Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №553/2486/25 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 20 січня 2026 р.

Справа: №553/2486/25

Суддя: Лобов О. А.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/2486/25 Номер провадження 22-ц/814/882/26Головуючий у 1-й інстанції Фоміна Ю. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвокатки Хворост Дарії Михайлівни, представниці ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2025 року (час ухвалення судового рішення 14:24:53 год; дата складання повного текста судового рішення - 12 вересня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У червні 2025 року ТОВ «Санфорд Капітал» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства суму заборгованості і розмірі 14 085,96 грн, що складаються із: залишку простроченого кредиту в сумі 5 054,13 грн; залишку прострочених відсотків в сумі 9 031,83 грн. Також стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 200 грн.

В обґрунтування позову посилалися на невиконання відповідачкою умов кредитного договору, укладеного із ПАТ «Банк Кредит Дніпро».

Рішенням Подільського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2025 року позовну заяву ТОВ «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором №26255056673701 від 03.08.2017 року в загальному розмірі 14 085,96 грн з яких: 5 054,13 грн – залишок простроченого кредиту; 9 031,83 грн – залишок прострочених відсотків.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» судовий збір в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200 грн.

В апеляційній скарзі адвокатка Хворост Д.М., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд не перевірив правильність нарахованої відповідачці заборгованості, не звернув уваги на внесені відповідачкою кошти в рахунок погашення, а також помилково визнав паспорт споживчого кредиту як доказ укладення кредитного договору.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Санфорд Капітал», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У підтвердження заперечень проти апеляційної скарги повторно викладені обставини і доводи позовної заяви і стверджується про обгрунтованість висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 05 липня 2017 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено комплексний договір про надання банківських послуг №26255056673701, згідно якого відкрито картковий рахунок з кредитним лімітом до 200 000 грн (а.с.27).

Згідно паспорту споживчого кредиту, відповідачці надано кредитну карту з пільговим періодом, з кредитним лімітом 50 000 грн, зі строком кредитування 12 місяців з автоматичною пролонгацією на споживчі потреби. Процентна ставка, відсотків річних складає 0,01% пільгова процентна ставка, 66% базова процентна ставка. Тип процентної ставки фіксована. Реальна річна процентна ставка, 88,1% річних.(а.с.26)

11.04.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладений договір факторингу № 11/04/24, відповідно до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» за плату відступило ТОВ «Санфорд Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами відповідно до реєстру боржників згідно додатку 1.

Відповідно акту приймання-передачі Реєстру боржників від 11.04.2024 та витягу з реєстру боржників, які є додатками до договору факторингу № 11/04/24 від 11.04.2024, АТ «Банк Кредит Дніпро» передав, а фактор ТОВ «Санфорд Капітал» прийняв на умовах, визначених договором, право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №26255056673701 від 03.08.2017 в розмірі 14085,96 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 5 054,13 грн, заборгованість за відсотками 9 031,83 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, якими обгрунтовані вимоги.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 з подібними фактичними обставинами викладені такі правові висновки.

«За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02грудня 2020року у справі №284/157/20-ц(провадження№61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.»

«Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.»

Отже, надана фінансовою установою копія паспорта споживчого кредита (а.с.26) не є належним і допустимим доказом погодження з відповідачкою істотних умов договору, зокрема розміру і порядку сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Підписаний відповідачкою комплексний договір (а.с.27) не містить усіх істотних умов кредитного договору, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відповідачка у встановленому законом порядку була ознайомлена із УДБО, на які зроблене посилання у позові ( див. постанову ВС України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і постанову ВП ВС від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17).

Зважаючи на те, що відповідачка як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що новий кредитор не довів належними і допустимими доказами згоду відповідачки з УДБО.

Перевіряючи обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року.

Банком суду надана виписка по рахунку відповідачки (а.с.47-49), якою підтверджується видача та повернення коштів за укладеним договором.

Достовірність відомостей, зазначених у виписці по рахунку, учасниками справи не заперечується.

Дослідивши відомості, що містяться у виписці по рахунку (а.с.47 – 119), апеляційний суд встановив, що загальна сума надходжень на рахунок за період з 28.12.2017 по 13.09.2021 становить 20 540,83 грн, а сума витрат – 11 650,23 грн, отже наявна переплата у розмірі 8 890,60 грн (20 540,83 – 11 650,23)

Такий підхід до визначення заборгованості узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, а саме про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Санфорд Капітал» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Враховуючи заперечення ТОВ «Санфорд Капітал» щодо обгрунтованості і співмірності на правничу допомогу (а.с.186 і зворот), колегія суддів вважає за доцільним зменшити понесені витрати на правничу допомогу з 5 000 грн до 3 000 грн.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвокатки Хворост Дарії Михайлівни, представниці ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал»» на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат на правничу допомогу і 3 633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 січня 2026 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua