Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №160/26275/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 рокуСправа №160/26275/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить: визнати противоправним та скасувати наказ Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.08.2025 року №1058, яким відповідно до пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України його полковника ОСОБА_1 , командира ВЧ НОМЕР_1 , звільнено з займаної посади і призначено заступником начальника штабу ВЧ НОМЕР_2 , ВOC-0110001, призначення на нижчу посаду в особливий період з шпк "генерал-майор" на шпк "полковник".

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивача 05.03.2025 року наказом МО України (по особовому складу) №302 призначено командиром ВЧ НОМЕР_3 за шпк "генерал-майор". Під час перебування на посаді командира ВЧ НОМЕР_3 йому жодні дисциплінарні стягнення не оголошувались. 12.08.2025 року Міністр оборони України видав наказ (по особовому складу) №1058, яким відповідно до пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України позивача звільнено з займаної посади і призначено заступником начальника штабу ВЧ НОМЕР_2 , ВOC-0110001, призначення на нижчу посаду в особливий період з шпк "генерал-майор" на шпк "полковник". Він вважає такий наказ протиправним, оскільки правових підстав для його переміщення не було. Крім того, у спірному наказі взагалі не зазначено причини призначення його на нижчу посаду та неможливо встановити який саме підпункт якої частини пункту 82 Положення №1153 було застосовано до нього. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали 07.10.2025 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до підпункту 18 пункту 10 постанови №671, саме Міністр оборони України, а не Міністерство оборони України, призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку військовослужбовців. Якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Так, позивач проходить військову службу у Збройних Силах України. Оскаржуваний наказ Міністра оборони України виданий з урахуванням листа Головнокомандувача ЗСУ щодо комплектування вакантних посад з урахуванням спроможностей виконувати обов`язки за посадою №300/1/с/6575 від 04.08.2025 року та плану переміщення осіб вищого офіцерського складу ЗСУ затвердженого рішенням Міністра оборони України №4397/уд від 07.08.2025 року списку кандидатів, які розглядалися до призначення на посади без відповідного рівня військової освіти. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №170 в умовах воєнного часу дозволяється здійснювати призначення військовослужбовців на посади і переміщення по службі на підставі Плану переміщення на посади.

У поданій позовній заяві позивач не наводить ні одну із передбачених вище підстав, які б унеможливило переміщення його на нижчу посаду у період дії правового режиму воєнного стану. Таким чином, відповідно до спеціальної норми пункту 257 Положення, який діє тимчасово, на період особливого періоду (воєнного стану), передбачено можливість переміщення військовослужбовця без отримання його згоди на нижчу посаду відповідними керівниками з метою доукомплектування Збройних Сил України, а не в порядку застосування дисциплінарного стягнення, чи на підставі висновку атестування. Системний аналіз наведеного законодавства та норм права, дозволяє прийти до висновку, що оскаржуваний наказ Міністра оборони України був виданий на реалізацію листа Головнокомандувача ЗСУ №300/1/с/6575 від 04.08.2025 року в межах компетенції та з урахуванням необхідності комплектування вакантних посад підготовленим особовим складом з огляду на спроможності виконувати обов`язки за зазначеною посадою. За таких обставин, відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

15.10.2025 року до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій останній вказав, що прийняттю рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, який перебуває на посаді вищого офіцерського складу, зокрема, призначення його на нижчу посаду в особливий період, обов?язково повинно передувати всебічна оцінка ділових і моральних якостей шляхом атестування або складання службової характеристики щодо такого військовослужбовця відповідно до ч.1 п.257 Положення №1153/2008, з обов?язковим подальшим розглядом цієї службової характеристики та проекту Плану переміщення на засіданні колегіального органу - Вищої комісії з питань проходження військової служби згідно із пп.4.1, 4.10 Інструкції 170/2009, п.1 Розділу ІІ Положення №662/2023. Пункт 4.10. Інструкції №170/2009 та пункт 4 розділу ІІІ Положення №662/2023 передбачають правовий механізм особистої участі військовослужбовця, який перебуває на посаді вищого офіцерського складу, в процесі прийняття щодо нього рішення про його подальше службове використання, шляхом особистої присутності та присутності його безпосереднього або прямого начальника, який його представляє, на засіданні Вищої комісії з питань проходження військової служби. Прийняття Міністром оборони України рішення про подальше службове використання його - шляхом видання наказу (по особовому складу) від 12.08.2025 року №1058 про призначення останнього на нижчу посаду в особливий період з шпк "генерал-майор" на шик "полковник" за відсутності чітко визначених діючим законодавством документів, які є підставами для прийняття такого рішення вказує на протиправність прийнятого рішення.

Ухвалою суду від 26.11.2025 року залучено до участі у цій справі в якості відповідача-2 - Міністра оборони України.

Ухвалою суду від 03.12.2025 року прийнято заяву позивача про зміну підстав позову у цій справі.

На виконання вимог ухвали 25.12.2025 року до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рішенням МО України від 29.12.2022 р. №40546/з роботу комісій з питань проходження військової служби у МО України, ЗСУ та Державній спеціальній службі транспорту, а також Вищої комісії Міністерства оборони України з питань проходження військової служби та Вищої комісії Державної спеціальній службі транспорту з питань проходження військової служби призупинено на час правового режиму воєнного стану. Оскаржуваний наказ виданий з урахуванням листа Головнокомандувача ЗСУ щодо комплектування вакантних посад з урахуванням спроможностей виконувати обов`язки за посадою №300/1/с/6575 від 04.08.2025 р. та Плану переміщення осіб вищого офіцерського складу ЗСУ, затвердженого рішенням МО України № 4397/уд від 07.08.2025 списку кандидатів, які розглядалися до призначення на посади без відповідного рівня військової освіти. Відповідно до спеціальної норми пункту 257 Положення, який діє тимчасово, на період особливого періоду (воєнного стану), передбачено можливість переміщення військовослужбовця без отримання його згоди на нижчу посаду відповідними керівниками з метою доукомплектування ЗСУ, а не в порядку застосування дисциплінарного стягнення, чи на підставі висновку атестування. Відтак, оскаржуваний наказ був виданий на реалізацію листа Головнокомандувача ЗСУ №300/1/с/6575 від 04.08.2025 р. в межах компетенції та з урахуванням необхідності комплектування вакантних посад підготовленим особовим складом з огляду на спроможності виконувати обов`язки за зазначеною посадою.

30.12.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзиви, в якій зазначено, що призначення його на нижчу посаду в особливий період обов?язково повинно передувати всебічна оцінка ділових і моральних якостей шляхом атестування або складання службової характеристики щодо такого військовослужбовця, з обов?язковим подальшим розглядом цієї службової характеристики та проекту Плану переміщення на засіданні колегіального органу - Вищої комісії з питань проходження військової служби, при дотриманні права на особисту участь в засіданні. Прийняття Міністром оборони України спірного наказу про призначення на його нижчу посаду в особливий період з шик "генерал-майор" на шик "полковник" за відсутності чітко визначених діючим законодавством документів, які є підставами для прийняття такого рішення, службової характеристики, розглянутої Вищою комісією з питанням проходження військової служби проекту Плану переміщення, а також рішення від Комісії, яке оформлюється протоколом, вказує на протиправність прийнятого рішення. Відтак, позивач просив суд позов задовольнити повністю.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзиви, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.08.2025 року №1058, відповідно до пунктів 82, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнено полковника ОСОБА_1 командира 17 армійського корпусу оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ Збройних Сил України та призначено заступником начальника штабу управління 9 армійського корпусу оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " Сухопутних військ Збройних Сил України, ВОС-011001. Призначається на нижчу посаду в особливий період з шпк "генерал-майор" на шпк "полковник". Підстава: рішення Міністра оборони України від 07.08.2025 року №4397/уд.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить наступного.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

Відповідно до ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно із ч.14 ст.2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою ст.4 Закону № 2232-XII встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями, зокрема, шляхом призову громадян України на військову службу.

Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч.13 ст.6 Закону № 2232-XII).

За пп.3 п.82 Положення призначення військовослужбовців на посади здійснюється: на нижчі посади:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;

у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;

у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад;

за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду - на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад.

Пунктом 83 Положення встановлено, що військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

За п.110 Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Відповідно до п.112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди.

Згідно із абз.2 п.257 Положення для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указами Президента України дія воєнного стану продовжена.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

В особливий період для доукомплектування Збройних Сил України переміщення військовослужбовця здійснюється у зв`язку зі службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди.

Враховуючи, що відповідно до пункту 257 Положення № 1153/2008, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, тому призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

При цьому, позивач не обґрунтовує жодної обставини, передбаченої пунктом 112 Положення № 1153/2008, що виключала б можливість переведення його на посаду без надання згоди та яка існувала на час видання оскаржуваного наказу.

За такого правового врегулювання та обставин справи переміщення позивача узгоджується з положеннями пункту 257 та пункту 82 Положення, з яких висновується, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв`язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 року у справі №160/2368/23.

За обставин цієї справи визначальним аргументом позивача було твердження про протиправність його переміщення на нижчу посаду.

В цьому аспекті суд підкреслює, що загальні правила переміщення військовослужбовців врегульовано як п.82, так і п.110-112 Положення. Водночас, абз.2 п.257 Положення створює спеціальне правило поведінки для правовідносин, що виникають в період дії особливого стану - тобто, за обставин, що мали місце в даній справі.

Отже, в цей період єдиними обставинами, які унеможливлювали б переміщення позивача, є винятки, про які прямо вказує абз.2 п.257 Положення (бланкетно відсилаючи до викладу цих винятків у п.112 Положення):

- неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

- неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

- потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Отже, лише ці обставини мали б юридичне значення, в разі їх підтвердження, при вирішення цього спору. Посилання позивача на інші обставини (переміщення на нижчу посаду, нижчий шпк і тд), як наслідок, не впливають на вирішення спору, оскільки з такими обставинами законодавець не пов`язує порядок переміщення військовослужбовців в умовах воєнного стану.

Відповідно, безпідставними є і посилання позивача на обставини, викладені у п.82 Положення, адже в спірних правовідносинах перевагу має п.257 Положення як спеціальна норма права.

Доводи позивача щодо принципу добросовісності та участі особи у прийнятті рішення також є безпідставними, оскільки згідно із п.28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

В оскаржуваному наказі чітко визначено, що підставою його видання є спеціальна норма пункту 257 Положення № 1153/2008, який діє тимчасово, на період особливого періоду (воєнного стану). При цьому, до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності такого переміщенню військовослужбовців в особливий період.

Стосовно посилань, що позивач не брав участі у процедурі, що передує рішенню відповідного командира про його переміщення до нового місця служби на іншу посаду, суд враховує приписи абз.2 п.257 Положення №1153/2008, згідно із яких для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Також суд зауважує, що у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 року у справі №160/2368/23 наявні і наступні правові висновки: саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності. Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Тож, у підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

За вказаних обставин, суд вважає, що наказ Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.08.2025 року №1058, яким відповідно до пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України полковника ОСОБА_1 , командира ВЧ НОМЕР_1 , звільнено з займаної посади і призначено заступником начальника штабу ВЧ НОМЕР_2 , ВOC-0110001, призначення на нижчу посаду в особливий період з шпк "генерал-майор" на шпк "полковник", прийнято на підставі, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, що в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для його скасування.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Міністра оборони України про визнання протиправним та скасування наказу.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма