Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №761/25617/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2026 року м. Київ

Справа № 761/25617/25

Провадження: № 22-ц/824/4339/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Павленка Дмитра Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мальцева Д. О.,

у справі за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

В червні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 10.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10.12.2024-100000002, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 17000 грн. Проте, вказані зобов`язання за кредитним договором відповідачкою не виконуються, прострочена заборгованість не погашається, у зв`язку з чим за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 44710 грн, у зв`язку з чим товариство просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 10.12.2024-100000002 від 10.12.2024 року у розмірі 44710 грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Павленко Д. О. в інтересах ТОВ «Споживчий центр» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити новее про задоволення позову.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту укладення і виконання кредитного договору.

Скаржник вказував, що між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію», який за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і фактичної видачі відповідачці кредитних коштів, зокрема, електронні документи, підписані одноразовим ідентифікатором, відомості ідентифікації відповідачки через систему BankID та докази перерахування грошових коштів на її платіжну картку.

Водночас суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки цим доказам у їх сукупності, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10.12.2024-100000002 (а. с. 12 -18).

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 17000 грн, що підтверджується (листом) квитанцією про видачу коштів від 10.12.2024, строком на 98 днів (а. с. 10).

Згідно з п. 3.1. договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача.

Згідно з п. 4.3. договору днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання Кредиту, днем/датою надання Кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої кредитодавцем платіжної операції з надання Кредиту не з вини кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов`язків сторін за даним договором, включаючи обов`язок кредитодавця з надання кредиту. Неможливість видачі кредиту готівкою у зв`язку з нез`явленням позичальника для її отримання у дату надання/видачі кредиту, зазначену в заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов`язків сторін за даним договором, включаючи обов`язок кредитодавця з надання кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний договір є розірваним та припиненим з дати надання/видачі кредиту, зазначеної в заявці. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу.

Відповідно до п. 6.1. договору позичальник зобов`язався використовувати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахован кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Так, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено договір в електронній формі з дотриманням вимог ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Позивач стверджує, що виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачці кредит у розмірі 17000 грн, а відповідачка отримала зазначені кошти.

В свою чергу, позичальник зобов`язався своєчасно повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно договору.

Однак, в порушення умов кредитного договору та чинного законодавства України, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 17.03.2025 утворилась заборгованість у розмірі 44710 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 17000 грн в розмірі 16660 грн по процентам, в розмірі 2 550 грн по комісії, та неустойка в розмірі 8 500 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання відповідачці кредитних коштів за кредитним договором, а відтак, і підстав для стягнення заявленої суми заборгованості.

Суд дійшов висновку про те, що подані позивачем розрахунки заборгованості не можуть вважатися самостійними доказами існування боргу, а відсутність підтвердження факту видачі кредиту унеможливлює перевірку правильності нарахування процентів, комісій та неустойки, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як убачається з матеріалів справи, 10.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №10.12.2024-100000002 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме - прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідачки НОМЕР_1 . Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором Е147.

Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:

- пропозиція про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії);

- заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;

- відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до пункту 3.1. договору, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.2.договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пункт 3.3. договору визначає, що кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах.

Згідно з п.п.3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом (проценти), графік платежів встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

У п.4.1. договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_2.

Пунктом 4.4. договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.

Відповідно до заявки від 10.12.2024 року, сума кредиту 17 000 грн, строк, на який надається кредит 98 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту - 17.03.2025 року, процентна ставка «фіксована незмінна процентна ставка», яка становить 1%.

Отже, підписавши вказаний договір, відповідачка добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав лист Іpay ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 13.06.2025 року, відповідно до відомостей якого повідомлено, що між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ грошових коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано грошові кошти на платіжну картку клієнта: 10.12.2024 року о 00:03:17 на суму 17 000 грн, номер картки НОМЕР_2, номер транзакції в системі Іpay - 590500594, призначення платежу: видача за договором кредиту №10.12.2024 - 100000002 (а. с 10).

Колегія суддів вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором ТОВ «Споживчий центр» свого обов`язку за кредитним договором №10.12.2024 - 100000002.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до відомостей якого заборгованість відповідача за кредитним договором складає 44 710 грн, з яких: 17 000 грн - основний борг; 16 660 грн - проценти; 2 550 - комісія; 8 500 - неустойка (а. с. 32).

Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Доказів того, що на картку НОМЕР_2 не було перераховано суму у розмірі 17 000 грн матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що у кредитному договорі сторони, діючи відповідно до положень ст.ст.6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом.

Сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 10 грудня 2024 року по 17 березня 2025 року за користування кредитними коштами.

Згідно довідки-розрахунку розмір процентів становить 16 660 грн, які нараховані з 10 грудня 2024 року по 17 березня 2025 року, тобто, відповідають погодженим сторонами умовам договору.

Оскільки відповідачка не виконала свої зобов`язання за умовами кредитного договору у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відповідно стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає заборгованість по тілу кредиту у розмірі 17 000 грн. та заборгованість по відсоткам у розмрі 16 660 грн, а також комісія, у розмірі 2 550 грн.

Разом з тим, правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення неустойки відсутні.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Дана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої у період дії воєнного стану, а саме із 10 грудня 2024 року по 17 березня 2025 року за прострочення зобов`язання, яке виникло з кредитного договору, відповідно, колегія суддів застосовує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи вищенаведене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Споживчий центр» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту у розмірі 17 000 грн та заборгованості по відсоткам у розмрі 16 660 грн, а також комісії у розмірі 2 550 грн, що в загальному розмірі становить 36 210 грн.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., при цьому ціна позову становила 44 710 грн, що відповідає 100 % заявлених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги представником ТОВ «Споживчий центр» також сплачено судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Внаслідок апеляційного перегляду справи позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково - стягнуто з відповідачки заборгованість у розмірі 36 210 грн, що становить 80 % від ціни позову (36210?100):44710).

З урахуванням частки задоволених позовних вимог та вимог статті 141 ЦПК України, з відповідачки підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 80 % від загальної суми судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову та апеляційної скарги, що становить 4 451 грн 20 коп. (2422 грн 40 коп.+3633грн 60 коп.)?80 %).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Павленка Дмитра Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (вул. Саксаганського, 133- А, м. Київ, 01032 ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №10.12.2024 - 100000002 від 10 грудня 2024 року в розмірі 36 210 (тридцять шість тисяч двісті десять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (вул. Саксаганського, 133- А, м. Київ, 01032 ЄДРПОУ 37356833) судовий збір у розмірі 4 451 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят одну) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: С. М. Верланов

В.А. Нежура