Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №473/5413/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5413/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"26" січня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою.

Позов мотивований тим, що 25.11.2024 року о 00:05 год. ОСОБА_2 керував транспортним засобом ВАЗ 21056 державний номер знак НОМЕР_1 і рухався по польовий дорозі з ґрунтовими покриттям у темну пору доби та при наближенні до перехрестя з автомобільною дорогою с150701, що розташована між м. Вознесенськ та с. Пряме, порушив 2.3б, 16.11 ПДР, а саме проявив неуважність, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою, почав перетинати вказане перехрестя не надавши перевагу в русі транспортному засобу «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який в цей час рухався по автодорозі в напрямку м. Вознесенськ. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду від 06.01.2025 у справі №473/6938/24 відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього покарання у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. та позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.

Автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 , на час дорожньо-транспортної пригоди 25.11.2024 року, належить ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого, як власника, не була застрахована, як й цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 , а тому відповідальність ОСОБА_2 настає на загальних підставах.

З метою визначення розміру збитку, завданого пошкодженому автомобілю, «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортої пригоди, ОСОБА_1 04.12.2024 року замовлено проведення автоторознавчого дослідження.

Згідно Висновку № 24-6637 автотоварознавчого дослідженню транспортного засобу вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 , становить 353 840 грн. 00 коп.

Оскільки вартість матеріального збитку визначена оцінювачем в сумі 353 840 грн. 00 коп., то з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вказана сума.

Також ОСОБА_1 у поданій заяві просив стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, а саме: судовий збір; витрати, пов`язані з проведенням автотоварознавчого дослідження; витрати на професійну правничу допомогу.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено про понесення таких витрат: 8 178 грн 62 коп. — витрати, пов`язані з проведенням автотоварознавчого дослідження; 10 000 грн — витрати на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Зазначені витрати позивач вважає такими, що безпосередньо пов`язані з розглядом справи та підлягають компенсації відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

Представник позивача Ліпатов С.В., подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача з підтриманням позовних вимог, з можливим ухваленням заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).

Відзив на позов відповідачем не поданий.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за вказаною адресою місця проживання, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.

Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені належним чином про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити у даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та із погодженням з позивачем (представником).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, із погодженням з позивачем.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

25.11.2024 року о 00:05 год. ОСОБА_2 керував транспортним засобом ВАЗ 21056 державний номер знак НОМЕР_1 , рухався по польовий дорозі з ґрунтовими покриттям у темну пору доби та при наближенні до перехрестя з автомобільною дорогою с150701, що розташована між м. Вознесенськ та с. Пряме, порушив 2.3б, 16.11 ПДР, а саме проявив неуважність, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою, почав перетинати вказане перехрестя не надавши перевагу в русі транспортному засобу «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 під керуванням гр. ОСОБА_5 , який в цей час рухався по автодорозі в напрямку м. Вознесенськ. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду від 06.01.2025 у справі №473/6938/24 відповідача ОСОБА_2 було визнано виним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього покарання у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. та позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до п. 16.11 Правил дорожнього руху України та вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, тобто порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів чи іншого майна.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 , на час дорожньо-транспортної пригоди 25.11.2024 року, належить ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого, як власника, не була застрахована, як й цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 , а тому відповідальність ОСОБА_2 настає на загальних підставах.

З метою визначення розміру збитку, завданого пошкодженому, й належному ОСОБА_1 автомобіля, «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортої пригоди, ОСОБА_1 04.12.2024 року замовлено проведення автоторознавчого дослідження.

Так, згідно Висновку № 24-6637 по автотоварознавчому дослідженню транспортного засобу вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Hyundai Tucson» державний номер знак НОМЕР_2 , становить 353 840 грн. 00 коп.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правові підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Автомобіль відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України - є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Законодавець у деліктних зобов`язанням закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на заподіювача шкоди.

Деліктні зобов`язання або зобов`язання із заподіяння шкоди це недоговірні зобов`язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав. Метою даного зобов`язання є поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2, ч.1 ст. 22 ЦК України).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

За таких правових підстав та наданих доказів позов в частині вимог про збитки, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, підстави для його відхилення судом не встановлено.

Окрім того, позивачем понесені витрати: 8 178 грн. 62 коп. – відповідно до акту № 24-6637 здачі-приймання експертного дослідження № 24-6637 (вартість провереної експертизи), яка підлягають стягненню відповідно до ст.133, ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 , як особа яка керувала під час ДТП автомобілем.

Позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування, зокрема, франшизи, за рахунок винної особи.

Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 335/2566/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, тобто така практика є усталеною.

Тобто, враховуючи те, що в силу вищенаведених вимог законодавства, позивач вважається таким, що керував автомобілем на законних підставах.

Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.

Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір, витрати на правову допомогу, понесені позивачами покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позов задоволено, а тому судовий збір в сумі 3538,40 грн., стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 ,

Окрім того, позивач звернувся до суду із заявою про компенсацію витрат на правову допомогу, попередньо визначивши в сумі 10 000 грн. 00 коп., й на підтвердження понесених витрат надано Договір про надання правової допомоги № 29-08/25 від 29.06.2025 року про надання професійної правничої допомоги, за наслідком розгляду справи.

Суд вважає таку вартість послуг з правничої допомоги вочевидь завищеною.

У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 визначено наступне: Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Порядок розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, врегульовано статтями 141, 142 ЦПК України. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/ дії/бездіяльність обох сторін.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, розміру вимог, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 3 000 грн.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 3, 4, 5, 7,8, 9, 10, 11, 12 , 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), 353 840 грн. 00 коп. - матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспорної пригоди, 8 178 грн. 62 коп. - витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, а також 3538 грн. 40 коп. - судового збору, 3 000 грн. 00 коп. - витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат