Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №361/12070/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року місто Київ

справа № 361/12070/24

провадження № 22-ц/824/1445/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Писанець Н.В.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд стягнути із відповідача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 25030, 94 грн.., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422, 40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6000 грн..

Позов обґрунтовано тим, що 29 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на споживчі потреби №10004191639, відповідно до умов якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 7300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності.

Банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти на банківський рахунок клієнта.

Однак, відповідач не виконав у повному обсязі договірні зобов`язання, порушив умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

5 вересня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №556/ФК-22, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №10004191639 від 29 липня 2021 року до ТОВ «Діджи Фінанс».

На дату відступлення прав вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за договором №10004191639 від 29 липня 2021 року становить 25030, 94 грн., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі - 7300 грн.., заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі - 17730, 94 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ТОВ «Діджи Фінанс» 25 червня 2025 року подав через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в порядку ст.355 ЦПК України, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання про розподіл судових витрат, поновити позивачу строк для подання клопотання про витребування у АТ КБ «Приват банк» інформацію.

Вважає, рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким що ухвалено з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Зазначає, що відповідь АТ «ПУМБ» від 26 грудня 2024 року не була долучена до матеріалів електронної справи (докази надаються), що призвело до неможливості позивача скористатись своїми процесуальними правами та заявити клопотання про витребування доказів, для захисту свого порушеного права з урахуванням змісту відповіді банку.

Факт переказу кредитних коштів ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позовної заяви копією листа АТ «ПУМБ» від 2 серпня 2024 року та витягом з додатку до нього (із зазначенням часткових реквізитів картки, дати та суми переказу).

Звертає увагу суду, що позивачу та первісному кредитору невідомий номер платіжної картки відповідача. Такий номер вводиться позичальником та автоматично зашифровується і зберігається у платіжній системі. Така інформація є банківською таємницею. Позивач надав всі наявні у нього докази, отримані від первісного кредитора.

В апеляційній скарзі заявляє клопотання про витребування інформації у АТ КБ «Приват банк» про належність карткового рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1 . З

Зазначає, що відповідачем не спростовано обставин зарахування 29 липня 2021 року на його рахунок кредитних коштів, шляхом зокрема надання до суду виписки про рух коштів на її рахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Тисячник Р.Р. проти задоволення такої заперечує. Вважає, що позивачем не доведено права вимоги, не надано повного та підписаного обома сторонами реєстру боржників, який є невід`ємним додатком до договору факторингу, відсутні докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Також, в апеляційній скарзі просить здійснити розподіл судових витрат та витрат на надання правничої допомоги у суді першої та апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 1 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 29 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на споживчі потреби №10004191639, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 7300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності.

Банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти на банківський рахунок клієнта.

Однак, відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

5 вересня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №556/ФК-22, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №10004191639 від 29 липня 2021 року до ТОВ «Діджи Фінанс».

На дату відступлення прав вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за договором №10004191639 від 29 липня 2021 року становить 25030, 94 грн.., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі - 7300 грн.., заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі - 17730, 94 грн.

На виконання ухвали від 17 грудня 2024 року АТ «ПУМБ» 26 грудня 2024 року надав відповідь № КНО-07.8.6/12080БТ, зі змісту якої вбачається, що договір №10004191639 від 29 липня 2021 року в банку не укладався.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що, позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, посилаючись на зміст листа АТ «ПУМБ» від 26 грудня 2024 року.

Проте колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до частини другої ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частини перша та друга статті 95 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постановах Верховного Суду від 2 листопада 2021 року № 905/306/17, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора

Так, судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що 5 вересня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №556/ФК-22, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №10004191639 від 29 липня 2021 року до ТОВ «Діджи Фінанс» (а.с.89 - 98).

Згідно з п.2.1 договору факторингу, визначено що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження укладення договору факторингу в матеріалах справи є копія договору з додатками 1 та 2 (форма реєстру прав вимоги та перелік документів права вимоги), докази на підтвердження оплати за договором (копії квитанцій) та витяг з реєстру боржників засвідчений підписом та печаткою уповноваженою особою Фактора та підписом Клієнта(а.с. 51).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором від 29.07.2021 № 10004191639.

Позивачем в суді першої інстанції заявлялось клопотання про витребування з АТ «ПУМБ» первинного банківського документу (виписку по рахунку, платіжну інструкцію, меморіальний ордер тощо), як доказ перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 в сумі 7300 грн. на виконання умов кредитного договору №10004191639 від 29.07.2021.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2024 року таке клопотання задоволено. На виконання ухвали АТ «ПУМБ» 26.12.2024р. направило відповідь №КНО НОМЕР_2 , зі змісту якої вбачається, що договір №10004191639 від 29 липня 2021 року в банку не укладався, для надання запитуваної інформації наводить перелік відомостей, які необхідно надати банку.

В суді апеляційної інстанції позивач заявляє клопотання про витребування інформації у АТ КБ «Приват банк» про належність карткового рахунку ОСОБА_1 , виписку про рух коштів та ідентифікаційні дані власника карткового рахунку.

Проте таке клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 84ЦПК Україниучасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у ч.ч. 2 та 3 ст. 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у суді першої інстанції не було заявлено клопотання про витребування інформації в АТ КБ «Приват банк».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції приймає нові докази лише у виняткових, виключних випадках, при наявності об`єктивних обставин, що унеможливлювали подання таких доказів у суді першої інстанції.

Оскільки, позивачем не наведено належного обґрунтування причини не подання цього клопотання до суду першої інстанції, відповідно відсутні визначені ст. 367 ЦПК України підстави для задоволення клопотання про витребування із АТ КБ «Приват банк» вказаної в апеляційній скарзі інформації.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 29.07.2021 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 зазначеного Закону передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Водночас електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При цьому, з системного аналізу зазначених вище положень закону вбачається, що з урахуванням особливостей такого договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів

У матеріалах справи наявна копія оферти від 29.07.2021 до договору кредитної лінії, в якій визначені наступні умови: сума кредиту 7300 грн.; строк 30 днів; процентна ставка 1, 14 відсотків у день; базова процентна ставка 2,14 відсотків у день. Сторони погодили термін платежу 28.08.2021, сума кредиту 7300 грн., проценти за користування кредитом 2496,60 грн., до сплати разом 9779,60 грн. Цей договір підписаний у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Протилежного не доведено.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц та у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц виснував, «що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з зазначеною нормою закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 , виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, сама по собі відсутність виписок з рахунку відповідача за встановлених у цій справі конкретних обставин не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс».

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.

Так, у п. 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією. Змагальність процесу спрямована, в першу чергу, на з`ясування всіх обставини справи шляхом дослідження судом поданих доказів (пояснень) сторонами або іншими суб`єктами.

В справі яка переглядається, відповідачем жодних доказів, які б спростовували наявний в матеріалах справи кредитний договір від 29.07.2021, будь - яких виписок з її рахунку в цей та наступний день, що свідчили б про те, що вказані в кредитному договорі кошти не були зараховані на її рахунок, а також те, що номер картки вказаний позивачем не належить ОСОБА_1 останньою суду не надано.

Натомість позивачем до позовної заяви додані документи, з аналізу яких можна встановити виникнення між сторонами спірних правовідносин.

Оскільки судом оцінюються докази в їх сукупності, виходячи з обставин кожної конкретної ситуації, з урахуванням основоположних принципів верховенства права та змагальності сторін, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором від 29.07.2021 № 10004191639, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 .

Щодо розміру основної заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно умов кредитного договору сторони погодили термін платежу 28.08.2021, сума кредиту 7300 грн., проценти за користування кредитом 2496,60 грн., до сплати разом 9779,60 грн.

Відповідно до додатку 1 (витягу з реєстру боржників) до договору факторингу № 556/ФК-22 позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 25030,94 грн. грн, з яких: 7300 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 17730,94 грн. - заборгованість по відсотках.

Щодо правомірності нарахування позивачем відсотків за 30 днів користування кредитом (з 29.07.2021 по 28.08.2021), колегія суддів вважає, що нарахування цих стягнень передбачені умовами договору та здійснені в межах дії кредитного договору.

Відповідно, сума заборгованості за відсотками складає 2496,60 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 25030,94 грн. Однак така сума не погоджена сторонами та не відповідає умовам договору.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт укладання кредитного договору 29.07.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 7300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо виконання нею її обов'язків щодо повернення грошових коштів та сплати відсотків.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні апеляційної скарги в цій частині, оскільки позовна заява та апеляційна скарга подані через підсистему «Електронний суд» директором ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенком М.Е., ордеру на представництво інтересів у Київському апеляційному суді та подання адвокатом Білецьким Б.М. документів, як представника товариства, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовна заява та апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» задоволена частково, у відсотковому співвідношенні на 39, 07 % з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору за подання позовної заяви в розмірі 946,43 грн. (2422,40 грн.x 39, 07 % : 100%) та апеляційної скарги в розмірі в сумі 1419, 65 грн. (3633,60 грн. x 39, 07 % : 100%).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2025 року скасувати, та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором з розмірі 7300 грн. тіла кредиту, 2940 грн. заборгованість за відсотками, а всього 9779,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному 2366, 08 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус