Вирок від 25 січня 2026 р. у справі №482/2498/25 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

26.01.2026

Справа № 482/2498/25

Номер провадження 1-кп/482/152/2026

В И Р О К

Іменем України

26 січня 2026 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретарів судових засідань ОСОБА_2

за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса, Миколаївської області кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР за №62025150010004966 від 13.09.2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Василівка Солонянського району Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, з середньою спеціальною освітою, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 13.08.2024 Солонянським районним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 345 КК України до 1 року позбавлення волі; 09.12.2024 року Солонянським районним судом Дніпропетровської області, за ст. 121 ч. 2 КК України, до покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом на період дії воєнного стану на посаді старшого стрільця стрілецького спеціалізованого відділення стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «старший матрос», у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

06.07.2025 року ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді старшого стрільця стрілецького спеціалізованого відділення стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п. 1, З ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також обмежень, покладених на нього ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09.12.2024 року, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без дозволу командування військової частини, самовільно залишив місце служби, а саме тимчасове місце дислокації свого підрозділу військової частини НОМЕР_1 (Миколаївська область, населений пункт не вказується з міркувань безпеки) та незаконно перебував поза його межами понад три доби, проводячи час на власний розсуд, переховуючись від служби, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 30.09.2025 року.

Таким чином ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.5 ст. 407 КК України – самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України за обставин викладених у обвинувальному акті визнав повністю та пояснив що дійсно 06.07.2025 року він пішов на самовільне залишення місця служби, оскільки один з його братів (наймолодший) пропав безвісти на війні і він хотів оформити документи на підтвердження цього факту , але не мав можливості виїхати і зустрітися із іншими двома своїми братами. ОСОБА_7 підійшов до тодішнього свого командира і відпросився у нього, але це не було офіційно, командир його попередив що якщо про це стане відомо чи щось станеться іто він ( ОСОБА_7 ) буде нести за це відповідальність як за самовільне залишення місця служби. Після цього ОСОБА_7 , приїхав додому і зробив майже всі необхідні йому документи, і зібрався повертатися, проте його підрозділ з 36 бригади морської піхоти перевели у 59 бригаду. Коли почав телефонувати хлопцям з якими був у підрозділі ті повідомили що їх вже вивезли з колишнього місця і вони зараз у дорозі. ОСОБА_7 попросив їх повідомити йому місце розташування коли вони прибудуть. У подальшому через три дні ОСОБА_7 зателефонував товаришу з яким він був у підрозділі і спитав про командира який дав йому неофіційно дозвіл, однак дізнався що той вчинив СЗЧ, та дізнався що його підрозділ зараз поблизу населеного пункту у Вінницькій області (назва не вказується судом з міркувань безпеки). ОСОБА_7 також спитав у товариша номер телефону теперішнього командира, щоб поспілкуватися про повернення. Зателефонував командиру який пообіцяв, що спробує вирішити питання з СЗЧ ОСОБА_7 , а останньому порадив сидіти поки вдома. Проте у подальшому командир на зв`язок не виходив, а його підрозділ приймав участь у виконані бойових завдань, поніс втрати. ОСОБА_7 вдалося вийти на зв`язок з одним із побратимів, але той був у лікарні і не володів необхідною повнотою інформації. Зрозумівши що немає більше сенсу сидіти вдома, вирішення проблеми з СЗЧ не знаходилося, він вирішив здатися правоохоронним органам у кінці вересня.

Вказував що його службова характеристика яка міститься у матеріалах кримінального провадження фактично не відповідає його якостям які він демонстрував на службі, вказана характеристика була складена командиром у той час коли у них склалися погані відносини через те, що ОСОБА_7 відмовив йому у виконані прохання яке не стосувалося військової служби. У подальшому ОСОБА_7 показував себе з кращого боку і командир це визнавав, однак раніше складена характеристика залишалася в матеріалах його особової справи.

Просив суворо не карати , вказував що не збирався на зовсім покидати військову службу, просто хотів виготовити потрібні йому документи і повернутися назад на військову службу.

Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження було проведено у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України.

При цьому судом їм було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Так, як обвинувачений ОСОБА_7 визнав фактичні обставини справи, що викладені у наведеному вище формулюванні обвинувачення і жоден з учасників процесу ці обставини не оспорює, суд вважає їх встановленими та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно з ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, його особу, а саме те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має не погашену судимість, не одружений, утриманців не має, є учасником бойових дій, відсутність тяжких наслідків від вчинення злочину.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання судом в обвинувальному акті не зазначено і судом не встановлено.

З урахуванням наведеного суд вважає, що ОСОБА_7 слід визначити мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону. При цьому суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і буде цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального проступку, особі винного.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що ОСОБА_7 скоїв кримінальне правопорушення у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (невідбута частина покарання становить 7 років 9 місяців 3 дні позбавлення волі) то остаточне покарання необхідно призначити за правилами, передбаченими ст.71 КК України, частково приєднавши до покарання по даному вироку не відбуте покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09.12.2024 року.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази відсутні.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 349, 370, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України і призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання за цим вироком, частково приєднати покарання не відбуте ним за вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09.12.2024 року та остаточно призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у вигляді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обчислювати з моменту його фактичного затримання – 30.09.2025 року.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити попередній – тримання під вартою.

Вирок може бути оскаржений на протязі 30 діб до апеляційного суду Миколаївської області через Новоодеський районний суд Миколаївської області.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1