Вирок від 25 січня 2026 р. у справі №127/22929/21 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/22929/21

Провадження №1-кп/127/850/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.06.2021 за № 12021020010000881 та 03.02.2022 за № 12022025010000079, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, з вищою освітою, непрацюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

24.02.2005 Ленінським районним судом міста Вінниці за частиною третьою статті 185, частиною другою статті 289 КК з урахуванням частини першої статті 70 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі частини першої статті 75 КК звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;

14.06.2005 Ленінським районним судом міста Вінниці за частиною другою статті 296 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі частини першої статті 75 КК звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;

12.04.2007 Ленінським районним судом міста Вінниці за частиною другою статті 289 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі частини першої статті 75 КК звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;

14.03.2013 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 296 КК з урахуванням частини першої статті 71 КК до покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі;

05.10.2017 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 190 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;

29.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 4 років 11 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування призначеного покарання 05.05.2021 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою, третьою та четвертою статті 185, частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Вінниці, громадянки України, з вищою освітою, непрацюючої, заміжньої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , в силу статті 89 КК раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , будучи обізнаним у тому, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 05.30 год. 24.02.2022 введений воєнний стан, який Указом Президента України № 133/2022 продовжений з 05.30 год. 14.03.2022, 31.03.2022 біля 14.00 год., перебуваючи у коридорі квартири АДРЕСА_3 , помітив в кишені куртки, яка висіла поруч з тумбою, мобільний телефон марки Xiaomi моделі Readmi 5 Plus, який належав ОСОБА_8 .

У цей час в ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном.

Так, ОСОБА_6 , знаходячись у квартирі АДРЕСА_3 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, достовірно знаючи про те, що власники вказаних мобільних телефонів знаходяться всередині квартири і можуть викрити ОСОБА_6 під час вчинення злочину, діючи поза увагою та волею власників майна, з корисливих мотивів, розуміючи протиправність своїх дій, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, діючи в умовах воєнного стану, таємно, шляхом вільного доступу, з тумби, що знаходилась при вході у квартиру, взяв з правої зовнішньої кишені куртки, яка висіла поруч, мобільний телефон марки Xiaomi моделі Readmi 5 Plus, який належав ОСОБА_8 , вартістю 2067 грн Після цього ОСОБА_6 з викраденим майном залишив приміщення квартири та розпорядився ним на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 на суму 2067 грн.

Крім того, у невстановлений час ОСОБА_6 07.03.2022, реалізовуючи злочинний умисел, направлений на протиправне заволодіння чужим майном, через мережу Інтернет знайшов оголошення ОСОБА_9 про пошук особи для перевезення особистих речей з м. Вінниці до м. Вроцлав Республіки Польща.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 за допомогою менеджера Telegram зв`язався з ОСОБА_9 та запропонував останній перевезти до м. Вроцлав Республіки Польща посилку з особистими речами.

Після досягнення попередньої домовленості ОСОБА_6 08.03.2022 біля 15.00 год, перебуваючи біля ринку «Урожай» по вул. Пирогова, 58 в м. Вінниці, зустрівся з ОСОБА_10 , яка повинна була передати йому пакунок, всередині якого знаходились ноутбук марки Dell вартістю 12416 грн, сумка марки Adidas вартістю 261,70 грн та жіночі кросівки вартістю 386,10 грн.

ОСОБА_6 , маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи умисно, заздалегідь маючи на меті не виконувати взяті на себе зобов`язання, переконуючи ОСОБА_10 в добропорядності своїх намірів, уклав з останньою договір, у якому ОСОБА_6 зобов`язувався здійснити перевезення посилки із зазначеними речами з м. Вінниці до м. Вроцлав Республіки Польща та передати її ОСОБА_9 .

ОСОБА_10 , будучи введеною в оману ОСОБА_6 , передала останньому зазначений вище пакунок. ОСОБА_6 , отримавши від ОСОБА_10 зазначені вище речі, не виконав взяті на себе зобов`язання та умови усного договору, натомість заволодів майном ОСОБА_10 , розпорядившись ним на власний розсуд, внаслідок чого заподіяли ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 13063,80 грн.

Згідно з обвинувальним актом в період часу з 02.40 по 05.10 год 25.01.2022 ОСОБА_6 , перебуваючи у другому під`їзді будинку АДРЕСА_4 , підійшов до кладового приміщення між першим та другим поверхами, яке перебуває у користуванні ОСОБА_11 . В цей час у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на проникнення до зазначеного кладового приміщення з метою заволодіння чужим майном.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, розуміючи протиправність своїх дій, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 шляхом пошкодження системи кріплення навісного замка, відчинив двері зазначеного кладового приміщення, де побачив велосипед марки Giant вартістю 13459 грн та велосипед марки КТМ вартістю 1375, які належали ОСОБА_11 .

Після цього ОСОБА_6 почергово вивіз зазначені велосипеди з під`їзду будинку та разом з викраденим майном залишив місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд. Внаслідок зазначених дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_11 була спричинена матеріальна шкода на загальну суму 14834 грн.

Також у обвинувальному акті зазначено, що у період часу з 00.30 по 09.00 год 02.02.2022 ОСОБА_6 , перебуваючи у третьому під`їзді будинку АДРЕСА_5 , на сходовій клітині між першим та другим поверхом помітив велосипед марки Maxwell вартістю 3294 грн, який належить ОСОБА_12 . У цей час в ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, розуміючи протиправність своїх дій, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 шляхом вільного доступу вивіз з під`їзду зазначеного будинку велосипед марки Maxwell та разом з викраденим залишив місце вчинення злочину, розпорядившись ним на власний розсуд. Внаслідок зазначений дій ОСОБА_6 завдав ОСОБА_12 матеріальної шкоди на суму 3294 грн.

Окрім наведеного, в обвинувальному акті наявне посилання на те, що ОСОБА_6 , будучи обізнаним у тому, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 05.30 год. 24.02.2022 введений воєнний стан, який Указом Президента України № 133/2022 продовжений з 05.30 год. 14.03.2022, 31.03.2022 біля 14.00 год., перебуваючи у коридорі квартири АДРЕСА_3 , помітив на тумбі, що знаходилась при вході в квартиру, мобільний телефон марки Xiaomi моделі Readmi 4 Pro, який належав ОСОБА_13 , та в кишені куртки, яка висіла поруч з тумбою, мобільний телефон марки Xiaomi моделі Readmi 5 Plus, який належав ОСОБА_8 .

У цей час в ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном.

Так, ОСОБА_6 , знаходячись у квартирі АДРЕСА_3 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, достовірно знаючи про те, що власники вказаних мобільних телефонів знаходяться всередині квартири і можуть викрити ОСОБА_6 під час вчинення злочину, діючи поза увагою та волею власників майна, з корисливих мотивів, розуміючи протиправність своїх дій, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, діючи в умовах воєнного стану, таємно, шляхом вільного доступу, з тумби, що знаходилась при вході у квартиру, взяв мобільний телефон марки Xiaomi моделі Readmi 4 Pro, який належав ОСОБА_13 вартістю 1793 грн, та з правої зовнішньої кишені куртки, яка висіла поруч, мобільний телефон марки Xiaomi моделі Readmi 5 Plus, який належав ОСОБА_8 , вартістю 2067 грн Після цього ОСОБА_6 з викраденим майном залишив приміщення квартири та розпорядився ним на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_13 матеріальну шкоду на суму 1793 грн та ОСОБА_8 на суму 2067 грн.

Також у обвинувальному акті наявне посилання на те, що у невстановлений час ОСОБА_6 вступив у попередню змову з ОСОБА_7 , після чого 07.03.2022, реалізовуючи їхній спільний злочинний умисел, направлений на протиправне заволодіння чужим майном, через мережу Інтернет знайшов оголошення ОСОБА_9 про пошук особи для перевезення особистих речей з м. Вінниці до м. Вроцлав Республіки Польща.

Реалізовуючи спільний з ОСОБА_7 умисел, ОСОБА_6 за допомогою менеджера Telegram зв`язався з ОСОБА_9 та запропонував останній перевезти до м. Вроцлав Республіки Польща посилку з особистими речами.

Після досягнення попередньої домовленості ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 08.03.2022 біля 15.00 год, перебуваючи біля ринку «Урожай» по вул. Пирогова, 58 в м. Вінниці, зустрілись з ОСОБА_10 , яка повинна була передати їм пакунок, всередині якого знаходились ноутбук марки Dell вартістю 12416 грн, сумка марки Adidas вартістю 261,70 грн та жіночі кросівки вартістю 386,10 грн.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи умисно, заздалегідь маючи на меті не виконувати взяті на себе зобов`язання, переконуючи ОСОБА_10 в добропорядності своїх намірів, уклали з останньою договір, у якому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зобов`язувались здійснити перевезення посилки із зазначеними речами з м. Вінниці до м. Вроцлав Республіки Польща та передати її ОСОБА_9 .

ОСОБА_10 , будучи введеною в оману ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , передала останнім зазначений вище пакунок. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , отримавши від ОСОБА_10 зазначені вище речі, не виконали взяті на себе зобов`язання та умови усного договору, натомість заволоділи майном ОСОБА_10 , розпорядившись ним на власний розсуд, внаслідок чого заподіяли ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 13063,80 грн.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь визнав частково, від дачі показань на підставі статті 63 Конституції України відмовився. У подальшому обвинувачений повідомив, що він заходив до ОСОБА_14 , в коридорі взяв один телефон, який належав ОСОБА_15 , і вийшов з квартири. У подальшому в нього були вилучені два телефона: належний ОСОБА_15 , який він взяв у помешканні ОСОБА_14 , та належний йому. В кухню в помешканні ОСОБА_14 він не заходив.

До викрадення велосипедів потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_16 він не причетний.

Підтвердив факт заволодіння майном потерпілої ОСОБА_17 . Зокрема, зауважив, що домовився з потерпілою за допомого соціальних мереж про передачу речей до Польщі. В подальшому він зустрівся з потерпілою та взяв у неї речі. На зазначену зустріч він приїхав з ОСОБА_18 , з якою він на той час спільно проживав. Однак ОСОБА_18 про намір вчинення злочину обізнана не була. у подальшому зазначені речі були вилучені поліцією в помешканні ОСОБА_18 , де він на той час проживав.

Обвинувачена ОСОБА_7 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй діяння не визнала, від дачі показань на підставі статті 63 Конституції України відмовилась. У подальшому повідомила, що до вчинення інкримінованого їй діяння вона не причетна. У той час вона спільно проживала з ОСОБА_19 . Дату вона не пам`ятає, вона з ОСОБА_20 поїхала на якусь зустріч. ОСОБА_21 не говорив їй з приводу цієї зустрічі. З Потерпілою ОСОБА_17 вона не спілкувалась та не зустрічалась. У неї були вилучені якісь речі, які приніс ОСОБА_21 , з яким вона на той час спільно проживала.

Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що на початку лютого 2022 року він спустився у кладовку та помітив, що було відламане вушко замка та приклеєне назад за допомогою клею ПВА. Він одразу подзвонив у поліцію. В подальшому виявили зникнення двох велосипедів. Після перегляду камер спостереження був виявлений час викрадення велосипедів. На відео видно людину в капюшоні, яка заволоділа належними йому велосипедами.

Потерпілий ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що 02.02.2022 у нього був викрадений велосипед, який був у під`їзді. Він прищібнув велосипед до батареї, а зранку виявив зникнення велосипеда. В подальшому велосипед знайшли у ломбарді. Як велосипед потрапив у ломбард йому не відомо. Людину, яка могла викрасти велосипед, він не знає.

Потерпілий ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що дату він не пам`ятає, приблизно 31.03.2022 він був у себе вдома з товаришем – ОСОБА_22 – та спільним знайомим – ОСОБА_23 . До них заходила ОСОБА_18 з якимось чоловіком, якого він бачив на той час вперше – ОСОБА_19 . Вони були у них недовго. Коли ОСОБА_18 та ОСОБА_21 пішли, він виявив зникнення телефонів. Тому вони викликали поліцію.

ОСОБА_18 заходила до них на кухню, а ОСОБА_21 залишався у коридорі. Вадим помітив, що ОСОБА_24 немає в квартирі, вийшов у коридор, але там нікого не було. ОСОБА_18 ще трохи залишилась з ними на кухні, а потім пішла.

Належний йому телефон він востаннє бачив на кухні, а телефон ОСОБА_15 був у куртці, яка висіла у коридорі при вході до квартири.

Потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні допитаний не був у зв`язку з неможливістю забезпечити його явку протягом тривалого часу.

Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні допитана не була у зв`язку з її смертю.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий з ОСОБА_20 протягом тривалого часу – приблизно 15 років. Також він знайомий з ОСОБА_26 із зазначеними особами у нього нормальні.

У січні – лютому 2022 року ОСОБА_21 під час крадіжок присутній не був, натомість був присутній ОСОБА_27 , який привіз два велосипеда, а наступного дня він зазначені велосипеди здав у ломбард. З ними під час здачі велосипедів у ломбард був товариш ОСОБА_28 на ім`я ОСОБА_29 , ОСОБА_24 з ними не було. Під час досудового розслідування поліція просила повідомити, що велосипеди викрав саме ОСОБА_30 . Під час проведення з ним слідчого експерименту про вчинення крадіжок ОСОБА_20 він повідомив під тиском та погрозами поліції.

Свідок ОСОБА_31 в судовому засіданні пояснила, що вона знайома з ОСОБА_18 , з ОСОБА_20 вона не знайома. Також вона знайома з ОСОБА_26 , оскільки до його смерті вона проживала з ним протягом двох років. Однак приблизно за місяць до його смерті вони розійшлись.

До ОСОБА_28 подзвонив ОСОБА_32 і запитав, чи не хоче він купити велосипед, скинувши при цьому фото, однак вони відмовились від придбання, оскільки в них вже був велосипед. Ближче до ночі цього ж дня ОСОБА_32 знов подзвонив і попросив здати велосипед у ломбард. ОСОБА_32 прийшов до них з ОСОБА_20 , після чого вони пішли у ломбард біля вокзалу та здали два велосипеда. Вона пішла з ОСОБА_26 , щоб не сидіти вдома. Їй відомо, що ОСОБА_32 мав повернути ОСОБА_33 кошти. Частину коштів ОСОБА_32 повернув ОСОБА_34 після здачі велосипедів у ломбард.

Велосипеди у ломбард здав ОСОБА_27 , кошти за них віддав ОСОБА_35 , а ОСОБА_21 в цей час чекав на вулиці. Про ОСОБА_24 вона чула в розмові між ОСОБА_36 та ОСОБА_26 . Вони називали прізвище ОСОБА_24 , однак вона не може його впізнати, оскільки бачила його в темряві.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 КПК дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:

-протокол огляду місця події від 02.02.2022, відповідно до якого у період часу з 10.00 по 10.30 год оглянуте приміщення будинку АДРЕСА_5 , описана обстановка у під`їзді та розташування вхідних дверей до квартир;

-фіскальний чек від 15.02.2022, згідно з яким у приміщенні відокремленого підрозділу № 25 ПТ «Найкращий ломбард» по вул. Привокзальна, 2/1 в м. Вінниці були здійснені фінансові операції на суму 1300 грн на підставі договору № 2524272905 та 187,60 грн на підставі договору № 252427905 на загальну суму 1487,60 грн;

-копію договору № 252427905 від 02.02.2022, відповідно до якого ОСОБА_27 отримав кредит в сумі 1300 грн під заставу велосипеда Maxwell;

-протокол огляду місця події від 21.02.2022, згідно з яким оглянуте приміщення кабінету № 214 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, в якому на момент огляду перебував ОСОБА_12 , який тримав у руках велосипед марки Maxwell;

-висновок експерта № 2018/22-21 від 16.04.2022, відповідно до якого ринкова вартість досліджуваного велосипеда торгової марки Maxwell у технічно справному стані станом на 02.02.2022 могла складати 3294 грн;

-протокол проведення слідчого експерименту від 15.04.2022, згідно з яким у період часу з 14.15 по 14.20 год ОСОБА_27 показав на місця, де він зустрівся з ОСОБА_6 , повідомив, що ОСОБА_6 був на велосипеда марки Maxwell, а на велосипеді марки Ardis був ОСОБА_25 , зауважив, що його попросили здати велосипеди до ломбарду «Найкращий»;

-протокол огляду місця події від 04.02.2022, відповідно до якого у період часу з 16.30 по 16.50 год оглянутий під`їзд № 2 будинку АДРЕСА_4 , зафіксована обстановка у ньому, зафіксоване пошкодження замка до підсобного приміщення, описана обстановка у ньому, а також вилучені сліди рук, взуття та пото-жирова речовина;

-протокол огляду місця події від 17.02.2022, згідно з яким у період часу з 18.05 по 18.20 год ОСОБА_25 в приміщенні кабінету № 214 по вул. Пирогова, 4 в м. Вінниці видав належну йому куртку та мобільний телефон марки Xiaomi;

-висновок експерта № 2047/2048/22-21 від 18.04.2022, відповідно до якого ринкова вартість вживаного велосипеда торгової марки Giant станом на 04.02.2022 могла складати 13459 грн; ринкова вартість вживаного велосипеда торгової марки КТМ станом на 04.02.2022 могла становити 1375 грн;

-протокол огляду місця події від 18.02.2022, згідно з яким у період часу з 20.30 по 20.50 год у приміщенні кабінету № 214 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області оглянутий ОСОБА_25 , в руках якого був велосипед марки Ardis, описаний вигляд зазначеного велосипеда;

-висновок експерта № 2017/22-21 від 16.04.2022, відповідно до якого ринкова вартість досліджуваного велосипеда марки Ardis станом на 18.02.2022 могла становити 2014 грн;

-протокол проведення слідчого експерименту від 15.04.2022, згідно з яким у період часу з 19.15 по 20.45 год ОСОБА_25 показав на місця, куди ОСОБА_6 приїхав 24-25.01.2022 на велосипеді марки КМТ, після цього вказав на місце, звідки ОСОБА_6 вчинив крадіжку велосипеда марки Ardis, а саме будинок АДРЕСА_5 , вказав на будинок, з якого ОСОБА_6 вивозив зазначений велосипед, після цього показав наступний будинок, з якого ОСОБА_6 вчинив крадіжку велосипеда марки Maxwell – будинок № 94 по вул. Пирогова в м. Вінниці, показав адресу ломбарду, до якого наступного дня здав зазначений велосипед;

-копію акту планового технічного огляду ТМЦ від 18.02.2022, відповідно до якого ноутбук Dell інвентарний номер 05231, що знаходиться у підзвіті економіста фінансово-економічного відділу ОСОБА_9 , знаходиться у справному технічному стані та приданий для експлуатації за штатним призначенням;

-копії документів щодо придбання ТОВ «СП Атострада» ноутбука марки Dell та постановку його на баланс товариства;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.03.2022, згідно з яким у період часу з 13.50 по 14.00 год ОСОБА_10 впізнала особу, зображену на фото № 2;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.03.2022, відповідно до якого у період часу з 14.05 по 14.15 год ОСОБА_10 впізнала особу, зображену на фото № 4, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображений ОСОБА_6 ;

-протокол огляду місця події від 18.03.2022, згідно з яким у період часу з 19.40 по 20.00 год навпроти під`їзду № 2 будинку № 29 по вул. Шевченка в м. Вінниці ОСОБА_37 видала працівникам поліції сумку з написом Adidas, в якій знаходились кросівки жіночі чорно-білого кольору з леопардовими елементами;

-висновок експерта № 2049/22-21 від (дата пошкоджена отвором внаслідок прошивання аркушів під час досудового розслідування), відповідно до якого ринкова вартість ноутбука марки Dell за умови робочого стану та збереження всіх функцій станом на 08.03.2022 складала 12416 грн; ринкова вартість вживаної сумки марки Adidas станом на 08.03.2022 складала 261,70 грн; ринкова вартість вживаних кросівок станом на 08.03.2022 складала 368,10 грн;

-протокол проведення слідчого експерименту від 20.04.2022, згідно з яким ОСОБА_10 провела до місця, де вона зустрілась з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 08.03.2022 – поблизу трамвайної зупинки по вул. Пирогова, 58 в м. Вінниці – де вона передала ОСОБА_6 сумку з речами;

-протокол огляду від 13.05.2022, відповідно до якого у період часу з 09.00 по 10.30 год оглянутий запис з камери спостереження, зафіксовано, як 01.25.2022 вт о 02.40.40 особа чоловічої статі несе в руках велосипед та прямує до виходу з під`їзду;

-протокол огляду від 13.05.2022, згідно з яким у період часу з 12.00 по 13.30 год в присутності свідка ОСОБА_25 оглянутий запис з камер спостереження 02.02.2022 о 22.50.00 – зафіксовано двох осіб чоловічої статі біля віконця ломбарда, у подальшому в приміщення заїхала ще одна особа чоловічої статі на велосипеді;

-протокол огляду від 13.05.2022, відповідно до якого у період часу з 14.00 по 16.30 год в присутності свідка ОСОБА_28 оглянутий запис з камер спостереження 02.02.2022 о 22.50.00 – зафіксовано двох осіб чоловічої статі біля віконця ломбарда, у подальшому в приміщення заїхала ще одна особа чоловічої статі на велосипеді;

-протокол обшуку від 31.03.2022, згідно з яким у період часу з 23.17 по 23.29 год проведений обшук в підсобному приміщенні, розташованому між 4 та 5 поверхами 4-го під`їзду будинку АДРЕСА_6 , в ході якого виявлена та вилучена чоловіча барсетка з мобільним телефоном марки Readmi 5 Plus та Readmi 7;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.04.2022, відповідно до якого у період часу з 07.50 по 07.52 год ОСОБА_8 впізнав особу, зображену на фото № 1, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображена ОСОБА_7 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.04.2022, згідно з яким у період часу з 07.55 по 07.58 год ОСОБА_8 впізнав особу на фото № 4, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображений ОСОБА_6 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.04.2022, відповідно до якого у період часу з 08.00 по 08.03 год ОСОБА_38 впізнав особу на фото № 2, яка 31.03.2022 перебувала у квартирі АДРЕСА_3 , зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображений ОСОБА_6 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.04.2022, згідно з яким у період часу з 07.58 по 08.00 год ОСОБА_39 впізнала особу, зображену на фото № 2, яка постійно спілкувалась з сусідом з квартири АДРЕСА_7 , зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображена ОСОБА_7 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.04.2022, відповідно до якого у період часу з 08.02 по 08.03 год ОСОБА_39 впізнала особу на фото № 3, як сусіда, який проживає у квартирі АДРЕСА_7 , зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 3 зображений ОСОБА_6 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання від 01.04.2022, згідно з яким у період часу з 08.10 по 08.13 год ОСОБА_40 впізнав особу на фото № 3, яка проживає в квартирі АДРЕСА_7 , зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 3 зображений ОСОБА_6 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання від 04.04.2022, відповідно до якого у період часу з 18.50 по 19.10 год ОСОБА_13 впізнав особу на фото № 4, яка вчинила крадіжку його мобільного телефону, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 4 зображений ОСОБА_6 ;

-висновок експерта № 1926/22-21 від 06.04.2022, згідно з яким ринкова вартість досліджуваного мобільного телефону Xiaomi Readmi станом на 31.03.2022 складала 1793 за умови робочого стану та виконання всіх функцій, що відповідають цій моделі;

-висновок експерта № 1927/22-21 від 06.04.2022, відповідно до якого ринкова вартість досліджуваного мобільного телефону Xiaomi Readmi станом на 31.03.2022 складала 2067 за умови робочого стану та виконання всіх функцій, що відповідають цій моделі;

-висновок експерта № СЕ-19/102-22/4064-БД від 08.04.2022, згідно з яким в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлені генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_6 ; на мобільному телефоні марки Readmi 5 Plus (телефон 1), який поміщений до паперового конверту № 1, на мобільному телефоні марки Readmi 4 Pro (телефон 2), який поміщений до паперового конверту № 2, виявлені клітини з ядрами; в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлені генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на мобільному телефоні марки Readmi 5 Plus (телефон 1), на мобільному телефоні марки Readmi 4 Pro (телефон 2); генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на мобільному телефоні марки Readmi 5 Plus (телефон 1), на мобільному телефоні марки Readmi 4 Pro (телефон 2), збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_6 ;

-протокол огляду місця події від 31.03.2022, відповідно до якого у період часу з 16.40 по 17.10 год проведений огляд у квартирі АДРЕСА_3 , описана загальна обстановка у квартирі, а також зазначене місце виявлення на кухні квартири коробки з-під телефону Readmi 5 Plus;

-договір застави між ПТ «Найкращий ломбард» в особі ОСОБА_41 та ОСОБА_42 від 02.02.2022, згідно з яким ОСОБА_43 отримав позику в сумі 1000 грн під заставу велосипеда марки Ardis, термін повернення кредиту – 16.02.2022;

-копію договору застави між ПТ «Найкращий ломбард» в особі ОСОБА_41 та ОСОБА_42 від 02.02.2022, відповідно до якого ОСОБА_43 отримав позику в сумі 1300 грн під заставу велосипеда марки Maxwell, термін повернення кредиту – 16.02.2022.

Аналізуючи показання обвинувачених, потерпілих, свідків, надані суду докази, суд дійшов до такого висновку.

Обвинувачений ОСОБА_6 , як суд зазначив вище, винуватість у вчиненні інкримінованих йому правопорушень не визнав, зауважив, що надані стороною обвинувачення докази жодним чином не підтверджують його винуватість.

Оцінюючи такі доводи обвинуваченого, суд вважає за доцільне зауважити таке.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 у протиправному заволодінні 25.01.2022 майном ОСОБА_11 прокурором надані суду, як суд зазначив вище, протокол огляду місця події, протокол огляду предмета, а також диск із записом з камер зовнішнього спостереження. Також в наданих суду матеріалах кримінального провадження наявний рапорт старшого оперуповноваженого ВКП Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_44 , зі змісту якого випливає, що причетність ОСОБА_6 до вчинення зазначеного діяння була встановлена шляхом аналізу одягу та тіло будови ОСОБА_6 та особи, зображеної на відеозаписах.

Також прокурором наданий рапорт старшого оперуповноваженого ВКП Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_44 , зі змісту якого випливає, що ОСОБА_25 повідомив, що його знайомий ОСОБА_6 привозив до нього велосипед марки КТМ та просив здати його до ломбарду. У цьому рапорті наявне посилання на фото із зображенням трьох велосипедів, однак ці фото не були предметом дослідження в судовому засіданні, у тому числі й на предмет джерела їх походження.

Відповідно до частини першої статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з частиною другою статті 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зі змісту частини першої статті 91 КПК випливає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до частини першої статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно з частиною першою статті 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Зі змісту частини другої статті 99 КПК випливає, що до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 4) висновки ревізій та акти перевірок; 5) довідки, висновки та інші документи спеціалістів.

Кримінально-процесуальний закон не містить положень щодо визначення рапорту працівника поліції в якості процесуального джерела доказів. Разом з тим, у примітці до статті 358 КК зазначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Також суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 22.05.2024 (справа №760/14696/15) Верховний Суд (далі – ВС) зазначив, що рапорт командира дорожньо-патрульної служби, в якому зафіксовано порушення водіями Правил дорожнього руху, що було покладено в основу протоколу про адміністративне правопорушення, скерованого до суду для прийняття рішення, є офіційним документом і предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 КК.

При цьому ВС неодноразово висловлював свою правову позицію щодо оцінки рапорту працівника поліції. Зокрема, у постанові від 15.04.2020 (справа № 489/4827/16-а) ВС зазначив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. А свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, позаяк така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

Аналогічні висновки ВС зроблені у постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) та від 28.05.2020 (справа №524/4668/17).

Хоча ці висновки ВС зроблені у справах про адміністративне правопорушення, суд вважає, що останні можуть бути застосовані у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, висновок щодо належності рапорту поліцейського до офіційного документа ВС був зроблений у зв`язку з покладенням такого рапорту в основу притягнення особи до адміністративної відповідальності. При цьому ВС були сформульовані висновки щодо оцінки рапорту поліцейського крізь призму доказування у справах про адміністративне правопорушення. Згідно з приписами частини першої статті 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як суд зазначив вище, прокурором наданий згаданий судом рапорт працівника поліції, однак суд не може прийняти наведений рапорт в якості доказу причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому діяння 24.01.2022 по вул. Зодчих, 5 в м. Вінниці. Зокрема, як суд зазначив вище, у рапорті наявне посилання на те, що причетність ОСОБА_6 до вчинення зазначеного злочину була встановлена шляхом аналізу його тіло будови, а також одягу. Разом з тим, одяг ОСОБА_6 не був предметом дослідження у судовому засіданні. Також одяг ОСОБА_6 не був предметом дослідження і під час досудового розслідування кримінального провадження.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 за № 53/5, основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема, криміналістична: фототехнічна, портретна; відео-, звукозапису.

Пунктом 48 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 за № 53/5, регламентоване призначення портретної експертизи. Зокрема, зі змісту цього пункту випливає, що завданням портретної експертизи є ідентифікація особи (трупа) за фотознімком (фотокарткою, негативом, кінострічкою). При цьому наведеним пунктом визначений орієнтовний перелік вирішуваних питань, які можуть бути поставлені перед експертом.

Зважаючи на ту обставину, що в рапорті відсутнє посилання на те, що оперуповноважений атестований в якості судового експерта, суд зазначений рапорт в якості доказу винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому діяння до уваги не приймає.

Як суд зазначив вище, свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні підтвердив факт здачі ним до ломбарду двох велосипедів, заперечуючи при цьому факт причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого останньому діяння. При цьому суд враховує, що прокурором надані докази щодо здійснення здачі ОСОБА_25 до ломбарду саме велосипеда марки КТМ. Також суд враховує, що згідно з висновком проведеної товарознавчої експертизи експерту на дослідження відповідний об`єкт – велосипед – наданий не був, тому експерт проводив його дослідження згідно з наданими документами, в яких зазначені найменування та коротка характеристика, які експертом прийняті за достовірні.

Суд також вважає слушними зауваження захисника щодо рапортів оперуповноважених працівників поліції про здобуття доказів у кримінальному провадженні. Зокрема, у наданих суду матеріалах кримінального провадження наявні рапорти оперуповноважених працівників поліції про отримання на виконання доручення відеозаписів. Однак відповідні доручення та інші документи на підтвердження отримання записів матеріали справи не містять.

При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 29.06.2023 (справа № 759/9497/17) ВС зауважив таке.

Відповідно до частини першої статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з вимогами статті 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні такого правопорушення.

Враховуючи зміст вищенаведених норм кримінального процесуального закону, ВС дійшов до висновку, що рапорт оперуповноваженого не є доказом у кримінальному провадженні.

Також суд вважає слушними зауваження захисника в частині того, що час події згідно з відеозаписами, які були надані суду, а також з відомостями в ЄРДР містять неточності.

Оцінюючи доводи сторони захисту в частині неможливості врахування пояснень ОСОБА_25 , які зафіксовані у протоколі огляду місця події від 17.02.2022, щодо причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому діяння, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до частини першої статті 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Згідно з реченням першим частини сьомої статті 237 КПК при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Зі змісту частини першої статті 95 КПК випливає, що показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Порядок допиту регламентований статтею 224 КПК, натомість порядок проведення слідчого експерименту регламентований, як вже було зазначено вище, статтею 240 КПК.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що допит (отримання показань) і огляд місця події – це різні процесуальні дії. Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що зазначена методика згідно з приписами статті 1 КПК не може регламентувати порядок кримінального провадження. Зокрема, частиною першою статті 1 КПК визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, а частиною другою зазначеної правової норми уточнено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Слід також зазначити, що частиною четвертою статті 95 КПК визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Як вже суд зазначив, чинне кримінально-процесуальне законодавство містить застереження, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Варто при цьому зазначити, що ВС у постанові від 29.10.2019 (справа № 515/2020/16-к) зауважив, що правило недопустимості позасудових свідчень передбачене законодавцем для забезпечення низки фундаментальних прав особи в контексті права на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, статтею 6 Конвенції. У зв`язку з цим Суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ в численних рішеннях, у тому числі щодо України, розглядаючи порушення прав обвинуваченої особи під час давання показань, не надає значення класифікації слідчої дії за національним законом. Так, у справах «Яременко проти України» (№ 2), «Шалімов проти України», «Леонід Лазаренко проти України», «Тітаренко проти України», «Олег Колеснік проти України» ЄСПЛ розглядав порушення відповідних гарантій статті 6 Конвенції, зокрема права зберігати мовчання і права на правову допомогу, незалежно від того, надані вони на допиті чи під час відтворення обстановки та обставин події, - слідчої дії, подібної до слідчого експерименту в чинному Кодексі.

Тому суд при оцінці відомостей, отриманих під час проведення слідчого експерименту враховує лише відомості, повідомлені потерпілим, свідком та обвинуваченим безпосередньо під час проведення відтворення з ними обставин та обстановки події.

Аналогічні висновки зроблені ВС і у постанові від 26.04.2018 (справа № 135/1530/16-к), постанові від 05.03.2020 (справа № 666/5448/15-к).

Крім того, у постанові від 14.09.2020 (справа № 740/3597/17) ВС зауважив, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини четвертої статті 95 КПК.

У постанові від 15.06.2021 (справа № 204/6541/16-к) ВС зазначив, що Суд послідовно визнає недопустимими показання, отримані від підозрюваної особи під час слідчих дій у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе. Це пояснюється тим, що право особи давати показання без застосування примусу лежить у самому серці кримінального процесу, тому для оцінки допустимості показань визначальним є дотримання права особи зберігати мовчання, і, відповідно, права бути поінформованим про такі права. Порушення цих прав має або може мати прямий вплив на зміст отриманих показань і, таким чином, такі порушення є релевантним фактором для оцінки допустимості показань.

У постанові від 22.11.2023 (справа № 368/286/21) ВС зауважив, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини четвертої статті 95 КПК.

Разом з тим, у постанові від 01.04.2025 (справа № 484/4643/19) ВС зазначив, що нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого, свідків у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від потерпілого, свідків відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.

Водночас, як зазначив ВС у цій постанові, на відміну від слідчого експерименту допит потерпілого чи свідка в розумінні статей 224, 225 КПК - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, для отримання інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.

Хоча наведені висновки ВС сформульовані в частині застосування норм кримінально-процесуального права під час проведення слідчого експерименту, однак суд вважає, що останні можуть бути застосовані у цьому кримінальному провадженні, оскільки сторона захисту в судових дебатах здійснила посилання на встановлення факт отримання під час проведення огляду місця події позасудових свідчень особи – свідка ОСОБА_25 .

Отже, посилання у протоколі огляду місця події від 17.02.2022 в частині надання ОСОБА_25 пояснень щодо обставин вчинення крадіжки суд не може прийняти до уваги, оскільки ці пояснення є позасудовими свідченнями, використання яких судом з огляду на викладене вище, неприпустиме. Окрім наведеного, суд вважає слушними зауваження захисника в частині того, що куртка, яка була видана ОСОБА_25 під час оспорюваного стороною захисту огляду місця події, не була предметом будь-якого дослідження у кримінальному провадженні. Тому суд вважає слушними зауваження захисника щодо неможливості покладення в основу обвинувачення ОСОБА_6 відомостей у протоколі огляду місця події щодо належності ОСОБА_6 вилученої у ОСОБА_25 куртки.

З аналогічних підстав суд не може врахувати в якості доказу заяву ОСОБА_25 без дати про добровільну видачу ним велосипеда, оскільки джерело отримання зазначеного велосипеда – передав ОСОБА_6 – є також позасудовими свідченнями особи.

Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 21.02.2024 (справа № 297/1948/21) Верховний Суд (далі – ВС) зауважив таке.

За положеннями статті 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що правильна, чітка і конкретна кваліфікація інкримінованого кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Колегія суддів зауважує, що при визнанні особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, суд має чітко та конкретно (безальтернативно) визначити які саме дії відповідно до кримінального закону України цій особі інкримінуються. Крім того, суди не вказали у яких саме діях виразилися: - організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, - керівництво такими діями, - сприяння їх вчиненню та якими саме порадами, вказівками, наданням засобів, усуненням перешкод.

Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації кримінального правопорушення, як зазначив ВС, полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, й у формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень є встановленням на підставі доведеного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб`єктом кримінального правопорушення) конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами у статтях КК. Склад кримінального правопорушення є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, непідтвердження хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи через відсутність підстави для такої.

У постанові від 10.03.2025 (справа № 466/5535/23) ВС звернув увагу на те, що він неодноразово констатував, що обов`язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що, для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, що є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом не достатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, як зазначив ВС, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно - небезпечне діяння як конкретне кримінально каране.

Правильна кваліфікація забезпечує реалізацію конституційного принципу законності у кримінальному судочинстві (стаття 129 Конституції України), гарантує охорону і здійснення прав та свобод людини і громадянина, виступає необхідною умовою призначення справедливого покарання.

Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Крім того, ВС у постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) зазначив, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлене обвинувачення.

При цьому ВС у постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Аналогічні висновки ВС були зроблені у постанові від 13.04.2021 (справа № 699/144/19).

У постанові від 06.04.2021 (справа № 364/439/18) ВС зауважив, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначав, що наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 р. у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), пункт 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Туреччини).

Крім того, при оцінці доказів ЄСПЛ керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, пункт 161, Series A № 25). Проте доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою чи подібних до них неспростованих презумпцій (рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey), заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000- VII; рішення у справі «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), заява No 12167/04, від 15.11.2012, пункт 52).

ЄСПЛ також зазначив, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції не у всіх справах неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio /той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження/ (рішення у справі «Ушаков та Ушакова проти України», (Ushakov and Ushakova v. Ukraine), заява № 10705/12, ECHR 2015).

У постанові від 02.03.2021 (справа №750/5469/18) ВС зауважив, що встановлення обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Саме тому, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до такого висновку. Обставини, які б свідчили про причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому діяння – викрадення у період часу з 02.40 по 05.10 год 25.01.2022 з другого під`їзду будинку № 5 по вул. Зодчих в м. Вінниці майна ОСОБА_11 – не доведена відповідно до приписів кримінально-процесуального закону. Саме тому ОСОБА_6 за цим фактом має бути виправданий відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 373 КПК (кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим).

З наданих суду матеріалів кримінального провадження також випливає, що 02.02.2022 на підставі заяви ОСОБА_12 до ЄРДР були внесені відомості за фактом викрадення належного ОСОБА_12 майна – велосипеда марки Maxwell.

Як суд зазначив вище, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні цього діяння прокурор надав суду наведені вище докази.

Оцінюючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Захисник обвинуваченого здійснив посилання на те, що протокол огляду місця події від 21.02.2022 має бути визнаний недопустимим доказом, оскільки надані суду матеріали не містять відомостей, який чином ОСОБА_12 з велосипедом потрапив до службового кабінету № 214 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області. Разом з тим, суд враховує, що в наданих суду матеріалах кримінального провадження наявна заява ОСОБА_12 про надання останнім для огляду працівникам поліції велосипеду марки Maxwell.

Суд враховує, що статтею 237 КПК регламентоване проведення такої слідчої дії, як огляд. З наданих суду матеріалів випливає, що огляд велосипед, який був здійснений 21.02.2022, слідчим названий як огляд місця події.

У постанові від 18.12.2019 (справа № 675/1046/18) ВС зауважив, що неточна назва протоколу про проведення слідчої дії, яка відбулася виключно в межах дозволу, наданого слідчим суддею, не є порушенням КПК. Хоча наведений висновок ВС був зроблений щодо НСРД, однак суд вважає, що він прийнятний у цьому провадженні, оскільки з матеріалів кримінального провадження випливає, що 21.02.2022 був проведений не огляд місця події, а саме огляд предмету, що відповідає приписам частини першої статті 237 КПК.

Суд також враховує, що правові підстави для визнання доказу допустимим визначені статтею 86 КПК. Відомості, які б свідчили про здобуття зазначеного протоколу огляду з порушенням визначеного кримінально-процесуальним законом порядку стороною захисту повідомлені не були. Натомість сторона захисту оспорює лише відомості, які зафіксовані у зазначеному протоколі. Тому протокол огляду місця події від 21.02.2022 має бути оцінений за правилами, визначеними статтею 94 КПК.

Крім того, суд враховує, що 08.04.2022 слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області надав дозвіл на використання доказів, здобутих під час дізнання у кримінальному провадженні № 12022025010000079. Саме за таким номером, як випливає з матеріалів кримінального провадження, були зареєстровані відомості у зв`язку з викраденням майна ОСОБА_45 .

Як суд зазначив вище, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у заволодінні майном ОСОБА_12 суду надані й відомості, отримані з ломбарду, а також протокол проведення слідчого експерименту. Суд вище вже навів правове обґрунтування щодо неможливості покладення в основу обвинувачення позасудових показань, які отримані в ході проведення слідчого експерименту. Разом з тим, з протоколу проведення слідчого експерименту від 15.04.2022 ОСОБА_27 показав на місця, де він зустрівся з ОСОБА_6 , який був на велосипеді марки Maxwell, та ОСОБА_25 , який був на велосипеді марки Ardis. З письмових документів, які отримані у ломбарді, випливає, що велосипед марки Maxwell був зданий до ломбарду саме ОСОБА_46 . Тому посилання захисника на те, що наданими суду матеріалами не підтверджений факт отримання позики під заставу велосипеда саме ОСОБА_42 не ґрунтуються на наданих суду матеріалах. Разом з тим, суд вважає слушними зауваження сторони захисту в частині неможливості врахування в якості доказу диску з камер спостереження в ломбарді. Зокрема, як суд вже зазначив вище, у наданих суду матеріалах наявні рапорти оперуповноважених працівників поліції про отримання на виконання доручення слідчого відеозаписів, однак відповідні доручення та інші документи на підтвердження отримання записів матеріали справи не містять.

Оцінюючи доводи захисника в частині неможливості врахування висновку експерта, яким була встановлена вартість велосипеда марки Maxwell, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до речення першого частини першої статті 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 242 КПК (у редакції Закону № № 187-IX), яка була чинною на час призначення та проведення експертизи, слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи, зокрема, щодо, визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.

Порядок призначення та проведення судових експертиз, зокрема, товарознавчої регламентований Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 за № 53/5 (далі – Інструкція 53/5).

Зі змісту абзацу першого пункту 4.13 Інструкції 53/5, на який здійснював посилання захисник обвинуваченого, випливає, що у дослідницькій частині висновку експерта описуються процес дослідження та його результати, а також дається обґрунтування висновків з поставлених питань. Наданий суд висновок відповідає зазначеним вимогам і експерт навів мотиви, з яких встановив вартість досліджуваного предмета – велосипеда. Суд враховує, що сторона захисту в ході судового розгляду не ініціювала проведення повторного криміналістичного дослідження з цього приводу. Тому суд вважає, що правові підстави для неврахування зазначеного висновку криміналістичного дослідження в якості доказу в кримінальному провадженні відсутні. Разом з тим, оцінка цього висновку має бути здійснене за правилами, визначеними статтею 94 КПК.

Отже, оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає за доцільне зауважити, що єдиним доказом, який підтверджує причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованої йому крадіжки велосипеда, належного ОСОБА_12 , є протокол слідчого експерименту з ОСОБА_46 . Зазначена особа у судовому засіданні допитана не була у зв`язку з його смертю. Тому суд вважає за доцільне оцінити наданий протокол з урахуванням показань свідка ОСОБА_25 , а також правого обґрунтування, наведеного вище, щодо оцінки позасудових показань особи під час слідчого експерименту.

Як суд зазначив вище, у протоколі слідчого експерименту ОСОБА_27 вказав на місця, де він зустрівся з ОСОБА_6 , який був на велосипеда марки Maxwell, та ОСОБА_25 , який був на велосипеді марки Ardis. Зі змісту протоколу слідчого експерименту також випливає, що ОСОБА_27 повідомив, що його попросили здати велосипеди до ломбарду «Найкращий». Як суд зазначив вище, показання, отримані в ході слідчого експерименту, які не містять ознак відтворення обставин та обстановки події, не можуть бути враховані судом під час ухвалення відповідного процесуального рішення. Разом з тим, факт здачі велосипедів до ломбарду ОСОБА_42 був підтверджений наданими суду документальними доказами. Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні заперечив причетність ОСОБА_6 до викрадення велосипедів, натомість зауважив, що такі викрадення ним були вчиненні з ОСОБА_46 . Посилання прокурора на показання свідка, які він надав слідчому під час досудового розслідування в частині повідомлення про викрадення велосипедів саме ОСОБА_6 суд оцінює критично з підстав неможливості використання позасудових показань, зокрема, свідка.

Не підтвердила причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому діяння і свідок ОСОБА_31 , яка була присутня під час здачі ОСОБА_42 та ОСОБА_25 велосипеда до ломбарду.

В якості доказу винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому діяння прокурор також надав суду протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_25 . Зі змісту цього протоколу випливає, що ОСОБА_25 вказував, звідки ОСОБА_6 вчинив, зокрема, крадіжку велосипеда марки Maxwell.

Оцінюючи в якості доказу винуватості наданий суду протокол слідчого експерименту з ОСОБА_47 , суд вже зазначив, що позасудові показання особи, які не містять власне відтворення обстановки та обставин події, не можуть бути прийняті судом в якості доказу винуватості обвинуваченого. Наданий протокол слідчого експерименту містить відтворення в частині здачі ОСОБА_25 велосипеду до ломбарду. Ці відомості, викладені у протоколі слідчого експерименту з ОСОБА_25 , узгоджуються з наданими суду іншими письмовими доказами. Однак пояснення, які ОСОБА_25 надавав у ході проведення слідчого експерименту щодо причетності ОСОБА_6 до вчинення цього злочину, були останнім спростовані у судовому засіданні. При цьому прокурор не надав іншого доказу, на підставі якого судові показання ОСОБА_25 суд міг би поставити під сумнів.

Щодо оцінки рапортів працівників поліції щодо причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому діяння, суд вже раніше висловлював свою думку з посиланням на відповідні рішення ВС щодо неможливості прийняття рапорту оперуповноваженого поліції в якості доказу винуватості особи у кримінальному провадженні.

Саме тому, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до такого висновку. Обставини, які б свідчили про причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому діяння – викрадення у період часу з 00.30 по 09.00 год 02.02.2022 з третього під`їзді будинку № 97 по вул. Пирогова в м. Вінниці майна ОСОБА_12 , тобто велосипеда марки Maxwell – не доведена відповідно до приписів кримінально-процесуального закону. Саме тому ОСОБА_6 за цим фактом має бути виправданий відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 373 КПК (кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим).

З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_48 обвинувачений у вчиненні спільно з ОСОБА_7 шахрайства щодо ОСОБА_10 . Вище суд зазначив, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні факту заволодіння майном ОСОБА_10 не заперечував, однак заперечив причетність до цього заволодіння ОСОБА_7 . Аналогічні показання в судовому засіданні надала і обвинувачена ОСОБА_7 . Потерпіла ОСОБА_49 в судовому засіданні допитана не була у зв`язку з її смертю. Тому суд відповідно до приписів статті 94 КПК оцінюватиме інші докази, які були надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні цього діяння.

Письмові докази, які стороною обвинувачення були надані, суд навів вище. При цьому суд вважає за доцільне визнати слушними зауваження сторони захисту в частині того, що у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_10 вказала на заволодіння її майном саме невідомою їй особою чоловічої статі.

Суд враховує, що суду надані витяги з переписок, джерело походження яких не зазначене. Однак обвинувачений в судовому засіданні не заперечував факт здійснення переписки з потерпілою, надавши чіткі та послідовні показання з цього приводу. Також суд враховує, що сторона захисту в судовому засіданні не заперечувала, що подані витяги з переписки, джерело походження яких не підтверджене, були здійснені саме обвинуваченим ОСОБА_6 з потерпілою ОСОБА_50 . Тому суд вважає, що надані витяги з переписки можуть бути оцінені в якості доказу з урахуванням приписів статті 94 КПК.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні цього діяння прокурором наданий, зокрема, рапорт оперуповноваженого працівника поліції. Вище суд вже наводив мотиви, чому такий рапорт не може бути прийнятий в якості доказу винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Тому наданий прокурором рапорт суд в якості доказу винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до уваги не приймає.

Визначення поняття співучасті дане у статті 26 Кримінального кодексу України (далі – КК). Згідно із зазначеним нормативним визначенням співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. При цьому статтею 27 КК надане визначення видів співучасників, якими є: виконавець, організатор, підбурювач та пособник. Слід зазначити, що у пункті 24 Постанови № 10 від 06.11.2009 роз`яснено, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Крім того, ВС у постанові від 14.11.2019 (справа № 710/439/17) зазначив, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь – означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає з частини другої статті 28 КК, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 14.05.2020 (справа 405/2648/18) ВС роз`яснив, що для висновку про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину досить встановлення узгодженості їхніх дій. Зокрема, як зазначив ВС у згаданій постанові, про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину вказує узгодження співучасниками предмета злочину, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Попередня змова може мати місце не лише в усній або письмовій формах, а й за допомогою конклюдентних дій, зокрема, безпосередньо через поведінку співучасників, яка свідчить про їх намір вчинити злочин.

У постанові від 10.12.2020 (справа 464/710/18) ВС зауважив, що домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов`язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій – поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.

У постанові від 02.05.2024 (справа №344/2803/23) ВС зауважив, що кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб» має місце, зокрема, тоді, коли злочин спільно вчинили дві особи, які заздалегідь домовилися про його вчинення. За який саме час до початку нападу виникла домовленість між особами для кваліфікації не має значення. Зокрема, як зауважив ВС у цьому рішенні, домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Така домовленість може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Грабіж буде вважатися вчиненим за попередньою змовою і тоді, коли така змова мала місце за кілька хвилин до початку вчинення злочину. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи.

В постанові від 09.07.2024 (справа № 730/457/20) ВС зазначив, що співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення кримінального правопорушення є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Оцінюючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту в частині оцінки наданих суду доказів, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно із заявою потерпілої ОСОБА_10 про вчинення злочину остання повідомляла про вчинення відносно неї злочину особою чоловічої статі на ім`я ОСОБА_51 . До заяви про вчинення злочину потерпіла надала копію переписки у месенджері з особою на ім`я ОСОБА_51 . У подальшому з потерпілою 18.03.2022 було проведення впізнання особи за фотознімками. В ході проведення цієї слідчої дії потерпіла впізнала особу на фото № 2, яка була присутня з чоловіком, який забрав у неї сумку. Однак зазначений протокол не містить посилання на те, хто саме зображений на фото № 2. Крім того, 18.03.2022 з потерпілою було проведення впізнання особи за фотознімками, в ході якого потерпіла впізнала особу на фото № 4 – ОСОБА_6 , – який був з жінкою і який забрав у неї сумку.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у заволодінні майном потерпілої ОСОБА_10 прокурор надав суду заяву ОСОБА_7 про добровільну видачу нею спортивної сумки, жіночих кросівок. Також прокурор надав суду протокол огляду місця події від 18.03.2022, який зазначена видача зафіксована.

Суд враховує, що ОСОБА_6 в судовому засіданні винуватість у заволодінні майном ОСОБА_10 не заперечував, однак зауважив, що вчинив це діяння самостійно. ОСОБА_7 до вчинення цього діяння не причетна. Аналогічні показання у судовому засіданні надала і ОСОБА_7 . При цьому як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_7 в судовому засіданні зауважили, що на час вчинення інкримінованого їм діяння вони спільно проживали за місце проживання ОСОБА_7 . Відомості, які б спростували твердження обвинувачених у цій частині, стороною обвинувачення суду надані не були. При цьому прокурор у судовому засіданні здійснив посилання на те, що потерпіла ОСОБА_10 під час досудового розслідування повідомляла, що злочин відносно неї був вичленений чоловіком та жінкою. Однак вище суд зауважив, що суд не може використовувати досудові свідчення (показання) особи, зокрема, потерпілої. Тому посилання прокурора на такі відомості суд до уваги не приймає. Крім того, суд вище зазначив, що у заяві про вчинення злочину потерпіла зауважувала, що злочин був вчинений саме чоловіком. Про причетність до вчинення злочину, як слідує з наданих суду матеріалів, жінки – ОСОБА_7 – стало відомо на підставі рапорту, який суд з підстав, викладених вище, не може прийняти в якості доказу винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм діяння.

Вище суд також наводив правове обґрунтування щодо стандарту доведення поза розумним сумнівом. Тому, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що надані суду докази не є достатніми для висновку про те, що шахрайство відносно ОСОБА_10 було вчинене ОСОБА_7 та ОСОБА_6 саме за попередньою змовою. Зокрема, як суд зазначив вище, потерпіла у заяві повідомляла, що злочин відносно неї був вчинений саме невідомою особою чоловічої статі. Також суду надані протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, в яких потерпіла зазначала, що ОСОБА_6 та особа жіночої статі були разом в момент передачі речей ОСОБА_6 .

Вище суд наводив правове обґрунтування неможливості використання показань, наданих особою під час проведення слідчого експерименту, в якості доказу в кримінальному провадженні. Натомість відомості, зафіксовані у протоколі слідчого експерименту, можуть бути використані судом в частині, яка містить відтворення обстановки та обставин події. Саме тому пояснення, викладені у протоколі слідчого експерименту від 20.04.2022 з потерпілою ОСОБА_10 не можуть бути використані судом в якості доказу винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм діяння. При цьому суд також відхилив посилання прокурора на показання потерпілої, надані нею під час досудового розслідування в силу імперативних приписів кримінально-процесуального закону, зміст яких наведений судом вище. Посилання прокурора на факт добровільної видачі ОСОБА_7 речей, переданих потерпілою ОСОБА_10 обвинуваченому ОСОБА_6 суд також не може прийняти до уваги в якості достатнього доказу, оскільки твердження обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у частині того, що на той час вони спільно проживали стороною обвинувачення спростовані не були. Натомість допитані в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_13 , який повідомляв суду, що ОСОБА_6 приходив до нього разом з ОСОБА_7 . Захисник при цьому зауважив, що такі твердження потерпілого ОСОБА_13 підтверджують покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині їхнього спільного проживання. Хоча потерпілий ОСОБА_13 надав згадані вище показання за іншим епізодом пред`явленого обвинувачення, однак суд вважає їх прийнятними, оскільки обвинувачені також здійснювали посилання на ці показання під час відстоювання своєї позиції захисту.

Саме тому, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до такого висновку. Обставини, які б свідчили про причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого їй діяння – заволодіння 07.03.2022 майном ОСОБА_10 – не доведена відповідно до приписів кримінально-процесуального закону. Саме тому ОСОБА_7 за цим фактом має бути виправданий відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 373 КПК (кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою). Натомість суд вважає, що за результатами судового розгляду був підтверджений факт вчинення цього діяння саме обвинуваченим ОСОБА_6 .

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_6 за цим фактом, суд вважає за доцільне зауважити таке.

З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_6 був засуджений, зокрема, 29.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 4 років 11 місяців позбавлення волі. Від відбування призначеного йому покарання був звільнений від відбування призначеного покарання 05.05.2021 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються, зокрема, особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Інкриміноване діяння, винуватість у вчиненні якого судом визнана доведена, ОСОБА_6 було вчинене 07.03.2022.

Отже, інкриміноване ОСОБА_6 діяння, винуватість у вчиненні якого доведена за результатами судового розгляду, тобто заволодіння майном ОСОБА_10 , було вчинене обвинуваченим у період не знятої і не погашеної судимості. З огляду на це суд вважає за доцільне зауважити таке.

У примітці 1 до статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) зазначено, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 32 КК повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Як суд зазначив вище, ОСОБА_6 раніше був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК. Інкриміноване йому діяння – заволодіння майном ОСОБА_10 шляхом шахрайства – останній вчинив 07.03.2022, тобто до спливу строків, визначених пунктом 8 частини першої статті 89 КК. Саме тому суд вважає, що в діянні ОСОБА_6 наявна така кваліфікуюча ознака як вчинення злочину повторно.

Отже, діяння ОСОБА_6 за фактом заволодіння 07.03.2022 майном ОСОБА_10 охоплюється складом злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК, за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно.

Оцінюючи доводи сторін кримінального провадження в частині пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення щодо заволодіння майном ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , суд вважає за доцільне зауважити таке.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що 31.03.2022 о 16.25 був складений протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_8 . На підставі зазначеної заяви до ЄРДР 31.03.2022 о 22.15 були внесені відповідні відомості з правовою кваліфікацією за частиною четвертою статті 185 КК. Із заяви про вчинення злочину та витягу з ЄРДР випливає, що відомості про злочин були внесені саме у зв`язку з викраденням належного ОСОБА_8 мобільного телефону марки Readmi 5 Plus.

З протоколу обшуку від 31.03.2022, який проведений у період часу з 23.17 по 23.29 год у підсобному приміщенні між четвертим та п`ятим поверхом під`їзду № 4 будинку АДРЕСА_6 на підставі заяви ОСОБА_52 , випливає, що за результатами цієї слідчої дії були вилучені, зокрема, мобільний телефон марки Readmi 5 та Readmi 7. У подальшому слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області 04.04.2022 постановлена ухвала про надання дозволу на проведення зазначеного обшуку.

Прокурором в якості доказу винуватості ОСОБА_6 у вчиненні цього діяння надані протоколи пред`явлення особи для впізнання ОСОБА_8 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_13 , зміст яких судом наведений вище.

Також прокурор в якості доказу винуватості ОСОБА_6 у вчиненні цього діяння наданий висновок № 1926/22-21 від 04.06.2022, яким встановлена вартість мобільного телефону марки Xiaomi Readmi 4 Pro.

Крім того, прокурор надав суду в якості доказу винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому діяння висновок експерта № 1927/22-21 від 06.04.2022, яким встановлена вартість мобільного телефону марки Xiaomi Readmi 5 Plus.

За результатами проведення криміналістичного дослідження підтверджений факт належності клітин з ядрами на мобільних телефонах марки Xiaomi Readmi 4 Pro та Xiaomi Readmi 5 Plus обвинуваченому ОСОБА_6 .

Суд вважає слушними зауваження сторони захисту в частині неможливості врахування доказів щодо мобільного телефону марки Xiaomi Readmi 4 Pro. Зокрема, захисник у судових дебатах здійснив посилання на те, що в ході проведення обшуку 31.03.2022 були вилучені саме мобільні телефони марки Readmi 5 та Readmi 7. Зазначені твердження захисника узгоджуються з відомостями, які зафіксовані у протоколі обшуку, а також на оглянутому в судовому засіданні записі проведення цієї слідчої дії. Крім того, суд вважає слушними твердження захисника в частині того, що слідчим 01.04.2022 в якості речових доказів були визнані мобільні телефони марки Readmi 5 Plus та Readmi 5. В подальшому зі змісту ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку та накладення арешту на вилучене майно також зазначено, що були вилучені мобільні телефони марки Readmi 5 Plus та Readmi 5. Суд враховує, що представник сторони обвинувачення в судовому засіданні не клопотав про дослідження речових доказів у кримінальному провадженні з метою усунення наведених вище розбіжностей. Тому суд вважає, що твердження захисника в частині наявності сумніву щодо достовірності відомостей про вилучення мобільного телефону марки Xiaomi Readmi 4 Pro саме в ОСОБА_6 слід визнати слушними. З огляду на це суд вважає слушними і твердження сторони захисту в частині того, що наданими суду матеріалами справи не підтверджене джерело походження мобільного телефону марки Xiaomi Readmi 4 Pro, який був наданий експерту для проведення товарознавчого дослідження.

Крім того, суд вважає за доцільне визнати слушними твердження сторони захисту в частині того, що надані суду матеріали не містять відомостей про звернення ОСОБА_13 до правоохоронних органів із заявою про вчинення у нього крадіжки мобільного телефону. Зокрема, як суд зазначив вище, протокол прийняття заяви про злочин свідчить, що таке повідомлення було відібране лише у ОСОБА_8 і саме у зв`язку із заволодінням майном ОСОБА_8 були внесені відомості до ЄРДР. При цьому стороною обвинувачення не надані суду будь-які письмові матеріали, які б свідчили, що за фактом заволодіння майном ОСОБА_13 були внесені будь-які відомості до ЄРДР. При цьому потерпілий ОСОБА_13 у судовому засіданні зауважував, що ОСОБА_6 перебував у коридорі квартири АДРЕСА_3 , а належний йому – потерпілому мобільний телефон – був на кухні зазначеного помешкання.

Відповідно до речення першого частини другої статті 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з реченням першим частини третьої статті 214 КПК здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. При цьому реченням другим частини третьої статті 214 КПК визначено, що у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду або отримання довідки, висновку спеціаліста).

Отже, зважаючи на ту обставину, що відомості щодо заволодіння майном ОСОБА_13 до ЄРДР внесені не були, суд вважає слушними зауваження сторони захисту в частині того, що стороною обвинувачення з огляду на стандарт доведення поза розумним сумнівом, зміст якого судом розкритий вище, не доведений факт наявності цієї події. Саме тому здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до такого висновку. Обставини, які б свідчили про наявність події заволодіння 31.03.2022 у помешканні квартири АДРЕСА_8 мобільним телефоном марки Xiaomi Readmi 4 Pro, належним ОСОБА_13 , суду не надані. Саме тому ОСОБА_6 за цим фактом має бути виправданий відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 373 КПК (вчинене кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа).

Разом з тим, як суд зазначив вище, за результатами судового розгляду був підтверджений факт заволодіння ОСОБА_6 31.03.2022 у помешканні квартири АДРЕСА_8 мобільним телефоном марки Xiaomi Readmi 5 Plus, належним ОСОБА_8 . При цьому, як суд зазначив вище, за результатами проведеного під час досудового розслідування криміналістичного дослідження була встановлена вартість цього мобільного телефону – 2067 грн.

Частиною першою статті 2 КК регламентовано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

09.08.2024 набрав чинності Закон України від 18.07.2024 № 3886-IX «Про внесення зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких посилень відповідальності за дрібне викрадення чужого майна» (далі – Закон № 3886- ІХ).

Вказаним Законом внесені зміни до статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), згідно з якими дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ).

Відповідно до положень статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Згідно з частиною другою статті 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Частиною першою статті 5 КК визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

В свою чергу частиною третьою статті 5 КК передбачено, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Згідно з пунктом 4-1 частини першої статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Відповідно до абзацу 4 частини сьомої статті 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених статтею 479-2 цього Кодексу.

Частиною першою статті 479-2 КПК регламентовано, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною третьою статті 479-2 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.

Суд також враховує, що Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 22.08.2024 (справа № 567/507/23) зауважив таке.

Частиною другою статті 51 КпАП встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою статті 51 цього Кодексу, настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 НМДГ. Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становила від 0,5 до 2 НМДГ.

Аналіз указаних норм закону, як зазначив ВС, свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений статтею 51 КпАП, а саме 2 НМДГ.

Положеннями частини першої статті 3 КК встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина шоста статті 3 КК).

Згідно з пунктом 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі – ПК) визначено, що у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2022 року становив 2481 грн. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2022 році для кримінально-правової кваліфікації становив 1240,5 грн.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_6 ознак кримінального правопорушення або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість майна, яким він заволодів, 2 НМДГ, тобто 2481 грн у 2022 році.

Як суд вже зазначив вище, внаслідок інкримінованого ОСОБА_6 діяння, вчинення якого було підтверджене за результатами судового розгляду, ОСОБА_8 була заподіяна матеріальна шкода на суму 2067 грн. Тобто вартість майна, яким заволодів обвинувачений ОСОБА_6 , за наведеним фактом є меншою за розмір, з якого відповідно до Закону України № 3886-IX та положень ПК настає кримінальна відповідальність, а саме 2481 грн. у 2022 році, тобто станом на момент вчинення кримінальних правопорушень.

19.09.2024 суд в цій частині провадження у справі закрив на підставі на підставі пункту 4-1 частини першої статті 284 КПК. Однак за результатами апеляційного перегляду зазначеного судового рішення Вінницький апеляційний суд 17.01.2025 прийняв рішення про скасування цієї ухвали як передчасної, оскільки згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувався у одночасному заволодіння майном ОСОБА_13 та ОСОБА_8 . Як суд зазначив вище, за результатами судового розгляду наявність події злочину – заволодіння майном ОСОБА_13 – в судовому засіданні доведена не була.

Судове провадження у першій інстанції регламентоване розділом IV. Разом з тим, частиною першою статті 479-2 КПК визначено, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до речення першого частини другої статті 479-2 КПК за відсутності згоди підозрюваного на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. При цьому реченням другим частин другої статті 479-2 КПК визначено, що у разі якщо судом не встановлено, що підозрюваним вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Вище суд зазначив, що ОСОБА_6 надавав згоду на закриття кримінального провадження за фактом заволодіння майном ОСОБА_8 на підставі пункту 1-2 частини другої статті 284 КПК. Саме тому суд вважає, що провадження у справі за цим фактом має бути закрите з огляду на принцип зворотної дії закону в часі, закріпленого статтею 58 Конституції України і статтею 5 КК.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, – тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_6 з огляду на приписи частини четвертої статті 12 КК вчинив нетяжкий злочин. З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_6 на обліку в лікаря-нарколога не перебуває.

Суд враховує, що ОСОБА_6 винуватість у вчиненні цього злочину визнав, однак відомості, які б свідчили про щире каяття або засудження своєї поведінки обвинуваченим, за результатами судового розгляду встановлені не були. Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 був госпіталізований до дитячого психіатричного відділення КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. І.О. Ющенка» з 25.12.2000 по 17.01.2021 з діагнозом: змішаний розлад поведінки та емоцій. При цьому з листа за підписом завідуючого судово-психіатричним відділенням КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. І.О. Ющенка» ОСОБА_56 від 14.04.2022 за № 08.1-47/170 випливає, що ОСОБА_6 перебував на стаціонарній судово-психіатричній експертизі у 2004 році. Відомості, які б свідчили про призначення у цьому кримінальному провадженні судово-психіатричних експертиз ОСОБА_6 , суду не надані. Не були ініційовані ці питання і перед судом. При цьому правові підстави для призначення судової експертизи відповідно до приписів статті 332 КПК судом не встановлені.

Отже, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності в діянні обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до роз`яснень, наданих в пункті 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).

Згідно зі статтею 34 КК рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Як суд вже зазначив вище, ОСОБА_6 раніше неодноразово був притягнутий до кримінальної відповідальності. Поряд із судимостями за вчинення майнових злочинів ОСОБА_6 14.03.2013 був засуджений за частиною третьою статті 296 КК з урахуванням частини першої статті 71 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі. Від відбування призначеного покарання був звільнений 06.03.2015 у зв`язку із закінченням строку призначеного покарання (його відбуттям). У подальшому з наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_6 був засуджений 05.10.2017 за частиною другою статті 190 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Після цього, як суд вже зазначав, ОСОБА_6 був засуджений 29.07.2020 за частиною третьою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 4 років 11 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування призначеного покарання 05.05.2021 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 12 КК діяння, передбачене частиною третьою статті 296 КК, є нетяжким злочином. Строк погашення судимості за вчинення нетяжкого злочину в разі засудження до покарання у виді позбавлення волі відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 89 КК складає три роки. Однак частиною п`ятою статті 90 КК визначено, що у разі якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_6 після відбуття покарання за частиною третьою статті 296 КК були вчинені нові злочини до погашення судимості за це діяння, суд вважає слушними твердження прокурора в частині того, що засудження обвинуваченого ОСОБА_6 за частиною третьою статті 296 КК не утворює повторності, однак свідчить про наявність ознак рецидиву злочинів.

Отже, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є рецидив злочинів.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують його покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, думки потерпілих, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Санкція частини другої статті 190 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років.

Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. За результатами судового розгляду суд вважає визнати слушними твердження прокурора про недоцільність призначення обвинуваченому мінімально дозволеного розміру кримінального покарання у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд бере до уваги, висновки, викладені ВС у постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд враховує, що обвинувачений раніше був неодноразово притягнутий до кримінальної відповідальності, у вчиненому діянні не розкаявся та свою поведінку не засудив. Тому суд вважає, що правові підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання на підставі частини першої статті 75 КК відсутні.

Правові підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування кримінального покарання за діяння, винуватість у вчиненні якого доведена за результатами судового розгляду, в зв`язку зі спливом строків давності, на переконання суду, відсутні. Зокрема, пунктом 3 частини першої статті 49 КК визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема, п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини. Визначені цією нормою строки давності на час судового розгляду не спливли.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.

Отже, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому основного та додаткового покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 72 КК строк перебування обвинуваченого під вартою з 09.06.2021 по 15.09.2021 та з 07.05.2022 по день набрання вироком законної сили необхідно зарахувати до строку призначеного йому покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що строк перебування ОСОБА_6 під вартою з 09.06.2021 по 15.09.2021 складав 3 місяці 7 днів, а з 07.05.2022 по день звернення обвинуваченого до суду з останнім словом, тобто 26.01.2026 – 3 роки 8 місяців 20 днів. Отже, сукупний строк перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою перевищує максимально дозволений санкцією кримінального закону строк кримінального покарання. У зв`язку з цим ОСОБА_6 має бути звільнений від відбування призначеного йому покарання у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного йому покарання.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

У зв`язку з фактичним відбуттям обвинуваченим ОСОБА_6 призначеного йому покарання у виді позбавлення волі останній має бути звільнений з-під варти, а тому застосований до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має бути скасований.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих стороною обвинувачення документів випливає, що ухвалами слідчих суддів на речові докази у кримінальному провадженні накладений арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого в межах обвинувачення, яке за результатами судового розгляду було доведене, тобто за фактом заволодіння майном ОСОБА_8 та ОСОБА_10 .

З наданих суду матеріалів випливає, що під час досудового розслідування факт заволодіння майном ОСОБА_10 була проведена судова експертиза, вартість якої складає 1132,62 грн. Вартість товарознавчого дослідження мобільного телефону, належного ОСОБА_57 , складає 377,54 грн. Саме тому з обвинуваченого ОСОБА_6 мають бути стягнуті процесуальні витрати в розмірі 1510,16 грн.

У зв`язку з виправданням обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні ряду інкримінованих йому діянь, подані потерпілими цивільні позови слід залишити без розгляду.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 в пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України, визнати невинною і виправдати в зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою.

ОСОБА_6 в пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (заволодіння 25.01.2022 майном ОСОБА_11 та 02.02.2022 майном ОСОБА_12 ), визнати невинним і виправдати в зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

ОСОБА_6 в пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (заволодіння 31.03.2022 майном ОСОБА_13 ), визнати невинним і виправдати в зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа).

Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.02.2022 за № 12022025010000079 в частині обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (за фактом заволодіння 31.03.2022 майном ОСОБА_8 ), – закрити на підставі пункту 4-1 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 72 Кримінального кодексу України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6 з 09.06.2021 по 15.09.2021 та з 07.05.2022 по ухвалення вироку, тобто 26.01.2026 зарахувати до строку призначеного покарання з урахуванням один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у зв`язку з його фактичним відбуттям.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_6 , – скасувати.

Звільнити ОСОБА_6 з-під варти із зали суду.

Речові докази:

-чоловічу сумку Wittchen з чохлом з ключами, посвідчення водія серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_58 , дисконтні картки, які передані на відповідальне зберігання ОСОБА_59 , – залишити останньому;

-грошові кошти в сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень, які були вилучені в ОСОБА_60 та передані на зберігання до відділення № 220/01 АБ «Укргазбанк» – повернути власнику або іншій уповноваженій особі;

-DVD із записом з камер спостереження гаражного приміщення № НОМЕР_2 на території гаражного кооперативу «Поляна-1» по вулиці Пирогова, 139-а в місті Вінниці, який приєднаний до матеріалів кримінального провадження, – залишити у справі;

-куртку, мобільний телефон марки Xiaomi, які вилучені у ОСОБА_25 та визнані речовими доказами без посилання на місце їх зберігання, – повернути власнику або іншій уповноваженій особі;

-велосипед марки Ardis, який вилучений в ОСОБА_25 та поміщений до камери схову Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, – повернути власнику або іншій уповноваженій особі;

-сумку та жіночі кросівки, які вилучені в ОСОБА_61 та визнані речовим доказом без посилання на місце їх зберігання, – повернути власнику або іншій уповноваженій особі;

-відеозапис з камер спостереження ОСББ та « ОСОБА_62 », які приєднані до матеріалів кримінального провадження, – залишити у справі;

-чоловічу барсетку, мобільний телефон Readmi 5 Plus та Readmi 5, які поміщені до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, – повернути власнику або іншій уповноваженій особі.

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.02.2022, 21.03.2022, 04.04.2022, – скасувати.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1510 (одну тисячу п`ятсот десять) гривень 16 копійок витрат на залучення експерта. Решту витрат на залучення експертів у цьому кримінальному провадженні на загальну суму 8063 (вісім тисяч шістдесят три) гривені 43 копійки – покласти на державу.

Цивільний позов ОСОБА_11 – залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: