Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №382/547/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3169/2026

Справа № 382/547/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Яготинського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Кисіль О.А. в м. Яготин у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради, Виконавчий комітет Яготинської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за прострочення сплати аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В березні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, збільшивши позовні вимоги в серпні 2024 року, просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення по сплаті аліментів в розмірі 27382,26 грн., змінити розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, що стягуються згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 червня 2020 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1000 грн. на частину усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення сином повноліття, покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивувала тим, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , спільне життя у сторін не склалося та їх стосунки припинилися. Після припинення шлюбних стосунків спільний син ОСОБА_4 залишився проживати разом із матір`ю, батько дитини з часу припинення проживання з позивачем припинив й виконання своїх батьківських обов`язків: не приймає участі у вихованні дитини, не спілкується з сином, не сплачує аліменти на його утримання.

Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, розмір заборгованості станом на період з жовтня 2020 року по вересень 2023 року становить 21534,76 грн., з жовтня 2023 року по січень 2024 року - 27382,26 грн. При цьому відповідач ніякої уваги дитині не приділяє, злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться ним, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з ним взагалі, тобто не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

В частині вимог про зміну розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення зазначала, що аліментів, стягнутих рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26 червня 2020 року, в силу збільшення віку дитини не вистачає, оскільки в зв`язку з економічною ситуацією в країні та запровадженим воєнним станом рівень цін на продукти харчування, сплату комунальних послуг, вартість одягу значно зросла. При цьому, з часу ухвалення рішення суду, змінився майновий стан відповідача у кращу сторону, останній офіційно працевлаштувався та з липня 2023 року отримує офіційний дохід у ТОВ «Автогазтрейд», на час ухвалення рішення відповідач не працював та мав тимчасові підробітки.

Заочним рішенням Яготинського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року позов задоволено, позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів за виконавчим листом № 382/1015/19 від 03 вересня 2019 року в розмірі 27382,26 грн., змінено розмір стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , установивши його у вигляді частки від щомісячного грошового доходу, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини його доходу щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з вступу рішення в законну силу і до досягнення дитиною повноліття, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 2422,40 грн. судового збору, на користь ОСОБА_3 - 1211,20 грн. судового збору та 2000 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Яготинського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції не мав права постановляти заочне рішення, якщо відповідач подав відзив на позовну заяву, і заочне рішення може бути ухвалене лише за умов, якщо відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, але не з`явився і не подав відзив на позов, або подав відзив, але не з`явився в судове засідання, і позивач не заперечує проти заочного розгляду. Однак, як вбачається з ухвали Яготинського районного суду від 27 вересня 2024 року, представник відповідача був присутній в судовому засіданні, а 19 червня 2024 року ним було подано відзив на позовну заяву.

Вказував, що 16 серпня 2024 року позивачем було подано позовну заяву про збільшення позовних вимог, у якій заявлено нові вимоги про збільшення розміру аліментів, при цьому позивачем було порушено правила об`єднання позовних вимог, визначені ч. 1 ст. 188 ЦПК України, оскільки вказані вимоги хоч і відносяться до сімейних відносин між сторонами та їх сином, однак мають різні підстави виникнення та доводяться різними способами доказування. Вказані позовні вимоги також не відносяться одна до одної як основна та похідна, і розглядаються за різними правилами провадження, а саме вимоги про позбавлення батьківських прав - за правилами загального позовного провадження, тоді як позовні вимоги щодо стягнення аліментів (зміну способу стягнення аліментів) мають розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження як малозначна справа. 26 серпня 2024 року представником відповідача подано заперечення проти прийняття заяви про збільшення позовних вимог з проханням повернути позов позивачу разом з доданими документами.

Вказував, що у справі, в якій рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26 червня 2020 року змінено розмір аліментів на тверду грошову суму 1000 грн., співвідповідачем є ОСОБА_5 , а тому, оскільки рішення в даній справі безпосередньо впливає на права та обов`язки ОСОБА_5 , наявні підстави для залучення її до участі в справі в якості третьої особи.

Зазначав, що всупереч ст. 76 - 81 ЦПК України позивач не надала суду безсумнівних доказів, які свідчать про ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, вживання до нього заходів реагування.

Вважав, що позивачем жодної з підстав, визначених у ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав, не доведено, що є крайнім заходом, а відтак єдиним вірним висновком суду по даній справі має бути відмова в задоволенні заявлених вимог про позбавлення батьківських прав.

Посилався на положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, 8 ст. 7, п. 2 ч. 1 ст. 164, ч. 2 ст. 159 СК України, зазначав, що відповідач не ухиляється від виконання обов`язків по вихованню сина, натомість позивач ОСОБА_3 чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дитиною та у вихованні дитини.

Заперечуючи проти доводів позивача, ОСОБА_1 вказував, що 14 червня 2024 року він звернувся із заявою до Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради Київської області, в якій разом з фактами перешкоджання в спілкуванні з сином пропонував встановити порядок спілкування з ним.

Наводив зміст ст. 19, 51 Конституції України, ст. 7, 19, 141 СК України, зазначав, що лише коли заява відповідача від 13 червня 2024 року про порядок побачення відповідача з дитиною буде розглянута, можна буде дійти якогось висновку.

Посилався на конституційні гарантії рівності прав жінки і чоловіка, вказував, що суд при розгляді справи повинен врахувати, що між сторонами по справі виникли неприязні стосунки, відповідач має постійну роботу, що підтверджується індивідуальною відомістю про застраховану особу (форма ОК-7) на його ім`я.

Посилався на ст. 9 Конвенції про права дитини, ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 141, 153 СК України, вказував, що позивач не виконує вимоги законодавства про надання відповідачу можливості для зустрічі з сином. З часу припинення проживання з позивачем, ОСОБА_1 впродовж приблизно двох років ще спілкувався з сином, а потім ОСОБА_3 зовсім обмежила його у спілкуванні. Надалі вона перестала відповідати на телефонні дзвінки та особисто уникала зустрічей щодо узгодження часу та місця побачень з сином в місцях загального користування, дитячих майданчиках. Навіть на день народження дитини вона не надала можливості побачити сина, не кажучи вже про привітання зі святом та вручення подарунку. Про спілкування з дитиною за місцем проживання позивача не могло йти і мови, оскільки вона взагалі відповідача не впускала на подвір`я будинку. Вказував, що з наведеного можна дійти висновку про недоведеність позивачем вимог щодо умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Вказував також, що сторони не дійшли домовленості з приводу участі відповідача у вихованні сина та він має бажання приймати активну участь у його вихованні, спілкуватися з ним, але наразі позбавлений можливості належним чином здійснювати свої батьківські права.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за прострочення по сплаті аліментів, вказував, що для обґрунтування розміру заборгованості позивач посилається на розрахунок заборгованості, в якому заборгованість визначена старшим державним виконавцем Юнак А.О. неправильно та не підтверджена жодним документом. Відтак, суд не може приймати вказаний розрахунок як належний та допустимий доказ. Інших доказів на підтвердження існування у відповідача заборгованості зі сплати аліментів саме у той період та в тому розмірі, на якому наполягає позивач, остання не надала, оскільки пеня - змінна величина, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць. Відтак, відсутні підстави стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату аліментів, оскільки в діях останнього відсутня вина у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, враховуючи, що підставою виникнення даної заборгованості стала бездіяльність посадових осіб органів виконання судового рішення щодо неповідомлення боржника шляхом ненаправлення постанов про передачу виконавчого провадження та прийняття виконавчого провадження.

Пояснював, що він під час здійснення виконавчого провадження своє місце роботи не змінював, а заборгованість по аліментах виникла з незалежних від нього причин, що також свідчить про відсутність у нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Зазначав, що ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 21 квітня 2023 року, що набрала законної сили, визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Яготинського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) Сидоренко О.В. з нарахування заборгованості по аліментах в розмірі 122684,01 грн. за виконавчим листом, виданим судом 03 вересня 2019 року у справі № 382/1015/19 та зобов`язано старшого державного виконавця провести перерахунок заборгованості за виконавчим листом. До цього часу нового розрахунку заборгованості ОСОБА_1 не направлено. Відтак, відсутня вина відповідача у несплаті аліментів.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Посилалася на те, що за позовом відповідача у 2020 році вирішувалося питання щодо його позову про зміну розміру аліментів, відповідачами за яким є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . За вказаним рішенням було змінено розмір аліментів на користь позивача та визначено розмір аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. Однак в силу вимог закону вказаний розмір аліментів не є незмінним, а тому позивач в межах розгляду даної справи вирішила скористатись своїм правом на зміну способу стягнення аліментів. Дана вимога стосувалася безпосередньо прав її неповнолітньої дитини, відтак підстав для будь-якого залучення до участі у даній справі ОСОБА_5 позивач не вбачала. За таких обставин суд правомірно задовольнив вимоги позивача про зміну розміру аліментів та вказаним рішенням не зачіпав будь-яких прав та інтересів ОСОБА_5 .

Щодо твердження апелянта про те, що він не ухилявся від виконання обов`язків по вихованню сина, натомість позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні та вихованні, пояснювала, що за результатами розгляду її заяв Службою у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради було проведено роз`яснювальні роботи із ОСОБА_1 , в яких він запевняв спеціалістів Служби у справах дітей, що змінить відношення до сина та виплатить заборгованість зі сплати аліментів. При цьому, у поясненнях в жовтні 2023 року ОСОБА_1 стверджував, що ОСОБА_3 не надає йому побачення з сином, проте у поясненнях в лютому 2024 року повідомив Службі у справах дітей, що постійно зайнятий на роботі і не мав можливості бачитися з сином, але бажає спілкуватися з дитиною. Оскільки будь-яких перешкод у спілкуванні з сином позивач ОСОБА_1 не чинила, вона очікувала зміни поведінки відповідача по відношенню до сина, однак її сподівання не реалізувалися, а тому вона звернулася до суду з даним позовом. Жодного разу ОСОБА_1 не відвідав сина ні вдома, ні в навчальному закладі. До того ж, погашення заборгованості по сплаті аліментів ні до часу звернення з позовом до суду, ні протягом розгляду справи в суді ОСОБА_1 здійснено не було, що свідчить про байдужість батька до сина.

Крім того, як вбачається із висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Яготинської міської ради від 13 вересня 2024 року, ОСОБА_1 не з`явився на засідання комісії, до справи аргументованих доказів щодо недоцільності позбавлення батьківських прав не надав. Ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків підтверджується також довідками з дошкільного та шкільного навчального закладів, а також показаннями свідків в судовому засіданні.

Вважала, що подання ОСОБА_1 заяви до Служби у справах дітей про визначення графіку побачень з дитиною не свідчить про реальне виконання батьківських обов`язків, якщо таку заяву подано вже після початку судового процесу про позбавлення батьківських прав.

Звертала увагу, що заява про визначення графіку побачень з дитиною Службою у справах дітей була залишена без розгляду з огляду на наявність судового спору щодо позбавлення батьківських прав. Відповідач не звернувся до суду із зустрічним позовом чи з окремим позовом про визначення графіку побачень з дитиною в судовому порядку. Також відповідач не з`явився в жодне судове засідання при розгляді справи судом першої інстанції.

Щодо твердження відповідача про утворення заборгованості по аліментах з незалежних від нього причин, зазначала, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність рішення суду про стягнення аліментів, і саме за його позовом було змінено розмір аліментів на утримання сина. Відтак, у разі ненадходження постанови від державного виконавця за місцем його роботи про стягнення аліментів із заробітної плати, ОСОБА_1 не скористався своїм правом на сплату аліментів на утримання дитини в добровільному порядку.

Від третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради надійшли додаткові пояснення, в яких третя особа вважала апеляційну скаргу необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не ухилявся від виконання обов`язків щодо виховання дитини, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема протягом жовтня 2023 року та січня 2024 року позивач зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї зі скаргами не невиконання батьком батьківських обов`язків. У ході роботи із ОСОБА_1 він надавав суперечливі пояснення щодо причин відсутності спілкування з дитиною: у жовтні 2023 року - стверджував, що мати перешкоджає побаченням, у лютому 2024 року пояснив, що не мав можливості через зайнятість на роботі, ці пояснення виключають одне одного та свідчать про відсутність реального бажання брати участь у вихованні. Батько не спілкується з дитиною, не відвідував дитину ні вдома, ні в навчальному закладі. Підтверджень створення перешкод у спілкуванні з сином відповідач не надав, ні по місцю проживання дитини, ні з навчального закладу.

Заборгованість зі сплати аліментів залишилася непогашеною, під час роботи Служби у справах дітей та сім`ї відповідач обіцяв погасити заборгованість, однак свої обіцянки не виконав.

Характеристика з ліцею № 1 підтверджує, що мати приділяє дитині достатню увагу, а батько не цікавиться навчанням, школу не відвідує. Згідно з довідкою ЗДО, у період відвідування садочка дитину завжди приводила та забирала мати, яка забезпечувала належний догляд.

Висновком, затвердженим рішенням виконкому Яготинської міської ради від 13 вересня 2024 року, зафіксовано, що ОСОБА_1 не з`явився на засідання комісії, не надав жодних доказів, які би свідчили про недоцільність позбавлення його батьківських прав.

Отже, зібрані матеріали підтверджують тривале та свідоме ухилення батька від виконання батьківських обов`язків.

Щодо посилань відповідача на подану ним заяву про встановлення графіка побачень, звертала увагу, що фактично подання такої заяви було здійснено вже після відкриття провадження у справі про позбавлення батьківських прав, що свідчить про намір створити видимість участі в житті дитини. Однак заява була залишена без розгляду, оскільки існує судовий спір щодо позбавлення його батьківських прав.

В той же час ОСОБА_1 не подав жодного позову до суду про визначення способу участі у вихованні дитини, не скористався наданим законом правом, що свідчить про відсутність реального бажання здійснювати батьківські обов`язки.

Позивач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, в тому числі представнику відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ОСОБА_1 додатково повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу. Згідно трекінгу поштового відправлення, судова повістка-повідомлення, направлена на адресу ОСОБА_1 , не була вручена адресату в зв`язку з його відсутністю, відтак, відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 вважається таким, що отримав судову повістку-повідомлення.

Від Яготинської міської ради та Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість проведення судового засідання у відсутності нез`явившихся учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 (а. с. 9 т. 1).

ОСОБА_1 також має неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 195, 200 т. 1)

Згідно характеристики ОСОБА_4 , він є учнем 1-а класу ліцею №1. Мати, ОСОБА_3 , приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться навчанням, регулярно відвідує школу, при потребі надає допомогу класоводу. Батько, ОСОБА_1 , навчанням сина не цікавиться та в школі не з`являється (а. с. 18 т. 1)

Згідно довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №6 «Волошка» від 02 листопада 2023 року за №33, в ті дні, коли ОСОБА_9 відвідував дитячий садок, його приводила і забирала мама, яка спілкувалася з вихователем та помічником вихователя. Дитину в садок приводила доглянутою, охайною (а. с. 19 т. 1)

Згідно довідки № 159, виданої КНП «ЯЦПМСД» ОСОБА_4 на диспансерному обліку не перебуває, здоровий (а. с. 20 т. 1).

Згідно акту обстеження, складеного 12 жовтня 2023 року, за адресою АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який перебуває на її утриманні та має окрему кімнату (а. с. 21 т. 1)

Згідно відповіді Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради від 09 листопада 2023 року за №01-22/596 на заяву від 30 жовтня 2023 року щодо надання допомоги у вирішенні питання належного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради 09 листопада 2023 року відвідано сім`ю ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_2 . Зі слів ОСОБА_1 , стало відомо, що він працює неофіційно водієм таксі без укладення трудового договору та сплачує аліменти на утримання дитини. Під час розмови ОСОБА_1 заперечив всі звинувачення в його адресу, він бажає спілкуватися з сином, з його слів колишня дружина ОСОБА_3 чинить перешкоди. З ОСОБА_1 проведена роз`яснювальна робота, що відповідно до ст. 141, 142, 157 СК України батько, мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини має право спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. ОСОБА_1 запевнив спеціаліста Служби, що виплатить заборгованість по сплаті аліментів після звернення до Державної виконавчої служби (а. с. 22 т. 1)

Згідно відповіді Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради від 05 лютого 2024 року № 01-22/81 на заяву ОСОБА_3 , вбачається, що працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради 01 лютого 2024 року відвідано сім`ю ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_2 . Зі слів ОСОБА_1 стало відомо, що він офіційно працює на автозаправній станції ПП «Двірко» з укладенням трудового договору та офіційно виплатить заборгованість по сплаті аліментів після звернення до Державної виконавчої служби. Під час розмови ОСОБА_1 повідомив, що постійно занятий на роботі і не мав можливості бачитись з сином, але він бажає спілкуватися з дитиною. З ОСОБА_1 проведена роз`яснювальна робота, що відповідно до ст. 141, 142, 157 СК України батько, мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини має право спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні (а. с. 23 т. 1).

14 червня 2024 року (після відкриття провадження у даній справі) ОСОБА_1 звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради для встановлення порядку спілкування з його сином ОСОБА_4 (а. с. 76 - 79 т. 1).

14 листопада 2024 року ОСОБА_1 повторно звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради для встановлення порядку спілкування з його сином ОСОБА_4 , просив розглянути його заяву від 14 червня 2024 року (а. с. 190 - 191, 206 - 209 т. 1).

Згідно заяви ОСОБА_3 від 26 листопада 2024 року на заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2024 року до Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради для встановлення порядку спілкування з його сином ОСОБА_4 та акту про проведену співбесіду від 26 листопада 2025 року, ОСОБА_3 ніколи не перечила спілкування батька з дитиною, вона запрошувала ОСОБА_1 , на дні народження сина, однак він шукав різні відмови і не приходив. Після припинення спільного проживання, ОСОБА_1 не цікавився здоров`ям, благополуччям свого сина, ніякої ініціативи для спілкування з сином не проявляв (а. с. 188 - 191 т. 1)

Згідно рішення № 334 від 13 вересня 2024 року «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 », та висновку Служби у справах дітей та сім`ї Яготинської районної державної адміністрації, вбачається за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 . При цьому мати характеризується позитивно, працює в Державній установі «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» на посаді сестри медичної-анестезиста. Батько дитини не цікавиться дитиною, її розвитком, не піклується про неї, не дбає про її матеріальне забезпечення (а. с. 132 - 134 т. 1).

Судом також встановлено, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26 червня 2020 року змінено спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , установивши його у вигляді твердої грошової суми доходу ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000 грн., щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з вступу рішення в законну силу і до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на особисте утримання дружини в розмірі 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною трьохрічного віку, до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи з дня вступу рішення в законну силу (а. с. 10 - 12, 119 - 121 т. 1)

Згідно постанови Яготинського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 07 грудня 2020 року відкрито провадження за виконавчим листом № 382/1015/19, згідно якого необхідно стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від його доходу, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 122 т. 1)

Відповідно до постанови Яготинського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 02 жовтня 2023 року здійснена передача виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Яготинського районного суду Київської області №382/290/19 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів, який передано до Пирятинського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області. Згідно постанови Пирятинського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області від 11 жовтня 2023 року прийнято виконавче провадження від 02 жовтня 2023 року з примусового виконання виконавчого листа Яготинського районного суду Київської області №382/290/19 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів (а. с. 82 - 85 т. 1).

Згідно розрахунків заборгованості зі сплати аліментів, складених державними виконавцями Яготинського ВДВС у Бориспільському районі ЦМУМЮ (м. Київ) та Пирятинського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області СМУМЮ, розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів по виконавчому листу № 382/290/19 станом за період з жовтня 2020 року по вересень 2023 року становить 21534,76 грн. Згідно розрахунку заборгованості за період з жовтня 2023 року по січень 2024 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 27382,26 грн. (15 - 17 т. 1).

Відповідно до розрахунку заборгованості, виданого Пирятинським ВДВС у Лубенському районі Полтавської області, вбачається, що у ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2023 року складала 21534,76 грн., а станом на 01 червня 2024 року складає 33774,26 грн. (а. с. 46 т. 1)

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7) вбачається, що ОСОБА_1 з липня 2023 року працює в ТОВ «Автогазтрейд» (а. с. 80 - 81, 89 - 90 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Також судом першої інстанції були допитані свідки.

Так, згідно показань свідка ОСОБА_10 , вона знайома з 2007 року з позивачем та з 2015 року знайома з відповідачем. Позивач та відповідач проживали однією сім`єю до народження дитини, в подальшому їх стосунки припинилися. Вона перестала бачити відповідача у помешканні позивача після того, як спільній дитині сторін виповнився один рік. Дитина на сьогодні не пам`ятає батька, не має бажання його бачити і не задає запитань про батька. Відповідач взагалі не приїздить до дитини.

З показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що вона є хрещеною мамою ОСОБА_12 , сина позивача та відповідача. З позивачем бачиться 2-3 рази на місяць, приїздить у гості, проте свідок останній раз бачила відповідача, коли дитині був 1 рік, потім на жодному дні народження дитини не бачила відповідача. Дитина ніколи не розповідала нічого про батька.

З показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що свідок знає позивача з 2006 року, оскільки позивач є хрещеною мамою її дитини, з відповідачем знайома з 2015-2016 року, тобто з того часу, як позивач та відповідач почали разом проживати. Часто бачаться з позивачем, оскільки діти ходять в одну школу, вони проживають на сусідній вулиці, свідок часто заїздить до позивача на каву вранці. Позивач та відповідач були разом, потім вона завагітніла, певний період проживали разом, але з часом відповідач почав приходити до дому в стані алкогольного сп`яніння, припинив забезпечувати сім`ю, тому стосунки погіршилися і вони розійшлися. Позивач ніколи не забороняла відповідачу бачитись із сином, проте він не виявляв бажання бачитися із дитиною, навіть коли позивач просила його зайти до сина. Відповідач не виконує своїх обов`язків як батько по відношенню до дитини і син його не пам`ятає.

З показань свідка ОСОБА_14 вбачається, що вона є сестрою позивача, та їй відомо, що відповідач не спілкується із сином. Вона знайома з відповідачем, останнього разу бачила його, коли вони розійшлися з позивачем. Дитині відомо, що його батько працює таксистом, і він запитує, чи це його батько, коли бачить авто таксі, але дитина не каже, що хоче спілкуватись з батьком, повідомляє лише, що хоче спілкуватись із хрещеним.

З показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що він є хрещеним батьком спільної дитини позивача та відповідача. Знає відповідача біля 15 років, а позивача біля 10 років. Дитина росте без батька, відповідач допомоги дитині не надає. Оскільки його син та син позивача є однолітками, то він часто з дитиною гуляє біля 3-4 разів на тиждень. До школи дитину він забирає, діти товаришують. Відповідач точно два роки не відвідує дитину, навіть у свята. Батьки відповідача теж не спілкуються з дитиною.

З показань свідка ОСОБА_16 вбачається, що вона є мамою позивача, донька проживає окремо. Більше року проживала разом з відповідачем, він таксував, мало заробляв, вона забезпечувала сім`ю. Потім відповідач не мав бажання працювати та почав вживати спиртне, почали виникати сварки і вони розійшлися, після того як дитині виповнився один рік. Проте відповідач не цікавиться дитиною, не гуляє з дитиною, не приділяє їй уваги. Коли два роки тому відповідач зустрів дитину і підійшовши, дав купу копійок, дитина засмутилась. У серпні 2024 року відповідач при зустрічі з дитиною перебував в стані алкогольного сп`яніння, однак виявляв бажання гуляти з дитиною, тому позивач з огляду на його стан та безпеку дитини, побоялась віддати йому дитину. Дитина у них перебуває біля 2-3 разів на тиждень, при цьому дитина не говорить, що бажає бачитись з батьком, та говорить з образою, що батько не проживає з ним та що батько поїхав від них. Не було такого, щоб відповідач хотів бачитись із дитиною, а позивач не давала відповідачу дитину, вона навпаки говорила відповідачу, щоб він приходив до дитини, проте відповідача не було ні на день народження дитини, і на перше вересня, не на останній дзвоник батько не приходить. Одного разу приходив у садочок, коли вже сторони не проживали разом, і після того не приходить до дитини. Також з дитиною не спілкуються ні батьки відповідача, ні сестра відповідача.

З показань свідка ОСОБА_17 , вбачається, що вона перебуває у дружніх стосунках з позивачем. Перебувала неодноразово у позивача, оскільки вони товаришують, проте не бачила там відповідача, в тому числі і на день народження, і не було таких випадків, щоб позивач не давала бачитись відповідачу з дитиною.

З показань свідка ОСОБА_18 вбачається, що відповідач перестав приходити до дитини після того, як дитини виповнився один рік. Відповідач не приходить до дитини на свята, не виявляв бажання бачитись із дитиною, не приходить в тому числі до дитини на перше вересня та останній дзвоник до школи. Позивач не чинить перешкод відповідачу у побаченнях з дитиною. Відповідач фінансово дитині не допомагає. Дитина говорить, що батька у нього немає.

Крім того, 08 грудня 2025 року до апеляційного суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нового розрахунку заборгованості в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 382/290/19, виданого 07 серпня 2020 року Яготинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина. Зазначено, що вказаний розрахунок заборгованості було отримано лише 05 грудня 2025 року, відтак разом з відзивом на апеляційну скаргу його долучено не було.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, наданий позивачем доказ (розрахунок заборгованості по аліментах станом на 01 грудня 2025 року) не існував на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та не досліджувалися ним, що прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду в постановах від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21), в яких зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Таким чином, апеляційний суд не може врахувати новий доказ як доказ, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 8, 9 ст. 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження 61-12735сво23) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У частині першій статті 196 СК України встановлено максимальну межу для пені, а саме розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується.

Так, позивачем ОСОБА_3 надано розрахунок пені, з якого вбачається, що загальний розмір неустойки (пені) по сплаті ОСОБА_1 аліментів за період з 01 квітня 2022 року по 21 березня 2024 року становить 80124,60 грн., однак, враховуючи, що згідно ч. 1 ст. 196 СК України сума пені не може бути більшою, ніж 100 % заборгованості по аліментам на дитину, розрахунок заборгованості по пені обмежений розміром заборгованості 27382,26 грн., яка згідно розрахунку державного виконавця утворилася за відповідачем станом на січень 2024 року.

Розрахунок пені, наданий ОСОБА_3 , відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також не надав доказів, що він сплачував аліменти на утримання дитини і у нього відсутня заборгованість. ОСОБА_1 не навів обґрунтованих доводів на спростування своєї вини з невиконання аліментних зобов`язань, не довів, що він вживав усіх залежних від нього заходів щодо належної, своєчасної та повної сплати аліментів на сина.

Апеляційний суд відхиляє як неспроможні посилання відповідача в апеляційній скарзі, що сума заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 21534,76 грн. є неправильно визначеною та не підтверджена жодним документом, і що ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 21 квітня 2023 року, що набрала законної сили, визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Яготинського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) Сидоренко О.В. з нарахування заборгованості по аліментах в розмірі 122684,01 грн. за виконавчим листом, виданим судом 03 вересня 2019 року у справі № 382/1015/19 та зобов`язано старшого державного виконавця провести перерахунок заборгованості за виконавчим листом.

Так, як вбачається з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, складеного старшим державним виконавцем Яготинського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ), перерахунок заборгованості проведено саме на підставі ухвали Яготинського районного суду Київської області від 21 квітня 2023 року, а також зазначено, що розрахунок зроблено на підставі наданих боржником до відділу квитанцій (а. с. 15 - 17 т. 1).

Є необґрунтованими доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, і що підставою виникнення даної заборгованості стала бездіяльність посадових осіб органів виконання судового рішення, якими не повідомлено відповідача шляхом направлення постанов про передачу виконавчого провадження та прийняття виконавчого провадження.

Ці доводи спростовуються тим, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність рішення суду про стягнення аліментів, оскільки саме за його позовом Яготинським районним судом Київської області рішенням від 26 червня 2020 року в справі № 382/290/20 було змінено розмір аліментів на утримання сина. Відтак, у разі ненадходження постанови від державного виконавця за місцем його роботи про стягнення аліментів із заробітної плати, ОСОБА_1 не скористався своїм правом на сплату аліментів на утримання дитини в добровільному порядку.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пені за прострочення по сплаті аліментів в розмірі 27382,26 грн., яка виникла у відповідача за період з 01 квітня 2022 року по 21 березня 2024 року.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про зміну розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, обґрунтовані зокрема тим, що після ухвалення рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 червня 2020 року в справі № 382/290/20, яким змінено розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач з липня 2023 року працевлаштувався, і крім того, з нього з 21 вересня 2020 року вже не стягуються аліменти на утримання дружини ( ОСОБА_3 ) до досягнення дитиною трьох років а отже його майновий стан поліпшився.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 759/22898/20, від 24 травня 2023 року у справі № 372/3260/20.

Аналіз положень ч. 3 ст. 181 СК України дає підстави для висновку, що право стягувача аліментів на зміну способу їх стягнення є безумовним і не залежить від настання або зміни будь-яких обставин.

Встановивши, що матеріальний стан відповідача покращився, оскільки він, з одного боку, офіційно працевлаштувався, а з іншого, з нього з 21 вересня 2020 року припинився обов`язок по сплаті аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, а також враховуючи рівність обов`язку батьків щодо утримання дитини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів, стягнувши з відповідача аліменти у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

Апеляційний суд враховує, що висновки суду першої інстанції щодо присудженого розміру аліментів відповідачем в межах апеляційної скарги не спростовуються і не зазначається про відсутність у відповідача матеріальної можливості сплати аліментів у зазначеному розмірі, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до необхідності залучення до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_5 , на користь якої з ОСОБА_1 також стягуються аліменти на утримання дитини на підставі рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 30 грудня 2014 року.

Так, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначається, що у справі № 382/290/20 Яготинського районного суду Київської області рішенням від 26 червня 2020 року змінено розмір аліментів, які стягувалися з нього на утримання сина ОСОБА_12 , з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму 1000 грн., і у даній справі співвідповідачем є ОСОБА_5 , на утримання спільної дитини з якою з нього також стягуються аліменти, а тому, оскільки рішення в даній справі безпосередньо впливає на права та обов`язки ОСОБА_5 , наявні підстави для залучення її до участі в справі в якості третьої особи.

Апеляційний суд звертає увагу, що із відповідача на користь ОСОБА_5 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в твердій грошовій сумі. За даних обставин рішення у справі, що переглядається, не вплине на права та обов`язки ОСОБА_5 , оскільки зміна розміру і способу стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми та частку від заробітку (доходу) не вплине на розмір аліментів, які стягуються на утримання сина ОСОБА_5 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 500 грн. щомісячно, на підставі рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 30 грудня 2014 року.

Також апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що у заяві від 16 серпня 2024 року про збільшення позовних вимог, у якій заявлена нова вимога про зміну розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, позивачем не дотримано правила об`єднання позовних вимог, визначені ч. 1 ст. 188 ЦПК України, з огляду на те, що такі вимоги, як і раніше заявлені вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, а також вимоги про позбавлення батьківських прав, виникли з підстав неналежного виконання відповідачем батьківських обов`язків, в тому числі передбаченого СК України обов`язку батька утримувати дитину, тобто всі ці вимоги пов`язані між собою підставою виникнення, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 188 ЦПК України.

Апеляційний суд звертає увагу, що з огляду на заявлені позовні вимоги про позбавлення батьківських прав справу розглянуто за правилами загального позовного провадження, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 274 ЦПК України, а тому одночасний розгляд у цьому ж провадженні позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за прострочення аліментів, які підлягали розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, про що ОСОБА_1 вказував у апеляційній скарзі, не призвів до неправильного вирішення справи і не може вважатися порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Симетричної обов`язкової підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції у випадку, якщо суд розглянув в порядку загального позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, ЦПК України не містить.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не мав підстав ухвалювати заочне рішення, оскільки відповідачем подано відзив на позовну заяву, а представник відповідача з`являвся у судове засідання 27 вересня 2024 року, апеляційний суд враховує, що дійсно, частиною 1 ст. 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так, в судове засідання 03 липня 2025 року, у якому було ухвалене оскаржуване судове рішення, відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився і явку представника не забезпечив. Разом із тим, відповідачем було подано відзив на позовну заяву 19 червня 2024 року, долучений до матеріалів справи, в зв`язку з чим рішення підлягало ухваленню в загальному порядку, натомість суд першої інстанції ухвалив заочне рішення.

Разом із тим, зазначений процесуальний недолік не вплинув на обґрунтованість висновків суду та не призвів до неправильного вирішення справи, не перешкодив відповідачу у реалізації права апеляційного оскарження, а тому відповідно до ст. 376 ЦПК України не може вважатись підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Водночас, суд першої інстанції не може в повній мірі погодитись із висновками суду першої інстанції про позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи таке.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).

Згідно ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Вирішуючи спір, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд у своїх постановах наголошував, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Так, судом першої інстанції встановлено обставини ухиляння відповідача від виконання своїх обов`язків по належному вихованню та утриманню сина, що знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, зважаючи на те, що ОСОБА_1 , якому, за його словами, позивач чинила перешкоди у спілкуванні з сином, не звертався з заявами до служби у справах дітей для вжиття відповідних заходів, або до суду з позовом до матері дитини про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.

Також апеляційний суд враховує, що у жовтні 2023 року та у січні 2024 року позивач зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї зі скаргами не невиконання батьком батьківських обов`язків. У ході роботи працівників Служби у справах дітей та сім`ї із ОСОБА_1 він надавав суперечливі пояснення щодо причин відсутності спілкування з дитиною: у жовтні 2023 року - стверджував, що мати перешкоджає побаченням, у лютому 2024 року пояснив, що не мав можливості через зайнятість на роботі, ці пояснення виключають одне одного та свідчать про відсутність реального бажання брати участь у вихованні.

Зважаючи на дані обставини, апеляційним судом відхиляються безпідставні і нічим не підтверджені доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що ОСОБА_3 не виконує вимоги закону про надання йому можливості для зустрічі з сином.

Апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що ухваленню судом рішення про позбавлення батьківських прав має передувати розгляд органом опіки та піклування його заяви від 13 червня 2024 року про порядок побачення з дитиною, враховуючи, що така заява подана після звернення ОСОБА_3 з позовом про позбавлення батьківських прав та відкриття провадження у даній справі, та з огляду на положення ч. 1 - 3 ст. 19 СК України, якими передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Задовольняючи позов про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених вимог позивача.

Разом із тим, такі висновки є передчасними та помилковими, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 18 травня 2023 року у справі № 760/9726/17, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/11903/23, від 20 листопада 2024 року у справі № 757/33144/22-ц, від 27 листопада 2024 року у справі № 439/2302/23.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Суд першої інстанції не врахував, що у висновку органу опіки та піклування, затвердженому рішенням виконавчого комітету Яготинської міської ради від 13 вересня 2024 року № 334 (а. с. 133 - 134 т. 1), відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про наявність з боку батька загрози для дитини, її здоров`ю та психічному розвитку, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.

Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24), згідно яких, простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав.

Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що неналежне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків щодо своєї дитини, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення його батьківських прав, і що застосування такого крайнього заходу має на меті захист інтересів дитини.

Із урахуванням зазначеного, ухвалене судом першої інстанції судове рішення в частині позбавлення батьківських прав не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи даний позов по суті, апеляційний суд звертає увагу, що висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Яготинської міської ради від 13 вересня 2024 року № 334, не містить вказівок на те, що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.

Обставин, які свідчать про необхідність застосування такого заходу впливу до батька, як позбавлення батьківських прав, наявності з боку батька загрози для благополуччя дитини, її здоров`я та психічного розвитку, у висновку не наведено.

При цьому не може бути беззаперечним доказом для позбавлення батьківських прав довідки з дошкільного та шкільного навчальних закладів, які містять загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні сина і не розкриває усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дітей, ці довідки в сукупності з іншими доказами, зокрема, показаннями свідків, які підтвердили бездіяльність батька по відношенню до дитини, не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.

Апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, або що судом видавався обмежувальний припис в зв`язку з вчиненням відповідачем домашнього насильства відносно дитини.

Обставин, які б могли свідчити про наявність загрози для дитини, її здоров`ю та розвитку з боку батька, судом не встановлено.

З урахуванням активної позиції відповідача, який під час розгляду справи судом першої інстанції подав відзив на позовну заяву та апеляційну скаргу на рішення, заперечував проти задоволення позову, позбавлення його батьківських прав слід вважати передчасним.

За даних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення відповідача батьківських прав, в межах цієї справи не доведено.

Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Апеляційний суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, коли є рішення судів, що набрало законної сили, за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час розгляду повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23, від 26 грудня 2024 року у справі № 137/1411/23, від 15 січня 2025 року у справі № 760/16255/23, від 05 лютого 2025 року у справі № 144/924/24, від 05 березня 2025 року у справі № 336/1230/23).

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, а також у частині стягнення судових витрат із відповідача на користь позивача, та прийняття нової постанови про відмову в позові, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1333 грн. пропорційно до задоволення позовних вимог майнового характеру, а з позивача на користь відповідача 1453,44 грн. сплаченого ним судового збору пропорційно до задоволення вимог апеляційної скарги в частині однієї вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року в частині позбавлення батьківських прав та стягнення судових витрат із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Яготинської міської ради, Виконавчий комітет Яготинської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині рішення Яготинського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1333 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1453,44 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 22 січня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.