Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №468/1974/25 — Миколаївський апеляційний суд

20.01.26

22-ц/812/296/26

Справа № 468/1974/25

Провадження № 22-ц/812/296/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 січня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,

за участі представника позивача - Матвієнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану адвокатом Матвієнко Вікторією Василівною,

на заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Муруговим В.В., повний текст складено 11 листопада 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку набувальної давності

В С Т А Н О В И В :

28 серпня 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Матвієнко В.В., звернувся до суду з позовом до Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку набувальної давності.

В обґрунтування позову зазначала, що 17 січня 1993 року позивач був прийнятий на роботу в радгосп «Добра Криниця», де з перервами працював до 28 січня 2000 року.

Позивач вселився та весь час проживав в належному радгоспу «Добра Криниця» житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Питання щодо житлового фонду піднімалось на засіданні правління КСП «Добра Криниця» 30 березня 1996 року, де було ухвалене рішення про передачу до комунальної власності: будинок культури, дитячий садок, газову котельню, водопровід, газопровід, дороги, житловий фонд, зрошувальну систему.

Згідно архівної довідки від 14 квітня 2025 року № Б-42-04/06, архівним відділом Баштанської райдержадміністрації не виявлено інформації про прийом об`єктів соціально-культурного побуту на баланс Доброкриничанської сільської ради.

Відповідно до довідки Доброкриничанського старостинського округу Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, будинок у АДРЕСА_1 на обліку Інгульської сільської ради не перебуває.

Таким чином процес передачі житлового фонду до комунальної власності не було завершено і на момент припинення господарської діяльності СТОВ «Добра Криниця», житловий фонд, в тому числі будинок по АДРЕСА_1 , так і залишився у власності господарства. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про власника будинку відсутні.

У 2003 році правонаступник радгоспу «Добра Криниця» - СТОВ «Добра Криниця» припинило свою господарську діяльність.

Оскільки позивач як працівник власника був вселений до відповідного житла, постійно й безперервно проживає у вказаному будинку, власник будинку до свого припинення не ставив питання про виселення позивача, з вказаного періоду пройшло 22 роки, позивач вважає, що він набув право власності на це майно за набувальною давністю, відповідно до ст.344 ЦК України, а тому просив визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44.1 кв.м., житловою площею 24.9 кв.м. та який складається з житлового будинку літ. А, літньої кухні літ. Б, сараю літ.В, вбиральні літ. Г, огорожі №№1,2,3.

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2025 року у задоволені позову відмовлено.

Обґрунтовуючи підстави відмови у задоволені позову, суд першої інстанції встановив, що позивач отримав спірний будинок у користування саме з волі власника як його працівник та на момент такого набуття у користування знав, хто є власником цього будинку та обставини набуття вказаного житла у користування працівником підприємства передбачали, що володілець володіє майном не як власник.

Вказані обставини відповідно до приписів цивільного законодавства та висновків Верховного Суду виключають можливість визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Матвієнко В.В., подав апеляційну скаргута посилаючись на ті ж самі обставини, які зазначали у позовній заяві, вказував, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, в зв`язку з чим у позові безпідставно відмовлено.

Мотивуючи апеляційну скаргу апелянт зазначав, що позивач вселився до спірного житлового будинку та зареєстрував у ньому місце свого проживання, весь час проживав в належному радгоспу «Добра Криниця» житловому будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору найму, а після звільнення з членів КСП власник будинку не ставив питання про розірвання договору найму житла і виселення позивача з будинку

А тому, набувши право на користування чужим житловим приміщенням на підставі договору з його власником, який після закінчення строку його дії не пред`являв вимоги про його повернення, ОСОБА_1 набув право власності на житло відповідно до ч.3 ст.344 ЦК України, так як відкрито, безперервно володів ним більше 18 років з моменту закінчення відповідного договору найму (враховуючи загальний 3 річний строк позовної давності), що припинився з припиненням господарської діяльності товариства, а ліквідаційна комісія не ставила питання про повернення вказаного майна і включення його до ліквідаційної маси.

Відсутність письмового договору найму чи ордеру на житло не може слугувати підставою для заперечення вказаного факту, оскільки бездіяльність уповноважених органів не повинна обтяжувати громадян, які законно мешкають у житлі.

За такого суд безпідставно посилався при прийнятті рішення на відсутність комплексу обставин, передбачених частини 1 статті 344 ЦК України, таких як: добросовісність заволодіння майном, безтитульність володіння (відсутність будь-якої правової підстави володіння чужим майном), відкритість володіння та його безперервність протягом встановленого законом строку.

Судом, у вказаному випадку, зроблено неправильний висновок, що володіння майном на підставі певного юридичного титулу (договору купівлі-продажу, оренди тощо) виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому випадку володілець володіє майном не як власник.

Також судом не надано оцінку доводам позовної заяви та поясненням представника позивача стосовно застосування саме частини 3 статті 344 ЦК України при вирішенні вказаної справи. Суд послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права, які не регулюють подібні правовідносини.

Зважаючи на викладене, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до копії реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, колективним і громадським установам, підприємствам і організаціям Миколаївського БТІ від 22 травня 1991 року, домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за радгоспом «Добра Криниця» на підставі рішення виконавчого комітету районної ради від 23 травня 1990 року за №180 ( а.с.10, 20).

Згідно архівної довідки від 14 квітня 2025 року № 76-04/05, архівного відділу Баштанської райдержадміністрації рішенням загальних зборів трудового колективу радгоспу «Добра Криниця» від 16 грудня 1995 року, протокол №1, радгосп реорганізовано в КСП «Добра Криниця»; рішенням загальних зборів членів КСП «Добра Криниця» від 28 січня 2000 року, протокол №1, КСП реорганізовано в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальність (СТОВ) «Добра Криниця», яке у 2003 році припинило свою господарську діяльність( а.с.8).

З 17 січня 1993 року по 05 травня 1994 року позивач працював в радгоспі «Добра Криниця», а після повернення з військової служби з 17 вересня 1996 року був зарахований у члени КСП «Добра Криниця», звідки звільнився 28 січня 2000 року ( а.с.16).

Позивач вселився у спірний будинок та 23 травня 1996 року зареєстрував своє місце проживання за вказаною адресою ( а.с.6,11).

Відповідно протоколу №8 засідання правління КСП «Добра Криниця» від 30 березня 1996 року вирішено передати до комунальної власності: будинок культури, дитячий садок, газову котельню, водопровід, газопровід, дороги, житловий фонд, зрошувальну систему ( а.с.14).

Згідно архівної довідки від 14 квітня 2025 року № Б-42-04/06, архівним відділом Баштанської райдержадміністрації не виявлено інформації про прийом об`єктів соціально-культурного побуту на баланс Доброкриничанської сільської ради. Крім того, документи вищевказаної сільської ради за 1990-1996 роки надійшли частково, є нестача окремих рішень засідань та виконкомів сільради ( а.с.9).

Відповідно до довідки від 16 травня 2025 року №66/14.01.15 Доброкриничанського старостинського округу Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, будинок у АДРЕСА_1 на обліку Інгульської сільської ради не перебуває. Земельна ділянка за вказаною адресою перебуває у комунальній власності територіальної громади ( а.с.12,13).

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 серпня 2025 року відомості про власника будинку відсутні ( а.с.29).

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 344 ЦК України до спірних правовідносин.

Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на таке.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Отже, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Так, приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) (стаття 5 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» в редакції 1996 року).

Приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. До об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами (стаття 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в редакції 1995 року).

Радгоспи підлягають приватизації шляхом їх перетворення у колективи: сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства. Об`єктом приватизації майна радгоспів є їх цілісні майнові комплекси.

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української PCP, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державним колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів відомств (відомчий житловий фонд). Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української PCP (статті 4, 5 ЖК Української PCP в редакції 1993 року).

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції 1994 року).

Управління майном, що є у комунальній власності здійснюють територіальні громаді міста або через утворені ними органами місцевого самоврядування (стаття 143 Конституції України).

Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступим здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. В разі банкрутства підприємств, зміні форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (стаття 9 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції 1994 року).

Судом встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за радгоспом «Добра Криниця» на підставі рішення виконавчого комітету районної ради від 23 травня 1990 року за №180, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, колективним і громадським установам, підприємствам і організаціям Миколаївського БТІ від 22 травня 1991 року.

У грудні 1995 року радгосп «Добра Криниця» було реорганізовано у КСП «Добра Криниця», а у січня 2000 року КСП «Добра Криниця» у СТОВ «Добра Криниця», яке припинило свою діяльність у 2003 році.

Таким чином, оскільки під час приватизації радгоспу «Добра Криниця» спірний будинок не міг бути включений до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації та враховуючи реорганізацію цього радгоспу та створення КСП «Добра Криниця», зміну форм власності, спірний будинок одночасно мав передатися у комунальну власність місцевої ради.

Правлінням КСП «Добра Криниця» від 30 березня 1996 року, протокол №1 було вирішено передати до комунальної власності, серед іншого, і житловий фонд.

Проте як вбачається із архівної довідки архівного відділу Баштанської РДА не виявлено інформації про прийом об`єктів соціально-культурного побуту на баланс Доброкриничанської сільської ради.

Позивач при зверненні до суду з цим позовом та в апеляційній скарзі зазначав, що він вселився до спірного будинку на підставі договору найму житлового приміщення, укладеного між ним та КСП «Добра Криниця».

Згідно з частиною 3 статті 344 ЦК України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

У постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Тобто висновок щодо застосування частини 3 статті 344 ЦК України вже сформований Верховним Судом.

За такого колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскільки між власником майна КСП та позивачем ОСОБА_1 існували договірні відносини, а саме договір найму, а тому, відповідно до частини 3 статті 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять років з часу спливу позовної давності.

Оскільки відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, то не знайшло своє підтвердження належність позивачу спірного домоволодіння у порядку набувальної давності чи порушення судом першої інстанції права власності позивача за змістом статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

А відтак підстав для задоволення апеляційної скарги у колегії суддів немає.

З огляду на установлені судами фактичні обставини справи, відсутність всіх указаних у статті 344 ЦК України умов для набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю, судом першої інстанції не порушено правових висновків, передбачених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18, від 15 липня 2025 року у справі № 927/773/24, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, про що зазначає апелянт у своїй апеляційній скарзі.

Таким чином, врахувавши обставини справи та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачу було відомо про відсутність у нього підстав для набуття права власності на спірний житловий будинок - це житло він отримав від КСП «Добра Криниця» у користування, хоча після реорганізації радгоспу «Добра Криниця» прийнято рішення про передачу житлового фонду до комунальної власності.

Доводи апеляційної скарги висновок суду першої інстанції не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б дійсно ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини, внаслідок чого не можуть бути достатньою обставиною для скасування або зміни рішення суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Матвієнко Вікторією Василівною, залишити без задоволення, заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 26 січня 2026 року.