Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №361/6618/22 — Київський апеляційний суд

справа № 361/6618/22 головуючий у суді І інстанції Писанець Н.В.

провадження № 22-ц/824/3513/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Турчиної Олени Сергіївни на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Писанець Н.В., у м. Бровари Київської області, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Турчиної Олени Сергіївни, заінтересована особа: ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій, просив:

- скасувати рішення державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Турчиної Олени Сергіївни, оформлене Повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03 вересня 2025 року.

- визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Турчиної Олени Сергіївни щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

- зобов`язати відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрити виконавче провадження для виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року у справі № 361/6618/22.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року у справі № 361/6618/22 було ухвалено рішення, яким визначено місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_2 , а також встановлено графік участі у вихованні та особистого спілкування з дитиною батька - ОСОБА_1 . Вказане рішення набуло чинності 11 червня 2025 року та звернуто до виконання.04 серпня 2025 року Броварським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист на виконання вищезгаданого рішення суду. 29 серпня 2025 року стягувач звернувся до відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про примусове виконання рішення суду. Повідомленням останнього від 03 вересня 2025 року виконавчий лист було повернуто без виконання у зв`язку з тим, що резолютивна частина рішення не передбачає заходів примусового виконання рішення, а також, що, на думку державного виконавця, не передбачено його участь у визначенні графіка виховання та спілкування батька з дитиною. Скаржник, вважаючи такі дії державного виконавця незаконними, просить суд визнати бездіяльність державного виконавця незаконною, скасувати повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, зобов`язати відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 361/6618/22.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

В апеляційній скарзі головний державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Турчина О.С. просить скасувати ухвалу суду через не повне з`ясування судом обставин справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені скарги відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги головний державний виконавець Турчина О.С., вказує, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року в справі № 361/6618/22 не передбачає застосування заходів примусового виконання, зокрема звернення стягнення на кошти, майно, тощо; звернення стягнення на дохід боржника; вилучення і передачу предметів; заборону боржнику розпоряджатися та користуватися майном, коштами; зобов`язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Резолютивна частина цього рішення містить графік виховання та спілкування з дитиною (з вказівкою на відповідні дні, періоди, час та дії самого стягувача), проте не містить зобов`язання боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, не передбачає виконання рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною тощо. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції лише встановив відповідний графік. Виконавець не вправі самостійно тлумачити рішення суду, доповнювати його власними міркуваннями щодо потреби примусового виконання та конкретних заходів, які можуть бути вчинені для такого виконання. Натомість Закон № 1404-VIII не передбачає участі виконавця у визначенні графіка виховання та спілкування батька з дитиною. Вказане залишилося поза увагою суду першої інстанції та свідчить про неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, порушення норм процесуального права (зокрема статей 263, 451 ЦПК України) та неправильне застосування норм матеріального права (пункту 7 частини четвертої статті 4 та інших норм Закону № 1404-VIII). Недоліки викладу резолютивної частини рішення суду, що не містить заходів примусового виконання, не свідчать про незаконність дій державного виконавця з повернення виконавчого документа стягувачу. Отже, повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання згідно з пунктом 7 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII є законним і обґрунтованим. За змістом поданого виконавчого листа підстав для примусового виконання рішення не вбачається.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що повідомлення державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Турчиної О.С. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03 вересня 2025року є протиправним та підлягає скасуванню.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У повідомленні про повернення виконавчого документу від 03 вересня 2025року, державний виконавець посилався на відсутність передбачених у судовому рішенні заходів для його примусового виконання.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Варто враховувати, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За правилами частин першої та другої цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Відповідно до змісту резолютивної частини рішення від 02 жовтня 2023 року вбачається, що суд визначив ОСОБА_1 такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною:

- щовівторка, щочетверга з 08.00 год. відвозити дитину до навчального закладу, забирати та повертати до матері о 20.00 год;

- перша, третя п`ятниця місяця з 18.00 год. до неділі 18.00 год.;

- забирати до себе на день народження ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 (кожен парний рік) з ночівлею;

- наступний день після дня народження ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 (кожен непарний рік) з ночівлею;

- забирати дитину на день Батька (третя неділя червня) кожного року з ночівлею;

- забирати до себе на Новий рік (кожен парний рік) з ночівлею;

- наступний день після Нового року (кожен непарний рік) з ночівлею;

- забирати до себе на день народження батька дитини щороку з ночівлею;

- забирати до себе на свято Миколая (парний рік) ;

- наступний день після свята Миколая (кожен непарний рік);

- перша половина літніх, зимових, весняних, осінніх канікул кожен парний рік з ночівлею;

- друга половина літніх, зимових, весняних, осінніх канікул кожен непарний рік з ночівлею;

- два рази на рік відпочинок в межах України, а також за кордоном (під час зимових та літніх канікул) з повідомленням матері країни, міста, готелю, з копією квитків в обидві сторони.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Апеляційний суд враховує, що у разі виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у побаченні з дитиною законодавець у частині другій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачив спеціальне правило про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, а у разі якщо вони судовим рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Застосування правил частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не суперечитиме правилами пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. Апеляційний суд враховує, що у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 ЦК України.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що виконання судового рішення про встановлення побачення з дитиною повинно виконуватись державним виконавцем в порядку частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а тому повернення виконавчого листа на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 вказаного Закону у даному випадку суперечить вищенаведеним нормам права.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21.

Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який обґрунтовано їх спростував, та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Враховуючи зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Турчиної Олени Сергіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.