Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №481/692/25 — Миколаївський апеляційний суд

26.01.26

22-ц/812/112/26

Провадження № 22-ц/812/112/26 Суддя першої інстанції Вжещ С.І.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 січня 2026 року м. Миколаїв Справа № 481/692/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

при секретарі судового засідання - Повертайленко Ю.В.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - Лабик Руслан Романович , на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року, повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вжещ С.І., в залі судового засідання в м. Новий Буг, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,

В С Т А Н О В И В:

09 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - Лабик Р.Р. , звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (далі - АТ «СК «ББС Іншуранс») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позов обґрунтовано тим, що внаслідок ДТП, яка сталася 21 листопада 2024 року близько 17:07 год., на автодорозі Н-11 «Дніпро-Миколаїв», неподалік м. Новий Буг, виникла ДТП (наїзд транспортного засобу на велосипедиста) за участі автомобіля марки Volkswagen модель Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухаючись в напрямку м. Кривий Ріг, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному напрямку.

Від отриманих тілесних ушкоджень її син - ОСОБА_4 загинув на місці пригоди.

21 листопада 2024 року слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Миколаївській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024150000001005.

Зазначала, що АТ «СК «ББС Іншуранс» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № № 222230829, згідно з яким страховик взяв на себе зобов`язання у випадку настання страхової події відшкодувати завдану страхувальником шкоду життю, здоров`ю та майну третіх осіб при експлуатації забезпеченого транспортного засобу транспортного засобу марки Volkswagen модель Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вказувала, що вона є матір`ю померлого ОСОБА_4 , особою пенсійного віку, яка вела спільний побут разом із загиблим, проживаючи з ним однією сім`єю, є непрацездатною особою в силу досягнення пенсійного віку. Померлий ОСОБА_4 у повній мірі її підтримував як фінансово у межах власних доходів, так і особисто.

26 грудня 2024 року представник позивачки повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», із заявою на виплату страхового відшкодування.

06 лютого 2025 року АТ «СК «ББС Іншуранс» надіслано ОСОБА_1 лист № 415-11, яким повідомлено про отримання 06 січня 2025 року заяви на виплату страхового відшкодування та необхідності надання додаткових документів.

Не погоджуючись з вимогами страховика, позивачкою прийнято рішення про звернення в суд за захистом своїх порушених прав на страхове відшкодування.

По даному страховому випадку, загальна сума страхового відшкодування становить 414 600 грн, що перевищує 320 000 грн страхової суми.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «СК «ББС Іншуранс» на її користь 96 000 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди, 30 600 грн - в рахунок відшкодування витрат на поховання потерпілого та 193 400 грн - страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «СК «ББС Іншуранс» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 96 000 грн, страхове відшкодування витрат на поховання потерпілого у розмірі 30 600 (тридцять тисяч шістсот) гривень.

Стягнуто з АТ «СК «ББС Іншуранс» в дохід держави судовий збір у розмірі 3 028 грн.

В позовних вимог про стягнення 193 400 грн страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка є матір`ю потерпілого ОСОБА_4 , який у результаті ДПТ загинув. Так як цивільно - правова відповідальність транспортного засобу, що був знаряддям кримінального правопорушення застрахований у АТ «СК «ББС Іншуранс», то саме відповідач має обов`язок виплати моральної шкоди на користь позивачки у розмірі 96 000 грн та витрати, які вона понесла на поховання у сумі 30 600 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 193 400 грн у зв`язку з втратою годувальника, суд дійшов висновку, що загиблий ОСОБА_4 не мав заробітку або іншого виду доходу, а його мати, позивачка ОСОБА_1 отримує пенсію, розмір якої перевищує прожитковий мінімум, а тому позивачка не довела належними доказами обставин перебування її на утриманні загиблого ОСОБА_4 , а також необхідності такого утримання.

Не погодившись з рішенням суду, в частині відмови у стягненні страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - адвокат Лабик Р.Р., подала апеляційну скаргу, де посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати в оскаржуваній частині, та ухвалити в цій частині нове судове рішення яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка на момент ДТП була непрацездатною.

Згідно статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 20 березня 2024 року у справі № 381/1349/22; від 15 березня 2023 року у справі № 272/463/22; від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22; від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц; від 06 травня 2020 року у справі №742/554/19-ц; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, які судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано.

Позивачка є непрацездатною особою, інших доходів крім пенсії не мала, хворіє та потребує постійного лікування, а тому мала право на день смерті сина право на одержання від нього утримання.

Суд першої інстанції помилково вважав недоведеним перебування позивачки на утриманні загиблого сина та потребу в такому утриманні, ігноруючи надані позивачкою докази та правові висновки Верховного Суду. Факти конфліктів між матір`ю та сином щодо відмови матері утримувати сина (справи про домашнє насильство) не спростовують її права на утримання від сина, оскільки це право виникає з факту непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а не з відсутності конфліктів. Більше того, ці конфлікти можуть свідчити про складні життєві обставини, в яких перебувала позивачка. Наявність іншого сина ( ОСОБА_5 ) також не є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, оскільки право на утримання від одного сина не виключає такого ж права від іншого, і кожен з них, відповідно до закону, зобов`язаний утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги.

АТ «СК «ББС Іншуранс» надало відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідач зазначав, що в даному випадку обов`язок виплати страхового відшкодування виникає у страховика на підставі договірних зобов`язань, а не з зобов`язання, яке виникає внаслідок заподіяння шкоди (стаття 11 ЦК України).

На страховика покладається обов`язок виплатити страхове відшкодування, що не є тотожним відшкодуванню збитків у розумінні частини 2 статті 22 ЦК України, та має інший порядок визначення, встановлений у договорі або акті цивільного законодавства.

Новобузькою міською радою у листі від 26 лютого 2025 року № 394-02-12 повідомлено, що Новобузька міська рада не володіє інформацією про факт утримання покійним ОСОБА_4 інших осіб. Допомогу по здійсненню догляду на непрофесійній основі особа не отримувала.

Позивачкою не було надано документів, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого позивачки.

Відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України № 00048345197 від 06 грудня 2024 року.

ОСОБА_1 проживала разом з сином ОСОБА_4 в період з 1998 року до дня смерті сина - ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено актом про проживання, затвердженого міським головою Новобузької міської ради 11 квітня 2025 року та довідкою № 49 про осіб, місце проживання яких реєструвалося в період з 12 лютого 2024 року по 12 лютого 2025 року, виданою адміністратором відділу «ЦНАП» Новобузької міської ради Полуднєвою Т.В. від 12 лютого 2025 року.

Згідно повідомлення начальника Залізничного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Когутич І.Б. від 07 лютого 2025 року № 53/33.22-16 ОСОБА_4 , розлучений 29 березня 2005 року. Актові записи про народження дітей у ОСОБА_4 відсутні.

Батько ОСОБА_4 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 06 грудня 2024 року № 00048344345.

21 листопада 2024 року на автодорозі Н-11 «Дніпро-Миколаїв», неподалік м. Новий Буг, виникла ДТП (наїзд транспортного засобу на велосипедиста) за участі автомобіля марки Volkswagen модель Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який рухаючись в напрямку м. Кривий Ріг, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який рухався у зустрічному напрямку.

Внаслідок ДТП велосипедист ОСОБА_4 загинув на місці пригоди, що підтверджено протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21 листопада 2024 року та схемою до протоколу огляду, висновком експерта № 2622 від 06 січня 2025 року.

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024150000001005 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, що підтверджено Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03 січня 2025 року.

Відповідальність водія транспортного засобу марка «Volkswagen модель Crafter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди застрахована відповідно до Полісу № 222230829 у АТ «СК «ББС Іншуранс».

Представником позивачки ОСОБА_7 26 грудня 2024 року до АТ «СК «ББС Іншуранс» було подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяви на виплату страхового відшкодування, а саме, витрат на поховання, відшкодування завданої моральної шкоди та витрат пов`язаних із втратою годувальника.

ОСОБА_1 на поховання ОСОБА_4 витратила 30 600 грн, що підтверджено товарним чеком від 07 грудня 2024 року № 83 (а.с.69).

З довідки виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 07 січня 2025 року вбачається, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV у розмірі 5 582,18 грн на місяць.

Як вбачається з постанов Новобузького районного суду Миколаївської області по справам № 481/864/24, № 481/1906/24, № 481/1964/24, ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 та частиною 2 статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства, яке полягало в умисному вчиненні діянь психологічного та економічного характеру, а саме, вимаганні грошей у потерпілої його матері ОСОБА_1 .

У контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішених вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до частини 1 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно з пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Отже, норма права спеціального закону містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Приписами частин 1 статті 1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Отже, визначено коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а саме: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Також для визначення суми відшкодування, яку мають право вимагати кожна із непрацездатних осіб, треба визначити середньомісячний дохід померлого.

Згідно підпункту е) пункту 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника до заяви для отримання страхового відшкодування потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, мають бути додані документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.

Документи, визначені даним пунктом, надаються в оригіналі або належним чином оформлених копіях. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.

Наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи встановлюється на підставі доказів.

Документи, що мають бути надані страховику для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, чітко визначені та регламентовані підпунктом е) пункту 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», це зокрема: документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, в пункті 2.1 статті 2 якого зазначено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Отже, до даних правовідносин сторін підлягають застосуванню правові механізми, визначені цим Законом, а не загальні правові норми.

Таким чином, для встановлення факту утримання з метою оформлення страхового відшкодування необхідно, щоб утримуваний був непрацездатним до дня смерті потерпілого і перебував на його утриманні не менше одного року до його смерті.

Визначення поняття «непрацездатні громадяни» надано у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

При цьому, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримувала пенсію за віком у розмірі 5 582.18 грн, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Із матеріалів справи не вбачається можливим визначити дохід померлого ОСОБА_4 за останній рік до її смерті, а також зробити висновки про те, що позивачка мала право отримати відшкодування у зв`язку з втратою годувальника, а також, що вона знаходилася на повному утриманні померлого.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та надані сторонами докази на підтвердження доводів позовної заяви та їх заперечень суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, у порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 цих позовних вимог, оскільки позивачка належними та допустимими доказами не довела, що перебувала на утриманні померлого сина ОСОБА_4 , який ніде не працював, доходів не отримував, та його можливість утримувати позивачку.

При цьому, розмір власної пенсії позивачки (5 582.18 грн при прожитковому мінімумі 2 361.00 грн) не свідчить про те, що допомога з боку померлого була основним і постійним джерелом існування для позивачки.

При цьому, суд першої інстанції також дав вірно правову оцінку письмовим доказам, наданим позивачкою, а саме: актам органу місцевого самоврядування про спільне проживання ОСОБА_1 разом із померлим ОСОБА_4 за однією адресою, а також актам обстеження житлово-побутових умов проживання позивачки, які не є окремими та беззаперечним доказом підтвердження факту її перебування на утриманні сина у розумінні статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 734/2313/17, від 03 червня 2021 року у справі № 705/3172/19.

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 381/1349/22; від 15 березня 2023 року у справі № 272/463/22; від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22; від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність судового рішення, оскільки у наведених справах встановлені фактичні обставини є відмінним, судові рішення відрізняються процесом доказування позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, що позивачка є непрацездатною особою, інших доходів крім пенсії не мала, хворіє та потребує постійного лікування, а тому мала право на день смерті сина право на одержання від нього утримання, апеляційним судом відхиляються, оскільки скаржник в даному випадку не розмежовує поняття «позивачка мала право на утримання від свого сина» та поняття, що визначає стаття 1200 ЦК України та пункт 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» «позивачка перебувала на утриманні померлого сина ОСОБА_4 та останній мав можливість утримувати позивачку, а для позивачки таке утримання було постійним і основним джерелом засобів до існування». У даній справі факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалася, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Для встановлення факту перебування на утриманні, є необхідність доведення позивачкою, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для неї допомога з боку померлого сина. При цьому, особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З огляду на зазначене, доказів, які б підтверджували правові підстави для застосування зазначених норм матеріального права, матеріали справи не містять.

Водночас, апеляційний суд погоджується з твердженнями скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно надав оцінку конфліктам між матір`ю та сином, які були розглянуті в рамках адміністративних справ про домашнє насильство та посилався на наявність іншої дитини у позивачки. Між тим, така помилковість не вплинула на правильність вирішення спору.

За своїм змістом усі доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди позивачки з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин сторонами до суду не надано.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржувалось, а тому апеляційним судом законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині не перевірялась.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача;

у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1 , 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, в рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - Лабик Руслан Романович , залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякової

Повне судове рішення складено 26 січня 2026 року