Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №337/5935/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.01.2026 Справа № 337/5935/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/5935/25 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатик Г.В.

Провадження № 22-ц/807/413/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А

при секретарі: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною заявою, в обґрунтування якої зазначала, що на підставі договору купівлі продажу № 1018, зареєстрованого на Енергодарській Товарній Біржі від 02.07.1998 року, їй належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до реєстраційного посвідчення Енергодарське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована за нею на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу № 1018, зареєстрованого на Енергодарській Товарній Біржі від 02.07.1998 року та записане 11 серпня 1998 року в реєстрову книгу № 6 за зареєстрованим №96.

Проте, відомості про право власності на квартиру не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на час вчинення реєстраційної дії цього реєстру не існувало, а реєстрація квартири була проведена відповідно до законодавства, що діяло на той момент.

Крім того, заявник вказав, що оскільки відомості про речові права на квартиру відсутні в ДРРП, вона звернулася із заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

09 жовтня 2025 року державний реєстратор прийняв рішення № 81243700 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що подані нею документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до 01 січня 2013 року. Також державним реєстратором зазначено, що ним був здійснений запит до БТІ, однак у встановлений 30 денний строк інформацію щодо зареєстрованих прав, необхідну для такої реєстрації, ним не отримано.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 та Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 Енергодарську міську територіальну громаду Запорізької області з 04.03.2022 року віднесено до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Тимчасова окупація РФ Енергодарської міської територіальної громади виключає можливість підтвердження реєстрації права власності на її квартиру шляхом надіслання запиту до Бюро технічної інвентаризації.

Вона є єдиним власником квартири, але не може належним чином реалізувати свої законні права у зв`язку з відсутністю відомостей про її право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та об`єктивною неможливістю внести вказані відомості до реєстру.

Встановлення факту належності їй на праві власності нерухомого майна має юридичне значення і впливає на її права і законні інтереси, а саме, на можливість впорядкування документів на право власності згідно чинного законодавства з метою отримання в майбутньому компенсації за пошкоджене житло.

Посилаючись на вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт належності їй на праві приватної власності двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що метою її звернення до суду було встановлення факту належності їй на прав власності квартири, оскільки будь яким іншим шляхом вона цей факт підтвердити не може.

Зазначає, що вона не просила суд першої інстанції визнати за нею право власності на квартиру, бо квартира і так належить їй.

Звертає увагу, що її право ніким, в тому числі, державою, не оспорюється та не заперечується, правостановлючий документ в неї наявний, і вона надавала його суду.

Державний реєстратор зазначив, що подані нею документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до 01.01.2023 року через їхню відсутність в реєстрі. Тобто, він також не оспорював та не заперечував її право. Така ситуація не є наслідком її дій, які повністю відповідали вимогам нормативних актів. Така проблема виникла через зміни в законодавстві та окупацію м. Енергодар, через що втрачений доступ до архівів БТІ.

Зауважує, що встановлення цього факту ніяким чином не пов`язане із наступним вирішенням спору про право, оскільки ніякого спору з будь ким, в тому числі з державою, у неї немає.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Представник Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явився.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки заінтересована особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності представника заінтересованої особи, його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що факт, який заявниця просить встановити суд, не може встановлюватись в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства, оскільки законодавством передбачено інший порядок його встановлення, тому дійшов висновку, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснив заявниці, що вона вправі звернутися до суду з позовом про визнання право власності або оскаржити відмову державного реєстратора про відмову внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити факт належності їй на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.

Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Зазначене положення процесуального закону застосовується судом у разі звернення з вимогами, які не відносяться до предметної юрисдикції загальних судів в порядку цивільного судочинства.

Припис закону про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосуються як позовів (заяв, скарг), які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів (заяв, скарг), які взагалі не можуть розглядатися судами.

Тобто, розгляду у суді підлягає лише така справа, у якій заявлені вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як заяв, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих заяв, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з цією заявою є те, що відомості про право власності на квартиру, яка розташована на тимчасово окупованій території, власником якої є заявниця, не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим, остання позбавлена можливості належним чином реалізувати свої права на нерухоме майно.

Метою заявлення вимог ОСОБА_1 є встановлення факту належності їй на праві приватної власності квартири.

Тобто, заявниця фактично просить визнати за нею право власності, набуте раніше на законних підставах.

З урахуванням мотивів заяви у цій справі та її мети, питанням, яке належить дослідити, є визначення порядку захисту порушених прав заявниці щодо володіння на праві приватної власності квартирою, оригінали правовстановлювальних документів на яку втрачено не було.

Отже, фактично заявник шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, ставить вимоги про визнання за нею права власності на квартиру, що суперечить статті 293 ЦПК України.

Проте, вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду, суд помилково зазначив як підставу відмови у відкритті провадження у справі пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки, як зазначалося вище, вказане положення стосується заяв, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження), та заяв, які суди взагалі не можуть розглядати. Разом із тим, суд правильно роз`яснив заявниці, що вона вправі звернутися до суду з позовом про визнання права власності або оскаржити відмову державного реєстратора щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення слід змінити та викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2025 року у цій справі змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23 січня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко