Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №520/22138/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 р. Справа № 520/22138/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 08.10.25 по справі № 520/22138/24

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виготовленні та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до вимог ст. 9, 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00), встановленого законом на 01.01.2022 рік, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн), встановленого законом на 01.01.2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, в розмірах у відсотках, встановлених для відповідної категорії військовослужбовців за відповідною посадою та обчислених з урахуванням розмірів встановлених окладів станом на 2022 та 2023 роки, для перерахунку пенсії з 01 лютого 2022 та 1 лютого 2023 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нову довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 роки у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00), встановленого законом на 01.01.2022 рік, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн), встановленого законом на 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови № 704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах у відсотках, встановлених для відповідної категорії військовослужбовців за відповідною посадою та обчислених з урахуванням розмірів встановлених окладів станом на 2022 та 2023 роки, згідно з Додатком 1 до телеграми Міністра оборони України №248/1210 від 04.03.2022 року у 2022 році та Додатком 1 до доручення Міністра оборони України від 01 лютого 2023 року №2683/з, та враховуючи Роз`яснення директора Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, викладеними в листі за вих. № 423/6682 від 13.10.2023 року, для перерахунку пенсії з 01 лютого 2022 та 1 лютого 2023 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 по справі № 520/22138/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у не підготовці та не надані до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за нормами, чинними станом на 01.01.2022 р. та станом на 01.01.2023р. для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2022 р. та з 01.02.2023р. основного розміру пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нові довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за нормами, чинними станом на 01.01.2022 р. та станом на 01.01.2023р., для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2022 р. та з 01.02.2023р. основного розміру пенсії ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

02.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у порядку статті 382 КАС України, в якій просила суд:

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/22138/24;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 подати до Харківського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/22138/24.

В обґрунтування вимог вказаної заяви стверджувала, що відповідачем не виконано належним чином рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/22138/24, оскільки в довідках станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 як основні так і додаткові види грошового забезпечення пораховані з використанням показника прожиткового мінімуму станом на 2018 рік, замість зазначеного в рішенні розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, що призводить до зменшення належного позивачу розміру пенсії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 по справі №520/22138/24 заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 13.11.2024 року по справі № 520/22138/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 370, 382 КАС України, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 по справі №520/22138/24 скасувати та прийняти постанову, якою;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 520/22138/24;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 подати до Харківського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 520/22138/24.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам того, що при виготовленні оновлених довідок про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 для перерахунку пенсії з 01.02.2022 та з 01.02.2023 відповідно, основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років) та додаткові види грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби надбавка та премія) пораховані відповідачем з використанням показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), всупереч судовому рішенню, яким чітко зобов`язано підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нові довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за нормами, чинними станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2022 та з 01.02.2023 основного розміру пенсії ОСОБА_1 .

На переконання позивача, у даному випадку, відповідач має обов`язок видати нові довідки станом на 1 січня відповідного року у зв`язку із зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (що впливає на розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення і премії позивача, які обчислюються від посадового окладу, у належних позивачу відсотках), однак проведені представником позивача арифметичні розрахунки визначених відповідачем складових грошового забезпечення підтверджують протиправне використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

Зауважила, що у заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивачем було детально розписано та пораховано складові довідок, які повинні були бути виготовлені позивачем на виконання рішення суду від 08 жовтня 2025 року по справі № 520/22138/24 із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 2022 та 2023 роки відповідно, проте, суд першої інстанції залишив поза увагою неналежне виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду.

З огляду на викладене, наполягала, що дані, які зазначені відповідачем у довідках про розмір грошового забезпечення, виданих на виконання судового рішення, не відповідають змісту рішення суду, приписам постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 01.01.2018 № 704 (далі – Постанова № 704), а тому заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду обґрунтована та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом вказаної адміністративної справи є спір про наявність у позивача права на отримання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2022 та 01.02.2023 основного розміру пенсії позивача.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, поданої у порядку статті 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що під час ухвалення рішення по адміністративній справі №520/22138/24 питання щодо обрахунку складових довідок про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.02.2022 та 01.01.2023 не вирішувалось.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження, а тому, на думку суду, лише наявність достатніх сумнівів у належному виконанні суб`єктом владних повноважень свого конституційного обов`язку виконання судового рішення надає право суду встановлювати судовий контроль. Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували необхідність застосування такого заходу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегією суддів встановлено, що за наслідками розгляду справи № 520/22138/24 судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення було надано правову оцінку наявності у ОСОБА_1 права на отримання довідок про грошове забезпечення станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі – Закон № 2262-ХІІ) з урахуванням положень Постанови № 704 щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та відповідно зобов`язано відповідача підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області такі довідки.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у межах справи № 520/22138/24, судовим рішенням також встановлено, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивача виникло право на отримання оновлених довідок про розмір грошового забезпечення у 2022 та 2023 роках виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-XII та право на перерахунок пенсії на їх підставі.

Позивач, обґрунтовуючи свою заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, протиправністю дій відповідача при виконанні рішення суду від 13.11.2024 у справі № 520/22138/24, стверджує, що відповідачем дійсно виготовлено оновлені довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, проте всі основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати) та премія у оновлених довідках протиправно обраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, замість належного обрахунку виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня календарного року, що призвело до зменшення їх розміру у грошовому виразі.

На підтвердження вказаних обставин, позивач навела детальні розрахунки по кожній складовій грошового забезпечення, визначеного відповідачем, однак суд першої інстанції взагалі не надав жодної оцінки вказаним доводам ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю, суд першої інстанції фактично обмежився лише посиланнями на те, що під час ухвалення рішення по адміністративній справі № 520/22138/24 питання щодо обрахунку складових довідок про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.02.2022 та 01.01.2023 не вирішувалось, однак, оцінка доводам заявника щодо протиправного застосування відповідачем величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 при визначенні складових грошового забезпечення судом першої інстанції не надана. Як і не досліджено надані позивачем докази (розрахунки) щодо неналежного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 520/22138/24 та, відповідно, обставини наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що застосування інституту судового контролю є правом, а не обов`язком суду, однак задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені у відповідній заяві та навести підстави для висновку про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, чого у даному випадку зроблено не було.

Так, дійшовши висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд першої інстанції не навів жодної мотивації для такого висновку та відповідно не вказав обставин, які б свідчили про це.

При цьому, судом проігноровано і те, що як основні так і додаткові види грошового забезпечення та премія обраховуються саме з посадового окладу та окладу за військовим званням, які в свою чергу визначаються виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, що і було підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 по справі № 520/22138/24.

Також, слід зазначити, що при розгляді заяви про встановлення судового контролю судом першої інстанції фактично призначено до розгляду та вирішено питання по суті однією ухвалою, тобто, без надання можливості відповідачу висловити свої заперечення або надати відповідні пояснення разом з доказами щодо виконання або не виконання рішення суду, що є порушенням порядку розгляду такої заяви, який передбачено статтею 382 КАС України.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що вирішення питання про встановлення судового контролю, у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд, а тому апеляційний суд позбавлений процесуального права вирішити таку заяву по суті, що зумовлює відмову у задоволенні апеляційної скарги в частині встановлення судового контролю.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 по справі № 520/22138/24 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329, 353, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 по справі № 520/22138/24 - скасувати.

Адміністративну справу № 520/22138/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді О.А. Спаскін Я.М. Макаренко