Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №750/8369/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 січня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/8369/25

Головуючий у першій інстанції – Косенко О. Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/175/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Мамонової О.Є.,

суддів – Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення частки у праві спільної часткової власності,-

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 364, 365 ЦК України, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , грошову компенсацію за 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 в сумі 178 138 грн.

Позов обґрунтовувала тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.07.2024 за нею визнано право власності на 3/4 частку квартири АДРЕСА_1 , цим же рішенням встановлено, що відповідачці належить 1/4 частки спірної квартири.

Зазначала, що свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначене майно нею та відповідачкою не отримувалося.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.09.2025 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на майно - залишено без задоволення.

Повернуто ОСОБА_1 грошові кошти, в сумі 178 138 грн, які внесені на депозитний рахунок суду ОСОБА_1 на підставі платіжної інструкції №0.0.4431450023.1 від 27.06.2025 за наступними банківськими реквізитами: UA128201720355289002000005960, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 26295412, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, призначення платежу «застава за ОСОБА_2 , згідно ухвали Деснянський районний суд м. Чернігів від 19.06.25 по справі № 750/8369/25, внесені ОСОБА_1 ».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 365 ЦК України та звів перевірку підстав лише до пп. 3, 4 ч. 1 цієї статті, не дослідивши самостійні підстави пп. 1, 2 (незначність частки та неподільність речі), не дав оцінки технічній неможливості виділу 1/4 у натурі в квартирі з відповідною конфігурацією, проігнорував факт попереднього внесення компенсації на депозит суду як ключової умови застосування ст. 365 ЦК України.

Зазначає, що спірна квартира загальною площею 56,8 кв.м має таке планування: коридор, кухня 4,7 кв.м, санвузол; доступ до інших приміщень - кімнат 11,0 кв.м та 12,6 кв.м і кухні - здійснюється виключно через кімнату 16,8 кв.м, що з огляду на технічні характеристики унеможливлює виділ 1/4 частки в натурі без зміни функціонального призначення приміщень та істотного порушення умов користування.

Уважає, що неможливість спільного володіння і користування підтверджується тривалою фактичною неучастю відповідачки у користуванні майном, відсутністю домовленостей між співвласниками щодо порядку користування, а також процесуальною пасивністю відповідачки (неподання відзиву, неявка), що у сукупності перешкоджає належному утриманню та використанню квартири.

Указує, що висновок суду про наявність «істотної шкоди» обґрунтовано формально виключно на відомостях Державного реєстру речових прав, які самі по собі не є вичерпним доказом відсутності іншого житла у відповідачки, з огляду на те, що реєстр запроваджено з 2013 року й не охоплює всі права, набуті раніше, а також об`єкти, розташовані на тимчасово окупованій території (відповідачка зареєстрована за адресою в м. Алчевськ).

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки – адвоката Шолох О.В., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які посилалася у позовній заяві. Зокрема, матеріали справи не містять інформації щодо підтвердження наявності у відповідачки іншого житла, доказів на підтвердження неможливості спільного володіння і користування квартирою.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 9 зворот).

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.07.2024 у справі №750/3958/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування – задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 10-12). Заочне рішення набрало законної сили 16.08.2024.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.07.2024 встановлено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу №612/2021 за заявою про прийняття спадщини від 04.08.2021, поданої ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою померлого, про що свідчать копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 .

Також, 02.11.2021 із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 звернулася його падчерка – ОСОБА_2

02.02.2022 державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №382/02-31, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . У постанові державним нотаріусом зазначено, що спадкоємицею по спадковій справі є рідна сестра померлого - ОСОБА_1 . Також, в даній спадковій справі зберігається заява про прийняття спадщини від ОСОБА_2 , котра є його падчеркою, а відповідно дочкою дружини спадкодавця - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій належить частка у праві власності на квартиру, яка була набута в зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем по договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Фефеловою Ю.К. приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу 20.06.2012 за реєстровим №1467.

Відповідно до технічного паспорту квартири розташованої у АДРЕСА_2 її загальна площа становить – 56,8 кв.м., з яких: коридор – 3,9 кв.м., вбиральня – 0,8 кв.м., ванна – 3,1 кв.м., кухня – 4,7 кв.м., кімната –16, 8 кв.м., кімната – 11,0 кв.м., шафа – 1,0 кв.м., кімната – 12,5 кв.м., коридор – 1,2 кв.м., балкон – 1,8 кв.м. Житлова площа становить – 40,3 кв.м. (а.с. 14-15).

Згідно зі звітом про оцінку майна №022/02/2024 від 05.02.2024, складеним ТОВ «Центр технічної інвентаризації та оцінки майна «ПРАВЕКС», ринкова вартість квартири, яка розташована в АДРЕСА_2 , загальною площею 55,9 кв.м, становить 712 552 грн, ринкова вартість 1/4 частки квартири становить 178 138 грн (а.с. 16).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 18.02.2025 № 413770891 та відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.09.2025 № 1791653 за ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності зареєстровано 3/4 квартири за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 13 зворот, 38).

ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок суду грошові кошти в сумі 178 138 грн (а.с. 20).

Зважаючи на конкретні обставини даної справи, правовідносини, які виникли між сторонами охоплюються змістом статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі стаття 1 Першого протоколу), яка, як і практика ЄСПЛ застосовуються як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV).

Отже, відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» [2]).

В свою чергу право власності не є абсолютним і може бути обмежене. ЄСПЛ підкреслює, що перше і найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, щоб будь-яке втручання органів державної влади в право на повагу власності було «законним»: другий абзац встановлює, що держави уповноважені здійснювати контроль за користуванням майном шляхом забезпечення виконання «законів». Більш того, верховенство права, одна з основ демократичного суспільства, втілюється у всіх статтях Конвенції. Питання про те, чи було досягнуто справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 31 рішення ЄСПЛ у справі «Ісмаїлов проти Росії» [3]).

Таким чином, для того, щоб з`ясувати чи було порушено право гарантоване статтею 1 Першого протоколу Суду необхідно дати відповідь на питання: 1) чи було втручання у право передбачене законом; 2) чи переслідувало воно легітимну мету (було здійснено «в інтересах суспільства»); 2) чи було досягнуто справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи.

У силу положень статтей 21, 24, 41 Конституції України, статтей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Досліджуючи в даній справі дотримання принципу законності суд в першу чергу враховує, що виходячи із змісту Статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із ч. 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. 4, 5, 13 ЦПК України).

Також нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (ст. 386 ЦК України).

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

У ч. 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1-3 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.01.2012 у справі № 6-81цс11, від 02.07.2014 у справі № 6-68цс12 та від 24.02.2016 у справі № 6-2784цс15 та від 23.11.2016 у справі № 6-1943цс16 та підтримана численними постановами Верховного Суду, зокрема постановами від 02.06.2021 у справі № 569/10336/18, від 10.01.2024 у справі № 344/6767/14-ц та іншими.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/1754/17 зроблено висновок про те, що відсутність у ст. 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень ст. 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

У постанові Верховного Суду від 09.10.2019 в справі №750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок щодо застосування п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України та вказано, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

В свою чергу, виходячи із особливостей спірних правовідносин правильність застосування норм права, які регулюють взаємовідносини між сторонами і їх відповідність «праву однієї із сторін» буде оцінена при вирішенні питання щодо «пропорційності» втручання у право власності.

Вирішуючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право однієї із сторін «легітимну мету» (було здійснено «в інтересах суспільства»), суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики ЄСПЛ поняття «суспільний інтерес» дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання.

Говорячи про те, чи втручання у право підтримує «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, Суд звертає увагу на те, що намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 Першого протоколу в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями (пункт 28 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» [4]).

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власницею 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , інша 1/4 частка спірної квартири належить ОСОБА_2 .

Позовна заява ОСОБА_1 не містить будь-якого обґрунтування підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй частку в спірній квартирі.

Так, установлено, що спірна квартира має три кімнати, її загальна площа становить 56,8 кв.м, житлова площа – 40,3 кв.м. З урахуванням належної ОСОБА_2 1/4 частки, на неї припадає 14,2 кв.м загальної площі та 10,08 кв.м житлової площі.

Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо. У цій справі, з огляду на те, що квартира є трикімнатною, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати частку ОСОБА_2 у спірній квартирі незначною.

При цьому саме лише посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що розмір частки відповідачки є незначною, не може бути достатньою підставою для припинення права власності відповідачки на зазначену частку, оскільки у разі задоволення позову буде порушено принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

У справі відсутні докази того, що спірна квартира є неподільною, таким доказом, як правило, є висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що технічної можливості поділити квартиру між співвласниками неможливо. Відтак посилання заявниці в апеляційній скарзі на неподільність вказаного майна є лише припущенням.

Суд першої інстанції правильно констатував, що матеріали справи не містять інформації на підтвердження наявності у відповідачки іншого житла.

Таким чином, фактичне позбавлення відповідачки права власності на єдине повноцінне житло у розумінні статті 1 Першого протоколу не буде відповідати критеріям втручання у право передбачене законом, не підтверджує наявність при втручанні у право власності легітимної мети і відповідність принципу здійснення «в інтересах суспільства» та порушуватиме справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи.

Не заслуговує на увагу посилання позивачки на те, що суд дійшов помилкового висновку про заподіяння відповідачці істотної шкоди у разі припинення її права власності на спірну квартиру.

У постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, має робитись у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

З урахуванням зазначеного та встановлених обставин справи, районний суд обґрунтовано не взяв до уваги твердження позивачки про те, що припинення права відповідачки на частку спірного майна не завдасть їй істотної шкоди.

Окрім того, апеляційний суд уважає хибним посилання позивачки на наявність перешкод у користуванні та утриманні квартири, адже тривала фактична неучастю відповідачки у користуванні майном та відсутністю домовленостей між співвласниками щодо порядку користування, не свідчить про неможливість користування позивачкою квартирою.

Факт попереднього внесення ОСОБА_1 грошової компенсації на депозит суду не має вирішального значення для вирішення питання про припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні за відсутності встановлених частиною першою статті 365 ЦК України підстав.

При цьому, дійшовши висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, районний суд повернув позивачці кошти у розмірі 178 138 грн, які були зараховані на депозитний рахунок суду.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.09.2025 - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 січня 2026 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко