Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №367/2538/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3919/2026

Справа № 367/2538/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Білогруд О.О. в м. Ірпені 11 серпня 2025 року (повний текст рішення складено 11 серпня 2025 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою, просила встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 .

Заяву мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні бойового завдання за призначенням під час воєнних дій на території України в районі виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Ківшарівка Куп`янського району Харківської області, отримав важкі поранення, несумісні з життям, водій-заправник автомобільного відділення підвозу палива та мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 . Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 07 березня 2024 року № 12-17/33/24, причиною смерті є вибухова травма, ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків.

Відповідно до витягу з Наказу командира в/ч НОМЕР_2 МОУ № 676 від 14 травня 2024 року, загибель солдата ОСОБА_3 настала внаслідок виконання бойових завдань, пов`язана із захистом Батьківщини, та не пов`язана із вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Вказувала, що покійний ОСОБА_3 - батько заявниці ОСОБА_1 , проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , спільно з заявницею - дочкою ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявниця ОСОБА_1 , яка не працює з серпня 2018 року, разом з сином ОСОБА_4 перебували на утриманні покійного ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_4 з народження має проблеми зі здоров`ям та потребує постійного нагляду. Заявниця не має можливості працювати, оскільки доглядає за сином. Фактично з 2018 року ОСОБА_3 утримував заявницю та її сина - свого онука. Після смерті батька ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_4 фактично позбавлені фінансового забезпечення. Заявниця ОСОБА_1 має намір звернутися по одноразову грошову допомогу як член сім`ї та утриманець військовослужбовця, який загинув в період дії воєнного стану під час участі в бойових діях. Проте заявниця не може підтвердити факт того, що перебувала разом з сином на утриманні батька (діда) ОСОБА_3 , крім встановлення факту, який має юридичне значення, в порядку ст. 315 - 319 ЦПК України.

Вказувала, що метою встановлення даного факту є необхідність реалізації заявницею ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги та пенсії, інших соціальних виплат, отже такий факт породжує юридичні наслідки, чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту, і встановлення даного факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні покійного батька ОСОБА_3 , покласти судові витрати в Київському апеляційному суді на позивача.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що заявниця подала всі можливі докази, що їй були доступні на підтвердження факту перебування на утриманні покійного батька із числа передбачених законом. ОСОБА_1 не має можливості вигадати та надати суду інші докази. Подані також всі докази, витребувані представником заінтересованої особи - банківські виписки про рух коштів по всім наявним у заявниці рахункам з 2013 року по 01 березня 2024 року, та за цей же період щодо військовослужбовця, витребувано у заявниці інформацію про рухоме та нерухоме майно, а саме повний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, витребувано у заявника витяги з Єдиного державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису народження, актового запису цивільного стану чи його відсутність щодо себе та військовослужбовця.

В судовому засіданні представник заінтересованої особи Завальнюк Ж.В. підтримала подане клопотання про витребування доказів від заявниці, суд протокольною ухвалою постановив вказане клопотання задовольнити, на підставі чого в судовому засіданні оголошено перерву. 05 травня 2025 року до суду надійшло клопотання представника заявниці, в якому останній на виконання протокольної ухвали суду від 14 квітня 2025 року надав копії витребуваних судом документів для дослідження судом, проте суд все одно визначив ці докази неналежними і недопустимими, чим позбавив ОСОБА_1 будь-якої можливості встановити факт перебування на утриманні батька.

Наводили правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 183/4366/24, згідно яких суд має враховувати, що відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Отже, посилання суду першої інстанції на ч. 1 ст. 13 ЦПК України про те, що суд розглядає заяви не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, помилкові.

Зазначали, що під час судового розгляду просили задовольнити заяву з викладених у ній підстав, проте представник заінтересованої особи Завальнюк Ж.В. просила відмовити в повному обсязі в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 .

Наводили зміст ч. 1 ст. 293, ч. 6 ст. 294, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, вказували, що суд, отримавши правову позицію заінтересованої особи та озвучену в судовому засіданні її представником, та підтвердження наявності ознак спору про право в результаті такої позиції заінтересованої особи не вчинив належної процесуальної дії, що призвело до неправильного застосування норм права при розгляді справи.

Посилалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, зазначала, що посилання суду в рішенні на врегулювання спірних правовідносин по забезпеченню (утриманню) доньки (разом з сином - онуком покійного) загиблого воїна в позасудовому порядку не відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Наголошувала на неможливості довести факт, якого не було, а саме надання доказів, що ОСОБА_3 не міг перераховувати кошти безпосередньо заявниці. Зазначала, що у справах окремого провадження законодавець наділив суд правом за власною ініціативою витребовувати необхідні докази, та визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані з розглядом справ окремого провадження, які проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст. 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст. 13 ЦПК України). Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом з заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, наприклад, в ч. 2 ст. 318 ЦПК України. ЦПК України не містить вимоги разом з заявою про визнання юридичного факту перебування на утриманні покійного подавати докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року, від 04 грудня 2024 року в справі № 634/1126/23.

Звертала увагу на висновки суду першої інстанції про те, що долучені відомості про реєстрацію заявниці та її сина за однією адресою із загиблим не можуть свідчити про те, що заявниця повністю перебувала на утриманні батька. Наголошувала, що критичне відношення суду до поданих заявницею доказів неправомірне, оскільки не відповідає завданню цивільного судочинства щодо визнання фактів, які мають юридичне значення для заявниці, і які неможливо встановити/підтвердити іншим способом, ніж зверненням до суду. Суд не має права відмовити в забезпеченні свідчень, навіть якщо для доведення фактів відповідно до закону потрібен письмовий доказ. За результатами дослідження наданих суду доказів та їх аналізу в сукупності суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами безспірний факт перебування на повному утриманні батька - загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 .

Повідомляла, що не існує та немає ніякого спору про право ні з ким з приводу встановлення юридичного факту за даною заявою, що має для заявника неабияке значення, оскільки дозволить отримати відповідні соціальні виплати після смерті загиблого батька.

Від заінтересованої особи Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заінтересована особа просила апеляційну скаргу залишити без змін, а рішення суду першої інстанції без задоволення.

Вказувала, що на підтвердження факту перебування на утриманні ОСОБА_1 надала копії витягу з протоколу ВЛК, витяги з наказів військової частини, медичну документацію свого сина, свідоцтва про народження сина, жоден з цих доказів не підтверджує заявлену вимогу та не має відношення до справи.

Посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, зокрема якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Зазначала, що оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Звертала увагу, що заявник не надала жодних доказів, які б підтверджували факт її звернення до відповідних органів державної влади з метою встановлення даного факту.

Пояснювала, що факт перебування фізичної особи на утриманні можна вирішити у декілька способів, зокрема, звернутися до органу місцевого самоврядування за отриманням довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні померлого годувальника непрацездатних членів сім`ї.

Також в якості документа, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно з вимогами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Проте заявник не скористалась своїм правом встановити факт перебування на утриманні у відповідних повноважних органах і організаціях.

По-друге, заявник мала право подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.

По суті справи наводила зміст п.п. 2 п. 1 ст. 3, ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», абз. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/99 від 03 червня 1999 року про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» по відношенню до військовослужбовця, абз. 1 п. 4.2 розділу ІV Наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, що затверджує Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у ЗСУ, яким передбачено, що коло осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум за загиблих (померлих) військовослужбовців, визначається відповідно до ст. 30 і 31 Закону. При цьому батьки і дружина (чоловік) мають право на їх одержання незалежно від віку та працездатності.

Вказувала, що дана норма є підтвердженням того, що до членів сім`ї загиблого військовослужбовця, які отримують одноразову грошову допомогу незалежно від віку та працездатності, належать лише батьки і дружина (чоловік) загиблого військовослужбовця. Виходячи з цього, до дітей загиблого військовослужбовця повинна бути застосована вимога щодо їх віку та працездатності.

Зауважувала, що заявник є повнолітньою, працездатною. Доказів своєї непрацездатності, наприклад, довідки МСЕК, заявником до справи не долучено. Крім того, заявниця не надала жодного підтверджуючого документу щодо отримання/неотримання державної та соціальної допомоги у разі своєї непрацездатності. У разі підтвердження непрацездатності заявниці також необхідно встановити, чи не перебувала вона на утриманні іншої особи/осіб, держави тощо, а не лише на утриманні загиблого батька. Зокрема, заявником не надано доказів на підтвердження чи спростування перебування її в шлюбі.

Зазначала категорії осіб, які вважаються непрацездатними членами сім`ї, і що заявниця не належить до жодної із встановлених законом категорій, а тому не має права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Заявник є дочкою загиблого військовослужбовця, однак «дитиною» в розумінні положень СК України заявник не являється та не є особою, яка підпадає під визначення «член сім`ї військовослужбовця».

Посилалася на ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, з системного аналізу ст. 16 Закону № 2011-ХІІ та ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вбачається, що заявник не є непрацездатним членом сім`ї загиблого, який перебував на його утриманні та має право на отримання одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця та на отримання пенсії в разі втрати годувальника.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постановах від 13 січня 2021 року в справі № 592/17552/18, від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17 про те, що для встановлення факту перебування на утриманні, утримання мало бути повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів для існування, навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Звертала увагу, що з доданих до заяви документів вбачається, що мати заявника померла в 2021 році, тобто, у разі потреби, батьки в рівних частках зобов`язані були утримувати заявника. Дані норми ст. 180, 181 СК України також поширюються і на батька сина заявниці, на якого покладено обов`язок утримувати дитину разом з матір`ю, і як вбачається з доданих до заяви документів, батько присутній в житті дитини.

Надавала власну оцінку доказам, наданим ОСОБА_1 , та зазначала, що у акті від 26 лютого 2025 року, складеного депутатом Бучанської міської ради, не зазначено мети його складання, не зазначено жодної обставини на підтвердження матеріально-побутових умов, не зазначено, на підставі чого до акту внесено відомості та інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на утриманні батька. Звертала увагу, що депутати не уповноважені складати та посвідчувати відповідні факти. Звертала увагу, що акт складено після смерті військовослужбовця, і що з його змісту неможливо встановити, з чиїх слів, на підставі якої інформації та яких фактів його складено. Акт підписали особи, які не приведені до присяги давати правдиві свідчення. Тому вважала акт неналежним доказом і сумнівним щодо достовірності.

Зазначала, що довідка з Пенсійного фонду України може підтвердити лише доходи заявниці у разі її офіційного працевлаштування, але ніяк не надає повну інформацію про отримані доходи та витрати заявниці, в зв`язку з чим просила суд витребувати у заявника повну інформацію про її рахунки в АТ КБ «ПриватБанк», «Ощадбанк», «Монобанк».

Крім того, заявницею не надано до суду доказів про відсутність доходів з інших джерел, не надано доказів відсутності у військовослужбовця батьків, дружини, дітей, утриманців.

Вказувала, що для вірного вирішення даного спору необхідно встановити коло осіб, які вважаються членами сім`ї військовослужбовців та мають право на отримання грошової допомоги у разі загибелі таких військовослужбовців.

Вказувала, що у разі встановлення, що загиблий надавав певну матеріальну допомогу заявниці, не може бути доказом перебування її на утриманні, а є лише констатацією факту надання відповідних коштів за відсутності будь-яких інших квитанцій, чеків тощо на підтвердження вказаного факту.

Наголошувала, що на момент загибелі батька заявниця досягла повноліття, можливо перебуває в шлюбі, працездатна, не є членом сім`ї загиблого за СК України.

Також, навіть у разі встановлення, сам по собі факт наявності між заявником та загиблим родинних відносин не може свідчити про те, що вони проживали в зазначений період однією сім`єю, оскільки заявниці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї тощо.

Звертала увагу, що заявниця не зазначає жодних відомостей про свою сім`ю, які відповідно до СК України зобов`язані піклуватись один про одного, утримувати та підтримувати.

Крім того, заявниця не надала жодного підтверджуючого документу щодо отримання/неотримання державної та соціальної матеріальної допомоги у разі своєї непрацездатності. У такому разі батьківська допомога не була б єдиним джерелом доходів заявниці, а належних та достатніх доказів на підтвердження факту перебування на постійному та повному утриманні загиблого батька заявниця не надала.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштову адресу та до електронних кабінетів.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю заявниці та її представника. Разом із тим, доказів тимчасової непрацездатності до клопотань долучено не було, в зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість поданих клопотань про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, представником заявника не надано доказів поважності причин неявки в судове засідання, при цьому ОСОБА_1 вже виклала свої доводи щодо підстав скасування рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість проведення судового засідання у відсутності нез`явившихся учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами факту перебування на повному утриманні батька - загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , тому у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 14 травня 1990 року, ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місті Буча Київської області померла ОСОБА_5 (а. с. 23, 127).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Ірпінського управління юстиції у Київській області до державного реєстру внесено актовий запис № 111 (а. с. 121).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 107 від 14 квітня 2024 року та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 676 від 14 травня 2024 року, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Ківшарівка Куп`янського району Харківської області, у зв`язку з чим останнього з 02 березня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до витягу з протоколу засідання ВЛК ЦВЛК ЗСУ від 24 липня 2024 року № 5668 солдат ОСОБА_3 помер від «Вибухової травми». Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 874 від 17 травня 2024 року, наказано виплатити ОСОБА_1 належне, але не отримане військовослужбовцем грошове забезпечення за лютий і березень 2024 року, додаткову винагороду на період дії воєнного стану за період з 01 по 31 березня 2024 року в розмірі 100000 грн., та за період з 01 лютого по 29 лютого 2024 року в розмірі 30000 грн., матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових витань на 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець набув право у березні 2024 року, компенсацію невикористаної щомісячної відпустки за 2023-2024 роки, грошову допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець набув право у березні 2024 року (а. с. 27).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 18 серпня 2015 року, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі «батько» зазначено ОСОБА_6 (а. с. 9).

Згідно довідки від 24 лютого 2025 року № 391 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 20).

Згідно копії листа Відділу ведення реєстру територіальної громади Виконавчого комітету Ірпінської міської ради згідно адресних та реєстраційних карток КП «УЖКГ» «Ірпінь» померлий ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знятий з реєстрації місця проживання 14 березня 2024 року по причині смерті (а. с. 21).

Згідно акту депутата Бучанської районної ради Гачкова С.М., ОСОБА_3 проживав за адресою АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У акті також зазначено, що ОСОБА_1 офіційно не працює з липня 2018 року та перебувала до дня смерті батька на його матеріальному утриманні, що засвідчують сусіди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 22).

Згідно первинної медичної документації, а саме: довідки для дільничного педіатра або сімейного лікаря, форма № 057/0 від 14 серпня 2015 року; огляду логопеда № md _ 1706061 від 27 січня 2025 року; консультативного висновку лікаря-генетика № md _ 1728271 від 05 лютого 2025 року; консультативного висновку лікаря-психіатра дитячого № md _ 1736017 від 10 лютого 2025 року, ОСОБА_4 має встановлений спеціалістами діагноз «аноксичні ураження головного мозку, інші уточнені психічні розлади внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку або соматичної хвороби, інші розлади мовлення і мови, моторна алалія, дизартрія, когнітивний дефіцит, в анамнезі ішемічно- гіпоксичне ураження ЦНС» (а. с. 13 - 19).

Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4990 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, рішенням ЛКК КПН КОР «КОДЛ» від 10 липня 2025 року рекомендовано розглянути питання надання соціальної допомоги у зв`язку з наявністю захворювання (а. с. 163 - 164).

Відповідно копії довідки форми ОК-7 з реєстру застрахованих осіб з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 отримано такі види доходів: за 2013 рік 14642,94 грн., за 2014 рік 27973,14 грн., за 2015 рік 36482,92 грн., за 2016 рік 17262 грн., за 2017 рік 38400 грн., за 2018 рік 37230 грн., за 2019 рік 0,00 грн. (а. с. 8).

Згідно платіжної інструкції №Р24А2514127931D4896, 26 березня 2024 року здійснено переказ коштів на суму 7049,25 грн., платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 (а. с. 11). Згідно виписки по руху коштів за карткою клієнта ОСОБА_1 , 21 березня 2024 року здійснено зарахування коштів у сумі 1820 грн. від ОСОБА_3 , 22 березня 2024 року у сумі 20000 грн. (а. с. 12).

До матеріалів справи додано виписки з руху коштів за картками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 02 березня 2024 року (а. с. 87 - 106), з яких судом установлено, що перерахування коштів від платника ОСОБА_3 на указані рахунки ОСОБА_1 не здійснювалося, крім зарахування 26 березня 2024 року на суму 7049,25 грн., 21 березня 2024 року на суму 1820 грн., 22 березня 2024 року на суму 20000 грн.

Згідно копії Угоди з одержувачем благодійного внеску «ICRC» від 21 квітня 2023 року, ОСОБА_1 одержала благодійну допомогу на покриття витрат, пов`язаних з ремонтом пошкодженого будинку (а. с. 108 - 110).

Згідно копії договору купівлі-продажу 3247/2025/5261701 транспортного засобу, 08 квітня 2025 року ОСОБА_1 придбала транспортний засіб марки Renault Megane Scenic (а. с. 111 - 112).

Згідно заяви, посвідченої 24 квітня 2025 року приватним нотаріусом Івановою В.В. та зареєстрованої за № 582, ОСОБА_1 в зареєстрованому та цивільному шлюбі, а також у фактичних та цивільних відносинах з іншими особами не перебуває, шлюбний договір (контракт) з іншими особами не укладала, при цьому заявляє, що у будь-якому відділі органів реєстрації шлюбів не має та не існує будь-яких обставин, передбачених законодавством України, які б перешкоджали реєстрації шлюбу (а. с. 124).

Згідно з випискою з банківського рахунку ОСОБА_9 від відправника ОСОБА_3 їй надходили такі кошти: 16 травня 2023 року 15000 грн., 23 жовтня 2023 року 15000 грн., 03 грудня 2023 року 20000 грн., 08 грудня 2023 року 20000 грн., 13 грудня 2023 року 20000 грн., 30 грудня 2023 року 20000 грн., 03 січня 2024 року 25000 грн., 10 січня 2024 року 25000 грн., 20 січня 2024 року 25000 грн., 31 січня 2024 року 20000 грн., 14 лютого 2024 року 25000 грн. (а. с. 131).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції заявниця та її представник підтримали заяву та просили її задовольнити. Зазначали, що заявниця не працює з серпня 2018 року, разом з сином ОСОБА_4 перебували на утриманні покійного ОСОБА_3 , оскільки його онук - ОСОБА_4 з народження має проблеми зі станом свого здоров`я та потребує постійного догляду. Відтак, заявниця не мала можливості працювати, оскільки доглядає за сином. Фактично з 2018 року ОСОБА_3 утримував заявницю та її сина - свого онука, останній має встановлений спеціалістами діагноз «аноксичні ураження головного мозку, інші уточнені психічні розлади внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку або соматичної хвороби, інші розлади мовлення і мови, моторна алалія, дизартрія, когнітивний дефіцит, в анамнезі ішемічно- гіпоксичне ураження ЦНС». Після смерті батька ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_1 разом з сином фактично позбавлені фінансового забезпечення. Зокрема, заявниця має намір звернутись по одноразову грошову допомогу як член сім`ї та утриманець військовослужбовця, який загинув в період дії воєнного стану під час участі в бойових діях. Додатково заявниця повідомила суду, що у її сина є батько, проте, він не надає допомогу у повній мірі, відвідує сина раз на три тижні. Її батько купував продукти харчування, оплачував комунальні послуги. На її банківський рахунок кошти не перераховував, надавав готівкою. До мобілізації він мав мінливий заробіток, офіційно не був працевлаштований, отримував пенсію у розмірі близько 2000 грн. та кошти за підробітки близько 10000 грн. Після мобілізації, будучи військовослужбовцем ЗСУ, продовжував утримувати її та її сина, шляхом відправки грошових коштів своїй знайомій ОСОБА_10 , вона у свою чергу передавала надіслані кошти готівкою їй та її брату - сину ОСОБА_3 . Чому саме такий спосіб передання коштів, а не перерахування коштів на їх особисті рахунки, обрав батько, заявниця повідомити не змогла.

Батько був мобілізований у березні 2023 року, а загинув у березні 2024 року. З ОСОБА_9 заявниця познайомилася, коли батько вперше приїхав у відпустку восени 2023 року. При цьому, пояснити суду, як ОСОБА_9 могла передати в червні 2023 року їй кошти, якщо вони познайомилися восени 2023 року, згадати не змогла. Також зауважила, що вона постійно не працює, інколи підробляє на підсобних роботах, відтак, власного постійного заробітку немає. Наразі проживає на кошти, які отримала від військової частини за загибель військовослужбовця ОСОБА_3 , їй виплатили близько 200 тис. грн., рідний брат від отримання такої допомоги відмовився на її користь. Також вона проживає за рахунок тих коштів, які батькам вдалося заощадити до смерті. Однак повідомити суду, яким чином батько при наявності доходу у 12 тис. грн. міг забезпечувати себе, її, онука ОСОБА_11 , надавати фінансову допомогу своєму сину, а також сплачувати комунальні послуги, купувати продукти, тощо, заявниця повідомити суду не змогла.

Також зазначила, що з батьком своєї дитини ОСОБА_12 вони домовилися, що він передає їй автомобіль в рахунок сплати аліментів. Наразі він хворіє, проходить відповідні обстеження і тому коли приїжджає до Києва на обстеження залишається ночувати у них, це буває приблизно раз на три тижні. Також ОСОБА_1 зазначила, що після загибелі батька з рідним братом вони оформлюють спадкові права на майно, яке залишилося після смерті батька, його матері - баби заявниці.

Представник заявниці також зазначив, що у позасудовому порядку такий факт установити не можливо, а тому вирішили звернутися за судовим захистом.

Також судом першої інстанції були допитані свідки.

У судовому засіданні 30 травня 2025 року свідок ОСОБА_9 , попереджена про кримінальну відповідальність, повідомила, що з січня 2023 року вона перебувала у романтичних стосунках із загиблим ОСОБА_3 , хоча знайомі вони були і до цього. Зазначила, що знала, що його дочка ОСОБА_1 проживала зі своїм сином, який хворий, із загиблим однією сім`єю, вони мали спільний побут та теплі взаємини. Він повністю їх забезпечував, тобто, ОСОБА_1 перебувала на утриманні у батька. Батька дитини заявниці ніколи не бачила, нічого про нього не чула і їй нічого про нього не відомо. Додатково зазначила, що ОСОБА_3 , перебуваючи на службі у лавах ЗСУ, надсилав на її карту частину свого грошового забезпечення, а вона віддавала всі кошти його дітям готівкою навпіл, собі не залишала. Саме такий спосіб передачі коштів обрав покійний, чому він не перераховував кошти на їх рахунки, вона не знає. Думає, що оскільки двоє дітей, то на це потрібно багато часу. Також зазначила, що хоча вони з ОСОБА_3 і перебували у близьких стосунках, однак вона до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю звертатися не буде, оскільки вважає це не дуже правильним. Також на запитання суду відповіла, що ОСОБА_3 вперше перерахував кошти на її рахунок у червні 2023 року і вона розподілила їх порівну між його сином та дочкою. Всі кошти, які ОСОБА_3 перераховував на її карту, вона знімала та готівкою передавала їх його дітям, особисто їй він лише один раз здійснив перерахунок коштів та указав, що це їй на подарунок до дня народження. До мобілізації ОСОБА_3 проживав разом з сином в місті Буча на вулиці Яблунській, а заявниця і разом з ними у будинку і у квартирі у Ірпені, однак точно відповісти не змогла. Із заявницею почали ближче спілкуватися коли ОСОБА_3 було мобілізовано. За які кошти ОСОБА_1 проживала після мобілізації та загибелі батька, вона не знає. Про те, що дочка з онуком перебували на утриманні ОСОБА_3 , їй відомо з його слів, він купував продукти, яким іншим способом він їх забезпечував, ОСОБА_9 відповісти не змогла.

У судовому засіданні 30 травня 2025 року свідок ОСОБА_7 , попереджений про кримінальну відповідальність, повідомив суду, що він тривалий час перебував у дружніх стосунках із загиблим ОСОБА_3 , вони є кумами. До загибелі ОСОБА_3 часто бував у них вдома в Ірпені, указав, що останній проживав разом зі своєю дочкою та онуком, повністю утримував їх, однак при цьому жив і у сина у Бучі . Разом із заявницею також проживав батько її сина ОСОБА_2 , однак чи постійно, свідок не знає. Бачив ОСОБА_2 у них вдома у Ірпені неодноразово, він же був і під час поховання ОСОБА_3 , також неодноразово бачив його автомобіль під будинком в Ірпені і після загибелі ОСОБА_3 . Пам`ятає лише марку автомобіля Рено, чи проживає ОСОБА_2 безпосередньо у квартирі ОСОБА_1 , свідок не знає. Після загибелі ОСОБА_3 він додому до ОСОБА_1 не ходив. Також зазначив, що йому відомо про наявність захворювання у сина ОСОБА_1 , а тому вона не працювала. Якими саме чином ОСОБА_3 фінансово забезпечував дочку і онука, свідок відповісти не зміг, чи надавав він їй кошти, також не знає. Щодо того, чи перераховував комусь ОСОБА_3 кошти, він не знає. З ОСОБА_9 він познайомився вже після загибелі ОСОБА_3 .

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції. При цьому частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті батька заявниці) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції було надано належну оцінку письмовим доказам, наданим ОСОБА_1 на підтвердження заявлених нею вимог, та додатково витребуваним судом для перевірки її доводів, а також показанням допитаних в судовому засіданні свідків.

Так, судом першої інстанції досліджено долучені платіжні документи про перерахування коштів з рахунку загиблого ОСОБА_3 на рахунок заявниці ОСОБА_1 і встановлено, що платіжні документи датовані березнем 2024 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3 .

Дійсно, рух коштів за картками ОСОБА_1 , дослідженими судом першої інстанції за останні декілька років, свідчить про те, що вона мала певні кошти, здійснювалося зарахування коштів від третіх осіб, відомості про зарахування коштів від батька за його життя у виписках відсутні. Твердження про те, що ОСОБА_3 надавав їй готівкові кошти, а вона самостійно їх перераховувала на карту, як вірно зазначено судом першої інстанції, є маловірогідним, оскільки на виписках з рахунків відсутні відомості, про те, що ОСОБА_1 самостійно поповнювала свою банківську картку, а транзакції щодо зарахування коштів з терміналів самообслуговування (без прізвища відправника) є періодичними.

Апеляційний суд погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції доводів ОСОБА_1 про те, що кошти для утримання заявниці перераховувалися у безготівковій формі ОСОБА_9 , яка у подальшому їх передавала у готівковій формі дітям ОСОБА_3 . Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що перерахування коштів здійснювалося у період з травня 2023 року до лютого 2024 року на рахунок ОСОБА_9 , з якою у ОСОБА_3 почалися особисті стосунки з січня 2023 року, при цьому як сама заявниця, так і свідок ОСОБА_9 не пояснили суду, з чим пов`язана необхідність перерахування коштів через ОСОБА_9 , і доказів, що ОСОБА_3 не міг перераховувати кошти безпосередньо дочці, суду надано не було.

З огляду на недоведеність та необґрунтованість порядку передачі грошових коштів ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , на якому вона наполягала у заяві та про який повідомлено свідком, апеляційний суд відхиляє як такі, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги про неможливість доведення факту, якого не було, а саме доказів того, що ОСОБА_3 не міг перераховувати кошти безпосередньо заявниці.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що аргументи ОСОБА_1 щодо переказу коштів від батька через ОСОБА_9 у готівковій формі також спростовується поясненнями самої заявниці, яка повідомила суду, що з ОСОБА_9 познайомилася тільки коли батько вперше приїхав у відпустку восени 2023 року, при цьому як вона так і свідок ОСОБА_9 стверджували, що кошти передавалися вже з травня 2023 року. Коли, де, та за яких обставин відбулося передання коштів, зокрема в період з травня до осені 2023 року, як заявниця, так і свідок пояснити суду не змогли.

Також суд першої інстанції обґрунтовано виснував і доводами апеляційної скарги не спростовується, що докази реєстрації та спільного проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_4 за однією адресою із загиблим не можуть свідчити про те, що заявниця повністю перебувала на утриманні батька. Купівля батьком продуктів харчування та оплата комунальних послуг житла, у якій він та заявниця з сином проживали, не свідчить про те, що заявниця перебувала на повному утриманні батька і це утримання було систематичним та основним її доходом, що забезпечувало її життєдіяльність.

Судом першої інстанції враховано, що заявниця має малолітнього сина, який в силу свого фізіологічного стану потребує додаткового догляду, однак відповідний лікарський висновок про можливість оформлення групи інвалідності ОСОБА_1 отримано лише у 2025 році, тобто надані суду документи свідчать, про те, що син заявниці потребує додаткового догляду, однак не підтверджують, що у період часу до загибелі ОСОБА_3 заявниця була позбавлена можливості працевлаштуватися у зв`язку з постійним доглядом за сином, принаймні на неповний робочий день.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним і підтверджується тим, що заявниця самостійно повідомляла суду, що її син відвідував заклад дошкільної освіти, а в подальшому шкільний заклад освіти, а також наявними в справі письмовими доказами, з яких вбачається, що станом на 21 липня 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, виховувався у дошкільному навчальному закладі (ясла-садок) № 7 «Бджілка» Ірпінської міської ради Київської області (а. с. 14), а станом на травень 2025 року ОСОБА_4 , навчався у 3 класі ліцею № 3 м. Ірпеня (а. с. 163).

Суд першої інстанції також вмотивовано акцентував увагу, що обов`язок по утриманню неповнолітніх дітей покладено на батьків, відомостей про те, що батька ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав, суду надано не було, також не надано будь-яких відомостей про те, що він не має можливості такого утримання і тому весь тягар утримання покладено на заявницю.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що пояснення ОСОБА_1 , що батько дитини передав їй автомобіль, хоча і без документального підтвердження для суду, а також покази свідка ОСОБА_7 свідчать про те, що батько дитини присутній у її житті, і ОСОБА_1 продовжує спілкуватися з ним, тому у разі необхідності вона мала змогу звернутися до суду як позовом про стягнення аліментів, так і з позовом про стягнення з батька дитини додаткових коштів на утримання сина у зв`язку з його станом здоров`я.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що твердження ОСОБА_1 про те, що саме її батько - загиблий військовослужбовець ОСОБА_3 був єдиним годувальником її та її сина, не підтверджується ні документами, ні показами свідків.

Апеляційний суд також враховує, що дана заява подана до суду лише від імені самої ОСОБА_1 , а не в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 .

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами безспірний факт перебування на повному утриманні батька або одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Апеляційний суд констатує, що розгляд справи в порядку окремого провадження сам по собі не звільняє заявника від обов`язку доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що критичне відношення суду до поданих заявницею доказів неправомірне та не відповідає завданню цивільного судочинства щодо визнання фактів, які мають юридичне значення для заявниці, і які неможливо встановити/підтвердити іншим способом, ніж зверненням до суду, і що суд не має права відмовити в забезпеченні свідчень, навіть якщо для доведення фактів відповідно до закону потрібен письмовий доказ.

Такі доводи зводяться до особистої думки ОСОБА_1 щодо порядку оцінки доказів, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

При цьому, не погоджуючись з оцінкою судом доказів, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Крім того, не є передбаченими законом підставами для задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, за відсутності належних та допустимих доказів, та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 подала всі можливі докази, що їй були доступні на підтвердження факту перебування на утриманні покійного батька із числа передбачених законом, і не має можливості вигадати та надати суду інші докази.

Доводи апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року, від 04 грудня 2024 року в справі № 634/1126/23, що у справах окремого провадження законодавець наділив суд правом за власною ініціативою витребовувати необхідні докази, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності заяви та не доводять недостатності процесуальних дій суду, з огляду на те, що суд першої інстанції саме на виконання положень ч. 2 ст. 294 ЦПК України додатково витребував докази понад ті, що були надані ОСОБА_1 , в тому числі судом витребувано банківські виписки про рух коштів по всім наявним у заявниці рахункам.

Саме по собі заперечення заінтересованої особи Міністерства оборони України проти задоволення заяви ОСОБА_1 не свідчить про виникнення між цими особами спору про право, в зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником змісту ч. 1 ст. 293, ч. 6 ст. 294, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, що суд, отримавши правову позицію заінтересованої особи та озвучену в судовому засіданні її представником, на підтвердження наявності ознак спору про право в результаті такої позиції заінтересованої особи не вчинив належної процесуальної дії, що призвело до неправильного застосування норм права при розгляді справи.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 про те, що не може бути підставою для залишення без розгляду заява про встановлення факту, що має юридичне значення, з посиланням на існування спору про право, саме по собі заперечення заінтересованої особи, зокрема Міноборони України, проти наявності у заявника права на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, оскільки між заявником та Міноборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки Міноборони України не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 та її доводи, що висновки суду в рішенні на врегулювання спірних правовідносин по забезпеченню (утриманню) доньки (разом з сином - онуком покійного) загиблого воїна в позасудовому порядку не відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом, з огляду на відсутність в мотивувальній частині оскаржуваного рішення таких висновків.

Крім того, судом першої інстанції не робилося висновків щодо недопустимості будь-яких доказів, а тому посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на ці обставини є хибними та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд в цілому погоджується з доводами апеляційної скарги, що згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 183/4366/24, суд має враховувати, що відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Разом із тим, помилкове посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення на ч. 1 ст. 12 ЦПК України, згідно якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, не призвело до неправильного вирішення справи, а тому не може вважатися підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, передбаченою ч. 2 ст. 376 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.