Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №120/4276/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 січня 2026 р. Справа № 120/4276/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем при звільнені не проведено з ним розрахунок грошового забезпечення у повному обсязі. Відтак, з метою зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 04.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також даною ухвалою надано відповідачу строк для подання відзиву.

Разом з тим, відповідач не скористався своїм правом на подання відзива, хоча ухвалу про відкриття провадження отримав до електронного кабінету 04.04.2025.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частини 5–6 ст. 162 КАСУ).

Також, ухвалою від 09.10.2025 повторно витребувано у відповідача додаткові відомості.

Однак, витребувані докази, стороною відповідача до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка зарахована на фінансове забезпечення до 11 комендатури охорони та обслуговування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2020 №58 позивача з 11.03.2020 виключено зі списків військової частини, у зв`язку із звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/16374/21, зобов`язано НОМЕР_3 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 11.03.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 35 днів з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.

На виконання зазначеного рішення суду, 12.03.2025 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату коштів в сумі 52 941,48 грн.

Не погоджуючись з не нарахуванням та не виплатою середнього заробітку за період з 11.03.2020 по 12.03.2025, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою КМУ від 07.06.2018року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» врегульовані питання щодо порядку розрахунків при звільненні зі служби але не врегульовано питання щодо відповідальності в разі порушення строків здійснення виплат при звільненні зі служби.

Разом з тим, суд зазначає, що у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року в справі № 21-8а15.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В даному випадку день звільнення позивача (11.03.2020, належна останньому сума грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.03.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 35 днів з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, виплачені не були.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 12.03.2025 року. Отже, відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні на наступний день після звільнення, тобто з 12.03.2020 року, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем не виконано обов`язок щодо надання витребуваних судом доказів, необхідних для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити точний розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, оскільки матеріали справи не містять відомостей про його середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням.

З огляду на викладене та керуючись принципом захисту порушеного права, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу належної суми середнього заробітку відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, відповідачем має бути нараховано та виплачено позивачеві середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, за останні 2 місяці служби, які передували дню звільнення, шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість 1282 робочих днів, тобто за період з 12.03.2020 по 12.03.2025, з урахування принципу співмірності при виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахуваня та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати НОМЕР_3 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 по 12.03.2025 включно, з урахування принципу співмірності при виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Рішення суду сформовано: 26.01.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна