Вирок від 25 січня 2026 р. у справі №127/29930/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/29930/25

Провадження №11-кп/801/145/2026

Категорія: 253

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020010001078 від 22.07.2025 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області – ОСОБА_8 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.11.2025, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

?24.11.2009 вироком Ленінського районного суду м. Вінниця за ч. 1 ст. 309 КК України до двох років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком три роки;

?13.01.2011 вироком Ленінського районного суду м. Вінниця за ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до двох років одного місяця позбавлення волі;

?29.08.2014 вироком Вінницького міського суду Вінницької області за ч. 2 ст. 309 КК України до п`яти років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком три роки,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 308 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та без конфіскації майна, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання із іспитовим строком терміном на 2 (два) роки із покладеними обов`язками передбаченими п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання із долею речових доказів.

В С Т А Н О В И В:

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12.11.2025 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 308 КК України, за наступних обставин.

ОСОБА_7 , знаходячись з 17.05.2017 під диспансерним наркологічним спостереженням з діагнозом розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, тобто будучи хворим на наркоманію, 17.05.2017 року розпочав проходження замісної підтримувальної терапії (далі - ЗПТ) у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради», під час якої за призначенням лікаря-нарколога отримував препарати замісної підтримувальної терапії - метадон, який включено до Списку № 1 «Наркотичні засоби, обіг яких обмежено» Таблиці II Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770.

Зокрема у період з 17.05.2017 і до 17.01.2025 ОСОБА_7 отримував для прийому препарати, які містять наркотичний засіб метадон, у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр терапії залежностей «Соціотерапія», тобто проходив лікування від наркоманії.

Продовжуючи отримувати в КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» наркотичний лікарський препарат «Tab. Metadone ZN», ОСОБА_7 у невстановлений час, але не пізніше 26.07.2022, у порушення вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 № 60/95-ВР, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 № 62/95-ВР, Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 200 від 27.03.2012, вирішив шахрайським шляхом заволодіти наркотичними засобами, для чого звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Замісна підтримувальна терапія» (код ЄДРПОУ - 44711790), для залучення його до замісної підтримувальної терапії.

26.07.2022 у невстановлений час ОСОБА_7 прибув до медичного центру Товариства з обмеженою відповідальністю «Замісна підтримувальна терапія» (код ЄДРПОУ - 44711790), за адресою: м. Вінниця, вул. Оводова, 29, прим. літ. «А» (прим. № 3), де на прийомі у лікаря-психіатра ОСОБА_9 , перед включенням його до лікування із використанням препаратів замісної підтримувальної терапії повідомив їй недостовірну інформацію про те, що у інших закладах охорони здоров`я він не отримує лікування ЗПТ, після чого підписав Інформовану згоду на участь у замісній підтримувальній терапії із застосуванням препарату метадон, уклав Угоду про надання медичних послуг, а також підписав Інформаційний лист хворого або особи, яка здійснює за ним догляд, про правила поводження з препаратами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, недопущення їх використання не за медичним призначенням.

В Угоді про надання медичних послуг ОСОБА_7 зазначив, що на момент звернення до ТОВ «Замісна підтримувальна терапія» він не перебуває на лікуванні в іншому медичному закладі, де йому призначено наркотичні та психотропні лікарські засоби, зобов`язавшись при цьому під час лікування у даному закладі не звертатись на лікування в інші медичні заклади, з метою призначення йому наркотичних та психотропних лікарських засобів. Тим самим ОСОБА_7 приховав відомості про своє лікування в КНП «ЦТЗ «Соціотерапія», де йому вже призначені наркотичні лікарські засоби та він фактично отримував необхідне лікування, тобто ввів у оману лікаря-психіатра ТОВ «Замісна підтримувальна терапія» ОСОБА_10 .

У подальшому, достовірно знаючи про спрощений порядок функціонування програми ЗПТ та відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які на ній перебувають, у місці, невстановлену дату та час, але не пізніше 26.07.2022, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння зазначеним наркотичним засобом шляхом шахрайства.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння наркотичним засобом шахрайським шляхом без мети збуту, в період часу з 26.07.2022 по 26.12.2022, знаходячись в приміщені медичного центру ТОВ «Замісна підтримувальна терапія» (код ЄДРПОУ - 44711790), що за адресою: м. Вінниця, вул. Оводова, 29, прим. літ. «А» (прим. № 3), шляхом шахрайства і введення в оману лікаря-психіатра ОСОБА_11 , отримав від останньої наркотичний лікарський засіб «Tab. Metadoni», 25 мг., який в подальшому використав на власний розсуд, а саме:

-26.07.2022 - 4 таблетки курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг;

-02.08.2022 - 4 таблетки курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг;

-12.10.2022 - 4 таблетки курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг;

-14.10.2022 - 12 таблеток курсом на три дні у добовій дозі препарату 100 мг;

-21.10.2022 - 12 таблеток курсом натри дні у добовій дозі препарату 100 мг;

-28.10.2022 - 12 таблеток курсом на три дні у добовій дозі препарату 100 мг;

-07.11.2022 - 4 таблеток курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг;

-09.11.2022 - 8 таблеток курсом на два дні у добовій дозі препарату 100 мг;

-16.11.2022 - 8 таблеток курсом на два дні у добовій дозі препарату 100 мг;

-17.11.2022 - 40 таблеток курсом на десять днів у добовій дозі препарату 100 мг;

-28.11.2022 - 40 таблеток курсом на десять днів у добовій дозі препарату 100 мг;

-08.12.2022 - 40 таблеток курсом на десять днів у добовій дозі препарату 100 мг;

-19.12.2022 - 40 таблеток курсом на десять днів у добовій дозі препарату 100 мг;

-29.12.2022 - 40 таблеток курсом на десять днів у добовій дозі препарату 100 мг.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_12 , шляхом обману лікаря-психіатра ТОВ «Замісна підтримувальна терапія» ОСОБА_11 , в період часу 26.07.2022 по 29.12.2022 шахрайським шляхом, заволодів наркотичним засобом «метадон» загальною масою 6,7 г., що відповідно до Наказу МОЗ №188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» є великим розміром.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.11.2025 був ухвалений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину та надав у суді першої інстанції викривальні покази.

Сам обвинувачений, захисник, прокурор погодились з недоцільністю дослідження доказів стосовно обставин справи, які ніким не оспорюються, правильно розуміючи зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їх позиції не було, а тому суд першої інстанції визнав недоцільним дослідження усіх доказів кримінального провадження, а обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу. Перед цим учасникам судового провадження було роз`яснено, що в даному випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Прокурор подав апеляційну скаргу на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.11.2025.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначення покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

Зазначає, що відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення, у тому числі вирок, має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор звертає увагу, що суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також мотивувати у вироку висновки з усіх питань, пов`язаних із його призначенням.

Разом із тим прокурор зазначає, що при ухваленні вироку щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції таких вимог кримінального процесуального закону та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України не дотримався.

Зокрема, ухвалюючи вирок та призначаючи засудженому основне покарання, суд не врахував обставини вчинення кримінальних правопорушень, мотиви та мету їх вчинення, а також наслідки безпідставного незастосування додаткового покарання, чим порушив вимоги ст. 55 та ч. 2 ст. 308 КК України.

Прокурор звертає увагу, що відповідно до ст. ст. 51, 52 КК України одним із видів додаткового покарання є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а санкція ч. 2 ст. 308 КК України передбачає його обов`язкове застосування поряд з основним покаранням.

При цьому зазначає, що додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю підлягає призначенню незалежно від того, чи обіймала особа відповідну посаду або здійснювала таку діяльність на момент вчинення кримінального правопорушення, оскільки фактично йдеться про обмеження можливості здійснення такої діяльності у майбутньому.

Посилаючись на правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладену у справі № 404/2081/22 (провадження № 51-130кмо23), прокурор зазначає, що у випадку, коли санкцією відповідної статті Особливої частини КК України передбачено можливість або обов`язковість призначення додаткового покарання, суд має право та зобов`язаний призначити його незалежно від факту обіймання особою певної посади чи зайняття певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

У зв`язку з наведеним прокурор вважає, що при ухваленні вироку Вінницьким міським судом Вінницької області було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування вироку в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу прокурора та не заперечував щодо її задоволення, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам вирок суду не відповідає у частині призначення покарання.

Доводи ж апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Як передбачено ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, відповідно до загальних засад призначення покарання, враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. п. 1 – 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання зобов`язані суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, оскільки саме через загальні засади призначення покарання реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а всі висновки з питань призначення покарання мають бути належним чином мотивовані у вироку.

Разом із тим суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_7 та призначаючи йому покарання за ч. 2 ст. 308 КК України, безпідставно не застосував додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 51 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є видом покарання, а згідно зі ст. 52 КК України – може застосовуватися як додаткове покарання у випадках, передбачених Особливою частиною КК України.

Згідно з ч. 2 ст. 308 КК України, викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів або заволодіння ними шляхом шахрайства, якщо вони вчинені повторно, караються позбавленням волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та з конфіскацією майна, що свідчить про обов`язковість застосування додаткового покарання, передбаченого санкцією зазначеної норми.

Оскільки, вказане формулювання санкції закону є імперативним та не передбачає альтернативності у застосуванні додаткових видів покарання, оскільки законодавець, використовуючи конструкцію «з позбавленням права», прямо визначив обов`язковість призначення такого додаткового покарання поряд з основним.

Таким чином, диспозиція санкції ч. 2 ст. 308 КК України не надає суду дискреційних повноважень щодо вибору – застосовувати чи не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а, навпаки, чітко зобов`язує суд включити його до структури призначеного покарання. Відсутність у санкції вказівки на можливість незастосування такого покарання свідчить про свідоме волевиявлення законодавця спрямувати кримінально-правовий вплив не лише на ізоляцію особи, а й на унеможливлення в майбутньому здійснення нею діяльності, пов`язаної з обігом наркотичних засобів.

Отже, ігнорування судом першої інстанції прямої вказівки закону щодо призначення додаткового покарання фактично нівелює зміст санкції ч. 2 ст. 308 КК України, суперечить принципу законності та призводить до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Посилання суду першої інстанції на те, що засуджений не обіймав відповідних посад або не здійснював певної діяльності на момент вчинення кримінального правопорушення, не узгоджується з вимогами кримінального закону та не може бути підставою для незастосування додаткового покарання.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 404/2081/22 (провадження № 51-130кмо23), згідно з якою у випадку, коли санкцією статті Особливої частини КК України передбачено можливість або обов`язковість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд має право і зобов`язаний призначити таке покарання незалежно від того, чи обіймала особа відповідну посаду або займалася відповідною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» зазначено, що резолютивна частина вироку має бути викладена чітко і ясно, щоб при його виконанні не виникало сумнівів щодо виду та розміру призначеного покарання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні вироку було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме – не застосовано обов`язкове додаткове покарання, передбачене ч. 2 ст. 308 КК України, що є підставою для скасування вироку в цій частині з ухваленням нового.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 413, 419 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_8 – задовільнити.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.11.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 308 КК України, – скасувати.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 308 КК України, та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 308 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю пов`язаною із обігом наркотичних засобів строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4