Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №523/6946/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/867/26

Справа № 523/6946/25

Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого: Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 06 червня 2025 року у складі судді Кремер І.О.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.10.2023 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 478180-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав у кредит грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. із сплатою 2,00 % за користування кредитними коштами в день, сплатою комісії в розмірі 1500,00 грн. строком до 03.04.2024. Даний договір було укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором. Окрім того, укладаючи вказаний договір ОСОБА_1 погодився з тим, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця https://bizpozyka.com, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно Умов. Однак, ОСОБА_1 взятого на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 31.03.2025 має заборгованість в розмірі 36724,50 грн., з яких: 10000,00 грн. сума прострочених платежів по тілу кредиту; 26221,09 грн. сума прострочених платежів по процентах; 503,41 грн. сума прострочених платежів за комісією. Оскільки відповідач у порушення зазначених норм закону та умов договору зобов`язання за договором кредиту не виконав, просить суд задовольнити позов та винести рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за Договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 в розмірі 36724,50 грн. та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

Відповідач ОСОБА_1 заперечень, пояснень чи відзиву на позовну заяву не надав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Заочним рішенням Пересипського районного суду м.Одеси від 06 червня 2025 року позовну заяву ТОВ «Бізнес позика» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» суму заборгованості за Договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 у розмірі 36724 грн. 50 коп., з яких: 10000 грн. 00 коп. сума прострочених платежів по тілу кредиту; 26221 грн. 09 коп. сума прострочених платежів по процентах; 503 грн. 41 коп. сума прострочених платежів по комісії та суму сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2422 грн. 40.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки своїх зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 добровільно не виконує належним чином, але як боржник він не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, то у позивача обґрунтовано виникло право вимагати від боржника повернення кредитних коштів, а також процентів за користування кредитом.

Ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 06 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 06 червня 2025 року змінити, виклавши його резолютивну частині в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» суму заборгованості за Договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 у розмірі 20000 /двадцять тисяч/ грн. 00 коп., з яких: 10 10000 /десять тисяч/ грн. 00 коп. – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 10000 /десять тисяч/ грн. 00 коп. – сума прострочених платежів по процентах. У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 – відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» суму сплаченого позивачем судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1318 грн. 78 коп.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов невірного висновку в частині стягнення з відповідача суми прострочених платежів по комісії за Договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 у розмірі 503 грн. 41 коп., оскільки комісія за надання кредиту без визначення того, які саме послуги кредитором надаються позичальнику в його інтересах, як у цьому випадку, є несправедливою умовою кредитного договору та відповідні положення є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування». Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19. Наведене свідчить, що вимога позивача у цій справі про стягнення з відповідача суми прострочених платежів по комісії у розмірі 503 грн. 41 коп. не підлягає задоволенню, на що, в свою чергу, суд першої інстанції не звернув увагу та не врахував під час ухвалення оскаржуваного заочного рішення.

Доводи скарги також мотивовані тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з Відповідача суми прострочених платежів по процентах за Договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 у розмірі 26221 грн. 09 коп., оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість по процентах, не є співрозмірною сумі кредиту у 10000 грн. 00 коп., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з цим, на думку скаржника, у суду апеляційної інстанції наявні правові підстави для зменшення розміру процентів за вказаним договором № 478180- КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 з суми 26221 грн. 09 коп. до розміру заборгованості по тілу кредиту - 10000 грн. 00 коп., що буде відповідати висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23.

Також як зазначає скаржник, з урахуванням того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, безпідставним є стягнення з відповідача судового збору у розмірі 2422 грн.00 коп.

Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Бізнес позика» посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а заочне рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 06.06.2025 - без змін, оскільки відповідач зобов`язаний виконувати взяті на себе за кредитним договором зобов`язання та повернути як тіло кредиту, так і сплатити проценти за користування ним і комісію.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України).

3. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Оскільки заочне рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 06 червня 2025 року оскаржується ОСОБА_1 фактично лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів та комісії, тому в іншій його частині у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України та роз`яснень п.15 Постанови Пленуму ВСУ №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» колегією суддів не перевіряється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що 18.10.2023 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 478180-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав у кредит грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. із сплатою 2,00 % за користування кредитними коштами в день, сплатою комісії в розмірі 1500,00 грн. строком до 03.04.2024.

Даний договір було укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (UA – 7751).

Згідно п. 2.5 Договору, комісія за надання кредиту складає 1500,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору, Кредитор зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення Договору надати Позичальнику Кредит у сумі вказаній у п. 2.1 Договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однієї або декількома транзакціями) та поточний (картковий) рахунок Позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 Договору.

Так, у розділі 8 Договору ОСОБА_1 зазначив номер свого електронного платіжного засобу, яким є НОМЕР_1 (а.с. 49).

Факт переказу кредитних коштів у розмірі 10000,00 грн. на банківську картку НОМЕР_1 (Monobank) підтверджується наявним у матеріалах справи підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу грошових коштів (а.с. 57).

Із вказаного договору вбачається, що укладаючи вказаний договір ОСОБА_1 погодився з тим, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця https://bizpozyka.com, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх.

Окрім того, підписанням цього Договору Позичальник підтвердив, що до укладення Договору отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема, передбачену ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування, Паспорт споживчого кредиту, ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Встановлено, що ОСОБА_1 взятого на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 31.03.2025 має заборгованість в розмірі 36724,50 грн., з яких: 10000,00 грн. – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 26221,09 грн. – сума прострочених платежів по процентах; 503,41 грн. – сума прострочених платежів за комісією, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ТОВ «Бізнес позика»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються кредитодавцем, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за укладеним з ТОВ «Бізнес Позика» договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

ОСОБА_1 не оспорює факт укладення ним вказаного договору в електронній формі, отримання кредиту, а також не надання суду належних і допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором у повному обсязі, а фактично лише посилається на несправедливість визначених у договорі положень щодо встановлення зобов`язань про сплату процентів та комісії.

Перевіряючи доводи скарги в цій частині, апеляційний суд дійшов висновків, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача, не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23, на яку посилається скаржник, зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 по процентам 26221,09 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 10000 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто до 10000 грн.

Також, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії в розмірі 503,41 грн. з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі № 199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку послуг позивача, які пов`язані з наданням кредиту, що надаються відповідачу, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023, а тому положення договору про надання кредиту (п. 2.5) про нарахування відповідачу комісії суперечить положенням частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому є нікчемними.

Виходячи з наведеного, аргументи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду, заочне рішення суду першої інстанції від 06.06.2025 у даній справі змінити, в частині вимог про стягнення процентів шляхом зменшення їх розміру, та скасувати в частині стягнення коштів із відмовою в задоволенні позову з мотивів та підстав, викладених вище.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині розміру стягнутої заборгованості, тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову становить 36724,50 грн., апеляційним судом задоволено позовні вимоги частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 20000,00 грн., що складає 54,46% від заявленої суми.

При зверненні до суду ТОВ «Бізнес Позика» сплатило судовий збір у розмірі 2422,00 грн.

При зверненні з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції відповідач мав сплатити судовий збір у розмірі 601,30 грн. (відповідач оскаржує рішення суду лише в частині

задоволення позовних вимог про стягнення процентів у розмірі 26221,09 грн. та комісії у розмірі 503,41 грн., тому судовий збір за подачу апеляційної скарги складає 601,30 грн (26221,09 + 503,41 х1,5% = 400,87 х150% = 601,30 грн.). Проте ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.10.2025 відповідачу ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на заочне рішення суду.

Відповідно до ч. 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вищенаведене та у зв`язку із розглядом справи апеляційним судом, а саме задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалення нового рішення у справі про часткове задоволення позову ТОВ «Бізнес Позика», відповідно з позивача підлягає стягненню на користь держави відстрочений судовий збір в розмірі 601,30 грн. за апеляційний розгляд справи, а з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений у суді першої інстанції у розмірі 1319,02 грн. (пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (54,46%) 2422 грн. х 54,46%.)

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 06 червня 2025 року змінити в частині стягнення процентів, скасувати в частині стягнення комісії, ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» суму заборгованості за Договором № 478180-КС-001 про надання кредиту від 18.10.2023 у розмірі 20000 /двадцять тисяч/ грн. 00 коп., з яких: 10000 /десять тисяч/ грн. 00 коп. – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 10000 /десять тисяч/ грн. 00 коп. – сума прострочених платежів по процентах.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір у розмірі 1319 грн. 02 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на користь держави судовий збір в розмірі 601 грн. 30 коп. за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе