Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №140/5397/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/5397/25 пров. № А/857/39635/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Матковської З.М.,

суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 140/5397/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції Стецик Н.В. , час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 26 серпня 2025 року),-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області) в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №033050011875 від 01.05.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.04.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією 21.02.1997.

22.04.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №033050011875 від 01.05.2025 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із не підтвердження проживання (роботи) не менше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення. Зокрема, до вказаного періоду органом пенсійного фонду не зараховано період навчання заявниці у Луцькому середньому кооперативному профтехнічному училищі з 01.09.1986 по 30.06.1988, згідно з дипломом № НОМЕР_2 від 30.06.1988. Дану відмову у призначенні пенсії позивачка вважає неправомірною. Вважає, що вона має право на зменшення пенсійного віку як особа, яка в установленому порядку набула статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, що підтверджується наявним у неї посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Представник позивача зазначає, що питання проживання ОСОБА_1 не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось відповідною комісією при наданні їй статусу потерпілої особи, в тому числі, і питання щодо зарахування до строку проживання в зоні ЧАЕС канікулярних періодів, вихідних днів під час навчання в Луцькому середньому кооперативному профтехнічному училищі та проходження практики. Вибуття на навчання не свідчить про зміну місця проживання, при цьому місце навчання не є місцем постійного проживання студента. Звертає увагу суду, що згідно з довідкою №513 Любешівської селищної ради від 14.04.2025, яка додавалась позивачкою до заяви про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала в селі Лобна Камінь-Каширського району Волинської області з 01.01.1986 по 05.12.1989, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, встановленої законодавством. Відтак, на переконання представника позивача, щодо ОСОБА_1 виконується початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки проживання на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення на момент аварії на ЧАЕС 26.04.1986 по 31.07.1986. З огляду на вказані підстави просила позов задовольнити повністю.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 140/5397/25 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

Згідно з довідкою №513 Любешівської селищної ради від 14 квітня 2025 року, ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала у селі Лобна Камінь-Каширського району Волинської області з 01.01.1986 по 05.12.1989. Згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, с. Любни, Любешівського району, Волинської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року було ліквідовано Любешівський район та створено Камінь-Каширський район до складу якого увійшов колишній Любешівський район.

Пунктом 10 Порядку №501 встановлено, що посвідчення видаються громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка.

Законом №796-ХІІ та Порядком №501 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

ОСОБА_1 має посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_3 від 21.02.1997 (дублікат, взамін посв. ЗБ№054009). Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивачки на сьогоднішній день є дійсним.

Питання проживання позивачкою не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось відповідною комісією Волинської облдержадміністрації при наданні їй статусу потерпілої особи, в тому числі, і питання щодо зарахування до строку проживання в зоні ЧАЕС канікулярних періодів, вихідних днів під час навчання в Луцькому середньому кооперативному профтехнічному училищі та проходження практики. Тому у даній справі вибуття на навчання не свідчить про зміну місця постійного проживання. Луцьке середнє кооперативне профтехнічне училище, де навчалася позивачка, здійснювало свою діяльність на базі підприємств Волинської облспоживспілки. Позивачка ще до моменту звернення до суду зверталася до Луцького кооперативного фахового коледжу про надання підтвердження канікулярних періодів, вихідних днів та проходження практики у Любешівській райспоживспілці Об`єднання підприємств громадського харчування Облспоживспілки, проте їй повідомили про те, що відповідні документи не збереглися.

10.09.2025 представником позивачки було відправлено адвокатський запит №415, в якому правонаступника Луцького середнього кооперативного профтехнічного училища просили надати інформацію про канікулярні періоди, вихідні дні та практику під час навчання ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ) в період з 01.09.1986 по 30.06.1988; підтвердити або спростувати відомості зі слів ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ) про те, що практики під час навчання була організована за схемою: один тиждень навчання в училищі та один тиждень практики в Об`єднанні підприємств громадського харчування Любешівської райспоживспілки.

Позивачка з метою підтвердження проходження практики звернулася до Любешівської райспоживспілки Об`єднання підприємств громадського харчування Облспоживспілки за направленням якої вона поступила на навчання до училища, де вона проходила практику під час навчання за схемою: один тиждень навчання в училищі та один тиждень практики, а також куди після закінчення навчання була прийнята на роботу (підтверджується записом в трудовій книжці Позивачки, шо наявна в матеріалах справи). На її звернення було надано наказ №18 Любешівської райспоживспілки Об`єднання підприємств громадського харчування Облспоживспілки від 26.01.1988 року «Про проходження виробничої практики учнями Луцького КУ», згідно з яким ОСОБА_3 (прізвище після шлюбу – ОСОБА_4 ) було зараховано для проходження виробничої практики учнів Луцького кооперативного училища на період з 12 січня по 8 липня 1988 року. Інші накази щодо проходження практики у Любешівській райспоживспілці Об`єднання підприємств громадського харчування Облспоживспілки не збереглися.

При постановлені рішення в даній справі судом першої інстанції не враховано, що Луцьке середнє кооперативне профтехнічне училище (м. Луцьк) знаходився в одній області, що і місце проживання Позивачки, що давало можливість за допомогою прямого транспортного сполучення (рейсового пасажирського транспорту), попутного транспорту добиратися з місця проживання в с. Лобна, Камінькаширського району, Волинської області до місця навчання.

Просить скасувати рішення суду та задовольнити позов.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.02.1997, виданим Волинською облдержадміністрацією.

22.04.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

За принципом екстериторіальності її заяву розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області, рішення №033050011875 від 01.05.2025 яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що тривалість проживання (роботи) заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 01 рік 09 місяців 11 днів. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання позивачки в Луцькому середньому кооперативному профтехнічному училищі з 01.09.1986 по 30.06.1988 згідно диплома № НОМЕР_2 від 30.06.1988.

Не погоджуючись із рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що належних та допустимих доказів, що підтверджують факт постійного проживання або роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

Згідно абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 2 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Відтак, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абз. 5 ч. 2 ст. 55 Закону України №796-XII від 28.02.1991 - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у неї права на призначення пенсії суд враховує, що згідно з п.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Верховний Суд у постановах від 17.06.2020 року по справі №572/456/17 (провадження №К/9901/22569/18, К/9901/22573/18), та від 31.07.2019 року по справі №572/1173/17 (провадження №61-34544св18) зазначив, що періоду (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. Так, Верховний Суд сказав, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи).

Факт постійно проживання чи постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується, в тому числі довідкою про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Наявними матеріали справи підтверджено факт реєстрації та проживання ОСОБА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення в с. Лобна Камінь-Каширського району Волинської області підтверджується довідкою старости Залізницького старостинського округу Любешівської селищної ради за №513 від 14.04.2025 відповідно до якої гр. ОСОБА_1 була зареєстрована і проживала в с. Лобна з 01.01.1986 по 05.12.1989

З відомостей диплому № НОМЕР_2 слідує, що позивачка у період з 01.09.1986 по 30.06.1988 проходила навчання в Луцькому середньому кооперативному профтехнічному училищі. Відомості про навчання ОСОБА_1 в Луцькому середньому кооперативному профтехнічному училищі у вказаний період наявні в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_4 .

Вірно зазначено судом першої інстанції, що доказів про тривалість канікулярних періодів, вихідних днів, практики під час навчання в даному навчальному закладі, протягом яких позивачка могла перебувати за місцем свого проживання у с. Лобна Камінь-Каширського району, позивачкою до суду не надано.

Відповідно до довідки старости Залізницького старостинського округу Любешівської селищної ради за №513 від 14.04.2025 ОСОБА_1 була зареєстрована і проживала в с. Лобна по 05.12.1989. Факт проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення: з 26.04.1986 по 01.09.1986 (4 місяці 7 днів) та з 01.07.1988 по 15.12.1989 (1 рік 5 місяців 4 дні), що в сукупності становить 1 рік 9 місяців 11 днів (період визначений відповідачем в оскаржуваному рішенні).

Належними та допустимими доказами, не підтверджено факт постійного проживання або роботи позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивачки положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.

Вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Разом з тим, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниження віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд констатує, що зарахування позивачці до стажу періоду перебування на канікулах в селі Лобна Камінь-Каширського району Волинської області не гуртуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, оскільки Закон № 796-ХІІ передбачає необхідність фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами не представлено, та судом не здобуто те, що з моменту аварії на ЧАЕС 26.04.1986 по 01.01.1993 вона проживала в зоні гарантованого добровільного відселення.

Відсутність інших належних та допустимих доказів на підтвердження періоду постійного проживання (роботи) позивача на територіях гарантованого добровільного відселення, в тому числі рішень судів, довідок органів місцевого самоврядування (підприємств, установ, організацій) немає підстав для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону, як того вимагає Порядок.

Наявні документи не підтверджують обов`язкової умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, згідно із ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме робота або проживання особи у зоні не менше 3 років.

Виходячи з аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №140/5397/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин