Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №703/4647/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4647/25

2/703/88/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.,

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Дем`яненка О.А.,

представника третьої особи Смаляного М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання дитини,

установив:

17.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 25.06.2014 перебували в зареєстрованому шлюбі, що заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду від 06.12.2019, що набрало законної сили 06.01.2020, розірваний. Він та відповідачка є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час перебуває на вихованні та повному утриманні батька. Відповідачка ОСОБА_2 , якій позивач не чинить жодних перешкод у спілкуванні із сином, тривалий час участі у вихованні та матеріальному забезпеченні сина не приймає, не спілкується із ним та не цікавиться його долею.

Метою визначення місця проживання малолітньої дитини із позивачем є належне забезпечення особистих майнових прав дитини, отримання позивачем пільг, належних одиноким батькам, а також оформлення відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією у військовий час. З урахуванням викладеного просив визначити місце проживання малолітнього сина із ним, а також встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05.08.2025 відкрите провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, сторонам встановлений строк для подання письмових заяв по суті справи, призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 18.12.2025 закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач, його представник, позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. Позивач додатково пояснив, що його та відповідачки син народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. москва, де вони на той час проживали. Дружина є громадянкою рф. Сім`я проживала разом на території рф близько одного року, проте дружина не брала участі у догляді та забезпеченні дитини, часто зникала. За усною домовленістю із нею визначили, що він із сином повернуться на територію України, що було зроблено, надалі проживали із батьками позивача в м. Сміла. Відповідачка жодного разу не приїжджала до них, припинила спілкування із сім`єю, її місцезнаходження не відоме. В зв`язку із викладеним, звернувся до суду із заявою про розірвання шлюбу, за результатами її розгляду, заочним рішенням шлюб між ними розірвано. Із заявами про стягнення аліментів не звертався, проте мати не приймала та на даний час не приймає участі у матеріальному забезпечені сина. На даний час проживають із матір`ю позивача, яка допомагає виховувати свого онука, його утримання повністю перекладене на позивача. В дитини також є дід, батько позивача, проте з ним спілкуються мало. Позивач має постійну роботу та заробіток на даний час прагне належним чином оформити самостійне виховання дитини, щоб мати змогу отримати передбачені чинним законодавством пільги для одиноких батьків.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, причини неявки не відомі, з письмовими заявами по суті справи, клопотаннями будь-якого змісту - не зверталася. З огляду на наявні в матеріалах справи відомості про перебування її в громадянстві рф, за відсутності інформації про набуття нею у встановленому порядку громадянства України, розривом дипломатичних відносин України із рф, повідомлення останньої про здійснення судового провадження в справі та її виклик в судові засідання здійснювався через публікації оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України.

Представник органу опіки та піклування, Смаляний М.В. в судовому засіданні позовні вимоги в цілому підтримав, вказуючи на відсутність між батьками спору щодо визначення місця проживання дитини, однак зважаючи на ту обставину, що мати не приймала та на час розгляду справи не приймає участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, в сина відсутня будь-яка прив`язаність до неї, визначення місця його проживання із батьком відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_3 , залучений до участі у справі на підставі ч. 3 ст. 53 ЦПК України, ухвалою суду від 05.08.2025, представника в судові засідання не направив, із заявами чи клопотаннями про здійснення судового розгляду за його відсутності не звертався, про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином, із застосуванням засобів ЄСІТС.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі із 25.06.2014, заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду від 06.12.2019, що набрало законної сили 06.01.2020, вказаний шлюб розірваний. Дані обставини не потребують доказування на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки встановлені судовим рішенням щодо тих же осіб, що набрало законної сили.

Позивач та відповідачка є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 на території рф, що підтверджується копією свідоцтва про народження, вірність перекладу вказаного документа на українську мову засвідчена нотаріально. У вказаному документів відповідачка ОСОБА_2 зазначена як громадянка рф.

Вказаний документ приймається судом відповідно до ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, що була чинною для України з 14.07.1995 до 19.05.2024.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набув громадянства України на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» з 18.10.2014, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 30.09.2022.

Малолітній ОСОБА_3 , проживає із батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , без матері, відвідує Смілянську ЗОШ №1, що вбачається із довідок від 05.01.2025, від 02.04.2025, підтверджується характеристикою від 02.07.2025, що видані за підписом голови квартального комітету №2 м. Сміла, з останньої вбачається, що позивач за місцем проживання характеризується виключно позитивно.

Із акту обстеження житлово-побутових умов, акту перевірки житлових умов заявника від 01.04.2025 судом встановлено, що ОСОБА_3 постійно проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 в належному останній будинку.

Позивач ОСОБА_1 працевлаштований помічником керівника у фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , з січня до травня 2025 заробітна плата склала 15840,91 грн, що підтверджується довідкою від 02.06.2025. З її тексту не вбачається існування відрахувань, зокрема аліментів. Під час судового розгляду позивач підтвердив, що на даний час продовжує працювати там само.

Згідно із інформацією, що надійшла від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали суду в частині витребування доказів, відомостей про перетин державного кордону України, лінії розмежування із тимчасово окупованою територією України громадянкою рф ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за період із 08.11.2017 до 10.11.2025 не виявлено.

Рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 28.10.2025 №528, затверджений висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком, ОСОБА_1 , що цілком відповідає інтересам дитини та є доцільним.

Під час судового засідання малолітній ОСОБА_3 , якому на час здійснення провадження в суді виповнилося повних 11 років, відповідно до вимог ч. 2 ст. 160 СК України, висловив власне волевиявлення продовжити проживання із батьком. Пояснив, що не пам`ятає, коли бачив матір чи спілкувався із нею востаннє, не пригадує її обличчя. Проживає разом із батьком та бабусею, його виховує та забезпечує батько, який працює.

Свідок ОСОБА_5 , мати відповідача та бабуся малолітнього ОСОБА_3 , надала показання про те, що останні проживають разом із нею після повернення із території рф у 2016 році, з відповідачкою в справі знайома, та не спілкується ні з нею, ні із колишнім чоловіком та сином тривалий час. Утримання дитини здійснює батько, який офіційно працевлаштований, проте не оформлював пільг, належних особі, яка самостійно утримує дитину. Вона особисто є особою пенсійного віку, однак пенсії наразі не оформила, працює без укладення трудового договору, відтак надавати матеріальну допомогу онукові не має змоги, однак допомагає в його вихованні та догляді.

Свідок ОСОБА_8 надав показання про те, що проживає по сусідству із позивачем, з його сім`єю підтримує добросусідські відносини, з відповідачкою не знайомий та не пригадує, щоб та відвідувала сім`ю на території м. Сміла. При спілкуванні із малолітнім ОСОБА_3 , той може похвалитися подарунками від батька або бабусі, протне ніколи не згадував про матір.

Від допиту інших свідків, заявлених стороною позивача при зверненні до суду, позивач та його представник в судовому засіданні 19.01.2026 відмовилися.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

За положеннями частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч. 3 ст. 29 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до постанови ВС від 22.01.2025 в справі №495/432/23 при вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова ВС від 30.10.2019 у справі №352/2324/17).

За обставинами даної справи, малолітня дитина тривалий час проживає із батьком, до якого має прив`язаність, окремо від матері, яка перебуває за кордоном, на території рф, не спілкується із колишнім подружжям та сином. З досліджених судом доказів не вбачається, що мати бере будь-яку участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, а також що іншими особами, зокрема позивачем, їй чиняться перешкоди в спілкуванні із сином. Позивач проживає разом із сином та власною матір`ю, є працездатним та офіційно працевлаштований, відтак спроможний утримувати дитину та піклуватися про неї. Відомостей про те, що в сім`ї позивача для дитини склалася несприятлива обстановка, в ході судового розгляду не виявлено, навпаки, обстеженням побутових умов проживання малолітнього ОСОБА_3 встановлено, що за місцем фактичного проживання створені належні умови для його перебування та розвитку. В судовому засіданні позивач висловив бажання, що підтримане і малолітнім ОСОБА_3 , щоб останній залишився проживати з батьком, добровільність позиції вказаних осіб у суду сумніву не викликає, вирішення питання про місце проживання саме таким чином є доцільним, згідно із висновками органу опіки та піклування.

Керуючись засадою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд переконаний, що визначення місця проживання дитини із батьком, за обставинами даної справи, не погіршить правового становища малолітнього ОСОБА_3 , бо не знімає із матері дитини жодних обов`язків та відповідальності, одночасно не порушить прав матері щодо власної дитини, оскільки в такому разі судом по суті констатується стан правовідносин сторін, що фактично склався на даний час, коли відповідачка ОСОБА_2 не бере участі в забезпеченні та захисті майнових та особистих немайнових прав та законних інтересів сина.

Вказане приводить до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 із батьком, відтак позовні вимоги в даній частині слід задовольнити.

За постановою ВС від 04.10.2024 в справі №752/5665/23, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22.

Відповідно до правового висновку, сформульованого ВП ВС в постанові від 11.09.2024 в справі №201/5972/22 для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки

є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво

про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15

СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане

з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

За обставинами даної справи фактів, якими зумовлене припинення прав та обов`язків матері щодо дитини не встановлено, однак тривале проживання за кордоном, тим більше в державі, що вчинила повномасштабне вторгнення до України, відсутні дипломатичні відносини та навіть транспортне сполучення, тривала неучасть у вихованні та забезпеченні дитини, без існування причин та перешкод, приводить до висновку, що відповідач самостійно та усвідомлено відмовилася від обов`язків щодо сина.

В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях (постанова ВС від 02.04.2025 в справі №127/3622/24).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

СК України передбачає обов`язки із утримання, що надається іншими членами сім`ї, родичами (норми глав 21-22 СК України).

Однак за обставинами даної справи інших осіб, які згідно із викладеними нормами закону, мали б обов`язок та були спроможні утримувати малолітнього сина сторін, не встановлено. В ході судового розгляду виявлено, що догляд неповнолітньому надає мати позивача, ОСОБА_5 , однак за запевненнями останньої, вона, маючи відповідно до ст. 265 СК України обов`язок із утримання, не має змоги утримувати онука, в якого є працездатний батько, самостійно, оскільки не отримує пенсію. Доказів протилежного судові не надано та в ході судового розгляду справи не здобуто.

Отже позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дитину матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров`ям та успіхами. Відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини, що в сукупності свідчить, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

За вказаних обставин судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 2422,40 грн слід покласти на відповідача.

Відомостей про інші витрати, пов`язані з розглядом справи, матеріали не містять, сторонами не надані

На підставі викладеного, ст. 110, 112, 180, 181, 182 СК України, керуючись ст. 5, 7, 10, 12, 13, 141, 259, 263, 265, 273, 280-282, 430 ЦПК України суд,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: не відома, РНОКПП відсутній.

Третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради, адреса м. Сміла, вул. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ 04061553.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 26.01.2026.

Суддя І.В. Овсієнко