Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №513/749/25 — Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/749/25

Провадження № 2/513/72/26

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року Саратський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді В.С. Миргород,

при секретарі судового засідання І.О. Аркуші,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Манової Інни Миколаївни до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, суд, -

В С Т А Н О В И В:

06.06.2025 року позивач через свого представника – адвоката Манову І.М. звернулась до суду з зазначеним позовом, який обгрунтовує тим, що за життя батько позивачки ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 17 квітня 2008 року набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 10 серпня 2017 року складений актовий запис № 390 і видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .На час смерті батько ОСОБА_2 фактично проживав разом з сином (рідним, по батьку, братом позивачки) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебував на «Д» обліку в Саратській ЦЛ у лікаря психіатра, був інвалідом 2 групи.

Після смерті батька, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , фактично спадщину прийняв, оскільки проживав з ним за однією адресою, однак в силу своєї хвороби, до нотаріальної контори не звертався та свідоцтво про право на спадщину не отримував.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, про що Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 16 серпня 2022 року складений актовий запис № 352 і видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

24 лютого 2022 року в Україні оголошено воєнний стан і в той час позивачка була певна в тому, що строки для прийняття спадщини на даний час зупинено до закінчення воєнного стану на підставі постанову КМУ №164 від 28 лютого 2022 року , після чого вона зможе оформити свої спадкові права.

На день смерті брата позивачка працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЛ «ДІЛА» на посаді сестри медичної Відділення № 129 (м. Київ вул. Княжий Затон буд.21), робота медичної сестри під час воєнного стану, під час постійних «повітряних тривог» та обстрілів столиці України м. Києва не мала можливості звернутися до нотаріальної контори, також згідно постанови КМУ №164 від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», про яку вона дізналася з засобів масової інформації, вона вважала, що на час дії воєнного стану перебіг строку на прийняття спадщини зупиняється.

При зверненні позивачки до державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, тому що вона не прийняла спадщину у встановлений законом шестимісячний строк та не вступила в права спадкоємця фактично. Нотаріусом була відкрита спадкова справа № 48/2025. Вважає, що строк пропустила з поважної причини та просить суд визначити її додатковий строк, достатній для прийняття спадщини терміном на два місяці з часу набрання рішенням законної сили.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2025 року справу передано у провадження судді Миргород В.С.

Ухвалою судді від 09 червня 2025 року відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження; витребувано у державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. копію спадкової справи №48/2025 після смерті ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На виконання ухвали суду від 06.06.2025 року від державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. надійшла копія спадкової справи №48/2025 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3

Ухвалою суду від 24.07.2025 року підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Манова І.М. в судове засідання не з`явились, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, у передбаченому ЦПК України порядку, клопотання про відкладення розгляду справи не подали, натомість представник позивача адвокат Манова І.М. подала до суду заяву про прроведення судового розгляду без її участі та подивачки , позов підтримують у повному обсязі.

Представник відповідача Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про день, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення виклику до суду в підсистему «Електронний» суд, представник відповідача направив до суду заяву у якій зазначив, що просять справу розглянути за відсутності їх представника та постановити законне рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи з його відсутності.

У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Судом з`ясовано, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №390 Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області та видане 10.08.2017 року відповідне свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис №352 Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та видане 16.08.2022 року відповідне свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач є спадкоємцем другої черги, оскільки є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 по батькові, що підтверджується матеріалами спадкової справи №48/2025 та свідоцтвами про народження. Згідно спадкової справи спадкоємиця ОСОБА_4 відмовилась від належної її частки у спадковому майні, після смерті ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Наявність інших спадкоємців судом не встановлено.

11.03.2025 року позивачка звернулась до державного нотаріуса і дізналась, що фактично пропустила строк прийняття спадщини, про що нотаріусом було складено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.04.2025 року.

Позивачка пропустила строк прийняття спадщини, в зв`язку з чим виникла необхідність звернення до суду з цією позовною заявою.

Строк прийняття спадщини пропущений позивачем обгрунтовано тим, що оскільки спадкодавець - брат позивачки, помер у період введення в Україні воєнного стану та вона працювала медичною сестрою в ТОВ «МЛ «ДІЛА», не мала реальної можливості звернутися до нотаріуса з відповідною заявою та згідно постанови КМУ №164 від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», про яку вона дізналася з засобів масової інформації, вона вважала, що на час дії воєнного стану перебіг строку на прийняття спадщини зупиняється. Вважає ці причини поважними.

У постанові від 03 червня 2021 року по справі № 636/1160/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

В постанові Верховний Суд від 20 березня 2024 року справа №545/1231/23 (провадження № 61-16142св23) зазначив, що оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосується періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини.

Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 № 164.

В подальшому, 06.03.2022 до вказаної постанови внесені зміни, зокрема доповнено пунктом 3, згідно яким установлено, що на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.

Потім, 24.06.2022 року додатково внесені зміни, зокрема пункт 3 Постанови викладено в редакції: «Установити, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини».

Постановою КМУ № 469 від 09.05.2023 року «Про внесення змін до деяких постанов КМУ щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану, пункт 3 Постанови КМУ № 164 від 28.02.2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було виключено. Дані зміни набули чинності 23.05.2023 року.

Починаючи з 25 травня 2023 року, після внесення змін в Постанову КМУ № 164 від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріуса в умовах воєнного стану», строк для прийняття спадщини становить шість місяців з часу відкриття спадщини.

Зміна строків прийняття спадщини також вплинула на можливість своєчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Отже, судом встановлено, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 до нотаріальної контори спадкоємці не зверталися. Спадкова справа буде відкрита вперше 11.03.2025 року лише за заявою ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 .

Строк для подання заяви про прийняття спадщини у позивачки минув 11.02.2023 року, з вказаним позовом позивач звернувся до суду 06.05.2025 року, тобто минув значний проміжок часу між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви, проте позивачем були зазначенні причини поважності строку для прийняття спадщини.

Позивач вважає, що вказані причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними і на цій підставі суд може визначити їй додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постановах від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження №61-12844св18) та від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20) Верховний Суд зробив висновки про те, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Водночас, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи спори про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суди мають враховувати, що прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини потрібними є волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Підставою для визначення судом додаткового строку для подання заяви є виключно наявність поважних причин, тобто таких, які безумовно унеможливлювали вчинення особою дій по прийняттю спадщини. Такі причини та обставини мають існувати об`єктивно, тобто незалежно від особистих уявлень спадкоємця чи сприйняття ним певних фактів. Встановлений законом шестимісячний строк є цілком розумним та достатнім для вчинення спадкоємцем юридично значимих дій щодо прийняття спадщини, а тому причини, які об`єктивно унеможливлювали вчинення дій щодо прийняття спадщини, мають існувати протягом усього цього строку, або принаймні його істотної частини з такими наслідками, щоб протягом решти строку спадкоємець об`єктивно не мав змоги реалізувати своє право на прийняття спадщини.

У зв`язку із військовою агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Закінчення строку прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_6 , припадає на час, коли в Україні введено воєнний стан, який наразі не припинено.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, як на поважну причину пропуску строку на прийняття спадщини посилається на те, що в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, у зв`язку з чим вона через події в країні, через постійні обстріли та роботу медичної сестри, яка потребувала її постійної присутності, невчасно подала заяву про прийняття спадщини, після смерті брата. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до постанови КМУ №164 від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», про яку вона дізналася з засобів масової інформації, вона вважала, що на час дії воєнного стану перебіг строку на прийняття спадщини зупиняється.

Щодо наявності відповідних рішень КМУ про спадкування під час воєнного стану, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Постанови КМУ від 06 березня 2022 року № 209 «Про деякі питання реєстрації в умовах воєнного стану та внесення змін до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 164», вказану постанову № 164 доповнено п. 3, який передбачав наступне: «Установити, що на час дії воєнного стану перебіг строку на прийняття спадщини зупиняється».

Отже, зазначена вище постанова КМУ та введення воєнного стану давали підстави позивачу сподіватись, що після закінчення дії воєнного стану, або коли відпадуть обставини, які несуть ризик її життю та здоров`ю вона матиме змогу звернутись до нотаріуса та безперешкодно отримати спадщину.

У зв`язку з внесенням змін постановою КМУ «Про несення змін до деяких постанов КМУ щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану» від 24.06.2022 року № 719 внесено зміни до постанови КМУ № 164 та визначено що перебіг строку на прийняття спадщини або відмови на її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 10 місяців.

Пізніше, 31 січня 2023 року оприлюднено постанову Верховного Суду в справі 676/47/21 якою надаючи оцінку п. 3 постанови КМУ №164, останній вважає, що вона суперечить статтям 1270, 1272 Цивільного кодексу України, а тому не підлягає застосуванню. Судом зроблено висновок, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини і такі строки не можуть змінюватись постановами КМУ.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Отже станом на час відкриття спадщини 11.08.2022 року, держава гарантувала спадкоємцю своїм нормативно-правовим актом (зазначені вище постанови КМУ), що строки на прийняття спадщини будуть зупинені, а відповідно з метою захисту життя та здоров`я спадкоємець не повинен вчиняти дії щодо прийняття спадщини, в тому числі звертатись до нотаріуса.

Тобто позивачу після введення воєнного стану, через об`єктивні причини, законодавством було спочатку гарантовано зупинення перебігу строку на прийняття спадщини через прийняття відповідної постанови КМУ, пізніше такий строк було продовжено, а потім рішенням Верховного Суду визнано, що попередні акти КМУ про зупинення та продовження строку на прийняття спадщини фактично не підлягають застосуванню через те, що такі суперечать вищому нормативно-правовому акту. Поряд з цим, суд також звертає увагу на те, що за цих обставин необхідно звернути увагу на доктрину легітимних очікувань.

Так, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22 (провадження №К/990/25849/22 наголошується, що застосування принципу «легітимних очікувань», як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, ВС зазначив, що принцип «легітимних очікувань» полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки. Правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права(законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору. Водночас відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Разом з тим, легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Доктрина легітимних очікувань та принцип правової визначеності є важливими поняттями в правовій системі, але мають свої відмінності. Доктрина легітимних очікувань - це принцип, за яким органи влади повинні дотримуватися своїх обіцянок та очікувань, які вони викликали у особи. Принцип правової визначеності, у свою чергу, означає, що правові норми мають бути чіткими, зрозумілими та стабільними, щоб громадяни могли передбачати наслідки своїх дій. В свою чергу, доктрина легітимних очікувань зосереджена на конкретних обіцянках та очікуваннях, викликаних діями органів влади.

Принцип правової визначеності охоплює загальну стабільність та передбачуваність правових норм, а не лише конкретні обіцянки.

Доктрина легітимних очікувань сприяє стабільності у конкретних ситуаціях, захищаючи очікування громадян від несподіваних змін у діях органів влади.

Принцип правової визначеності забезпечує стабільність у всьому правовому регулюванні, дозволяючи громадянам передбачати наслідки своїх дій, незважаючи на те, чи є у них конкретні обіцянки від органів влади.

Доктрина легітимних очікувань може обмежувати дискреційні повноваження органів влади, заважаючи їм змінювати свої позиції, які викликали обґрунтовані очікування у громадян.

Принцип правової визначеності не обмежений дискреційними повноваженнями, а радше зосереджений на забезпечення стабільності правових норм загалом.

Про застосування положень постанови КМУ № 164 від 28.02.2022 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» надавалися офіційні роз`яснення Мінюстом, які висвітлювалися з засобах масової інформації, також інформація щодо цього розміщувалася на Facebook; певний період часу самі нотаріуси надавали такі консультації щодо зупинення строків для прийняття спадщини. Останнє, на переконання суду, могло свідчити про те, що громадяни, які отримували таку інформацію, могли мати легітимне переконання, зокрема щодо зупинення строків спадкування.

За встановлених обставин також слід звернути увагу на принцип «належного врядування». У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» викладено окремі стандарти діяльності влади, зокрема розкрито елементи змісту принципів «належного врядування», які зобов`язують державу запровадити внутрішні процедури, що посилять прозорість і ясність дій, мінімізують ризик помилок. В умовах існування української демократичної держави «правова процедура» насамперед важлива для осіб, які прагнуть відчувати відповідальність за ухвалені державою рішення і мати впевненість у тому, що органи влади будуть дотримуватися принципу верховенства права, та очікують справедливого ставлення до людини, поваги до її гідності з боку держави. Таким чином вважали, що задоволення позову буде відповідати дійсним засадам справедливості, захистить законні інтереси позивачки, що загалом становить сутність легітимності дій влади та забезпечує довіру (public trust) до неї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року по справі 912/2797/21 наголосила, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З іншого боку, як зазначила ВП ВС, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, принцип належного врядування у справах про спадкування передбачає, що будь-який орган влади, суд, нотаріус та інші задіяні особи діятимуть у відповідності з законом та правилами, забезпечуючи, щоб спадкування здійснювалось відповідно до волі спадкодавця та законних інтересів спадкоємців. Такі обставини дають змогу прийти до висновку, що наявність зазначених нормативно-правових актів з регулювання питання спадкування під час воєнного стану може свідчити про порушення принципів правової визначеності та «належного врядування», а також доктрини легітимних очікувань, що додатково вказує на поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття (дня смерті особи), незалежно від часу її фактичного прийняття чи отримання свідоцтва.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32).

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia). Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосований в практиці Європейського суду, отримане (хоча і не оформлений належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Також суд враховує рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13 червня 1979 року, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000, при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

За вказаних вище обставин та враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності поважних причин пропуску нею строку для прийняття спадщини за законом після смерті брата.

Аналізуючи викладене та оцінюючи наявні у справі докази, приймаючи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачем строку на подання заяви про прийняття спадщини, а тому приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та надання позивачу строку тривалістю у два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 211, 259, 247, 263-265, 268 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини– задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном два місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 26.01.2026 року.

Суддя В. С. Миргород