Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №748/3125/25 — Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/211/26

Єдиний унікальний № 748/3125/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" січня 2026 р.м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого-судді Кухти В.О.,

секретаря Крошки І.С.,

за участю:

представника відповідача Кабінета Міністрів України Шетелі Л.І.,

представника третьої особи Державної казначейської служби України Мойсеєнко Я.С.,

представника третьої особи Міністерства фінансів України Вахули О.Р. (поза межами приміщення суду),

розглянувши в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, від імені якої діє Військова частина НОМЕР_1 , та до Держави Україна, від імені якої діє Кабінет Міністрів України, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, про стягнення матеріальної шкоди в розмірі недоплаченої заробітної плати, –

В С Т А Н О В И В :

22.09.2025 р. до Чернігівського районного суду Чернігівської області надійшла через електронний суд позовна заява від позивача до відповідачів, в якій позивач просить стягнути з Держави України на користь нього, ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця за період служби з 20.05.2023 р. по 20.11.2024 р. включно у розмірі 412 053,18 грн заподіяну в результаті прийняття КМУ нормативно-правового акту (п.2 постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 р.), що був визнаний протиправним та нечинним, шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету України.

В обгрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 19.02.2019 по 20.11.2024. 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704).

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (надалі Постанова №481), якою внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14."

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20.05.2023 року. Таким чином, починаючи з 20.05.2023 року розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався шляхом множення не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а фіксованої суми в розмірі 1762 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року залишено без змін), визнано протиправним та не чинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

На поданий адвокатський запит було отримано лист-відповідь із розрахунком розміру грошового забезпечення яке виплачувалось позивачу.

Так, позивач за період проходження служби з 20.05.2023 по 31.12.2023 отримав грошове забезпечення у загальній сумі 194 320,64 грн. За період проходження служби з 01.01.2024 по 20.11.2024 позивач отримав грошове забезпечення у загальній сумі 431 989,73 грн.

У той же час, за період застосування пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 481, а саме з 20.05.2023 по 12.06.2024, йому було недоплачено грошове забезпечення у загальному розмірі 412 053,18 грн. Вказана сума, відповідно до приписів статті 1175 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню за рахунок Держави Україна.

Ухвалою судді від 29.09.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 07.11.2025 р.

17.10.2025 р. до суду надійшло пояснення по справі від представника Державної казначейської служби України, у якому вона зазначає, що Державна казначейська служба України з позивачем у жодних правовідносинах не перебувала та шкоди йому не завдавала. Також зазначила, що Постанова КМУ №481 є нечинною лише з 18.06.2025 після залишення без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 Шостим апеляційним адміністративним судом, а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 не має ретроактивної дії та не впливає на вирішення даної справи.

Зазначає, що військова частина НОМЕР_1 під час розрахунку грошового забезпечення позивача за період служби з 20.05.2023 по 20.11.2024 діяла у відповідності до норм чинного нормативно-правового акту. Так, Верховний Суд у справі №460/3942/24 досліджував дії відповідача - суб`єкта владних повноважень щодо застосування ним під час обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину в розмірі 1762 грн. та дійшов висновку, що суб`єкт владних повноважень діяв відповідно до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.

Додає, що станом на сьогодні законодавством не визначений механізм відшкодування шкоди, завданої прийняттям нормативно-правового акта, що визнаний незаконним, та не встановлені у законі про Державний бюджет України відповідні бюджетні призначення.

20.10.2025 р. до суду надійшло заперечення на аргументи осіб, що представляють Державу Україну від представника позивача. У запереченні представник позивача зазначив, що погоджується з тим, що пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023 №481 втратив чинність з 18.06.2025. З цього часу у нього виникло право на відшкодування шкоди передбачене ст.1175 ЦК України, шкода позивачу була завдана під час застосування скасованого нормативно-правового акту до нього та під час його чинності. Не передбачено, що для застосування наслідків нечинності нормативно-правового акту необхідно його повторно визнавати протиправним. Формально вини військової частини при застосуванні пункту 2 постанови КМУ від 12.05.2023 №481, який на момент застосування ще був чинним немає. Вина, відповідальність та обов`язок відшкодувати шкоду покладається на Державу Україну, що випливає зі змісту ст.1175 ЦК України. Розмір шкоди визначений шляхом розрахунку суми недоплаченого грошового забезпечення за час служби, починаючи з 20.05.2023 року, у зв`язку із застосуванням пункту 2 постанови КМУ від 12.05.2023 №481.

30.10.2025 р. до суду надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору від представника КМУ.

05.11.2025 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про зупинення провадження у справі від представника КМУ. У відзиві представник КМУ зазначає, що скасовані судом постанови Кабінету Міністрів України втрачають чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним. Недоотримане грошове забезпечення внаслідок неправильного застосування або застосування скасованої норми при розрахунку виплат не є шкодою в розумінні статті 1175 ЦК України, а є порушенням права на належне матеріальне забезпечення та, відповідно, недоплатою (заборгованістю) по заробітній платі (грошовому забезпеченню). Стаття 1175 ЦК України застосовується, коли незаконний акт органу влади безпосередньо заподіяв шкоду. Недоотримане грошове забезпечення є публічно-правовою заборгованістю, а не шкодою в розумінні зобов`язань ЦК України. Стаття 1175 ЦК України призначена для відшкодування реальних майнових збитків, що виникли внаслідок дії незаконного акта, а не для відновлення порушеного права на належну виплату.

Також представник Кабінету Міністрів України вказує, що відсутні підстави стверджувати, що позивач мав "законні очікуванні" на отримання будь-яких конкретних сум грошового забезпечення у спірний період, оскільки його грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося згідно з чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Постанови №481, що в свою чергу свідчить про безпідставність позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у даній справі.

07.11.2025 під час підготовчого судового засідання залучено у якості третьої особи Міністерство фінансів України, а також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Крім того, підготовче засідання відкладено на 05.12.2025 р. у зв`язку із повідомленням Міністерства фінансів України про залучення їх в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

02.12.2025 р. до суду надійшли пояснення щодо позову або відзиву від представника Міністерства фінансів України. У поясненнях він зазначає, що позивачем не доведено спричинення йому шкоди, а ухвалою Верховного Суду від 04.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, якими визнано протиправним та нечинним пункт постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а тому остаточного рішення у цій справі ще немає.

02.12.2025 р. до суду надійшов відзив від представника Військової частини НОМЕР_1 . У відзиві представник військової частини заперечив щодо позовних вимог та зазначив, що грошове забезпечення позивачу виплачувалося відповідно до діючих на той час норм. Відсутні докази того, що позивач оскаржував розмір отриманого ним грошового забезпечення. Також він не може стверджувати, що мав "законні очікування" на отримання будь-яких конкретних сум грошового забезпечення не нижчого від визначеного Постановою КМУ №704, оскільки його грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до діючих на той час норм. Тому позивачем не доведено наявність майнової шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між нею та діями військової частини.

Ухвалою суду від 05.12.2025 підготовче провадження було закрито справу призначено до судового розгляду на 08.01.2026.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали.

Представник військової частини НОМЕР_1 у судове засідання не з`явився, у відзиві просив розглянути справу без його участі.

Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні заперечила щодо позову, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні також заперечила щодо задоволення позову, посилаючись на обставини зазначені в письмових поясненнях.

Представник Міністерства фінансів України в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову з мотивів зазначених у своїх письмових поясненнях.

Заслухавши учасників судового засідання та дослідивши докази у справі, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з військовим квитком позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки-витяга військової частини НОМЕР_1 №168/1 від 10.03.2025 року розмір грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 20.11.2024 року вираховувався відповідно до п.4 Постанови, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 1762 гривні.

За положеннями статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», якою внесено зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зокрема, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20.05.2023 року.

14.03.2025 року рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі №320/29450/24, зокрема, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

18.06.2025 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 - без змін.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025 року.

Відповідно до ч.1 та пунктів 1 та 2 ч.2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частков о. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно ч.1 ст.57 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24.08.2023 року №3354-ІХ дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що у разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Крім того, за приписами ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, не має зворотної (ретроактивної) дії, змінює правове регулювання виключно для правовідносин, що виникають після набрання ним законної сили, та не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли до прийняття відповідного судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012 та від 12.02.2019 року № 5-р(I)/2019 неодноразово тлумачив зміст статті 58 Конституції України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів; наголошував на тому, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; діязаконута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, нормативно-правові акти застосовуються виключно до тих правовідносин, які виникли в період їх дії, без можливості поширення їх впливу на правовідносини, що виникли до набранняними чинності (ретроактивної дії). Виняток стосується лише випадків, коли нові норми пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Що стосується стягнення матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

На підставі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Враховуючи, що позивач заявляє вимоги про стягнення недоотриманого грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 20.11.2024 року, тоді як пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 визнано протиправним та нечинним з 18 червня 2025 року (дата ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду), у позивача відсутні правові підстави для стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період, що передує даті визнання зазначеної норми протиправною та нечинною.

Керуючись ст.ст. 22, 1166, 1175 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 254, 354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна, від імені якої діє Військова частина НОМЕР_1 , та до Держави Україна, від імені якої діє Кабінет Міністрів України, треті особи: Державна казначейська служба України, Міністерство фінансів України, про стягнення матеріальної шкоди в розмірі недоплаченої заробітної плати, - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Відповідач 2: Кабінет Міністрів України, ЄДРПОУ 00031101, місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 12/2.

Третя особа 1: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м.Київ, вул.Бастіонна, 6.

Третя особа 2: Міністерство фінансів України, ЄДРПОУ 00013480, місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 12/2.

Повний текст рішення виготовлено 19.01.2026.

Суддя В.О. Кухта