Вирок від 14 січня 2026 р. у справі №482/1904/19 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“15” січня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

потерпілого ОСОБА_10

представника потерпілого –

адвоката ОСОБА_11

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12019150280000413

за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 та прокурора Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_12

на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2022 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нова Одеса Миколаївської області, студента Миколаївського аграрного національного університету, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2022 року ОСОБА_8 засуджений за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 40 годин.

Звільнено ОСОБА_8 від покарання на підставі ст. 106, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строку давності.

Залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 та ОСОБА_13 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 .

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_14 за ч. 1 ст. 126 КК України закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості останнього та неможливістю їх отримати.

Потерпілий ОСОБА_10 просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання в межах санкції статті з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_10 майнову та моральну шкоду, спричинену внаслідок його неправомірних дій, в межах заявлених позовних вимог на загальну суму 320 824,34 грн.

Прокурор ОСОБА_12 просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним за ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважає, що змінений обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 від 19.01.2022 складено та затверджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, не відповідає приписам ст. 36, 337-338 КПК України. Зазначив, що у даному випадку, склавши новий обвинувальний акт, прокурор не змінив ані обсяг, ані кваліфікацію злочину, а уточнив фактичні обставини злочину, що законом не передбачено.

Вказав, що змінений обвинувальний акт від 19.01.2022 затверджено першим заступником керівника Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_16 . При цьому, згідно постанови про групу прокурорів, що була надана під час судового розгляду, прокурор ОСОБА_16 не є особою, яка здійснює процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні. На думку апелянта, перший заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_16 не мав повноважень процесуального керівника, оскільки рішення щодо визначення його прокурором, які здійснюватимуть повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, керівником органу прокуратури не приймалось. Відповідно, не мав повноважень щодо затвердження обвинувального акта щодо ОСОБА_8 .

Вважає, що правовим наслідком складання обвинувального акта, що не відповідає вимогам ст. 338 КПК України та його затвердження неуповноваженою особою, є не притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом.

На думку апелянта, за відсутності належної зміни обвинувачення є необґрунтованим і позбавленим правових підстав здійснення за новим обвинувальним актом судового розгляду в цьому проваджені, що вказує на неможливість прийняття рішення про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину за обставин, передбачених новим обвинувальним актом. На переконання апелянта, зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому вирок підлягає скасуванню, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 - закриттю.

Прокурор ОСОБА_12 вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкоджало ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 , що потягло за собою призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м`якість.

На думку апелянта, суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення без належного аналізу здобутих у справі доказів, наданих стороною обвинувачення та без наведення відповідного спростування пред`явленого обвинувачення.

Зазначила, що ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_8 та засудивши його за ч. 1 ст. 126 КК України, суд взагалі не виклав формулювання обвинувачення, визнаного ним доведеним, щодо обставин умисного завдання удару потерпілому ОСОБА_10 , який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, та усіх істотних ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення.

Вважає, що суд першої інстанції, змінивши правову кваліфікацію з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Зазначила, що зміст заяви потерпілого ОСОБА_17 від 01.08.2019 полягав саме у спричиненні останньому тілесних ушкоджень невідомою йому, на той час, особою.

Судом взято до увагу протокол слідчого експерименту від 22.08.2019 за участю потерпілого ОСОБА_17 , де останній зазначив, що він не бачив, чим йому був завданий удар в область ока, і хто саме його завдав. Проте, не взято до уваги додатковий допит потерпілого, під час якого він повідомив, що після того, як він впав від удару по нозі на груди та почав підійматися, то бачив, як ОСОБА_8 наніс йому удар кулаком з виступаючим за ударну площину зігнутим 3 пальцем в область лівого ока.

На переконання апелянта, факт нанесення потерпілому удару в область обличчя обвинуваченим ОСОБА_8 також підтверджено в ході судового розгляду показаннями свідка ОСОБА_18 , яка повідомила, що бачила як обвинувачений наніс потерпілому один удар в область обличчя.

Просить звернути увагу, що під час судового розгляду проведено комісійну судово-медичну експертизу № 57-К від 10.08.2021, за висновками якої потерпілому ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати загальної працездатності не менш як на одну третину (що складає 35%). Цей висновок визнаний судом належним та допустимим доказом, який також узгоджується з його показаннями та іншими доказами у справі.

Зазначила, що суд першої інстанції вказані докази як окремо, так і в їх сукупності належним чином не оцінив, обґрунтованих мотивів, з яких він їх відкинув у вироку не навів, не здійснив належної оцінки між діями обвинуваченого та спричиненими тілесними ушкодженнями, внаслідок чого дійшов до передчасного та необґрунтованого висновку про перекваліфікацію діяння обвинуваченого з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України. На думку апелянта, дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 121 КК України.

Потерпілий ОСОБА_10 , оспорюючи вирок в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 та призначеного йому покарання, навів аналогічні доводи, що і прокурор.

Також потерпілий додав, що під час розгляду судом першої інстанції даного кримінального провадження, ним було заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_8 про стягнення на його користь майнової шкоди у розмірі 70 824,34 грн та моральної шкоди 250 000 грн, спричиненої незаконними діями обвинуваченого.

На переконання апелянта, цивільний позов безпідставно залишений судом першої інстанції без розгляду.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

29 липня 2019 року приблизно о 22:00 год. неповнолітній ОСОБА_8 перебував за адресою: Миколаївська область, Миколаївський (Новоодеський) район, с. Баловне, в безіменному провулку між вул. Степова та вул. Миру, поблизу бару ПП «Мокут».

В цей час, між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, в ході якого на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на завдання удару ОСОБА_10 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи за вищевказаною адресою, діючи умисно та протиправно, підійшов до ОСОБА_10 та кулаком правої руки наніс останньому один удар в область обличчя. Своїми умисними діями ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_10 фізичний біль, але потерпілому не було спричинено тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_8 , які виразились в умисному завдані удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 126 КК України.

Між тим, згідно обвинуваченню, яке під час судового розгляду прокурором змінено в порядку ст. 338 КПК України, 29 липня 2019 року близько 22:00 год. (більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим), ОСОБА_8 перебував за адресою: Миколаївська область, Миколаївський (Новоодеський) район, с. Баловне, в безіменному провулку між вул. Степова та вул. Миру, поблизу бару ПП «Мокут».

В цей час, між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, в ході якого на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , перебуваючи за вище вказаною адресою, ОСОБА_8 , діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підійшов до ОСОБА_10 ззаду та наніс останньому один удар правою ногою в область лівої гомілки потерпілого. Від отриманого удару ОСОБА_10 втратив рівновагу та впав на землю.

ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 , підійшов до потерпілого, який знаходився в положенні лежачи обличчям до землі, та наніс останньому один удар кулаком з виступаючим за ударну площину зігнутим третім пальцем (який є тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею) в область лівого ока.

В результаті вказаних дій, ОСОБА_8 спричинив потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступеня з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока, по ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати загальної працездатності не менш як на одну третину (що складає 35%).

Таким чином, згідно висунутому обвинуваченню, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, що спричинило втрату функцій органу, поєднане зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.

Однак суд першої інстанції, аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, дійшов висновку, що кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України є помилковою.

За висновком суду першої інстанції, ОСОБА_8 кулаком правої руки наніс ОСОБА_10 один удар в область обличчя, чим своїми умисними діями спричинив ОСОБА_10 фізичний біль, але потерпілому не було спричинено тілесних ушкоджень. Тому кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 126 КК України.

В обґрунтування зазначених висновків, суд першої інстанції послався на висновок судово-медичної експертизи №794, згідно якому у ОСОБА_10 мали місце тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступені з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока, які могли утворитись від дії тупих твердих предметів 29.07.2019. Враховуючи, що до травми гострота зору лівого ока складала 1, то по ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати загальної працездатності не менше ніж на одну третину (що складає 35%). Дані тілесні ушкодження могли утворитись від травматичної дії тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею.

Суд послався на пояснення експерта ОСОБА_19 , що при проведенні експертизи №794 вона особисто потерпілого не оглядала, експертиза проведена на підставі медичної карти стаціонарного хворого №3669, яка їй була надана на підставі ухвали суду. Зазначила, що тілесні ушкодження, які виявлені у потерпілого, не могли утворитись від удару кулаком, так як при ударі кулаком повинен бути синець, але в медичній карті такі тілесні ушкодження зазначені не були. Дане тілесне ушкодження утворилось від одноразової дії предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, наприклад кастет, каблучка, ключі. Така травма не могла бути нанесена рукою або ногою.

Також суд першої інстанції послався на висновки комплексної судово-медичної експертизи №57-К від 10.08.2021, згідно яким у ОСОБА_10 мали місце ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступеня з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом, з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока. За ступенем тяжкості дане ушкодження відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили за собою стійку втрату загальної працездатності не менше ніж на одну третину (в даному випадку 35%). Характер ушкоджень лівого ока вказує на те, що вони могли утворитись в результаті ударного впливу тупим твердим предметом.

Відсутність ушкоджень країв лівої орбіти виключає можливість утворення ушкодження в результаті удару кулаком. Утворення ушкодження в результаті удару кулаком з виступаючим за ударну площину зігнутим 3 пальцем – не виключається. Утворення ушкодження в результаті удару відведеним 1 пальцем кисті, не виключається.

Зазначений висновок комплексної судово-медичної експертизи №57-К визнаний судом допустимим доказом.

У свої висновках суд першої інстанції зазначив, що доводи захисника про недопустимість цього висновку не заслуговують на увагу, оскільки експертиза проведена на підставі медичної карти стаціонарного хворого №3669 Миколаївської обласної офтальмологічної лікарні, медичної карти амбулаторного хворого №531790 та медичного висновку ДУ «Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», з детальним описом тілесних ушкоджень при госпіталізації до лікувального закладу, порядку проведення хірургічних операцій та після операційного стану пацієнта.

Посилаючись на вищевказані докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що тілесні ушкодження, які мали місце у потерпілого ОСОБА_10 та в спричиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , не могли утворитись від удару кулаком руки. Саме завдання ОСОБА_8 одного удару ОСОБА_10 кулаком руки знайшло підтвердження в судовому засіданні та підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_20 , яка безпосередньо бачила бійку та вказала на те, що ОСОБА_8 лише один раз вдарив ОСОБА_10 кулаком в обличчя.

На підтвердження цих висновків, суд першої інстанції також послався на показання свідка ОСОБА_21 , яка суду пояснила, що її син ОСОБА_10 розповів, що його вдарив ОСОБА_8 спочатку кулаком, а коли він впав, то відчув ще удари. Хто його бив, він не бачив. Також свідок ОСОБА_21 пояснила, що на наступний день до неї приходили ОСОБА_8 з дідусем, та ОСОБА_8 стверджував, що він вдарив ОСОБА_10 лише один раз.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи потерпілого, що після того, як він впав від удару по нозі на груди та почав підійматись, він бачив, що ОСОБА_8 наніс йому удар відтопиреним середнім пальцем правої руки, при цьому відтопирений палець був зігнутий. Суд вважав, що ці показання потерпілого щодо механізму спричинення тілесного ушкодження не відповідають поясненням потерпілого, який суду пояснив, що в той момент, коли він впав, то відчув удар в область обличчя і відчув фізичний біль, а яким чином його били, він не бачив, оскільки в цей час був повернутий обличчям до землі, і в момент удару знаходився на зігнутих руках.

Також суд першої інстанції послався на дані протоколу слідчого експерименту від 22.08.2019 за участю потерпілого ОСОБА_10 з відеозаписом, під час якого потерпілий чітко зазначив, що він не бачив, чим йому був завданий удар в область ока, і хто саме його завдав.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, які поза розумним сумнівом свідчили б про те, що обвинувачений ОСОБА_8 спричинив потерпілому ОСОБА_10 саме умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, що спричинило втрату функції органу, поєднане зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.

За такого, суд перекваліфікував умисні дії обвинуваченого з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України, визнавши ОСОБА_8 винним в умисному завданні удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник ОСОБА_9 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу захисника. Заперечували проти апеляційних скарг прокурора ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_10 .

Потерпілий ОСОБА_10 та представник потерпілого ОСОБА_11 підтримали апеляційну скаргу потерпілого та прокурора ОСОБА_12 . Заперечували проти апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 .

Прокурор ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_10 . Заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, дослідивши письмові докази та допитавши потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_21 та ОСОБА_20 ,-

Суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини.

ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121 КК України, за наступних обставин.

29 липня 2019 року близько 22:00 год., більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, ОСОБА_8 перебував за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, в с.Баловне, в безіменному провулку між вул. Степова та вул. Миру, поблизу бару ПП «Мокут». В цей час, між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, в ході якого на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .

ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , перебуваючи за вище вказаною адресою, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підійшов до ОСОБА_10 ззаду та наніс останньому один удар правою ногою в область лівої гомілки потерпілого. Від отриманого удару ОСОБА_10 втратив рівновагу та впав на землю.

ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , підійшов до потерпілого, який знаходився в положенні лежачи обличчям до землі та наніс останньому один удар кулаком з виступаючим за ударну площину зігнутим третім пальцем, який є тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, в область лівого ока.

В результаті вказаних дій ОСОБА_8 спричинив потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступеня з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати загальної працездатності не менш як на одну третину (що складає 35%).

Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, що спричинило втрату функцій органу, поєднане зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.

Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні першої та апеляційної інстанції вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, на підставі ст. 63 Конституції України від дачі пояснень відмовився.

Проте, на переконання колегії суддів, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, доведена за встановлених апеляційним судом обставин.

Допитаний під час апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_10 суду пояснив, що 29.07.2019 приблизно о 22.00 год він зайшов до кафе в с.Баловне, та біля кафе побачив обвинуваченого ОСОБА_8 з неповнолітніми друзями, які голосно співали пісню про ОСОБА_23 . Оскільки його ім`я ОСОБА_23 , це його образило, і він попросив хлопців зупинити це співати. Тому виникла словесна сварка між ним та хлопцями. До нього підбіг ОСОБА_8 та з ним приблизно п`ять хлопців, і вони продовжили між собою сваритися. В цій розмові він сказав ОСОБА_8 , що збирається йти додому, розвернувся та пішов.

Пройшовши близько 60 м до провулку, до нього підійшов ОСОБА_8 з ОСОБА_24 , та запропонував розмовляти далі, але він (потерпілий) відмовився, розвернувся та пішов. Відразу він відчув удар по нозі, від якого він впав на груди. Коли він почав підніматись та повернув голову в ліву сторону, в цей момент ОСОБА_8 заподіяв удар в ліве око кулаком з виступаючим зігнутим середнім пальцем, від чого він відчув сильний фізичний біль.

Прийшовши додому, розповів про все матері. Око сильно боліло, а тому його відвезли до лікарні. Прибувши до обласної офтальмологічної лікарні, лікарі призначили операцію. Перед операцією приїхали працівники поліції та він сказав, що не буде подавати заяву до поліції, оскільки ще на той момент не розумів наслідків отриманого тілесного ушкодження. Після операції йому від матері стало відомо, що до неї приходили родичі ОСОБА_8 , які вважали, що потерпілий вигадав всі обставини, в тому числі про складність операції. В подальшому, йому була зроблена повторна операція. Наразі він визнаний інвалідом по зору.

З дослідженого під час апеляційного розгляду протоколу слідчого експерименту від 22.08.2019 за участю потерпілого, та відеозапису цієї слідчої дії, вбачається, що потерпілий пояснив, за яких обставин ОСОБА_8 наніс йому удар в область лівого ока. Вказав, що коли він після сварки з ОСОБА_8 та хлопцями відійшов від кафе, до нього знову підійшов ОСОБА_8 з хлопцем на прізвище ОСОБА_25 , та намагався з ним розмовляти. Але він повернувся та пішов додому.

На місці події вказав, що пройшовши деяку відстань, відчув удар по ногам, та коли падав, повернувши голову вліво, побачив позаду ОСОБА_8 , який заподіяв сильний удар у ліве око. Вказав, що удар був або кулаком, або якимось предметом, оскільки удар був зі значною силою, після якого оніміло обличчя. Удар заподіяв саме ОСОБА_8 . Потім було до десяти ударів по тулубу, але він конкретно не може сказати скільки та хто бив, оскільки після першого удару в око був у шоковому стані. Відразу око вже не відкривалося. Коли піднімався, побачив ОСОБА_26 , який лише був поряд та ходив навкруги (т.1 а.с. 244-247, 249).

З наведених у вироку показань потерпілого ОСОБА_10 слідує, що в суді першої інстанції він надав суду аналогічні показання, вказавши саме на ОСОБА_8 , який заподіяв йому удар в область ока.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував показання потерпілого в суді першої інстанції про те, що ОСОБА_8 наніс йому удар пальцем правої руки з відтопиреним середній пальцем, при цьому відтопирений палець був зігнутий (журнал судового засідання від 22.09.2021 т.1, а.с. 239).

Колегія суддів зауважує, що ці висновки суду першої інстанції не є вмотивованими.

Пояснення потерпілого про характер спричинених йому тілесних ушкоджень та щодо механізму їх спричинення об`єктивно підтверджені висновками судово-медичних експертиз.

У оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів висновки судово-медичної експертизи №794 від 16.09.2019, згідно яким у ОСОБА_10 мають місце тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступеню з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока, які утворилися 29.07.2019 від дії тупих твердих предметів. Враховуючи, що до травми гострота зору лівого ока складала 1, то по ступеню тяжкості дані тілесні пошкодження, відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень за ознакою стійкої втрати загальної працездатності не менше ніж на одну третину (що складає 35%). Дані тілесні ушкодження утворилися від травматичної дії тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею ( т.1 а.с.95-97).

Експерт ОСОБА_19 пояснила суду, що при проведенні експертизи №794 вона потерпілого не оглядала, експертиза проведена з урахуванням даних медичної карти стаціонарного хворого №3669. Експерт пояснила, що тілесні ушкодження, які були виявлені у потерпілого не могли утворитись від удару кулаком, так як при ударі кулаком повинен бути синець, але в медичній карті такі тілесні ушкодження зазначені не були. Дане тілесне ушкодження утворилось від одноразової дії предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, наприклад кастет, каблучка, ключі.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 57-К від 10.08.2021, потерпілому ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступеню з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом, з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока. За ступенем тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили за собою стійку втрату загальної працездатності не менш на одну третину (в даному випадку 35%). З урахуванням характеру поранення лівого ока, утворення даного ушкодження в результаті самоушкодження виключається.

Локалізація ушкоджень свідчить про те, що травмуючи сила діяла в напрямку спереду-назад, при цьому взаємне розташування потерпілого і нападника могло змінюватись. Дані тілесні ушкодження утворилися від дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, площа контактування якого не виходить за кісткові границі орбіти лівого ока.

Як вбачається з обґрунтування зазначеної комплексної судово-медичної експертизи, експерти дослідили медичну картку стаціонарного хворого №3669 Миколаївської обласної офтальмологічної лікарні, медичну картку амбулаторного хворого №531790 та медичний висновок ДУ «Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», висновок судової медичної експертизи № 794 від 16.09.2019, та навели у висновку детальний опис тілесних ушкоджень при госпіталізації ОСОБА_10 до лікувального закладу, щодо проведених хірургічних операцій, стану пацієнту, його діагнозу та встановлених експертами тілесних ушкоджень (т.1, а.с. 217).

В суді експерт ОСОБА_27 підтвердив висновки комплексної судово-медичної експертизи №57-К.

У наведених висновках судово-медичних експертиз №794 та №57-К, експертами зазначено, що у медичних документах містяться дані, що потерпілий поступив до Миколаївської офтальмологічної лікарні 30.07.2019 о 05:46, тобто ці дані повністю узгоджуються з наданими потерпілим поясненнями в суді, з яких слідує, що до лікарні він звернувся безпосередньо після отримання тілесного ушкодження у вигляді ушкодження лівого ока.

Зазначені висновки судово-медичних експертиз, а також наведені пояснення експертів в суді, є узгодженими, не суперечать один одному, зроблені на підставі наявних медичних документів експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність. Тому відсутні підстави сумніватися у висновках наведених судово-медичних експертиз.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуваним вироком висновок комплексної судово-медичної експертизи визнаний допустимим доказом, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Слід зазначити, що в оскаржуваному вироку суд першої інстанції, визнавши неспроможними доводи сторони захисту про недопустимість зазначеного висновку, його до уваги не прийняв, допустивши суперечність у своїх висновках.

Так, суд першої інстанції не вмотивував, чому не враховані висновки судово-медичних експертиз в частині встановлення ступеню тяжкості отриманих тілесних ушкоджень. Визнавши доведеною обставиною, що саме ОСОБА_8 спричинив удар потерпілому в область ока, суд врахував лише пояснення потерпілого в тій частині, що від цього удару він отримав нестерпний біль до оніміння обличчя, але не врахував наслідок цього удару – отримання потерпілим контузії лівого ока тяжкого ступеню з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом, з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока.

Суд першої інстанції у своїх висновках не навів переконливих мотивів неврахування показань потерпілого ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_8 наніс йому удар пальцем правої руки з відтопиреним середній пальцем, при цьому відтопирений палець був зігнутий.

Разом з тим, пояснення потерпілого як під час проведення слідчого експерименту, так і в суді першої та апеляційної інстанцій є послідовними, та узгоджуються також з даними, викладеними у заяві потерпілого ОСОБА_10 про спричинення йому тілесних ушкоджень, яка подана до поліції 06.08.2019, на підставі якої відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР (т.1, а.с.77-80).

Зі змісту заяви потерпілого ОСОБА_10 від 07.08.2019 до прокуратури Миколаївської області, вбачається, що 29.07.2019 приблизно о 22.00 год. в с.Баловне Новоодеського району Миколаївської області йому спричинено тілесні ушкодження у вигляді пошкодження ока, внаслідок чого проведено оперативне втручання. Зазначено, що 30.07.2019 до лікарні приїжджали працівники поліції, які радили не подавати заяву. Оскільки він перебував у шоковому стані, заяву не подав (т. 1 а.с. 112).

Отже, зазначені у вказаних заявах обставини повністю узгоджуються з подальшими поясненнями потерпілого в суді та при проведенні з ним слідчого експерименту в тій частині, що тілесні ушкодження ним отримано 29.07.2019 приблизно о 22 год.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час його розгляду в суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_22 ОСОБА_21 , показання яких перевірені апеляційним судом шляхом повторного допиту свідків за клопотанням прокурора.

Так, свідок ОСОБА_22 суду апеляційної інстанції пояснив, що в липні 2019 року він з ОСОБА_8 та іншими знайомими знаходилися біля бару в с. Баловне, слухали музику. До них підійшов потерпілий ОСОБА_28 , якому не сподобалося, що вони співали пісню про ОСОБА_23 . Потім потерпілий ОСОБА_10 пішов до бару, а коли вийшов, суперечка продовжилася. ОСОБА_29 зняв годинник та передав йому. Коли потерпілий пішов від бару, за ним пішов ОСОБА_30 . Потім він бачив, що на землі лежали ОСОБА_31 та ОСОБА_29 , та хтось із хлопців їх розтягнули.

З наведених у оскаржуваному вироку показань свідка ОСОБА_22 вбачається, що цей свідок надав аналогічні пояснення в суді першої інстанції.

Допитана судом апеляційної інстанції свідок ОСОБА_20 пояснила, що влітку 2019 року в с. Баловне вона перебувала у барі. Там бачила потерпілого ОСОБА_32 . Біля бару перебували ОСОБА_8 , ОСОБА_22 , хлопець на ім`я ОСОБА_33 та ще хлопці. Між потерпілим та цими хлопцями виник словесний конфлікт, але вона не знає, з яких мотивів. Пояснила, що через сплив значеного часу, наразі не пам`ятає, які показання надавала в суді першої інстанції, однак впевнена, що правдиві. На час допиту апеляційним судом не пам`ятає, чи бив ОСОБА_8 потерпілого. Однак вказала, що конфлікт у потерпілого відбувся саме з ОСОБА_8 та після цього конфлікту бачила, що потерпілий тримався за око.

Допитана під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_21 пояснила, що вона не була очевидцем події, а знає про події зі слів сина. Зазначила, що син розповів їй, що його вдарив саме ОСОБА_8 спочатку по ногам, від чого він впав на землю, а потім вдарив кулаком у око. На наступний день, до неї приходили ОСОБА_8 з дідусем. ОСОБА_8 стверджував, що він вдарив ОСОБА_10 лише один раз кулаком.

В суді першої інстанції також допитана свідок ОСОБА_34 , показання якої наведено в оскаржуваному вироку, з яких слідує, що вона перебувала на літньому майданчику бару. Свідок бачила, що ОСОБА_10 підійшов до компанії хлопців, які гучно слухали музику та почав їх ображати. Тоді ОСОБА_35 сказав, щоб потерпілий йшов додому. Після чого ОСОБА_10 почав йти та щось кричав, і за ним пішов спочатку ОСОБА_8 , зразу за ним ОСОБА_35 , а через хвилину побігли і всі інші хлопці. Що відбувалось далі, ОСОБА_34 не бачила.

Проаналізувавши наведені показання свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_36 та ОСОБА_21 , колегія суддів вважає, що показання свідків узгоджуються з поясненнями потерпілого щодо спричинення йому тілесного ушкодження саме ОСОБА_8 за встановлених апеляційним судом обставин, у вигляді ушкодження лівого ока, після чого потерпілий звернувся до медичної допомоги.

Так, свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_22 бачили, що саме у ОСОБА_8 був конфлікт з потерпілим, а свідок ОСОБА_22 бачив, як потерпілий лежав на спині, а ОСОБА_8 в цей час перебував зверху потерпілого. Свідок ОСОБА_18 вказала, що саме з ОСОБА_8 у потерпілого виник конфлікт, після якого ОСОБА_10 тримався за око. В свою чергу, свідок ОСОБА_21 пояснила, що на наступний день після події до них додому приходив ОСОБА_8 з дідусем та не заперечував, що саме він ( ОСОБА_8 ) вдарив потерпілого.

Тому, зважаючи на показання свідків і потерпілого, досліджені письмові докази, не має жодних сумнівів у тому, що саме ОСОБА_8 29.07.2019 спричинив удар кулаком з виступаючим за ударну площину зігнутим третім пальцем, в область лівого ока.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у спричиненні потерпілому ОСОБА_10 умисного тілесного ушкодження, що спричинило втрату функцій органу, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, доведена поза розумним сумнівом.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 126 КК України, суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_8 заподіяв удар ОСОБА_10 кулаком в обличчя, лише заподіявши фізичний біль. Разом з тим, хоча потерпілий пояснив, що після отриманого удару від відчув сильний фізичний біль, але цей фізичний біль був наслідком отриманого тілесного ушкодження у вигляді контузії лівого ока тяжкого ступеню з субкон`юктивальним склерально-лімбальним розривом, з втратою внутрішніх оболонок лівого ока, гемофтальму лівого ока.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду прокурор у зв`язку із встановленням нових фактичних обставин кримінального правопорушення, змінив обвинувачення в порядку, передбаченому ч.1 ст.338 КПК України (т.2,а.с.22-26).

В поданій апеляційній скарзі захисник зазначив, що змінений обвинувальний акт від 19.01.2022 затверджено першим заступником керівника Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_16 , що згідно постанови про групу прокурорів, прокурор ОСОБА_16 не є особою, яка здійснює процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні. На думку апелянта, ОСОБА_16 не мав повноважень процесуального керівника, оскільки рішення щодо визначення його прокурором, які здійснюватимуть повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, керівником органу прокуратури не приймалось. Відповідно, прокурор ОСОБА_16 , на переконання апелянта, не мав повноважень щодо затвердження обвинувального акта щодо ОСОБА_8 . Вважає, що правовим наслідком складення обвинувального акта, що не відповідає вимогам ст. 338 КПК України та його затвердження неуповноваженою особою, є не притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, а тому просив кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити.

Щодо цих доводів захисника колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до вимог п. 15 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно ч. 1 та ч.2 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 338 КПК України, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Не допускається зміна обвинувачення прокурором з кримінального проступку на злочин будь-якої тяжкості під час судового розгляду.

Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 КПК України складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення.

Положеннями ч. 1 ст. 341 КПК України передбачено, якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня. Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» прокурором вищого рівня для прокурорів, керівників та заступників керівників підрозділів місцевої прокуратури є керівник місцевої прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов`язків.

Таким чином, обвинувальний акт затверджений уповноваженою особою, а саме виконувачем обов`язків керівника місцевої прокуратури.

На момент зміни обвинувачення щодо ОСОБА_8 , заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_16 був прокурором вищого рівня, по відношенню до прокурора, який підтримував публічне обвинувачення в суді.

За такого, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор ОСОБА_16 затвердив змінений обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 як прокурор вищого рівня на виконання вимог ч. 1 ст. 341 КПК України, що не є порушенням вимог закону.

У зв`язку з чим, вимога захисника, висловлена в апеляційній скарзі, про закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 та неможливістю їх отримати, що на думку захисника, є наслідком затвердження зміненого обвинувального акта щодо ОСОБА_8 неуповноваженою особою, не підлягає задоволенню.

Оцінюючи зібрані у кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів вважає, що здобуті докази є належними, допустимими та достовірними, узгоджуються між собою та підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Суд першої інстанції, змінивши правову кваліфікацію з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.

За таких обставин, колегія суддів вважає вирок щодо обвинуваченого таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку, яким ОСОБА_8 слід визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України з призначенням покарання, передбаченого санкцією цієї статті.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжкого злочину.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_8 суд також враховує дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, а також висновок досудової доповіді, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, з принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуальності покарання, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень призначити покарання ОСОБА_8 в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі, у мінімальному розмірі.

З урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду даних про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується, вчинив злочин у неповнолітньому віці, а також враховуючи посткримінальну поведінку обвинуваченого (після вчинення злочину немає даних про притягнення його до адміністративної або кримінальної відповідальності), колегія суддів вважає можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання, а тому є підстави для його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Саме таке покарання, на думку суду, дасть можливість обвинуваченому оцінити свої дії, стати на шлях виправлення, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 165 КВК України, враховуючи ту обставину, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання та обвинувачений ОСОБА_8 підлягає звільненню від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, то строк обчислення іспитового строку слід рахувати з моменту набрання оскаржуваним вироком законної сили.

За такого апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

При вирішенні цивільного позову потерпілого, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 129 КПК України, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції залишив цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 без розгляду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_10 28.11.2019 до початку судового розгляду заявив цивільний позов до ОСОБА_8 та його законного представника ОСОБА_13 про відшкодування майнової шкоди завданої кримінальним правопорушенням в сумі 56 359 грн. 85 коп. та моральної шкоди в сумі 250 000 грн (т. 1 а. с. 35-36).

Згідно уточненого цивільного позову від 20.01.2022, потерпілий ОСОБА_10 просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 та його законного представника ОСОБА_13 на відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в сумі 70 824 грн 34 коп та моральної шкоди в сумі 250 000 грн (т. 2 а.с. 9-10).

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_10 просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на його користь майнову та моральну шкоду, спричинену внаслідок його неправомірних дій, в межах заявлених позовних вимог на загальну суму 230 824,34 грн.

При цьому, в мотивувальній частині апеляційної скарги потерпілий не наводить доводів та не обґрунтовує підстави стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 майнової та моральної шкоди. Окрім того, потерпілим також не ставилось питання про дослідження наявних у справі доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи, що судом першої інстанції цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 залишено без розгляду, тобто судом цивільний позов взагалі не розглядався та не досліджувались наявні квитанції та чеки, надані потерпілим на підтвердження позовних вимог, з огляду на межі вимог апеляційної скарги потерпілого та за відсутності клопотання про дослідження вищевказаних доказів, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості вирішити цивільний позов по суті заявлених вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 необхідно призначити новий розгляд в суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

За такого апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 411, 424, 425, 532, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу прокурора Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_12 задовольнити.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2022 року щодо ОСОБА_8 , - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк обвинуваченому ОСОБА_8 рахувати з моменту набрання вироком законної сили, тобто з 15.01.2026.

В частині вирішення цивільного позову призначити новий розгляд в суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_37