім`я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9);

е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10);

є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи;

ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі;

з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно із пунктом 3.2 Розділу ІІІ Правил, у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Одночасно територіальний орган ДМС роз`яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.

Розділом ІV Правил визначений попередній розгляд заяв.

Так, згідно із пунктом 4.1. Розділу ІV Правил під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Пунктом 4.3. Розділу ІV Правил визначено, що на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14) (пункт 4.4. Розділу ІV Правил).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16) (пункт 4.6. Розділу ІV Правил).

У разі використання особою права на оскарження уповноважена посадова особа територіального органу ДМС до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші надані заявником документи, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів (пункт 4.7. Розділу ІV Правил).

Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні продовжується територіальним органом ДМС на три місяці. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку – копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі або належним чином оформленої судової повістки. Подані документи належним чином долучаються до особової справи. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС (пункт 4.8. Розділу ІV Правил).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі письмового висновку від 14.06.2021 у справі №2021KYIV0059 відповідачем-2 прийнято наказ від 14.06.2021 №166.

Відповідно до змісту оспорюваного наказу, в якості підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слугував висновок про очевидну необґрунтованість її заяви.

Позивач, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби в анкеті від 25.05.2021 зазначила, що побоюється переслідувань через політичні погляди, оскільки з 2012 року є послідовним супротивником правлячого режиму Російської Федерації та переконаним опозиціонером, активним учасником політичних акцій, а також є жертвою переслідувань з боку кримінальних структур і за віковою ознакою на соціальній підставі.

Позивач наполягає, що наявність обґрунтованих побоювань, що вона може зазнати політичного переслідування після повернення, не є очевидно необґрунтованими.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд зазначає, що у висновку від 14.06.2021 змістовно викладено факти, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відхилені відповідачем-2 обставини мотивовані, при цьому здійснено посилання на використану інформацію про країну походження позивача, включаючи сторінки, назви інформаційних ресурсів в Інтернеті, точні дати доступу до ресурсу, найменування статті, а також її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із позивачем. Висновок містить посилання на інформацію з декількох різних джерел.

Аргументуючи зроблений висновок, що заявлений шукачкою захисту страх переслідування в країні походження за ознакою її політичних переконань під час вивчення матеріалів особової справи №2021KYIV0059 є очевидно необґрунтованим, встановлено, що гр. ОСОБА_1 не зазнавала утисків за свою громадсько-політичну діяльність: ані під час участі у протестах, ані після них вона не піддавалась будь-яким переслідуванням, арештам чи штрафам. Такі обставини фактично не заперечені позивачем.

На запитання під час співбесіди 08.06.2021: «Мали проблеми з поліцією на цих акціях?», позивач відповіла: «В основному – ні. Але під час зустрічі з опозиціонерами, весною 2016 року, прийшов співробітник поліції. Переговорили з ОСОБА_2 та він повідомив, що можливо ми більше не зможемо там збиратись. Але обійшлось без затримань».

На запитання під час співбесіди 08.06.2021: «Чи мали Ви які-небудь проблеми з правоохоронними органами під час Вашого маршруту?», позивач відповіла: «Ні».

На запитання під час співбесіди 08.06.2021: «Чи зазнавали Ви переслідувань по політичним поглядам?», позивач відповіла: «Формально – ні. Але я вважаю, що погрози зі сторони узбецьких трудових мігрантів санкціоновані ким-то з місцевих співробітників МВС РФ».

Однак жодних доказів на підтвердження своїх слів позивач не надала.

На запитання під час співбесіди 08.06.2021: «Поясність, будь-ласка, чому Ви вважаєте, що Вас можуть переслідувати в РФ?», позивач відповіла: «Свої погляди я ніколи не ховала. Погляди на режим, державу РФ та інше».

Крім того, відповідно до протоколу співбесіди позивач не повідомляла про наявність будь-яких фактів реального переслідування її особи за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства) або належності до певної соціальної групи (конвенційні ознаки).

На запитання під час співбесіди 08.06.2021: «Чи зазнавали Ви переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, громадянства?», позивач відповіла: «Ні».

Також, за інформацією, наданої позивачем під час співбесіди, вона не бачить для себе майбутнього в РФ, подію, яка змусила її шукати захисту в Україні, не вказала, зауваживши лише на тому, що на це питання їй важко відповісти.

Не надано і жодних доказів переслідувань в країні походження за віковою ознакою, за сфабрикованим звинуваченням у вбивстві матері

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відповідач-2 здійснив повну та всебічну перевірку всіх поданих позивачем відомості про її особу та причини звернення за захистом, аналіз інформації у країні походження, провів співставлення такої інформації з розповіддю і доводами позивача щодо політичного переслідування через політичні погляди та дії, як суб`єктивної і об`єктивної сторін її побоювань, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийняв правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист (наказ від 14.06.2021 №166).

У свою чергу суд звертає увагу на те, що позивачем ані до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, ані до суду не надано жодних доказів, які свідчили про те, що вона була учасником політичних акцій в опозиційній політичній групі, про її участь у неодноразових мітингах, не надано жодних доказів на підтвердження її доводів про те, що в країні походження вона піддавалась переслідуванням за свої політичні погляди та активну громадсько-політичну позицію тощо.

Позивач на співбесіді посилалась виключно на суб`єктивні та загальновідомі факти. При цьому, ніяких конкретних фактів щодо її небезпеки в країні походження позивач не надала, що лише підтверджує їх малоймовірність.

Разом з цим, положення пункту 3.1. Розділу ІІІ Правил чітко встановлює, що заявник зобов`язаний надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані.

При цьому, з матеріалів особової справи не вбачається відомостей про те, що позивачем повідомлялось про неможливість надання документів на підтвердження зазначених нею обставин.

Суд зазначає, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження і в міжнародно-правових документах.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири наведені підстави.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - «УВКБ ООН») у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Так, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.

Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2023 у справі № 640/20653/19, від 29.01.2024 у справі № 520/8294/2020, від 23.09.2024 у справі № 380/18756/22.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Матеріали справи не містять, а позивачем не було надано жодних доказів того, що вона зазнавала будь-якого переслідування в країні походження, у тому числі за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем-2 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для його скасування.

Щодо позовних вимог в частині оскарження рішення ДМС України від 17.09.2021 №50-21, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спеціальним законодавчим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Аналіз положень статті 12 вказаного Закону свідчить про те, що рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Однак, у спірному випадку, позивачем оскаржується рішення ДМС України про залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через закінчення строків оскарження, передбачених Законом. Тобто, рішення по суті скарги не приймалось відповідачем-1.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними та такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Суд зазначає, що в даному випадку оспорюване рішення ДМС України про залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не є юридично значимим для позивача, оскільки не створює нових юридичних обов`язків чи прав для позивача, на відміну від рішення Центрального міжрегіонального, управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом від 14.06.2021 № 166, яке оскаржено позивачем в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 17.09.2021 №50-21 про залишення скарги позивача без розгляду, оскільки це рішення не створює юридичного наслідку для позивача, а визнання цього рішення протиправним та його скасування не призведе до відновлення порушеного права.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає, що зважаючи на встановлену в ході судового розгляду справи правомірність рішення відповідача-2 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що викладене у наказі від 14.06.2021 № 166, а також те, що згідно з бази «Аркан ЦП» ОСОБА_1 27.03.2022 перетнула державний кордон України у напрямку «виїзд» пункті пропуску «Рава Руська» на підставі закордонного паспорта серії НОМЕР_1 , позовні вимоги про зобов`язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій (рішення) чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер відсутній, паспорт громадянки Російської Федерації для виїзду за кордон НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, місцезнаходження: код ЄДРПОУ 01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4а) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова