Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №334/6317/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.01.2026 Справа № 334/6317/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/6317/24 Головуючий в 1-й інстанції: Турбіна Т.Ф.

Провадження № 22-ц/807/95/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Коломоєць Ірини Василівни, до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Коломоєць І.В., звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначала, що 18 березня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду лікаря-офтальмолога відділення по обслуговуванню дорослого населення поліклініки КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на підставі наказу № 1-0п.84 від 02.01.2018 року. Загальний стаж роботи позивачки в зазначеній лікарні розпочався 26 серпня 1980 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, запроваджено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було продовжено.

З 26 лютого 2022 року по теперішній час територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, згідно «Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань Реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, є тимчасово окупованою територією.

З цього часу на робочому місці позивачки в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР існували обставини виробничої ситуації, які були небезпечні для життя і здоров`я позивачки, що зумовлені окупацією та активними бойовими діями в м. Токмак Запорізької області. Вини позивачки в тому, що її умови праці стали небезпечними для її життя і здоров`я, не має. Обов`язок створити безпечні умови праці для позивачки лежить на роботодавці та державі, та саме через його невиконання позивачка вимушена була тимчасово зупинити виконання своєї роботи в КП«Токмацька БЛІЛ» ТМР.

З 01.04.2022 по 04.05.2022 ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці за період 2021 - 2022 рік. Після завершення відпустки ситуація та небезпека в м. Токмак Запорізької області не змінилася. Керівництво лікарні не надавало вказівок та інструкцій як діяти та працювати далі, тому 09.04.2022 позивачка евакуювалась з м. Токмак Запорізької області. Поштовий зв`язок, на той час вже не працював, а тому повідомлення були в усній формі.

Станом на час звернення до суду Токмацька міська територіальна громада перебуває на території активних бойових дій.

Тимчасового переведення позивача на іншу роботу на час вимушеного простою, в порядку ст. 34 КЗпП України, відповідачем не здійснювалось до 26.07.2024, заробітна плата до 26.07.2024 не виплачувалась. Відповідач був обізнаний про причини та обставини відсутності позивачки на робочому місці.

26 липня 2024 року відповідач наказом № 43-к/тм перевів позивачку на 05 ставки посади лікаря-офтальмолога клініко-діагностичного відділення в м. Запоріжжі в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з 29.07.2024 за основним місцем роботи. Однак, відповідач не сплатив позивачці середній заробіток за період з 09.04.2022 по 26.07.2024, тобто за час вимушеного простою не з вини працівника. Загальна сума середнього заробітку позивача за період з квітня 2022 по червень 2024 склала 473 960,97 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на її користь середній заробіток за період з квітня 2022 року по червень 2024 року в розмірі 473 960,94 грн. та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, до Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради про стягнення заробітної плати задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 09 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року в сумі 59 349,61 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 1 252,00 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь держави судовий збір в сумі 593,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць І.В., подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить:

- скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову таухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі: стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з квітня 2022р. по червень 2024р. в розмірі 473 960,97 грн.;

- визнати неналежним доказом наказ Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради від 05 грудня 2023 року № 12-адм/вс «Про призупинення дії трудового договору»;

- визнати неналежним доказом додаток до відзиву відповідача, за пунктом 9 «призупинення ТД Сіталенко 227.pdf» та за пунктом 10 «призупинення ТД. pdf»;

- стягнути з Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000,00 грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не застосував рішення Конституційного Суду України, стосовно того, чи охоплює поняття "належна працівнику заробітна плата" усі виплати, на які працівник має право, зокрема й за час простою, що мав місце не з вини працівника, та чи обмежується строком позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування роботодавцем (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці“ від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).

Щодо фактичного простою позивачки не з вини позивача зазначає, що суд визнав факт простою позивачки не з її вини, через виробничу ситуацію, небезпечну для її життя та здоров`я, та людей, які її оточували, і навколишнього природного середовища, не з її вини. Однак, вимоги абз. 3 ст. 113 КЗпП України, згідно якого «За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток» - суд не застосував.

Щодо призупинення трудових відносин з 06.12.2023р. вказує, що позивачем не визнається обставина про призупинення трудових відносин. Жодного наказу про призупинення позивачка не отримувала, з ним не ознайомлена, окрім того, призупинення трудових відносин в односторонньому порядку Законом не передбачено.

Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», не тягне за собою припинення трудових відносин з ОСОБА_1 та не звільняє відповідача від обов`язків по виплаті середнього заробітку за час простою, вона спрямована тільки на тимчасове припинення виконання обов`язків працівником.

Долучений до позову наказ «Про призупинення дії трудового договору» від 05.12.2023р. не містить жодного погодження військової адміністрації, що свідчить про його нікчемність, про його виготовлення для суду та для ухилення від відповідальності. Не озброєним оком вбачається, що сам наказ та додаток виготовлені в різний час за допомогою різних технічних засобів, що також свідчить про нікчемність та виготовлення «заднім числом» для суду.

Наказ відповідача про призупинення трудового договору від 05.12.2023р. є односторонньою відмовою від обов`язків роботодавця по оплаті праці, що прямо заборонено законом.

В порушення абз. 4 ст. 97 КЗпП України, суд на підставі нікчемного та неналежного доказу – Наказу відповідача про призупинення дії трудового договору від 05.12.2023р., обмежив позивачку в праві на оплату вимушеного простою з 06.12.2023р., що погіршує умови, встановлені КЗпП України, відносно прав позивачки на оплату праці.

Наказ Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради «Про призупинення дії трудового договору» від 05.12.2023р. є односторонньою відмовою від оплати праці з 06.12.2023р., що заборонено законом.

Наказ відповідача від 05.12.2023р. № 12адм/вс «Про призупинення дії трудового договору», на який суд посилається як на підставу зупинення трудових правовідносин з позивачкою, в пункті 1 зазначає про призупинення трудових відносин з працівниками лікарні, згідно додатку, що додається. Однак відповідачем не наданий зазначений додаток. До відзиву додано на 17 аркушах - лист формату Microsoft Word docx - без підпису, без печатки, без затвердження, без погодження, без жодного реквізиту підприємства чи посадової особи, простий набраний текст на 17 аркушах, на початку якого зазначено як «Додаток до наказу КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР. Вважає, що зазначений додаток є неналежним доказом додатку до наказу від 05.12.2023р. №12-адм/вс».

Крім того, оскаржуване рішення не містить обґрунтування підстав «призупинення трудових відносин» з позивачкою. Встановивши факт призупинення трудових відносин відповідача з позивачкою з 06.12.2023 року, суд керувався припущеннями. Жодного наказу про призупинення правовідносин позивачка не отримувала, не повідомлялась, в той час як у неї є зареєстроване місце проживання в м. Запоріжжя, та офіційна електронна пошта, за якою вона зареєстрована в системі охорони здоров`я України eHealt, – як лікаря. Відповідач мав можливість повідомити позивачку про зміну правовідносин (призупинення) поштовим чи електронним зв`язком, однак не повідомив. Про призупинення трудових відносин позивачка дізналась із відзиву на позов по даній справі, з його змістом не обізнана, копію не отримувала, що свідчить про відсутність будь якого призупинення правовідносин.

Щодо тримісячного строку за ст. 233 КЗпП України зазначає, що суд із посиланням на ст. 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В суді першої інстанції наголошувалось на тому, що позивачка не отримувала ніякого документального підтвердження щодо нарахованих чи належних сум до виплати, за період з квітня 2022р. по червень 2024р., тому відлік тримісячного строку для звернення до суду не розпочато, через триваюче (в тому числі і на час звернення до суду) правопорушення відповідача.

Вважає, що судом не вірно застосовано ст. 233 КЗпП України та правовий висновок Верховного суду про застосування ст. 233 КЗпП України у справі № 460/21394/23.

Вказує, що правовідносини (трудові) сторін розпочалися 19 березня 2018 року, а спірні правовідносини - 09 квітня 2022р., тобто до обмеження законом строку звернення до суду на час їх виникнення, ст. 233 КЗпП України не обмежувала позивачку строком на звернення до суду з заявою щодо порушеного права. Натомість, суд застосував норму, яка почала діяти після виникнення правовідносин сторін та після факту простою не з вини позивачки.

Звертає увагу, що на час звернення до суду, позивачка не отримувала письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Від представника КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради Запорізької обласної ради - адвоката Сідельникової О.Л. на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вона зазначає, що Великою палатою Конституційного суду України 11.12.2025 розглянута справа за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат).

Конституційний суд визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення, частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зауважує, що правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 12.12.2025 року.

ОСОБА_1 просила стягнути з КП «Токмацька БЛІЛ» Токмацької міської ради середній заробіток за час вимушеного простою за період з квітня 2022 року по червень 2024 року, тобто норма ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX, була чинною, та підлягала застосуванню судом.

Таким чином, вважає, що застосування судом правового висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 11.12.2025 року, до правовідносин, які припинилися до дати ухвалення цього рішення, є безпідставним, недоцільним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Коломоєць І.В. на адресу апеляційного суду надійшла заява про застосування судової практики, зазначає, що Велика палата Конституційного суду України 11.12.2025 розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), та просить застосувати правовий висновок Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 11.12.2025 року.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з інформацією, яка міститься у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.09.2023, КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, має код ЄДРПОУ 41477873, місцезнаходження: Запорізька область, місто Токмак, вул. Центральна, буд. 55Ж.

Відповідно до розпорядження начальника Токмацької міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 14.11.2023 № 239, змінено юридичну адресу КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, затверджено статут КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР у новій редакції.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, код 41477873, за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Медведєва сержанта, буд. 4.

Згідно зі Статутом КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (нова редакція), затвердженого розпорядженням начальника міської військової адміністрації 14.11.2023 № 239, КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР (далі підприємство) є комунальним унітарним некомерційним підприємством Токмацької міської ради, що надає послуги первинного, вторинного рівня медичної допомоги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом (п. 1.1 Статуту). Місцезнаходження підприємства: 69032, м. Запоріжжя, вул. Сержанта Медведєва, 4 (п. 2.2. Статуту). Місцезнаходження структурного підрозділу: Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, 55Ж (п. 2.3. Статуту). Основною метою створення підприємства є забезпечення медичного обслуговування населення шляхом надання йому медичних послуг в порядку та обсязі, встановлених законодавством (п. 3.1 Статуту). Підприємство є юридичною особою (п. 4.1 Статуту). Підприємство створює належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування; здійснює бухгалтерський облік, веде фінансову та статистичну звітність згідно з законодавством (п. 6.2.1, п. 6.2.2 Статуту). До обов`язків підприємства належить створення для працівників належних і безпечних умов праці, забезпечення додержання чинного законодавства України про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування (п. 6.3.3. Статуту). Поточне керівництво підприємством здійснює керівник підприємства Головний лікар (Директор) (п. 7.2. Статуту), який приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників підприємства, а також інші, передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин, укладає трудові договори (строкові та безстрокові) з працівниками підприємства (п. 7.5.10 Статуту), забезпечує дотримання на підприємстві вимог законодавства про охорону праці, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм і правил, створення належних умов праці (п. 7.5.13 Статуту), уживає заходи до своєчасної та в повному обсязі виплати заробітної плати (п. 7.5.14 Статуту).

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 13.04.2022 була взята на облік як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з довідкою від 15.02.2023 ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , на підставі наказу № 1-0п від 02.01.2018 вона з 03.01.2018 прийнята на роботу на посаду лікаря-офтальмолога відділення по обслуговуванню дорослого населення поліклініки КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР.

На підставі наказу № 43-К/тм від 26.07.2024, 29.07.2024 ОСОБА_1 переведена на 0,5 ставки посади лікаря-офтальмолога клініко-діагностичного відділення в м. Запоріжжі КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР за основним місцем роботи.

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачці була нарахована заробітна плата КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з січня 2018 року по квітень 2022 року включно.

Також судом першої інстанції встановлено, що нарахування та виплата позивачці заробітної плати на вказаному підприємстві з 01.05.2022 по 26.07.2024 не здійснювалось. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

01.08.2024 адвокат Коломоєць І.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до керівника КП «Токмацька БЛІЛ» Токмацької міської ради з адвокатським запитом про надання копії трудового договору з ОСОБА_1 , табеля обліку робочого часу (помісячно) відносно ОСОБА_1 за період з квітня 2022 року по червень 2024 року, а також статуту КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, який діяв в 2022 році та на час звернення, штатного розпису КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР станом на квітень 2022 року та зі змінами на час звернення в разі їх наявності, довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 29.07.2024, відомості про умови, стан та забезпечення умовами для праці поліклініки КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , в період з лютого 2022 року та до часу звернення.

02.08.2024 адвокат Коломоєць І.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до керівника КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР з досудовою вимогою, в якій зазначила, що з 26 лютого 2022 року по час звернення на робочому місці ОСОБА_1 в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР за адресою: АДРЕСА_4 , існують обставини виробничої ситуації, яка небезпечна для життя і здоров`я ОСОБА_1 , що зумовлені окупацією та активними бойовими діями в м. Токмак Запорізької області. Гарантії і компенсації за роботу із шкідливими та/або небезпечними умовами праці, є істотною умовою трудового договору позивачки і працювати в умовах активних бойових дій ОСОБА_1 не погоджувалась, таких умов праці не підписувала. З 01 квітня 2022 року по 04 травня 2022 року позивачка перебувала у щорічній відпустці за період з 2021 по 2022 роки. Після завершення відпустки і по час звернення ситуація та небезпека в м. Токмак не змінилася, у зв`язку з чим просила з метою досудового врегулювання спору виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з квітня 2022 року по червень 2024 року в розмірі 473 960,97 грн.

08 серпня 2024 листом №02/344 в.о. директора КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР адвокату Коломоєць І.В. на її звернення від 01.08.2024 повідомлено, що з дня повномасштабної агресії РФ проти України підприємство, в якому працювала ОСОБА_3 до моменту призупинення дії трудового договору та подальшого переведення на посаду лікаря-офтальмолога клініко-діагностичного відділення в м. Запоріжжя, знаходиться на тимчасово окупованій території України за адресою: м. Токмак, вул. Центральна, 55Ж. Станом на 08 серпня 2024 підприємство релокувалося на підконтрольну Україні територію до м. Запоріжжя і проводить медичну діяльність за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сержанта Медведєва, 4. Вся первинна медична, кадрова та бухгалтерська документація стосовно лікаря-офтальмолога поліклініки ОСОБА_1 та інших працівників підприємства, залишилась на тимчасово окупованій території.

Згідно з наказом в.о. директора КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР Євгенії Тупозлієвої від 05.12.2023 №12-адм/вс «Про призупинення дії трудового договору», призупинено дію трудового договору з 06.12.2023 до відновлення можливості виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану з працівниками КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР згідно додатку, у тому числі з ОСОБА_1 , яка займає посаду лікаря-офтальмолога поліклініки

Відповідно до вказаного наказу, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України (п. 2). У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівників про необхідність стати до роботи (п. 3).

Наказ видано у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, знаходженням підприємства на тимчасово окупованій території, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв`язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.

У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР про стягнення середнього заробітку за час вимушеного простою за період з квітня 2022 року по червень 2024 року в розмірі 473960,97 грн.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку позивача за період вимушеного простою, здійсненого за даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про заробітну плату за лютий і березень 2022 року, середня заробітна плата становить 17 554,11 грн., заробіток за час простою (27 місяців) становить 473 960,97 грн.

На підтвердження розміру отриманих доходів суду надано також відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про отримані доходи та утримані податки, згідно з якими отримані ОСОБА_3 доходи в КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР у січні 2022 року становили 18 468,44 грн. (перерахований податок 3 324,31 грн.), у лютому 2022 року – 18 290,28 грн. (перерахований податок 3 292,26 грн.), у березні 2022 року – 16 818,18 грн. (перерахований податок 3 027,27 грн.).

Жодної іншої бухгалтерської документації стосовно лікаря-офтальмолога поліклініки ОСОБА_1 , яка б містила відомості про її заробітну плату, відповідачем не надано.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного стану або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28. 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України "Про оплату праці").

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.

У пункті 3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі N 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов`язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.

КП "Токмацька БЛІЛ" ТМР була розташована в м. Токмак Запорізької області. Починаючи з 26.02.2022 територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області по теперішній час є тимчасово окупованою територією представниками збройних формувань держави-агресора РФ, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони у справі з 2018 року, в тому числі у спірний період, перебували у трудових відносинах. Сторонами у справі цей факт не заперечується, також він підтверджується іншими доказами у справі, зокрема, копією трудової книжки позивачки, інформацією з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, чисельними відповідями на звернення позивачки та її представника, копіями наказів №12-адм/вс від 05.12.2023 та №43-К/тм від 26.07.2024.

Також судом встановлено та сторонами визнається факт не виходу ОСОБА_1 на роботу у зв`язку з її виїздом з тимчасово окупованого міста Токмак Пологівського району Запорізької області на підконтрольну територію України 09.04.2022 та фактичне невиконання нею трудових обов`язків на підприємстві відповідача з 09.04.2022.

Встановивши, що позивач виїхала з міста у зв`язку із його окупацією та з метою захисту свого життя і здоров`я, а тому з незалежних від нею причин не могла виконувати свої трудові обов`язки, врахувавши, що керівництво лікарні не надало жодних роз`яснень та інструкцій щодо дій при виконанні працівникам трудових обов`язків, у т.ч. у разі загрози їх життю та здоров`ю під час активних бойових дій, ракетних, бомбових ударів та окупації міста, не призупинило дію трудового договору з позивачкою до 06.12.2023, не запровадило простій на підприємстві, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що КП "Токмацька БЛІЛ" ТМР порушило трудові права позивачки на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором відповідно до статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Також правильними є висновки суду першої інстанції, що військова агресія рф проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці працівників.

Трудовий договір з позивачкою не був розірваний чи призупинений, а отже, працівник залишався в трудових відносинах з роботодавцем, на якого покладено обов`язок забезпечувати реалізацію трудових прав працівників, зокрема право на оплату праці. Невжиття роботодавцем належних організаційно-правових заходів з працівником, який не мав змоги виконувати свої обов`язки з незалежних від нього причин, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання оплати праці.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року у справі № 337/4651/23 (провадження № 61-11129св24).

Відповідно до статті 141 КЗпП України, в якій визначаються обов`язки роботодавця, роботодавець, зокрема, повинен правильно організовувати працю працівників. Поряд із цим, зрозуміло, що в умовах окупації агресором роботодавець не може забезпечити виконання умов трудового договору, особисту безпеку працівників, усунути загрози життя і здоров`я працівників. Роботодавець не може вимагати від працівників - українських громадян залишатись на окупованій ворогом території України і продовжувати виконання трудових обов`язків в умовах тимчасової окупації. Саме тому Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" введено механізми регулювання трудових відносин, які релевантні умовам тимчасової окупації або територій активних бойових дій. Зокрема, таким механізмом є призупинення трудового договору. В контексті цієї справи в нормативному регулюванні дії трудового договору на підприємстві, яке опинилось на окупованій території, мають застосовуватись публічно-правові засади, зокрема, що надане суб`єкту (роботодавцю) право є водночас його обов`язком. Якщо ж роботодавець рішення щодо дії трудового договору не прийняв, негативні правові наслідки його бездіяльності не можуть бути покладені на працівника, як на слабкішу сторону трудових відносин.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, провадження № 61-6935сво24, зробив висновок, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.

У цій справі позивач вимушено не виконувала трудових обов`язків з незалежних від неї причин у зв`язку із збройною агресією рф, окупацією міста і лікарні, з якою не було припинено (зупинено) трудові відносини сторін, а тому, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, позивачці підлягає виплаті саме середній заробіток.

Наказом в.о. директора КП "Токмацька БЛІЛ" ТМР від 05 грудня 2023 року № 12- адм/вс "Про призупинення дії трудового договору", призупинено дію трудового договору з 06 грудня 2023 року до відновлення можливості виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану з працівниками КП "Токмацька БЛІЛ" ТМР, у тому числі з ОСОБА_1 . Згідно з цим наказом, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівників про необхідність стати до роботи. Підставою для видання наказу було, зокрема, введення в Україні воєнного стану, знаходження підприємства на тимчасово окупованій території, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв`язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.

Як правильно виснував суд, такі обставини фактично спростовують доводи відповідача про відсутність поважних причин для невиходу позивачки у спірний період на роботу та безпідставність виїзду з тимчасово окупованої території.

Оскільки КП "Токмацька БЛІЛ" ТМР 05 грудня 2023 року було винесено наказ, яким призупинено дію трудового договору з 06 грудня 2023 року до відновлення можливості виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану з працівниками КП "Токмацька БЛІЛ" ТМР, у тому числі з ОСОБА_1 , то обов`язок відповідача щодо виплати позивачці середнього заробітку підлягає виконанню саме по день ухвалення наказу, тобто до 05 грудня 2023 року.

Тобто ОСОБА_1 з незалежних від неї причин не могла виконувати свої трудові обов`язки, у період часу з квітня 2022 року по 05.12.2023 року.

Військова агресія РФ проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов`язку з оплати праці працівника, враховуючи те, що роботодавцем не було зупинено чи припинено діяльність юридичної особи, не було призупинено дію трудового договору з позивачкою (до 06.12.2023 року), не було запроваджено простій та не визначено певних особливостей виконання працівниками своїх обов`язків на час воєнного стану.

Вказані вище обставини можуть бути підставами для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, проте не звільняють його від обов`язку виплати заробітної плати.

Судом першої інстанції правильно встановлено та визнається сторонами, що нарахування та виплата заробітної плати позивачці, після її невиходу на роботу у зв`язку з виїздом з тимчасово окупованої території, відповідачем не здійснювалось.

КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР не надало табелі обліку використання робочого часу щодо позивачки у спірний період із зазначенням днів (періоду) неявки позивачки на роботу, як і не надало будь-яких документів щодо посадового окладу позивачки, ведення бухгалтерського обліку, у т.ч. по заробітній платі позивачки тощо, оскільки така робота не велась. Відповідачем не надано і контррозрахунку на підтвердження своїх заперечень проти позову.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду, що заробітна плата мала бути виплачена позивачці на умовах, визначених трудовим договором, відповідно до статті 10 Закону № 2136-ІХ. Відповідач порушив трудові права позивачки, зокрема на оплату праці, оскільки такі кошти позивачці не виплачені.

Судом першої інстанції підставно враховано, що відповідачем не спростована об`єктивна неможливість здійснювати нарахування та виплату заробітної плати позивачці за спірні періоди.

Верховний Суд у постанові від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20 прийшов до переконання, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

За приписами частин першої, другої статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

У порядку, передбаченому частиною четвертою статті 13 Закону № 2136-ІХ, вищевказаний наказ відповідача позивачкою не оскаржувався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу. Відомостей про скасування наказу відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 просила суд стягнути середньомісячну заробітну плату за період з квітня 2022 року по червень 2024 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що за встановлених обставин, у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 06.12.2023 (з моменту призупинення дії трудового договору) по червень 2024, необхідно відмовити, оскільки відшкодування заробітної плати за цей період здійснюється відповідно до Закону № 2136-ІХ.

Такий висновок суду відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, згідно з яким під час призупинення трудового договору у працедавця відсутній обов`язок забезпечувати працівника роботою та заробітною платою, якщо працедавець законно призупинив дію трудового договору.

Щодо застосування ст. 233 КЗпП України при вирішенні спору про стягнення середньомісячної заробітної плати за період з квітня 2022 року по 05.12.2023 року суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

ОСОБА_1 звернулася до суду під час дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 18 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України) (постанова ВП ВС від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (провадження № 11-90заі24)).

Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений із 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП КУкраїни, почався 01.07.2023.

Суд також правильно виходив із того, що середньомісячна заробітна плата є щомісячними виплатами, а отже за кожною такою виплатою має застосовуватись окремий строк звернення до суду. Отже, за грошовими вимогами, які виникли до 18.07.2022, строк звернення до суду не обмежується. За вимогами про стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 по 05.12.2023 (до призупинення дії трудового договору) тримісячний строк для звернення до суду закінчився до 05.03.2024. Також закінчився тримісячний строк для звернення до суду щодо частини позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за період після призупинення дії трудового договору (з 06.12.2023 і по червень 2024 року), однак суд першої інстанції правильно визнав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відшкодування заробітної плати за цей період здійснюється відповідно до Закону № 2136-ІХ.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 05.08.2024, тобто по закінченню строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для вимог про стягнення заробітної плати за період з 19.07.2022 по 05.12.2023. Поважність причин пропуску позивачкою зазначеного строку матеріали справи не містять. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 до 05.12.2023 необхідно відмовити.

Таким чином, враховуючи встановлені обставинами та вищенаведені норми матеріального права, суд правильно виснував, що задоволенню підлягають вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь середньомісячної заробітної плати за період з 09.04.2022 до 18.07.2022.

За приписами статей 1 та 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. До структури заробітної плати належать: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100),

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з відповіді з ДРФО № 1185617 від 11.03.2025, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, нарахована позивачці заробітна плата відповідачем у лютому 2022 року становила 18 290,28 грн., у березні 2022 року – 16 818,18 грн., у квітні 2022 року – 7 142,86 грн.

Суд першої інстанції правильно провів розрахунок середньомісячної заробітної плати на підставі відомостей, які містяться у Відомостях з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, оскільки розрахунок середнього заробітку неможливо здійснити без указаних документів, а відповідач як розпорядник інформації про розмір заробітної плати позивачки не надав запитуваної інформації, посилаючись на знаходження таких документів на тимчасово окупованій території.

Судом встановлено, що позивачка з 09.04.2022 припинила виконувати обов`язки за місцем роботи з наведених вище підстав, а відповідач не сплатив позивачці середній заробіток за період з 09.04.2022. Отже, суд правильно визнав, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення середнього заробітку з 09.04.2022 по 18.07.2022, тобто 71 робочий день. Для розрахунку середньої заробітної плати позивачки суд правильно взяв заробітну плата за два останні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто за лютий 2022 року в сумі 18 290,28 грн. та за березень 2022 року в сумі 16 818,18 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивачки склала 835,91 грн. (заробітна плата за лютий 18 290,28 грн. + заробітна плата за березень 16 818,18 грн.) : 42 робочі дні = 835,91 грн.). Таким чином, середня заробітна плата за період з 09.04.2022 по 18.07.2022 (71 робочий день) становить 59 349,61 грн.

Таким чином, суд правильно виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР на її користь середнього заробітку підлягають задоволенню частково в сумі 59 349,61 грн., з якої підлягають відрахуванню податки та інші обов`язкові платежі.

Щодо застосування правового висновку Конституційного Суду України, викладеного у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) № 1-р/2025 від 11.12.2025.

Стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації незалежно від характеру їх трудової діяльності.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Щодо вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 19.07.2022 по 05.12.2023 (до призупинення дії трудового договору), то цей період регулюється статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду.

Позовну заяву подано позивачем до суду першої інстанції 05 серпня 2024 року, тобто із пропуском строку звернення до суду. Поважність причин пропуску позивачкою зазначеного строку матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (справа № 1-7/2024(337/24)) визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, з 11 грудня 2025 року втратили чинність приписи частини першої статті 233 КЗпП, відповідно, відновлено дію цієї статті у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проте, на час звернення позивача до суду з цим позовом приписи статті 233 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ були чинними, тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого королівства» та пункті 54 рішення від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі» зазначено, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, строк звернення до суду - це строк, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх прав. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Як зазначалося вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, просить суд визнати неналежними доказами наказ Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради від 05 грудня 2023 року № 12-адм/вс «Про призупинення дії трудового договору» та додаток до відзиву відповідача, за пунктом 9 «призупинення ТД Сіталенко 227.pdf» та за пунктом 10 «призупинення ТД. pdf».

Вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Наказ Комунального підприємства «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради від 05 грудня 2023 року № 12-адм/вс «Про призупинення дії трудового договору» та додатки до вказаного наказу містять інформацію щодо предмета доказування, а саме щодо призупинення дії трудового договору з позивачем, а отже є належними доказами.

Як зазначалося вище, відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

У порядку, передбаченому частиною четвертою статті 13 Закону № 2136-ІХ, вищевказаний наказ відповідача позивачкою не оскаржувався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу. Відомостей про скасування наказу відповідача № 12-адм/вс від 05.12.2023 матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2136-ІХ наказ (розпорядження) роботодавця про призупинення дії трудового договору, укладеного з працівником, крім укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, не потребує погодження військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території.

Інші обставини, на які посилається скаржник, могли бути підставами для скасування вказаного наказу, проте вказана вимога не була предметом даного позову.

За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги по суті спору та їх відображення в оскарженому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, судом сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Коломоєць Ірини Василівни, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23 січня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко