Рішення від 22 січня 2026 р. у справі №703/7387/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/7387/25

2/703/302/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

12.11.2025 ТОВ «ФК «Гелексі» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до Смілянського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивує тим, що між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» (23.06.2025 року назву було змінено на ТОВ «ФК «Гелексі») та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики №121157 від 22.11.2019. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000,00 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності.

Відповідач не виконує власні грошові зобов`язання належним чином, має заборгованість, що на дату подання позову складає 24669,50 грн, з яких 5000,00 грн заборгованість за позикою, 19669,50 грн заборгованість по процентам та комісією, що просить стягнути на свою користь, а також судові витрати на сплату судового збору та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2025 відкрито провадження в справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлений строк для подання письмових заяв по суті справи.

Копію ухвали про відкриття провадження в справі надіслано відповідачеві на зареєстровану адресу місця проживання, вказане відправлення ним отримане 06.12.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву ТОВ «ФК «Гелексі» до суду не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.

Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.

Згідно частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно статтею 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, 22.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (23.06.2025 назву було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі») та ОСОБА_1 в електронній формі, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики №121157.

Пунктами 1.1. - 1.3 договору позики передбачено, що за договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк: сума позики 5000,0 грн (п.1.1.1 договору позики); плата за користування позикою у вигляді: процентів, що складає 0,01% в день від поточного залишку позики (п.1.1.2.1 договору позики); комісії, що складає 1,1% в день від початкового розміру позики відповідно п.1.1.1. договору (п.1.1.2.2 договору позики); нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п.1.1.3 Договору позики); нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п.1.1.4 договору позики); строк повернення позики (термін платежу): 21.12.2019 (п.1.1.5 договору позики).

Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника) (п.1.2 договору позики);

Якщо позичальник повертає позику в той самий день, що і день отримання позики - позичальник сплачує на користь позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн. В цьому випадку вимоги п.1.1.2.-1.1.4. не застосовуються (п.1.3 договору позики).

Строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за договором (п. 2.1 договору позики).

Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника (п.2.2 договору позики).

Позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 21.12.2019 (п.4.1 договору позики).

Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті (п.4.2 договору позики).

Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.1.1.5. договору включно (п. 4.3 договору позики).

У разі продовження строку договору позичальником, - нарахування процентів та комісійної винагороди за договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів, на яку продовжено строк договору (п. 4.4 договору позики).

Порушенням умов цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 5.2 договору позики).

За п.5.3 договору, у разі прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, , позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожний день прострочення.

Внесення змін та доповнень до цього договору оформлюється шляхом укладання сторонами додаткових договорів. Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною (п. 9.1 договору позики).

Сторони підтверджують, що даний електронний договір та всі додатки до нього мають таку саму юридичну силу для сторін як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі (п. 9.5 договору позики).

З паперової копії договору, укладеного в електронній формі, вбачається, що він підписаний позичальником ОСОБА_1 електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі.

Відповідачу ОСОБА_1 22.11.2019 було перераховано кошти в розмірі 5000,00 грн, що підтверджується довідкою-повідомленням ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ»), яке на підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Закон України «Про електронну комерцію» передбачає використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідкам прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідач умови кредитного договору не виконав, з наведеного розрахунку заборгованості не вбачається, що ОСОБА_1 здійснювалися оплати на виконаня власних зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором №121157 від 22.11.2019, що становить 24669,50 грн, з яких 5000,00 грн заборгованість за позикою, 19669,50 грн заборгованість по процентам та комісією.

Щодо розміру заборгованості за відсотками та комісією за користування позикою, суд зазначає наступне.

Пунктами 1.1. - 1.3 договору позики передбачено, що за договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк: сума позики 5000,0 грн (п.1.1.1 договору позики); плата за користування позикою у вигляді: процентів, що складає 0,01% в день від поточного залишку позики (п.1.1.2.1 договору позики); комісії (надалі за текстом іменується - «комісійна винагорода» в усіх відмінках), що складає 1,1% в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. договору (п.1.1.2.2 договору позики); нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п.1.1.3 договору позики); нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п.1.1.4 договору позики); строк повернення позики (термін платежу): 21.12.2019 (п.1.1.5 договору позики).

Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника) (п.1.2 договору позики);

Якщо позичальник повертає позику в той самий день, що і день отримання позики - позичальник сплачує на користь позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн. В цьому випадку вимоги п.1.1.2.-1.1.4. не застосовуються (п.1.3 договору позики).

Строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за Договором (п.2.1 Договору позики).

Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника (п.2.2 договору позики).

Позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 21.12.2019 (п.4.1 договору позики).

Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті (п.4.2 договору позики).

Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.1.1.5. Договору включно (п.4.3 Договору позики).

У разі продовження строку договору позичальником, - нарахування процентів та комісійної винагороди за договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів, на яку продовжено строк Договору (п.4.4 договору позики).

Також із графіку платежів до договору позики, що підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором, суд встановив, що сума позики складає 5000,00 грн, проценти за користування позикою - 14,50 грн, комісійна винагорода за користування позикою – 1595,00 грн, термін платежу – 21.12.2019, загальна сума позики - 6609,50 грн.

З аналізу означених умов договору позики суд зробив висновок, що його сторони дійшли згоди про те, що у період строку позики, проценти за користування сумою позики позикодавцем нараховуються за період з 22.11.2019 до 21.12.2019 в сумі 14,50 грн, а комісійна винагорода - в сумі 1595,00 грн, що узгоджується з даними графіку платежів.

Водночас, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних і допустимих доказів досягнутим між сторонами домовленостей про те, що після закінчення строку договору позики, тобто після 21.12.2019, позикодавець має право нараховувати позичальнику відсотки за користування сумою позики 0,01% від залишку суми кредиту за кожен день такого користування, а відповідно позичальник зобов`язаний сплачувати позикодавцю відповідний розмір відсотків.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку позики (кредиту) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право позикодавця (кредитодавця) нараховувати передбачені договором проценти за договором позики (кредиту) припиняється. Права та інтереси позикодавця (кредитодавця) в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція викладене в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 в справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), зазначила наступне: очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. І незважаючи на те, що сторони в кредитних договорах визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку.

Проте позивач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду доказів щодо пролонгації Договору позики в порядку, передбаченому п.9.1 означеного правочину, тобто шляхом укладення додаткової угоди до Договору позики після 13.03.2020.

Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Гелексі», відповідно до ст. 1048 ЦК України, має право на стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування сумою позики в межах погодженого сторонами строку позики, тобто у період з 22.11.2019 до 21.12.2019. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти за користування сумою позики.

Що стосується стягнення з відповідача заборгованості за комісійною винагородою, слід зазначити наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10.06.2017.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 22.11.2019 (день укладення Договору позики), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 22.11.2019 (день укладення договору позики), до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 22.11.2019 (день укладення договору позики), після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 22.11.2019 (день укладення договору позики), умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що п.1.1.2.2 Договору позики передбачена необхідність внесення «комісійної винагороди» в розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики, а п. 5.3 – підвищеної комісійної винагороди. При цьому в договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з отриманням такої комісійної винагороди, за які встановлена щоденна комісійна винагорода.

Ураховуючи, що позивач як позикодавець не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору позики, тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісійну винагороду є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 в справі № 216/7637/21 (провадження № 61-5692св23).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Відтак, суд приходить до висновку про неправомірність нарахування комісії у формі комісійної винагороди та про відмову в стягненні такої складової заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики №121157 від 22.11.2019 у розмірі 5014,50 грн, з яких 5000,00 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням (сумою позики) та 14,50 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами. У іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За платіжною інструкцією від 23.10.2025 №2286, позивачем сплачено 2423,00 грн, відтак судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог слід стягнути із відповідача.

Що стосується надлишково сплаченого позивачем розміру судового збору, що складає 0,60 грн, то суд зазначає про таке.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки у заявах по суті справи позивач, його представник не просили повернути позивачу ТОВ «ФК «Гелексі» надлишково сплачений судовий збір, тому суд у судовому рішенні, яким завершується розгляду справи, не вирішує питання про повернення позивачу надлишково сплаченої суми судового збору. Водночас це не позбавляє позивача подати відповідне клопотання після ухвалення судового рішення.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує вимоги ч.1,2,3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

У п.30 постанови Верховного Суду від 20.07.2021 в справі № 922/2604/20 зроблено правовий висновок, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція є чинною і станом на день ухвалення судом рішення у справі №711/10120/24, доказом чому є постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі №386/136/21 (провадження № 61-10886св24).

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договору про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Гелексі» та адвокатом Рудзеєм Ю.В.; 2) акту наданих послуг правничої допомоги №121157 від 01.09.2025 до договору про надання правничої допомоги від 09.07.2025; 3) довіреності від 09.07.2025; 4) копії свідоцтва про право на заняття адвокатською.

У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості в розумінні положень ст. 12,81 ЦПК України.

З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач заперечень щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу суду не надав.

Водночас, ч. 1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики №121157 від 22.11.2019 в сумі 5014,50 грн, з яких 5000,00 грн - заборгованість за сумою позики, 14,50 грн - заборгованість за процентами за користування позикою, а також 492,47 грн судового збору, 1016,50 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього – 6523 (шість тисяч п`ятсот двадцять три) грн 47 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», місцезнаходження: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1, код ЄДРПОУ 41229318.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складене 23.01.2026.

Суддя І.В. Овсієнко