Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №523/12496/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4397/26

Справа № 523/12496/25

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3

на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2025 року, постановлену Пересипським районним судом м. Одеси у складі: судді Бузовського В.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності,

в с т а н о в и в:

Предметом апеляційного перегляду є ухвала Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2025 року, якою заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 (в.м. а.с. 11).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2025 року про накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 та постановити нову, якою у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 про вжиття забезпечення позову від 25.06.2025 року про накладення арешту відмовити.

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- відповідач з 2020 року працює за кордоном та не міг знати про наявність позовної заяви у суді, що позбавило його можливості вчасно подати до суду відзив на позовну заяву з доказами, які підтверджують, що спірне майно придбано до шлюбу та є особистою приватною власністю відповідача, та, як наслідок, під час постановлення судом ухвали про накладення арешту на майно відповідача у суду не було пояснень зі сторони відповідача, чим порушено його права на захист свого права власності у зв`язку з чим необґрунтоване накладення обтяжень;

- представник позивача не надав жодного доказу про підстави необхідності накладення арешту на спірне майно;

- відповідач не висловлював жодних бажань продавати спірний будинок і такі можливості в нього відсутні, як і необхідність у продажі спірного майна.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судове засідання 13 січня 2026 року учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 повідомлена у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка-повідомлена на 13.01.2026 повернута до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 47-48зв.), відповідач ОСОБА_2 повідомлений у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його представник – ОСОБА_3 отримала судову повістку на 13.01.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 02.12.2025 о 00:40:02, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 46), не з`явилися, що в силу положень ч. 1 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що 26 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Пересипського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину: будинку АДРЕСА_1 . Зазначені обставини, на думку суд першої інстанції, є такими, що дають підстави вважати, що на даний час існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а незабезпечення позовних вимог на даній стадії розгляду справи може ускладнити подальший розгляд справи по суті, та може позбавити позивача на ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів (а.с. 11).

Переглядаючи вказану ухвалу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги таке.

Згідно з ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

"38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: "Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом".

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду…

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

За обставинами даної справи, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила здійснити поділ будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (в.м. а.с. 2-2зв.).

Разом з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи заяву тим, що на момент звернення до суду із позовом власником спірного будинку є відповідач на підставі заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.06.2008 по справі № 2-3488/08 , будинок побудований під час перебування сторін у шлюбі, тому він є спільним сумісним майном подружжя. Існує ризик, що ОСОБА_2 як титульний власник одноособово може розпорядитися спірним майном, передати до статутного капіталу будь-якому товариству різних форм власності, у зв`язку з чим у позивача є всі підстави побоюватися, що така позиція відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (в.м. а.с. 3)

На підтвердження права власності ОСОБА_2 на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач долучила копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19412947 від 04.07.2008 (в.м. а.с. 7зв.).

Відповідаючи на довід апеляційної скарги про те, що під час постановлення судом ухвали про накладення арешту на майно відповідача у суду не було пояснень зі сторони відповідача, чим порушено його права на захист свого права власності у зв`язку з чим необґрунтоване накладення обтяжень, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Крім того ч. 3 ст. 153 ЦПК України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (ч. 4 ст. 153 ЦПК України).

Отже, процесуальне законодавство не містить норм, які б зобов`язували суд здійснювати розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін у справі, а лише надають право суду проводити її розгляд в такому порядку в разі наявності для цього, на думку суду, обґрунтованих підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не висловлював жодних бажань продавати спірний будинок і такі можливості в нього відсутні, як і необхідність у продажі спірного майна, колегія суддів також відхиляє, оскільки без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як будинок залишається в його володінні та користуванні.

Крім того, Верховний Суд сформулював та підтримує правову позицію про те, що у разі подання позову про стягнення коштів відповідач, якщо немає відповідних обмежень, може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно. І це у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача (постанова від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23).

Отже, хоча і посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 може відчужити спірне майно не підкріплене відповідними доказами, проте апеляційний суд з огляду на наведену практику ВС вважає, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування у разі вимоги надання відповідних доказів завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, якщо власник майна не має наміру його відчужувати до ухвалення рішення суду, то фактично саме по собі накладення арешту на таке майно будь-яким чином не порушує його прав та інтересів, оскільки він не обмежений у праві володіння та користування цим майном. Порушення таких прав настає лише тоді, коли власник бажає відчужити майно, але ухвала про арешт такого майна є перешкодою у вчиненні цих дій.

Застосований захід забезпечення позову спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи стосовно майна, яке є предметом спору.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 лютого 2022 року у справах № 644/3734/21, № 367/3628/21.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, місцевим судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький