Постанова від 17 грудня 2025 р. у справі №450/766/20 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/766/20 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/234/22 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою автогаражного кооперативу «Сокільники» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 листопада 2021 року у справі за позовом автогаражного кооперативу «Сокільники» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа – Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним рішення та скасування запису про реєстрацію права власності,

встановив:

У березні 2020 року автогаражний кооператив (далі – АГК) «Сокільники» звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати недійсним рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №764 від 06.08.2019 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1032, та скасувати запис №35107292 про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку;

визнати недійсним рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №609 від 11.12.2018 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1019, та скасувати запис №352622586 про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року №180 створено гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» та затверджено його статут.

У пункті 5 вказаного рішення зазначено, що гаражному кооперативу металевих гаражів «Сокільники» виділено земельну ділянку в розмірах, встановлених рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31.03.1986 року.

У відповідності до державних актів на право користування землею, зареєстрованих за №268 від 1986 року та №313 від 1987 року, Радянській районній раді м. Львова «Автолюбитель УРСР» на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району УРСР надано в користування земельну ділянку, площею 5,0 га, для будівництва гаражів, та площею 2,0 га, для будівництва гаражів і під`їзної дороги до них.

Згідно з пунктом 7 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу (далі – ЗК) України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Земельна ділянка, яка перебуває у користуванні АГК «Сокільники», була включена в межі с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, а відповідно до статті 173 ЗК України, включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими земельними ділянками.

Однак, рішенням Сокільницької сільської ради №764 від 06.08.2019 року, земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1032, яка знаходиться у користуванні АГК «Сокільники», передано у приватну власність відповідача ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі цього рішення, 16.01.2020 року проведено державну реєстрацію права власності відповідача на вказану земельну ділянку.

Окрім того, рішенням Сокільницької сільської ради №609 від 11.12.2018 року №609 земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1019, яка знаходиться у користуванні АГК «Сокільники», передано у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі цього рішення, 28.01.2020 року проведено державну реєстрацію права власності відповідача на вказану земельну ділянку.

01.11.2019 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повідомило позивача, що рішення Сокільницької сільської ради «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою» приймалися без погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, чим порушено вимоги п.6 ст.118 ЗК України.

В свою чергу, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України спільно з Держгеокадастром надало відповідь про те, що в результаті здійснення заходу державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства встановлено їх порушення під час розпорядження Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області землями, які перебувають у користуванні автогаражного кооперативу, без згоди землекористувача.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що в порушення вимог ЗК України земельні ділянки передані у власність відповідачів без вилучення таких з користування АГК «Сокільники» та без припинення його права користування цими земельними ділянками в порядку, визначеному законом.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач АГК «Сокільники», просив його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що висновок суду першої інстанції про те, що АГК «Сокільники» не доведено, що кооператив є правонаступником Радянської районної ради «Автолюбитель УРСР» м. Львова або гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автолюбитель УРСР», не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд безпідставно відхилив доводи позивача в частині зміни найменування юридичної особи.

При цьому, наголошує, що АГК «Сокільники» та юридична особа, якій надано землю в користування, є однією і тією ж особою.

В цьому контексті зазначає, що на підтвердження належності кооперативу землі за державним актом від 1986 року та зміни найменування суду були надані копії статуту від 1986 року, статуту 1994 року та статуту 2009 року, а також копія розпорядження виконавчого комітету Франківської районної Ради народних депутатів від 24.11.1994 року про реєстрацію нової редакції статуту АГК «Сокільники», в якому вказано, що розпорядженням реєструється нова редакція статуту у зв`язку із змінами законодавства та є пряме покликання на рішення №180 від 08.04.1986 року про реєстрацію кооперативу, проте, суд першої інстанції не дав усім цим письмовим доказам належної правової оцінки.

За позицією позивача, вказані документи підтверджують тотожність юридичної особи та зміну її назви.

Вважає, що належність землі кооперативу за державним актом 1986 року, тотожність юридичної особи та зміна назви підтверджується також іншими дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме: рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року №180 про створення гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова; рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 30.09.1987 року №404 про відведення земель, з додатком до рішення №2; рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 13.11.1990 року №671 про виділення кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова земельної ділянки під будівництво гаражів та під`їзної дороги до них; статут 2009 року, з якого вбачається, що кооператив створений рішенням виконкому Радянської ради депутатів трудящих м. Львова і розміщений на спірних земельних ділянках; платіжними документами за період з 1987 року по 2020 рік про сплату обов`язкових та інших платежів за землю, з яких вбачається зміна назви кооперативу.

Наголошує, що позивачу належить право користування землею за державним актом 1986 року, а відсутність реєстрації прав у реєстрі не позбавляє позивача права на захист порушеного відповідачами права користування.

При цьому, зазначає, що при вирішенні даного спору суд не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, норму пункту 7 розділу Х Перехідних положень ЗК України, згідно з якою, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Звертає увагу, що положення законодавства щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди визнано таким, що не відповідає Конституції України є неконституційним згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.

Зауважує, що державна реєстрація речових прав є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обов`язковість державної реєстрації прав у реєстрі встановлена Законом від 01 липня 2004 року №1952-IV, який немає зворотної дії в часі.

Додає, що введення обов`язкової державної реєстрації прав не припиняє права, які виникли до набрання вказаним законом чинності, до того ж, затверджуючи генплан та детальний план із зазначенням місцезнаходження кооперативу, а також отримуючи від нього плату за землю, Сокільницькій сільській раді було відомо про розташування кооперативу на спірних землях, які передані відповідачам оспорюваними рішеннями.

Вважає, що суд не обґрунтував належним чином відхилення висновку експерта №030/20 від 02.11.2020 року та безпідставно не взяв його до уваги при вирішенні даного спору.

23.02.2022 року від відповідача Сокільницької сільської ради Львівського (раніше – Пустомитівського) району Львівської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує доводи та вимоги апелянта.

Зокрема, зазначає, що АГК «Сокільники» фактично через рішення суду намагається «оформити» право користування, замість формування земельної ділянки у спосіб, встановлений законом.

При цьому, наголошує, що у спосіб, встановлений законом, позивач не може і не має правових підстав сформувати та оформити право постійного користування на таку земельну ділянку, оскільки такого права не має, адже право постійного користування належало іншій юридичній особі, яка вказана в державному акті постійного землекористування – Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР», яка втратила право постійного користування у 1990 році у зв`язку з припиненням її діяльності.

Звертає увагу, що позивач – АГК «Сокільники», який був створений та зареєстрований у 1994 році не набув і не міг набути право користування земельними ділянками у 1986 – 1987 роках, оскільки землі надавались іншому суб`єкту – Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова, що підтверджується представленими позивачем документами (державними актами на землю, рішеннями про видачу державного акта на землю, актами приймання проектної документації за 1986 – 1987 роки).

Додає, що товариство «Автолюбитель УРСР» було створене 16.04.1974 року та діяло до 26.09.1990 року на території УРСР на підставі постанови Ради міністрів Української РСР №193 від 16.04.1974 року, відповідно до якої було затверджено статут товариства «Автолюбитель УРСР», його структуру та засади діяльності, однак, як вбачається із статуту, товариство здійснювало свою діяльність через структурні підрозділи – Районні ради Автолюбитель УРСР, які були підпорядковані Республіканській раді товариства, діяли згідно статуту «Автолюбитель УРСР» і таким районним радам товариства могли надаватись земельні ділянки у користування.

Вважає, що діяльність товариства «Автолюбитель УРСР» була припинена відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР №290 від 26.09.1990 року, якою затверджено статут нової організації замість товариства «Автолюбитель УРСР» – «Української республіканської спілки автомобілістів», а постанова №193 від 16.04.1974 року, якою затверджено статут товариства «Автолюбитель УРСР», втратила чинність.

Зазначає, що у відповідності до положень статті 35 ЗК УРСР (в редакції, що діяла на момент припинення діяльності товариства «Автолюбитель УРСР», 1990 року), право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: …. ліквідації підприємства, організації, установи.

Відповідно до ч.3 ст.79-1 ЗК України, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а згідно з частиною четвертою цієї статті, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», у разі, якщо відомості про земельні ділянки, право на які виникло до 2004 року, не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх користувачів.

Таким чином, вважає, що земельна ділянка, на яку, як стверджує позивач, має право користування, мала б бути за заявою користувача внесена до державного реєстру і мала б пройти державну реєстрацію на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а оскільки позивач цього не зробив, зокрема, не окреслив межі та координати земельної ділянки і не оформив її кадастрового номеру, тому до часу формування земельної ділянки, заявлений позов є передчасний.

За позицією відповідача, зважаючи на те, що власником землі є територіальна громада в особі Сокільницької сільської ради, відповідно, вона мала право передавати землю у власність фізичній особі, що передбачено ст.118 ЗК України, окрім того, позивач не оспорював рішення Сокільницької сільської ради від 24.01.2017 року №239 «Про надання дозволу на розробку детального плану територій в с. Сокільники» та рішення Сокільницької сільської ради від 21.12.2017 року №410, яким затверджено детальний план території індивідуальної житлової забудови.

Вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачами, які мирно володіють своїм майном, тому позбавлення їх права є безпідставним втручанням у їх право власності на земельні ділянки.

При цьому, додає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

На переконання відповідача, ефективним способом захисту є пред`явлення вимоги до власника земельної ділянки про її витребування.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року зупинено провадження в даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №446/478/19, яке поновлено ухвалою суду від 02 жовтня 2025 року.

В судове засідання апеляційного суду 09.12.2025 року інші учасники справи, окрім сторони відповідача ОСОБА_1 , не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, Сокільницька сільська рада подала заяву про розгляд справи без участі її представника, клопотань про відкладення розгляду справи від інших учасників справи не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 18.12.2025 року о 12:50.

Заслухавши пояснення сторони відповідача ОСОБА_1 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 31.03.1986 року №160 «Про відведення земель» і додатками №1, №2 до нього (п.32), товариству «Автолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова за рахунок земель, вилучених з користування радгоспу «Львівський», надано у постійне користування 5,0 га землі під будівництво гаражів, з яких: 4,5 га – сіножатей та 0,5 га – пасовищ (а.с.16 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року №180 «Про створення гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова» (пункти 1, 2, 4) вирішено: створити гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» в смт. Сокільники; присвоїти кооперативу назву: «Гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова»; затвердити статут гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» (а.с.20 т.1).

У пункті 5 рішення вказано, що гаражному кооперативу металевих гаражів «Сокільники» виділена земельна ділянка в розмірах, встановлених рішенням виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів від 31.03.1986 року №160 (п.32), а саме: площею 5,0 га, про що зазначено вище.

В матеріалах справи також наявний Статут під назвою: «Статут кооперативу металевих гаражів «Сокільники» Радянського району м. Львова» (1986 рік) Українського республіканського добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» (а.с.238-247 т.1).

Виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів видано Державний акт на право користування землею серії Б №059706 1986 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №268 (а.с.13-14 т.1), про те, що Радянській районній раді м. Львова «Автолюбитель УРСР» на території радгоспу «Львівський» в районі с. Сокільники надано у безстрокове і безоплатне користування 5,0 га землі в межах згідно з планом землекористування, для будівництва гаражів.

Також, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 30.09.1987 року №404 «Про відведення земель» і додатками №1, №2 до нього (п.12), Радянській районній раді «Автолюбитель» м. Львова за рахунок земель, вилучених з користування радгоспу «Львівський», надано у постійне користування 2,2 га землі під будівництво кооперативних гаражів та під`їзної дороги до них ( а.с.15 т.1).

На виконання рішення виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 30.09.1987 року №404 складено Акт про встановлення границь ділянки в натурі (а.с.81-82 т.1), в якому зазначено організацію, якій відводиться земля: Радянська районна рада «Автомотолюбитель» УРСР м. Львова.

На «Схемі розширення автогаражного кооперативу «Сокільники» на землях Пустомитівського району», яка погоджена, в тому числі, головою Сокільницької селищної Ради народних депутатів, зафіксовано погодження вибору спірної земельної ділянки (а.с.18 т.1).

Зокрема, на вказаній Схемі позначено місце знаходження земельної ділянки як: «кооп.гаражів 6.0», визначено межі даної земельної ділянки та позначена під`їзна дорога.

На доданому «Плані земельної ділянки» визначені площа, межі та наявні геодезичні відмітки (а.с.19 т.1).

Факт передачі в користування вказаних земельних ділянок підтверджується: актом вибору земельної ділянки під розміщення металевих гаражів для товариства «Автолюбитель УРСР» Радянського району від 22.06.1984 року та актами приймання проектної продукції від 19.05.1986 року та від 30.11.1987 року (а.с.75-79 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної Ради народних депутатів Львівської області від 15.10.1987 року №481 затверджено встановлені межі і розміри землекористування та прийнято рішення видати Радянській районній раді «Автомотолюбитель УРСР» м. Львова державний акт на право користування землею під будівництво кооперативних гаражів і під`їзду до них на території радгоспу «Львівський», площею 2,0 га (а.с.80 т.1).

Виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів видано Державний акт на право користування землею серії Б №041802 1987 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №313 (а.с.11-12 т.1), про те, що Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району надано у безстрокове і безоплатне користування 2,0 га землі в межах згідно з планом землекористування, для будівництва кооперативних гаражів та під`їзної дороги.

Рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 13.11.1990 року №671 (а.с.17 т.1) гаражному кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова для будівництва гаражів та під`їзної дороги до них виділено додатково земельну ділянку в розмірах, встановлених рішенням виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів від 30.09.1987 року №404 (п.12), а саме: площею 2,0 га, про що зазначено вище.

Розпорядженням виконавчого комітету Франківської районної Ради народних депутатів від 24.11.1994 року №1176 «Про реєстрацію нової редакції Статуту АГК «Сокільники» зареєстровано нову редакцію Статуту Автогаражного кооперативу «Сокільники», зареєстрованого рішенням виконкому Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року №180 (а.с.43 т.1).

Розпорядженням голови Пустомитівської районної державної адміністрації від 17.07.1998 року №1600, зареєстровано Статут Автогаражного кооперативу «Сокільники» (нова редакція), зареєстрованого розпорядженням голови виконкому Франківської районної Ради народних депутатів м. Львова від 24.11.1994 року №1176, у п.1.1 якого зазначено, що Автогаражний кооператив «Сокільники» є громадською організацією, створений з метою забезпечення власників автотранспорту м. Львова і Львівської області, що розміщений на земельній ділянці, створений рішенням Радянського району м. Львова за №180 від 08.04.1986 року; юридична адреса: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Сірка, 27 (а.с.44-49 т.1).

17.06.2009 року проведено державну реєстрацію Статуту Автогаражного кооперативу «Сокільники» (нова редакція з уточненнями, відповідно до Закону України «Про кооперацію»), в п.1.1 якого, зокрема, зазначено: «Автогражний кооператив «Сокільники» створений рішенням виконкому Радянської ради депутатів трудящих м. Львова і розміщений на земельній ділянці Пустомитівського району площею 7,0 га (Державні акти на право користування землею 1986 року №Б 059708 (реєстр. №268) та 1987 року №Б 041302 (реєстр. №313), видані виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів Львівської області); юридична адреса кооперативу: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Сірка, 27 (а.с.59-62 т.1).

Отже, наведеними вище письмовими доказами підтверджено, що Автогаражний кооператив «Сокільники» був створений рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року №180 «Про створення гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова» і у зв`язку із змінами в законодавстві та, відповідно, реєстрацією нового Статуту кооперативу відбулася зміна його назви, а саме: з гаражного кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова на Автогаражний кооператив «Сокільники».

Також, наведеними вище письмовими доказами підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 08.04.1986 року №180 та рішенням виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 13.11.1990 року №671 гаражному кооперативу металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова виділено, спочатку, земельну ділянку, площею 5,0 га, для будівництва гаражів, яка попередньо рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 31.03.1986 року №160 була вилучена з користування радгоспу «Львівський» та надана в постійне користування Радянській районній раді м. Львова «Автолюбитель УРСР», відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №059706, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №268, та, додатково, земельну ділянку, площею 2,0 га, для будівництва кооперативних гаражів та під`їзної дороги до них, яка попередньо рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 30.09.1987 року №404 була вилучена з користування радгоспу «Львівський» та надана в постійне користування Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова, відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №041802, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №313.

У зв`язку з наведеним, безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що в Статуті АГК «Сокільники» вказано неіснуючий державний акт, оскільки очевидною є допущена у написані його номеру технічна описка в одній цифрі.

Таким чином, АГК «Сокільники» з 08.04.1986 року та, відповідно, з 13.11.1990 року є землекористувачем земельних ділянок, площами 5,0 га та 2,0 га, наданих у постійне користування для будівництва гаражів та під`їзної дороги до них, відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №059706, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №268, та Державного акту на право користування землею серії Б №041802, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №313, про що прямо зазначено у Статуті АГК «Сокільники».

Вказана обставина додатково підтверджується іншими письмовими доказами, а саме: викопіюванням з Генерального плану с. Сокільники 1990 року (незатверджений) та Експлікацією до нього, погодженого, в тому числі головою виконкому Сокільницької сільської Ради народних депутатів, на яких під №39 значиться «Гаражний кооператив Радянського району м. Львова» та позначено його місце розміщення (а.с.36-37 т.1); висновками до проекту відведення земель (а.с.91-97 т.1); листом голови виконкому №3/19-629 від 04.10.1986 року, адресованим директору Львівського філіалу «Укргипродор», щодо виготовлення проектно-кошторисної документації під`їзної дороги до гаражного кооперативу «Сокільники» (а.с.98 т.1); платіжними дорученнями про сплату у місцевий бюджет Сокільницької сільської ради плати за землю у 1993, 1996-1998, 2016-2019 роках: №12 від 05.08.1993 (а.с.193 т.1), №17 від 08.07.1997 року, №31 від 16.02.1997 року (а.с.90 т.1), №80 від 27.11.1998 року, №35 від 21.12.1998 року (а.с.89 т.1), №391 від 21.01.2016 року, №414 від 13.06.2016 року (а.с.70 т.1), №427 від 14.09.2016 року, №451 від 15.12.2016 року (а.с.69 т.1), №457 від 08.02.2017 року, №466 від 16.03.2017 року (а.с.68 т.1), №517 від 26.02.2018 року, №519 від 01.03.2018 року (а.с.67 т.1), №545 від 15.08.2018 року, №581 від 28.03.2019 року (а.с.66 т.1), №587 від 03.05.2019 року, №600 від 14.06.2019 року (а.с.65 т.1), №602 від 04.07.2019 року, №608 від 06.08.2019 року (а.с.64 т.1), №617 від 25.09.2019 року (а.с.63 т.1); платіжним дорученням №230 від 16.12.1987 року про плату за «відвод земель під буд-во кооперативних гаражів і під`їзду до них».

Факт сплати АГК «Сокільники» земельного податку за землю підтверджується також «Розрахунками земельного податку», «Звітами про пільги на земельний податок», «Відомостями про наявні земельні ділянки», «Відомостями про наявність документів на землю», «Податковим розрахунком земельного податку», «Податковою декларацією з плати за землю» (а.с.256-289 т.1).

Згідно з рішеннями сесії та виконавчого комітету Сокільницької сільської ради №605 від 11.09.2009 року та №462 від 06.10.2009 року, дорозі, що пролягає від траси Львів – Пустомити до гаражних кооперативів «Сокільники» та кооперативу №17, присвоєно назву «вулиця Польова» та, відповідно, присвоєно Автогаражному кооперативу «Сокільники» поштову адресу: вул. Польова, 1 в с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області (а.с.32-33 т.1).

Аргументи сторони відповідача про те, що товариство «Автолюбитель УРСР» («Автомотолюбитель УРСР») припинило діяльність у 1990 році відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР №290 від 26.09.1990 року є помилковими, оскільки постанова Ради Міністрів УРСР №290 від 26.09.1990 року «Про реєстрацію Статуту Української республіканської спілки автомобілістів» стосується діяльності Української республіканської спілки автомобілістів і такою було визнано, що втратила чинність, постанова Ради Міністрів УРСР від 16.04.1974 року №193 «Питання Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів» (ЗП УРСР, 1974 р., №4, ст.24; 1976 р., №9, ст.43; 1980 р., №1, ст.6; 1987 р., №6, ст.39).

Окрім того, постановою №290 від 26.09.1990 року «Про реєстрацію Статуту Української республіканської спілки автомобілістів» не регламентовано припинення Радянської районної ради «Автолюбитель УРСР» («Автомотолюбитель УРСР») м. Львова.

В цьому контексті необхідно зазначити, що 08.12.1989 року на IV з`їзді Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів було прийнято рішення про перейменування товариства на Всеукраїнську республіканську спілку автомотолюбителів, статут якої був зареєстрований постановою Ради Міністрів УРСР 26.09.1990 року №290.

На підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про об`єднання громадян» від 16.06.1992 року, Всеукраїнська республіканська спілка автомотолюбителів перереєструвалась в Мінюсті України 26.11.1992 року (свідоцтво № НОМЕР_1 ) як «Всеукраїнська спілка автомобілістів».

При цьому, рішення про ліквідацію однієї організації та створення нової не приймалися, а лише вносились термінологічні зміни у назву. Всі три вище перелічені назви належать одній і тій же організації – Всеукраїнській спілці автомобілістів.

З огляду на наведене, судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи позивача про зміну назви кооперативу у зв`язку із змінами в законодавстві.

Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у листах від 01.11.2019 року (а.с.22-24 т.1) та від 15.05.2020 року (а.с.164-167 т.1), адресованих голові АГК «Сокільники», вказало, що на підставі наказу №158 від 13.03.2019 року проведено захід державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства і в ході перевірки встановлено, що листом Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 22.03.2017 року №348 повідомлено, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні АГК «Сокільники», відповідно до проекту землеустрою щодо зміни межі с. Сокільники, затвердженого рішенням Пустомитівської районної ради №81 від 22.04.2016 року, була включена в межі с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області.

Також встановлено, що рішенням Сокільницької сільської ради від 24.01.2017 року №239 «Про надання дозволу на розробку детального плану території с. Сокільники» надано дозвіл на розробку детального плану території розташування індивідуальної житлової забудови в АДРЕСА_1 , а рішенням сесії Сокільницької сільської ради від 21.12.2017 року №410 затверджено детальний план території індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 .

Згаданим детальним планом території передбачено 5 (п`ять) земельних ділянок, що пропонуються для передачі у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме: площею 0,0385 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1018, площею 0,0385 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1019, площею 0,0385 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, площею 0,0385 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1032 та площею 0,0400 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1047, на території Сокільницької сільської ради.

Згідно наявної інформації Національної кадастрової системи (НКС), станом на 15.05.2020 року сформовано вже 7 земельних ділянок. Окрім зазначених вище, додались земельні ділянки: площею 0,0700 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1076 та площею 0,0600 га кадастровий номер 4623686400:01:001:1082.

Управлінням констатовано, що вищезгадані рішення приймалися Сокільницькою сільською радою без погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, чим порушено вимоги пункту 6 статті 118 ЗК України.

Пунктом 10 статті 28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» 2013 року визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до ч.3 ст.173 ЗК України, включення земельних ділянок у межі села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.

Оспорюваним в даній справі рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №609 від 11.12.2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1019, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд відповідачці ОСОБА_1 .

На підставі цього рішення Сокільницької сільської ради, 28.01.2020 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1019 (а.с.8 т.1).

Іншим оспорюваним в даній справі рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №764 від 06.08.2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1032, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд відповідачу ОСОБА_4 (а.с.7 т.1).

На підставі цього рішення Сокільницької сільської ради, 16.01.2020 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер: 4623686400:01:001:1032 (а.с.10 т.1).

Висновком експерта №030/20, складеним 02.11.2020 року за результатами проведення земельно-технічної експертизи, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623686400:01:001:1019, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та земельна ділянка з кадастровим номером 4623686400:01:001:1032, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні АГК «Сокільники» на підставі Державного акту на право користування землею, зареєстрованого за №268 від 1986 року (а.с.7-14 т.2).

Належних доказів на спростування цього висновку експерта стороною відповідачів не надано.

Отже, з урахуванням встановлених і наведених вище обставин, є підстави для висновку про те, що створений 08.04.1986 року гаражний кооператив металевих гаражів «Сокільники» добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Радянського району м. Львова, який в подальшому змінив назву на Автогаражний кооператив «Сокільники», є користувачем земельної ділянки, на яку накладаються передані у приватну власність відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 земельні ділянки.

Разом з тим, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просив визнати недійсними рішення Сокільницької сільської ради, якими спірні земельні ділянки передані у приватну власність відповідачів, та скасувати записи про державну реєстрації їхніх прав на землю.

Однак, такі позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені з урахуванням наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №923/466/17 (провадження №12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16 (п.5.5), від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (п.90), від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 (п.68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 року у справі №610/1030/18 (п.40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14 (п.89), від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (п.7.23), від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 (п.55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20).

В інших постановах Великої Палати Верховного Суду (від 01.03.2023 року у справі №522/22473/15-ц (п.127), від 04.07.2023 року у справі №373/626/17 (п.67), від 10.04.2024 року у справі №496/1059/18 (п.8.17), від 05.06.2024 року у справі №914/2848/22 (п.116)) звернуто увагу, що неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі №483/448/20 (п.9.67), від 05.07.2023 року у справі №912/2797/21 (п.8.13), від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21 (п.180), від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18 (п.143).

Оспорювані рішення Сокільницької сільської ради №764 від 06.08.2019 року та №609 від 11.12.2018 року вичерпали свою дію виконанням, тому визнання цих рішень недійсними не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 року у справі №911/3681/17 (п.39), від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17 (п.6.27), від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18 (п.35), від 01.02.2020 року у справі №922/614/19 (п.52), від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 (п.83), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (п.109), від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21 (п.53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia – «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (п.109), від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21 (п.181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що знаходиться у постійному користуванні кооперативу. Натомість, суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. На підставі пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Тобто виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису щодо державної реєстрації права.

З огляду на вказане вимога позивача про скасування запису щодо державної реєстрації права також є неналежним способом захисту.

Колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно зі статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як слідує з аналізу частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою передбачене лише для такої земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою приватної власності законом не передбачено, то наявність у відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 права приватної власності на земельну ділянку є перешкодою для реалізації права користування АГК «Сокільники».

Отже, позивачеві належить право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц (п.п.43, 89), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (п.60).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

У постанові від 22.01.2025 року (справа №446/478/19, провадження №14-90цс23) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (п.100) (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20)).

У пунктах 111 – 115 постанови від 22.01.2025 року (справа №446/478/19, провадження №14-90цс23) Велика Палата Верховного Суду виснує, що «особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Натомість, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14- ц (провадження №14-256цс18), від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20)]».

Підсумовуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц (п.п.98, 123), від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (п.п.115, 116), від 19.05.2020 року у справі №916/1608/18 (п.80), від 30.06.2020 року у справі №19/028-10/13 (п.10.29), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (п.п.63, 74), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц(п.146)).

Далі Велика Палата Верховного Суду виснує, що: «у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 148). Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.».

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому, відповідно до статті 396 ЦК України, за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (п.141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі №910/2592/19).

Отже, ураховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставини справи, належним способом захисту прав позивача, які він вважає порушеними відповідачами, є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування земельної ділянки, проте, з такими вимогами позивач не звертався, тому саме з цієї підстави йому необхідно відмовити у задоволенні позову.

Наведене є підставою для зміни рішення суду першої інстанції з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу автогаражного кооперативу «Сокільники» задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 листопада 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 грудня 2025 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич